Рішення

від 18.11.2024 по справі 907/771/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 р. м. УжгородСправа № 907/771/24

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши матеріали

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Приватного підприємства "АВС-Сервіс", м. Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 61 613,93 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства "АВС-Сервіс" про стягнення заборгованості в сумі 61 613,93 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/771/24 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2024.

Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, виходячи з того, що справа № 907/771/24 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2024 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Вказана ухвала суду була надіслана відповідачу на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки суду про відправлення на зворотному боці ухвали, яка була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

28.10.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

31.10.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла відповідь позивача на відзив.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з проходженням суддею Мірошниченком Д. Є. підготовки суддів місцевих господарських суддів відповідно до наказу Господарського суду Закарпатської області від 08.11.2024 № 02.4-06/70-к в період з 11.11.2024 по 15.11.2024 включно, розгляд справи здійснюється поза межами встановлених статтею 248 ГПК України строків.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежилого приміщення № 1052 від 21.11.2016 (далі також договір) в частині повної сплати орендної плати за період з липня 2023 року по серпень 2024 року, внаслідок чого станом на день подачі позовної заяви у відповідача виникла заборгованість по орендній платі перед позивачем у розмірі 52 915,93 грн, на яку позивачем відповідно до умов договору нараховано пеню в сумі 8 698,00 грн.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з поданим суду відзивом на позов від 28.10.2024 заперечує проти задоволення позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми пені, посилаючись на те, що щонайменше із липня місяця 2023 року позивачу було відомо про незадовільний фінансовий стан підприємства - відповідача, відсутність коштів на сплату орендної плати, а також волевиявлення відповідача щодо припинення дії договору.

Стверджує, що орендоване майно фактично не експлуатується підприємством, нарахування пені не є справедливим та обґрунтованим по відношенню до відповідача, оскільки не носить компенсуючого характеру для позивача, а саме не направлено на відшкодування заподіяних йому збитків (шкоди), в зв`язку із неналежним виконанням умов договору відповідачем.

Зазначає, що доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені не враховує здійснення відповідачем у листопаді 2023 року орендного платежу у розмірі 25 000,00 грн, врахування якого може істотно вплинути на кількість прострочених днів за відповідні періоди нарахування, а відтак і суму пені, яка за такі періоди липня жовтня 2023 року підлягатиме стягненню з відповідача.

З посиланням на висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 (у відзиві помилково зазначено № 916/1391/19, що суд вважає опискою, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня постанова Верховного Суду від 20.11.2020 за таким номером справи), доводить про необґрунтованість нарахування позивачем пені як штрафної санкції, виходячи із суми орендної плати, до якої включено податок на додану вартість.

Крім того, з посиланням на положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), вважає наявними підстави для ухвалення судом рішення щодо зменшення розміру неустойки до 0,00 грн, обґрунтовуючи це тим, що допущене підприємством прострочення договірних зобов`язань зі сплати орендної плати є незначним, не спричинило заподіяння позивачу суттєвих збитків, а невизначеність позиції позивача у правовідносинах з приводу припинення спірного договору стало наслідком штучного збільшення періоду спірного нарахування.

При цьому посилається на відсутність у підприємства грошових коштів для погашення всієї суми заборгованості з орендної плати та пені в повному обсязі, на підтвердження чого надає копії фінансової звітності за 9 місяців 2024 року, а також виписки із банківського рахунку підприємства станом на час подання відзиву у цій справі.

Відповідь на відзив.

Позивач у поданій суду відповіді на відзив від 31.10.2024 спростовує аргументи відповідача викладені у відзиві на позов та зазначає, що укладений між сторонами договір оренди станом на час подання відповіді на відзив у цій справі, є чинним.

При цьому відзначає, що Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради вжито належних заходів реагування на пропозицію відповідача щодо дострокового припинення договору, однак відповідачем не виконано відповідних вимог договору з метою врегулювання зазначеного питання.

В частині підстав для нарахування пені акцентує увагу на умовах пункту 4.5 договору, за містом яких пеня нараховується саме із суми заборгованості за кожен день прострочення, яка формується з сум несплачених щомісячних платежів з орендної плати.

Також вважає необґрунтованим посилання відповідача на відсутність у останнього відповідних грошових коштів для погашення заборгованості зі сплати орендної плати та штрафних санкцій, посилаючись при цьому на положення статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови пункту 4.8 договору, відповідно до яких орендна плата за користування об`єктом оренди вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

Заперечення.

Відповідачем не подано суду заперечення в розумінні статті 167 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

21.11.2016 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (в подальшому перейменовано на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, далі також орендодавець) та Приватним підприємством "АВС- Сервіс" (далі також орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 1052/0.

12.11.2021 Департамент міського господарства Ужгородської міської ради та Приватне підприємство "АВС- Сервіс" уклали додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород (нова редакція) № 1052/0 від 21.11.2016.

Згідно з пунктом 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування навіс (літ. Б) загальною площею 168 кв.м, розташований за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Богомольця, будинок № 39 (тридцять дев`ять), для використання під склад.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що вартість об`єкту згідно з незалежною оцінкою станом на 04.08.2021 становить 117 882,00 грн без ПДВ, що перебуває на балансі Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради.

Згідно з пунктом 3.1 договору строк оренди за цим договором становить 5 (п`ять) років, перебіг якого починається 21.11.2021 та спливає 20.11.2026 включно.

Відповідно до пункту 4.1 договору орендна плата за майно, передане в оренду без проведення аукціону, визначається на підставі рішення XXXIV сесії Ужгородської міської ради VІІ скликання 28.02.2019 № 1455 "Про Методику розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Ужгород, яке передається в оренду, та пропозиції її розподілу", наказу Департаменту міського господарства від 10.09.2021 № 273 "Про затвердження висновків про вартість майна та продовження договору оренди" і становить 4 328,01 грн в місяць (в т.ч. ПДВ 721,34 грн.). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати, визначеного на момент укладання договору, на індекс інфляції за поточний місяць року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Пунктами 4.4, 4.5 договору передбачено, що орендна плата вноситься безготівково на розрахунковий рахунок не пізніше 15 числа наступного місяця. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному розмірі, стягується в бюджет відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України із суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

За умовами пункту 4.8 договору орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Позивач у позові зазначає, що відповідач не виконував взяті на себе за договором зобов`язання, а саме систематично в повному обсязі не сплачував орендну плату у період з липня 2023 року по серпень 2024 року.

З метою врегулювання спірних правовідносин позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 24.01-13/291 від 02.08.2024 з вимогою погасити заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Ужгород, застрахувати майно комунальної власності територіальної громади міста Ужгород та надати Департаменту поліс страхування.

Відповідач вказану претензію не отримав, в добровільному порядку заборгованість не сплатив, що зумовило звернення позивача до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства "АВС-Сервіс" про стягнення заборгованості в сумі 61 613,93 грн, в тому числі 52 915,93 грн заборгованості з орендної плати та 8 698,00 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

На виконання умов пункту 4.5 договору позивачем надано розрахунок суми заборгованості по орендній платі та розрахунок пені.

Отже, заявлена до стягнення позивачем заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період складає 52 915,93 грн основного боргу та 8 698,00 грн пені.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості з орендної плати суд виходить такого.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 ГК України).

Як встановлено судом та не заперечено сторонами у справі, на виконання умов договору оренди нежилого приміщення № 1052 від 21.11.2016 позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування навіс (літ. Б) загальною площею 168 кв.м, розташований за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Богомольця, будинок 39, для використання під склад.

Законодавством України передбачено умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України № 157-ІХ від 03.10.2019 "Про оренду державного та комунального майна" продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Абзацом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше.

Згідно із частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди

Судом встановлено, що строк дії договору оренди нежилого приміщення № 1052 від 21.11.2016 був продовжений до 20.11.2026 за згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди нежилого приміщення від 12.11.2021.

Отже, суд може констатувати, що вказаний договір є чинним на момент звернення Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради з позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частинами 3, 4 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач не виконував обов`язку з повної оплати орендної плати, як передбачено законодавством та умовами договору за період з липня 2023 року по серпень 2024 року, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 52 915,93 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд виходить такого.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як уже зазначалося та встановлено судом, у пункті 4.5 договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі стягується в бюджет відповідно до чинного законодавства з урахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України із суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Умовами договору сторони також погодили порядок здійснення розрахунків, а саме орендна плата вноситься безготівково не пізніше 15-го числа наступного місяця.

За приписами частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки сторонами було погоджено сплату орендної плати щомісячно до 15-го числа розрахункового місяця, розрахунок пені повинен здійснюватися за кожен місяць окремо, починаючи з дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунку позивача, останнім нараховано пеню в сумі 8 698,00 грн за період з 16.08.2023 по 03.09.2024 на суму заборгованості 52 915,93 грн (відповідно до наданого розрахунку).

Суд враховує, що при зверненні до суду з такими вимогами, саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і періоди відповідних нарахувань (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову. Це є правом позивача, а суд перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Розрахунок заявленої до стягнення суми відповідних нарахувань надається із зазначенням періоду нарахування дат з яких починається нарахування, дат в які закінчується нарахування, сум боргу на які нараховуються в даному випадку пеня (із зазначенням нарахованих та сплачених сум), розмір підсумкової суми нарахування пені заявленої до стягнення.

Дослідивши доданий до позову розрахунок пені, суд встановив, що у ньому, зокрема, зазначено: періоди та суми, на які здійснюються нарахування пені, проте без урахування здійсненої відповідачем часткової оплати заборгованості з орендної плати на суму 25 000,00 грн та, відповідно, зміни загальної суми пені.

При цьому, оскільки позивачем не надано до позовної заяви доказів, на підставі яких суд мав би змогу визначити правильні періоди прострочення відповідачем оплати за договором за кожен місяць окремо, що, з урахування відсутності у матеріалах справи інформації щодо дати здійснення часткової оплати заборгованості з орендної плати, позбавляє суд можливості самостійно, замість позивача у справі, визначити періоди таких нарахувань, а відтак і здійснити правильний розрахунок суми пені.

У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Водночас інші доводи сторін та, зокрема, відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, у тому числі щодо неврахування позивачем висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19, в частині відсутності підстав для включення податку на додану вартість до розміру неустойки, визнаються судом необґрунтованими, оскільки:

по перше відповідні висновки Верховного Суду стосуються виключно питання щодо розрахунку розміру неустойки саме згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, та відсутності підстав для включення до її складу податку на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном;

по друге такі доводи не мають вирішального значення для результату розгляду спору у цій справі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат

Судові витрати позивача зі сплати судового збору на підставі статті 129 ГПК України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "АВС-Сервіс" (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вул. Олександра Богомольця, будинок 39, код ЄДРПОУ: 40536246) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3, код ЄДРПОУ: 36541721) 52 915,93 грн (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот п`ятнадцять гривень 93 коп.) основної заборгованості та 2 601,10 грн (дві тисячі шістсот одну гривню 10 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 19.11.2024.

СуддяД. Є. Мірошниченко