Ухвала

від 14.11.2024 по справі 620/14394/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 листопада 2024 року Чернігів Справа № 620/14394/24

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Непочатих В.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування (нарахування не в повному обсязі) та не виплати (виплати не у повному обсязі) ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з лютого 2023 року по листопад 2023 року (включно);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування (донарахування) та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 160 677,41 грн., а саме: за лютий 2023 року 30 000,00 грн.; за березень 2023 року - 30 000,00 грн.; за квітень 2023 року - 30 000,00 грн.; за травень 2023 року - 17 419,35 грн.; за вересень 2023 року - 7 000,00 грн.; за жовтень 2023 - 16 258,06 грн.; за листопад 2023 року - 30 000,00 грн.

Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Так, позовна заява подана з порушенням вимог частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в позовної заяві заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду за підставами, які визнані судом неповажними.

Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як вбачається з позовних вимог позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування (нарахування не в повному обсязі) та не виплати (виплати не у повному обсязі) йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з лютого 2023 року по листопад 2023 року та зобов`язати відповідача виплатити додаткову винагороду за вказаний період.

В той же час, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 31.10.2024, тобто з пропуском трьох місячного строку звернення до суду.

Позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що йому тривалий період була невідомою позиція відповідача щодо не нарахування (нарахування не в повному обсязі) та не виплати (виплати не у повному обсязі) додаткової винагороди у розмірі до 30000,00 грн. у відповідності із постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168. Відповіді щодо підстав для її ненарахування позивач не отримав, тому вважає що порушення прав та законних інтересів позивача є триваючим та на момент пред`явлення позову не припинилося.

Проте, суд не знаходить підстав для визнання вказаних позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, зважаючи на наступне.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Відтак, з дня отримання виплати особа, якій вона здійснюється, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи, що дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) припинена 30.06.2023, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом лише 31.10.2024, то суд приходить до висновку, що позивачем пропущено трьох місячний строк звернення.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що порушення його прав та законних інтересів є триваючим та на момент пред`явлення позову не припинилося, оскільки розмір виплаченого грошового забезпечення відомий особі, з дня його отримання, а не надання відповідачем вичерпної відповіді на звернення не впливає на обставини обізнаності позивача з розміром отриманого грошового забезпечення.

Крім того, суд звертає увагу, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.04.2024 № 101, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.04.2024 № 21-РС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» (через сімейні обставини у зв`язку із наявністю одного із своїх батьків дружини із числа осіб з інвалідністю І чи II групи) з 22.04.2024 виключено із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення.

Тобто, позивач з квітня 2024 року не перебував на військовій службі та мав можливість звернутися до суду у визначений законом строк.

У відповідності до вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки позивач може усунути у 10-денний строк з моменту отримання ухвали суду шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з вказанням інших підстав для його поновлення та доказів поважності причин його пропуску.

Керуючись статтями 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення вказаних недоліків у встановлений судом строк позовна заява буде йому повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Василь НЕПОЧАТИХ