Рішення

від 14.11.2024 по справі 520/28034/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 р. № 520/28034/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.

при секретарі судового засідання - Домніч О.В.,

за участю: представника позивачки - Борейко Н.О., представника відповідача - Ілюшенко А.С., третьої особи - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Полтавський Шлях, буд. 46,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61052), третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро Вячеславович (вул. Університетська, 33, офіс 7, м. Харків) про визнання визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 19.10.2020 (ВП № 56584984) (наразі - Холодногірсько Новобаварський ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції) про стягнення виконавчого збору;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються із витрат судового збору за подачу позову до суду у розмірі 1211,20 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 4000(чотири тисячі) грн 00 коп.

Ухвалою суду відкрито провадження та призначено судове засідання на 14.11.2024 на 15 год. 30 хв.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що державним виконавцем протиправно прийнято постанову від 19.10.2020 про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню ВП № 56584984, оскільки державним виконавцем самостійно не вчинено виконавчих дій щодо примусового стягнення заборгованості. Також позивачка вказує, що оскільки наразі виконавчий лист № 2-1693/10 від 29.11.2017, виданий Київським районним судом м. Харкова, перебуває на виконанні і у приватного виконавця, яким також вирішено питання про стягнення з боржника на свою користь основної винагороди, то у даному випадку має місце подвійне стягнення з боржника і виконавчого збору на користь державного виконавця і основної винагороди на користь приватного виконавця під час примусового виконання одного і того ж виконавчого листа № 2-1693/10 від 29.11.2017. Відтак, позивачка, звертаючись до суду із даним позовом, обрала спосіб відновлення своїх прав шляхом скасування постанови Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 19.10.2020 (ВП № 56584984).

Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що Законом України "Про виконавче провадження" передбачено обов`язок державного виконавця вирішити питання щодо стягнення виконавчого збору разом з постановою про відкриття виконавчого провадження. При цьому, відповідач звертає увагу суду, що витрати виконавчого провадження стягуються незалежно від вчинення чи не вчинення державним виконавцем самостійних дій щодо примусового виконання виконавчого документу. Також представник відповідача звернув увагу суду на обставини пропуску позивачем строку звернення до суду із вимогою про скасування постанови від 19.10.2020 ВП № 56584984, про яку позивачка була обізнана з 2021 року - моменту, коли подала скаргу на дії державного виконавця щодо накладення арешту на банківський рахунок, на який надходить заробітна плата та аліменти позивачки.

У судовому засіданні 14.11.2024 представники сторін підтримали свої правові позиції у справі.

Третя особа не скористалась своїм правом на надання письмових пояснень щодо предмету спору.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Київським районним судом м. Харкова видано дублікат виконавчого листа № 2-1693/10 від 29.11.2017 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 829 128,33 грн.

06.06.2018 Публічнне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулось до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа по справі № 2-1693/10 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 829128,33 грн.

Постановою державного виконавця від 12.06.218 відкрито виконавче провадження ВП № 56584984 з виконання виконавчого листа № 2-1693/10, який видано Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 829 128,33 грн.

Постановою державного виконавця від 03.07.2018 по ВП № 56584984 накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_1 , що містяться на всіх рахунках у ПАТ "ПУМБ" та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, що належить боржнику.

Постановою державного виконавця від 03.07.2018 по ВП № 56584984 об`єднано виконавчі провадження № 56584984, № 56586533 у зведене виконавче провадження № 56690383.

Постановою державного виконавця від 16.11.2018 по ВП № 56584984 у межах виконання зведеного виконавчого провадження накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця від 05.12.2018 по ВП № 56584984 з боржника ОСОБА_1 стягнуто витрати на проведення виконавчих дій у сумі 103,93 грн.

Постановою державного виконавця від 19.10.2020 по ВП № 56584984 повернуто виконавчий документ стягувачу, у зв`язку з тим, що 15.10.2020 до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа без виконання на підставі п. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". У ВП 56585826 - солідарний боржник частково стягнуто суму в розмірі 6584,77 грн. та виконавчий збір у сумі 658,49 грн.

Постановою державного виконавця від 19.10.2020 по ВП № 56584984 у відповідності до приписів ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" з боржника ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у сумі 82254,34 грн. (у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів. Станом на 16.10.2020 залишок боргу складає 82254,34)

В подальшому, ВП № 56584984 головним державним виконавцем Волобуєвою О.В. скеровано до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 19.10.2020 відкрито ВП № 63334851 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 82254,34 грн. (у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості зі сплати аліментів. Станом на 16.10.2020 залишок боргу складає 82254,34) на виконання постанови № 56584984 від 19.10.2020.

07.06.2021 державним виконавцем, керуючись статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" у межах ВП № 63334851, з метою стягнення з Благої І.Ою на користь держави виконавчого збору у сумі 82254,34 грн., прийнято постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , якою накладено арешт на всі грошові кошти боржника в Акціонерному товаристві Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Акціонерному товаристві «Універсал Банк»;, Акціонерному товаристві «ОКСІ банк», Акціонерному товаристві «ТАСкомбанк», Акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль», Публічному акціонерному товаристві акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк», Публічному акціонерному товаристві «Банк Восток», Акціонерному товаристві «ПроКредит Банк», Акціонерному товаристві "Акціонерно-комерційний банк "Львів", та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, що належить боржнику.

17.06.2021до відділу надійшла заява боржника з додатками (виписка з рахунку), згідно якої встановлено, що на рахунок в АТ КБ "ПриватБанк" НОМЕР_1 за № НОМЕР_2 боржнику надходить виключно заробітна плата та аліменти. З огляду на вказане, заявниця просила скасувати постанову державного виконавця про арешт майна боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від ТОВ "ТД "РУНО" як заробітна плата ОСОБА_1 на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у АТ КБ "Приватбанк" та постанову державного виконавця про арешт майна боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять від ТОВ "ТД "РУНО" як аліменти на утримання дітей ОСОБА_1 на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у АТ КБ "Приватбанк".

Постановою державного виконавця від 23.06.2021 по ВП № 63334851 на підставі ст. 73 Закону України "Про виконавче провадження" знято арешт з рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 в АТ КБ "Приватбанк".

Постановою державного виконавця від 23.06.2021 по ВП № 63334851 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у ТОВ "ТД "Руно" із відрахуванням із доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства у розмірі 20 % в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 80317,82 грн. та витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 207,00 грн.

На підставі отриманої відповіді на запит до НФУ боржник отримує дохід у ТОВ "ФАБРИКА БУДІВЕЛЬНИХ СУМІШЕЙ " БУДМАЙСТЕР", з огляду на що 28.08.2024 державним виконавцем у межах ВП № 63334851 на підставі ст. 10, 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої вирішено здійснювати відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає 74951,84 грн., у тому числі виконавчий збір/основна винагорода та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій.

17.09.2024до відділу надійшла заява адвоката за вх. №13678 про скасування постанови про стягнення виконавчого збору (ВП №56584984) в якій, зокрема повідомлено, що виконавчий лист (дублікат) по справі № 2а-1693/10 перебуває на примусовому виконанні у привтаного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Д.В., де в межах цього виконавчого провадження також було винесено постанову від 10.07.2024 по ВП № 755030258 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 80653,55 грн. Тобто, відносно ОСОБА_1 відбувається подвійне стягнення 10% виконавчого збору.

25.09.2024 державним виконавцем на адресу приватного виконавця Кудряшова Д.В. скеровано запит, в якому зобов`язано терміново повідомити, в якій частині стягнуто кошти за постановою про стягнення з боржника основної винагороди № 75503025.

Листом від 04.10.2024 № 75503025/51583 приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. повідомлено, що в рамках виконавчого провадження № 75503025 щодо ОСОБА_1 стягнуто кошти за постановою про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 1600,80 грн.

04.10.2024 державним виконавцем було надано відповідь на заяву адвоката від 17.09.2024, в якій зазначено підстави, за якими закінчення виконавчого провадження № 63334851 не вбачається за можливе.

Позивач вважає, що державним виконавцем безпідставно та необґрунтовано прийнято постанову від 19.10.2020 по ВП № 56584984 про стягнення виконавчого збору, з підстав непроведення державним виконавцем виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 2-1693/10, який видано Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором. Враховуючи вказане, а також те, що у даному випадку має місце подвійне стягнення з боржника і виконавчого збору на користь державного виконавця, і основної винагороди на користь приватного виконавця під час примусового виконання одного і того ж виконавчого листа № 2-1693/10 від 29.11.2017, а державним виконавцем невірно визначено базу для розрахунку виконавчого збору згідно приписів ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правомірності прийняття спірної постанови від 19.10.2020 про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню ВП № 56584984 та обставин подвійного стягнення з позивачки плати державному і приватному виконавцю за одного і того ж виконавчого документа, суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України Про виконавче провадження (далі Закон).

Відповідно ч.1 ст.13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, с станом на прийняття постанови про відкритті виконавчого провадження), виконавчий збір - Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, станом на прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження), виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

З аналізу вказаних норм Закону слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору є обов`язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.04.2020 року у справі № 480/3452/19, від 28.01.2021 року у справі № 640/24233/19.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про виконавче провадження" не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Більше того, на це вказує і та обставина, що розмір виконавчого збору законодавчо поставлений у залежність від суми, що підлягає примусовому стягненню, а не від суми, яка є фактично стягнутою в межах виконавчого провадження.

Така позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 березня 2024 року у справі №520/7410/23.

Матеріалами справи підтверджується, що виконавцем 12.06.2018 відкрито виконавче провадження ВП № 56584984 з одночасним зазначенням стягнення з боржника суми виконавчого збору, та в подальшому на підставі приписів ч.3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції станом на 25.09.2020) окремо винесено постанову від 19.10.2020 ВП № 56584984 про стягнення з боржника суми виконавчого збору.

Таким чином суд зазначає, що постанову про стягнення з боржника суми виконавчого збору від 19.10.2020 ВП № 56584984 прийнято державним виконавцем на виконання вимог ч. 4 ст. 27 Закону.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність у державного виконавця права на вчинення дій щодо стягнення з боржника виконавчого збору у межах ВП № 56584984, з огляду на що державним виконавцем правомірно, у відповідності до приписів чинного законодавства та на виконання вимог ч. 4 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято постанову від 19.10.2020 ВП № 56584984 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

Щодо посилання позивача у позовній заяві (сторінка 4 позовної заяви) на обставини того, що розмір виконавчого збору обраховується саме як 10 % від фактично стягнутої суми, суд зауважує, що така редакція статті 27 Закону № 1404-VIII була чинна до 28.08.2018, тоді як постанова ВП № 56584984 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору прийнята 19.10.2020 , тобто уже за іншої редакції ст. 27 Закону № 1404-VIII, яка передбачала стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню.

При цьому, Закон № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження), так само як і Закон № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII), не ставлять можливість стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позивача про те, що виконавчий збір може бути стягнено лише за умов фактичного виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

Отже, оскільки на час винесення постанови про стягнення виконавчого збору (19.10.2020) відповідальність позивача як боржника була однаковою, зокрема база обрахунку виконавчого збору в обох випадках становила 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, з огляду на що суд вважає, що у спірних правовідносинах державний виконавець діяв обґрунтовано та у межах правового поля.

Стосовно обставин подвійного стягнення з позивачки плати державному і приватному виконавцю за одного і того ж виконавчого документа, суд зазначає наступне.

Так, згідно з п.п. 1, 5 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, за змістом частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII сума виконавчого збору обчислюється саме від суми, що підлягає примусовому стягненню з боржника та передачі стягувачу за виконавчим документом.

На виконання частини 4 статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Тобто, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

У відповідності до частини 5 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, а саме: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 6 статті 27 Закону № 1404-VIII у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Приписами ст.ст.40, 42 Закону №1404-VІІІ визначено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Так, вимогами частини 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У силу приписів ч. 4 ст. 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Однією з підстав, визначених ч. 3 ст. 40 Закону України № 1404-VIII, за наявності якої державний виконавець приймає постанову про стягнення виконавчого збору, якщо виконавчий збір не стягнуто, є закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII.

Отже, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення. Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

При цьому стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання.

Разом з цим, примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, може здійснювати приватний виконавець, зокрема, за заявою стягувача. Під час примусового виконання рішень приватний виконавець може вчиняти заходи, визначені у статті 10 Закону № 1404-VIII.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина 3 статті 45 Закону №1404-VІІІ).

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначені в Законі України № 1403-VIII від 02.06.2016 року "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).

Згідно зі ст. 31 Закону № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1)фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина 6 статті 31 Закону № 1403-VIII).

Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) частина 7 статті 31 Закону № 1403-VIII.

На виконання статті 31 Закону № 1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.

Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Відтак, основна винагорода це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі, пропорційному до фактично стягнутої суми. Право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Таким чином, стягувачу надано право самостійно обирати спосіб виконання судового рішення крім випадків, встановлених законом, яке полягає, зокрема, у можливості стягувача самостійно, на власний розсуд або звернутись до державного виконавця, або обрати приватного виконавця та співпрацювати із ним відповідно до договірних умов.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 29.01.2021 у справі № 640/13434/19.

При цьому, слід зазначити, що у разі звернення стягувача до приватного виконавця для реалізації права на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання, передбаченого пунктом 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII, виникає ситуація, в якій боржник має сплатити і винагороду приватному виконавцю за постановою приватного виконавця про стягнення основної винагороди і виконавчий збір за постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Разом з цим, пунктом 1 частини 1статті 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.

З аналізу вищенаведеної норми слідує, що законодавець чітко передбачив можливість стягнення з боржника лише одного з видів коштів виконавчого провадження.

Суд зазначає, що на час розгляду даної справи наявні два виконавчі провадження предметом яких, окрім іншого, є стягнення з позивачки виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа № 2-1693/10, виданого Київським районним судом м. Харкова 29.11.2017, що за своєю суттю є стягненням подвійної суми, що не передбачено чинним законодавством.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 констатував наступне: " ... системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у даній справі.

Цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Своєю чергою, ця ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження й атакувати такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і поважання людських прав.

Іншим аспектом цієї проблеми є балансування прав та інтересів учасників виконавчого провадження.

Так, указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов`язані платити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Зрештою проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.

Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

Зазначене питання (про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа) полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно. Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зазначив, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що мають місце у даному випадку, оскільки відсутній факт передачі виконавчого документа від державного виконавця до приватного виконавця.

Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На основі цього, для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Застосування аналогії закону дозволяє також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» часові маркери для її застосування: , , то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.

Водночас строк на оскарження у такому випадку пов`язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.

Враховуючи положення частини восьмої статті 27, частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не атакувавши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Своєю чергою, відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позову".

Отже, у даній справі суд зазначає, що характер і зміст спірних правовідносин свідчать про те, що звернувшись до суду з позовною вимогою про визнання протиправною і скасування постанови від 19.10.2020 по ВП № 56584984 про стягнення основної винагороди, ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту порушеного, на її думку, права. Оскаржувана постанова є правомірною і не може бути скасована, тож захистити відповідне право в обраний позивачем спосіб не можливо.

Тому, з урахуванням висновків суду, які викладені Верховниим Судом у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 щодо застосування аналогії закону, суд приходить до висновку про вихід за межі позовних вимог у відповідності до приписів ст. 9 КАС України та для належного, ефективного способу захисту права позивача, слід зобов`язати Холодногірсько-Новобаварський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження ВП № 63334851 з примусового виконання постанови № 56584984 від 19.10.2020, виданої Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду вказане суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо посилання представника відповідача на обставини пропуску позивачем строку звернення до суду із вимогою про скасування постанови від 19.10.2020 ВП № 56584984, про яку позивачка була обізнана з 2021 року - моменту, коли подала скаргу на дії державного виконавця щодо накладення арешту на банківський рахунок, на який надходить заробітна плата та аліменти позивачки, суд звертає увагу, що строк на оскарження у такому випадку пов`язується не з винесенням державним виконавцем у межах ВП № 56584984 постанови про стягнення виконавчого збору від 19.10.2024, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. виконавчого провадження № 75503025 з виконання того ж самого виконавчого листа № 2-1693/10 від 29.11.2017 та про які було повідомлено адвоката позивачки листом від 04.10.2024 № 106547.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19.

Відтак, враховуючи вищезазначене, а також те, що вказаний позов направлено адвокатом позивачки до суду 07.10.2024, суд приходить до висновку про дотримання позивачкою строків звернення до суду.

Стосовно вирішення питання про стягнення на користь позивачки витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до поданих представником позивача доказів на обґрунтування понесених витрат на надання професійної правничої допомоги вбачається, що 12.09.2024 між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Борейко Н.О. укладено договір про надання правової допомоги № б/н, відповідно до якого адвокат надає клієнту наступні види правової допомоги: представництво інтересів клієнта в судах під час здійснення цивільного, адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; складення заяв, позовних заяв, зустрічних позовів, скарг, заяв по суті справи, процесуальних та інших документів правового характеру; надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань Клієнту.

Також між сторонами укладено додатковий договір № 1 від 12.09.2024, відповідно до умов якого сторони погодили сплату клієнтом гонорару адвокату за складення позовної заяви до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 4000,00 грн.

Клієнтом сплачено послуги адвоката згідно з платіжною інструкцією № 0.0.3926001694.1 на суму 4000,00 грн.

Суд зауважує, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

З урахуванням викладеного, беручи до уваги складність справи, співмірність понесених позивачем витрат при розгляді справи з предметом позову, а також обставини часткового задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивачки витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Розподіл судових витрат проводиться у відповідності до приписів ст. 139 КАС України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст. 255, ст. 287, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро Вячеславович про визнання визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити частково.

Зобов`язати Холодногірсько-Новобаварський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430678) закінчити виконавче провадження ВП № 63334851 з примусового виконання постанови № 56584984 від 19.10.2020, виданої Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) виконавчого збору.

У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачену суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430678).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430678).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 15 листопада 2024 року.

Суддя А.С.Мороко