Постанова

від 07.11.2024 по справі 910/3325/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2024 р. Справа№ 910/3325/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 07.11.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024

у справі №910/3325/24 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРШПОН ТРЕЙД"

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 383 330,54 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРШПОН ТРЕЙД» (далі - позивач, ТОВ «УКРШПОН ТРЕЙД») через систему "Електронний суд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - відповідач, ДП "Ліси України", скаржник) про стягнення 383 330,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов`язань за Договором купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021, укладеного між позивачем та Державним підприємством «Великоберезнянське лісове господарство», правонаступником якого є відповідач. Отже, шляхом заявлення вимог до правонаступника продавця - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», позивач просить стягнути з останнього 262 074,48 грн основного боргу, 101 478,96 грн інфляційних втрат та 19 777,10 грн три проценти річних.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/3325/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРШПОН ТРЕЙД" заборгованість у розмірі 229 642 грн. 60 коп., 3% річних - 18 532 грн. 77 коп., інфляційні втрати - 99 453 грн. 48 коп., витрати по сплаті судового збору - 5 214 грн. 43 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що відповідач у порушення норм Цивільного кодексу України, умов Договору та Додаткової угоди до договору, не здійснив повернення перерахованих грошових коштів у повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 229 642,60 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за загальний період прострочення з 14.11.2021 по 11.03.2024 у розмірі 19 777,10 грн. вважав, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку із невірним визначенням позивачем суми заборгованості відповідача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 14.11.2021 по 11.03.2024 у розмірі 18 532,77 грн.

Також, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання, у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за період з 14.11.2021 по 31.01.2024 у розмірі 101 478,96 грн., суд першої інстанції вважав, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку із невірним визначенням позивачем суми заборгованості відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/3325/24, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" подало апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 по справі № 910/3325/24 та відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "УКРШПОН ТРЕЙД" до ДП "Ліси України" про стягнення коштів у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не вірно визначені підстави позову, а правом змінювати підстави позову згідно вимог ГПК України наділений позивач, суд прийшов до помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову з тих мотивів, що ДП «Великоберезнянське лісове господарство» на виконання умов договору купівлі-продажу від 23.06.2021. зобов`язано було здійснити поставку товару Позивачу у строк до 31.10.2021 відповідно до додаткової угоди №1 від 01.10.2021 до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3квое/2021 від 23.06.2021.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

21.10.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що Так, ДП «Великоберезнянське лісове господарство», знаючи наперед, що воно не зможе виконати свого обов`язку з поставки товару через відсутність лісопродукції, яка є предметом Договору купівлі-продажу, у 3 кварталі 2021 року, повідомляло в усному порядку (телефонним зв`язком) про це Позивача та просило його тимчасово утриматись від оплати товару. Скаржник вважає, що такі дії продавця відповідали положенням абзацу 2 частини другої статті 538 ЦК України.

Скаржник стверджує, що з метою формального закріплення попередніх домовленостей та врегулювання правових наслідків вже існуючих відносин, сторони уклали Додаткову угоду про продовження строку дії основного договору на один місяць. При цьому сторони зазначили причину внесення таких змін - неодотоварення лісопродукцією у 3 кварталі 2021 року в кількості 150,0 куб.м на суму 309 642,00 грн. в т.ч. ПДВ.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2024 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3325/24; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

19.09.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/3325/24 - залишено без руху, роз`яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги.

27.09.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшла заява про усунення недоліків із доказами сплати судового збору, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору, з якої вбачається, що апелянтом сплачено судовий збір у визначеному судом розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/3325/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/3325/24 у судовому засіданні на 07.11.2024.

31.10.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено .

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

Представник відповідача з`явився у судове засідання 07.11.2024 та надав свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання 07.11.2024 не з`явився, проте, 07.11.2024 через відділ документального забезпечення від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 23.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРШПОН ТРЕЙД» (далі - Покупець) та Державним підприємством «Великоберезнянське ЛГ» (далі - Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 (далі - договір), відповідно до умов якого Продавець передає у власність на умовах франко склад Продавця необроблену деревину (надалі-товар), за номерами лотів / п.3.1./, а Покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.

Згідно з п.1.3 Договору, право власності на майно переходить до покупця з моменту повної оплати продавцю вартості купленого на електронних торгах товару та підписання акта його приймання-передачі та/або видаткової накладної на товар.

За змістом п.п. 3.1., 3.2. Договору, загальний об`єм товару складає 150 куб.м., а загальна сума Договору - 309 642,60 грн з ПДВ.

Пунктом 4.1. Договору сторони передбачили, що поставка товару по даному договору здійснюється згідно щомісячного подекадного графіку поставок, який є невід`ємною частиною даного договору та підписується самостійно між Покупцем та Продавцем без обов`язку реєстрації такого на ЗУТСБ (Товарна біржа «Закарпатська універсальна товарно-сировинна біржа»), на умовах франко-верхній склад - навантаження проводить Покупець; франко-нижній/проміжний склад - навантаження проводить Продавець. У випадку не підписання Сторонами щомісячного подекадного графіку поставок, товар поставляється рівними частинами.

Відповідно до п. 6.1. Договору, платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок Продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури протягом 3 (трьох) робочих днів з дати пред`явлення рахунку до сплати, а якщо такий не пред`явлений - у відповідності до узгодженого сторонами графіку поставок не пізніше дня, що передує даті поставки чергової партії товару.

Згідно з п. 7.3. Договору, Продавець зобов`язаний передати Покупцю товар після сплати рахунку фактури протягом 15 календарних днів.

Додатковою угодою №1 від 01.10.2021 до договору купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021 сторони внесли зміни до п.11.5 договору: «у зв`язку із недотоваренням лісопродукцією у 3 кварталі 2021 року в кількості 150 куб.м. на суму 309 642,60 грн з ПДВ продовжити термін дії Договору на один місяць».

На виконання умов Договору купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 309 642,60 грн. згідно з платіжним дорученням №2173 від 29.10.2021.

Листом №02/11 від 02.11.2022 позивач просив голову комісії з припинення ДП «Ужгородського лісгоспу» повернути попередню оплату за договором купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021 в розмірі 309 642,60 грн.

01.12.2022 ДП «Ужгородський лісгосп» було повернуто на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 80 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №1791 від 01.12.2022 із зазначенням призначення платежу: «часткове повернення коштів згідно листа №02/11 від 02.11.2022 за лісопродукцію».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив повернення попередньої оплати у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРШПОН ТРЕЙД» становить 262 074,48 грн. Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 3% річних у розмірі 19 777,10 грн та інфляційні у розмірі 101 478,96 грн.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Внаслідок укладення Договору купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 309 642,60 грн. згідно з платіжним дорученням №2173 від 29.10.2021, що самим скаржником у апеляційній скарзі не заперечується.

Пунктом 4.1. Договору сторони передбачили, що поставка товару по даному договору здійснюється згідно щомісячного подекадного графіку поставок, який є невід`ємною частиною даного договору та підписується самостійно між Покупцем та Продавцем без обов`язку реєстрації такого на ЗУТСБ (Товарна біржа «Закарпатська універсальна товарно-сировинна біржа»), на умовах франко-верхній склад - навантаження проводить Покупець; франко-нижній/проміжний склад - навантаження проводить Продавець. У випадку не підписання Сторонами щомісячного подекадного графіку поставок, товар поставляється рівними частинами.

Місячна партія становить пропорційну частину загальної кількості товару, що забезпечує рівномірну поставку та погоджується сторонами графіком поставки. (п.4.2 договору)

Не пізніше 3 робочих днів до передачі товару продавець повідомляє покупця про дату і місце поставки. (п.5.2 договору)

Додатковою угодою №1 від 01.10.2021 до договору купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021 сторони внесли зміни до п.11.5 договору: «у зв`язку із недотоваренням лісопродукцією у 3 кварталі 2021 року в кількості 150 куб.м. на суму 309 642,60 грн з ПДВ продовжити термін дії Договору на один місяць».

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 11.2. Договору купівлі-продажу, даний договір діє в частині обов`язку поставки товару з 01.07.2021р. по 30.09.2021р., а в частині оплати придбаного товару - з дати укладення Договору до повного проведення розрахунків за придбаний товар.

Отже, Договором купівлі-продажу встановлено лише строки дії зобов`язань для поставки товару (з 01.07.2021 по 30.09.2021) та його оплати (до повного проведення розрахунків, незалежно від того, коли це станеться).

Загальний строк дії Договору купівлі-продажу, який за своєю правовою природою є договором поставки, сторонами не встановлено. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору. Тобто, за висновками Верховного Суду, зобов`язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилося невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився (див. постанови Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/333/17 та від 19.03.2019 у справі № 916/626/18, Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

З наведеного слідує, що зобов`язання Позивача по сплаті коштів за товар виникло з моменту укладення Договору купівлі-продажу і тривало до повного проведення розрахунків за придбаний товар, незалежно від строку дії зобов`язання з поставки та загального строку дії Договору купівлі-продажу.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, Державне підприємство «Великоберезнянське ЛГ» на виконання умов Договору зобов`язано було здійснити поставку товару позивачу у строк до 31.10.2021 відповідно до додаткової угоди №1 від 01.10.2021 до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 28 вересня 2022 року проведено державну реєстрацію припинення Державного підприємства «Великоберезнянське лісове господарство» (код ЄДРПОУ: 22114543) із визначенням його правонаступника - Державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» (код ЄДРПОУ: 22114655).

16.01.2024 проведено державну реєстрацію припинення Державного підприємства «Ужгородське лісове господарство» (код ЄДРПОУ: 22114655) із визначенням його правонаступника - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ: 44768034).

Пунктом 2 частини 1 статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Частиною 1 статті 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, колегія суддів констатує, що відповідач є правонаступником дебіторської заборгованості Державного підприємства «Ужгородське лісове господарство», яке в свою чергу було правонаступником Державного підприємства «Великоберезнянське лісове господарство».

Таким чином, у відповідача (постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти).

Листом №02/11 від 02.11.2022 позивач просив голову комісії з припинення ДП «Ужгородського лісгоспу» повернути попередню оплату за договором купівлі - продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021 в розмірі 309 642,60 грн.

01.12.2022 ДП «Ужгородський лісгосп» було повернуто на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 80 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №1791 від 01.12.2022 із зазначенням призначення платежу: «часткове повернення коштів згідно листа №02/11 від 02.11.2022 за лісопродукцію».

Однак, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що останні не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 229 642,60 грн.

При зверненні до суду з вказаним позовом позивач зазначав, що відповідно до п.п.8.6, 8.7 договору ним нараховано пеню у розмірі 29 335,45 грн. та штраф у розмірі 3096,43 грн., а відповідно до ст. 534 ЦК України частково повернуту суму попередньої оплати зараховано в рахунок погашення пені та штрафу, а залишок у розмірі 47 568,12 грн - в рахунок погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Між тим, суд зазначає, що позивачем не враховано ту обставину, що можливість застосування ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦК України застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

Згідно з п. 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 163 від 29.07.2022 (далі - Інструкція), платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

У контексті вищевикладеного колегія суддів зазначає, що оскільки наявна в матеріалах справи платіжна інструкція свідчить, що в якості призначення здійсненого платежу ДП «Ужгородський лісгосп» чітко зазначено: «часткове повернення коштів згідно листа №02/11 від 02.11.2022 за лісопродукцію», а вказаним листом позивач вимагав повернення перерахованої суми попередньої оплати та умовами Договору не передбачено можливості самостійного розподілу позивачем отриманих від відповідача коштів з чітким призначенням їх сплати, то в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватися із застосуванням ст. 534 ЦК України.

Отже, з огляду на відсутність в матеріалів справи доказів, які підтверджують наявність у відповідача наміру спрямовувати сплачені ним кошти у розмірі 80 000 грн (згідно з платіжною інструкцією №1791 від 01.12.2022) саме в рахунок погашення нарахованих позивачем пені та штрафу, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не мав права зараховувати кошти у розмірі 32 431,88 грн в рахунок погашення таких сум, а мав зарахувати 32 431,88 грн. за призначенням платежу, вказаним у платіжній інструкції №1791 від 01.12.2022, тобто в рахунок повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРШПОН ТРЕЙД» за Договором купівлі-продажу необробленої деревини №11766/11766/3кв-ое/2021 від 23.06.2021 становить 229 642,60 грн.

Пісдумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач у порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, умов Договору та Додаткової угоди до договору, не здійснив повернення перерахованих грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 229 642,60 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 14.11.2021 по 11.03.2024 у розмірі 19 777,10 грн та інфляційні за період з 14.11.2021 по 31.01.2024 у розмірі 101 478,96 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.

Відповідно до п.5 статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за загальний період прострочення з 14.11.2021 по 11.03.2024 у розмірі 19 777,10 грн. цілком погоджується із судом першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку із невірним визначенням позивачем суми заборгованості відповідача. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 14.11.2021 по 11.03.2024 у розмірі 18 532,77 грн.

Крім того, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання, у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за період з 14.11.2021 по 31.01.2024 у розмірі 101 478,96 грн. погоджується із судом першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку із невірним визначенням позивачем суми заборгованості відповідача. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період прострочки з 14.11.2021 по 31.01.2024 у розмірі 99 453,48 грн.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРШПОН ТРЕЙД» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 229 642,60 грн, 3% річних у розмірі 18 532,77 грн. та інфляційні у розмірі 99 453,48 грн.

Позивачем також заявлено про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19100 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано договір про надання правничої допомоги б/н від 01.03.2024, рахунок від 12.03.2024 на суму 19100 грн., платіжну інструкцію №183 від 13.03.2024 р. на суму 19100 грн.

Судом встановлено, що Зарицький М.А. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що всупереч вимог ст.126 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не подано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, колегія суддів зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/3325/24, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/3325/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 у справі №910/3325/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України".

4. Матеріали справи №910/3325/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 18.11.2024.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім