Рішення

від 13.11.2024 по справі 560/13141/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/13141/24

РІШЕННЯ

іменем України

13 листопада 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Драновського Я.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на час звільнення з військової служби йому не було виплачено в повному розмірі грошове забезпечення.

В подальшому, відповідач 05.09.2024 на виконання рішення суду провів розрахунок по виплаті вказаних вище коштів в сумі 56 021,03 грн, оскільки остаточний розрахунок був здійснений у вересні 2024 року, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач вважає, що має право на отримання коштів за час затримки розрахунку.

Зазначає, що згідно із Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Ухвалою суду відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження та поновлено позивачу строк звернення до суду із цим позовом.

Відповідачем поданий відзив, у якому у задоволенні позову відповідач просить відмовити. Зазначив про відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП.

Вказує на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/8513/22 виконане ним в повному обсязі, а тому відповідач вважає, що права на компенсацію позивач не має.

У відзиві також заявлено клопотання про розгляд справи за участі представника відповідача.

Враховуючи те, що дана справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, в задоволенні клопотання необхідно відмовити.

Окрім цього відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Визначаючись щодо вказаного, суд зазначає наступне.

В поданому адміністративному позові позивач оскаржує, зокрема, ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведені позивачем обставини свідчать про те, що фактично остаточний розрахунок при звільненні відповідачем було здійснено 05.09.2024.

З адміністративним позовом позивач звернувся до суду 10.09.2024. Тобто строк звернення, визначений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку позивачем не пропущений.

Позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказує про безпідставність тверджень відповідача, викладених у відзиві.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.

Позивач у період з 01.10.2021 по 17.04.2022 проходив військову службу в окремому контрольно-пропускному пункті " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на посаді начальника вогневої підготовки відділу професійної підготовки.

Відповідно до наказу начальника військової служби в окремому контрольно-пропускному пункті " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України №162-ос від 17.04.2022 виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення та направлений для подальшого проходження служби у розпорядження начальника Південного регіонального управління ДПСУ.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 у справі №320/8513/22 зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.10.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 N 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Також, зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 17.04.2022, суму грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 N 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду відповідач 05.09.2024 виплатив позивачу кошти в сумі 56 021,03 грн, що доводиться письмовими доказами у справі.

Позивач вважаючи, що з ним вчасно не проведено остаточний розрахунок при звільненні, звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.

Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Відповідно до наказу начальника військової служби в окремому контрольно-пропускному пункті " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України №162-ос від 17.04.2022 виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення та направлений для подальшого проходження служби у розпорядження начальника Південного регіонального управління ДПСУ.

А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 18.04.2022, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Згідно з наданою відповідачем довідкою про заробітну плату позивача, йому нараховано за лютий - березень 2022 року 49653,7 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 59 днів.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 841,59 грн (49653,7 грн : 59 календарних днів).

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначені норми спрямовані на те, щоб унеможливити випадки, коли підприємство не оспорює свого боргу перед працівником, однак безпідставно не здійснює йому відповідних виплат. Відповідальність за невиплату належних працівникові сум полягає в обов`язку виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку і у цьому контексті положення статті 117 КЗпП України є чіткими та однозначними, вони не дають підстав тлумачити їх таким чином, що підприємство зобов`язане виплатити працівнику якусь частину його середнього заробітку.

Єдиний виняток з цього правила встановлює частина 2 статті 117 КЗпП України, яка вказує на те, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином і стаття 116 і стаття 117 КЗпП України передбачають можливість наявності спору між працівником та роботодавцем. При цьому стаття 116 конкретизує, що в даному випадку мова йде лише про спір "про розмір сум, належних працівникові при звільненні".

У даному контексті слід прийти до висновку, що положення частини 2 статті 117 КЗпП України слід розуміти таким чином, що у тому разі коли спір (про розмір сум, належних працівникові при звільненні) вирішено на користь працівника, то на підприємство покладається обов`язок виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Лише у випадку якщо спір про розмір сум належних працівникові при звільненні вирішено на користь працівника частково, то орган, який виносить рішення по суті спору, визначає розмір відшкодування на власний розсуд.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - "Закон №2352-ІХ") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 18 січня 2023 року.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23.

Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період з 18.04.2022 по 18.07.2022 дорівнює 77 426,28 грн (841,59 грн х 92 дні).

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

У даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 75 128,98 грн (19107,95 грн - сума, виплачена позивачу при звільненні), з яких: кошти виплачені на виконання рішення суду у справі №320/8513/22 - 56021,03 грн (74,57%).

Як уже зазначалось судом, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 77435,48 грн.

Виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 57 736,78 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (74,57% від 77 426,28).

Зазначене відповідає правовій позиції вкладеній у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року складає 154 852,6 грн (841,59 грн х 184 дні).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача складає 212 589,4 грн (57 736,78 грн + 154 852,6 грн).

Верховний Суд у відповідних постановах щодо аналогічних правовідносин визначив, що суди можуть застосовувати альтернативні підходи до розрахунку розміру компенсації, зокрема можуть зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням принципів пропорційності, істотності частки, співмірності тощо.

Виходячи з того, що Верховний Суд визначив ряд різних підходів до визначення суми середнього заробітку/суми компенсації за несвоєчасний розрахунок, який повинен бути виплачений особі, кожен з яких не має будь-якої наперед встановленої переваги над іншими, суд, враховуючи принципи співмірності та пропорційності, вважає суму 212 589,4 грн неспівмірною із сумою виплаченою позивачу на виконання рішення суду, оскільки вона значно її перевищує.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача на користь позивача буде справедливим стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 56 021,03 грн в розмірі суми, виплаченої на виконання рішення суду у справі №320/8513/22.

Щодо позовної вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Згідно з статтями 1- 3 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.

В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Як встановив суд, фактична виплата грошового забезпечення за період з 01.10.2021 по 17.04.2022, який зазначений в рішенні Київського окружного адміністративного суду у справі №320/8513/22, відбулась лише 05.09.2024.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.10.2021 по 17.04.2022, починаючи з 01.10.2021 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме - 05.09.2024.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Викладене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 56 021 (п`ятдесят шість тисяч двадцять одна) грн 03 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.10.2021 по 17.04.2022.

Зобов`язати окремий контрольно-пропускний пункт " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 01.10.2021 по день фактичної виплати - 05.09.2024.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Окремий контрольно-пропускний пункт " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (Бориспіль ОКПП "Київ", Київська область, 08307 , код ЄДРПОУ - 14321475)

Головуючий суддя Я.В. Драновський