Ухвала

від 19.11.2024 по справі 910/13939/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua0,2

УХВАЛА

м. Київ

19.11.2024Справа № 910/13939/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви Комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська обл., Лозівський р-н, м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, буд. 23) до Приватного підприємства «Рентплейс» (02226, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 12) про стягнення 153254,57 грн

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Рентплейс» (далі - відповідач) про стягнення 153254,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії від 01.11.2021 не розрахувався за отримані послуги з постачання теплової енергії, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 100447,37 грн, пеню у розмірі 13440,68 грн, 3% річних у розмірі 7538,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 31828,52 грн.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що заява не підсудна Господарському суду міста Києва і підлягає передачі на розгляд Господарського суду Харківської області з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Приписи статті 125 Конституції України передбачають, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 Господарського процесуального кодексу України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 Господарського процесуального кодексу України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 Господарського процесуального кодексу України).

Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За приписами частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно вимог частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Стаття 30 Господарського процесуального кодексу України визначає порядок розгляду справ за виключною підсудністю, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом статті 30 Господарського процесуального кодексу України, визначає суд, яким має бути розглянуто справу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19.

Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №905/1566/17.

Виходячи із комплексного аналізу положень статей 30, 31 Господарського процесуального кодексу України, суди не можуть допускати випадків будь-яких спорів щодо підсудності, оскільки Господарським процесуальним кодексом України чітко визначено категорії спорів, які повинні розглядатися тільки за виключною підсудністю.

Так, частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлює виключну підсудність спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

При цьому, словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Таким чином, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, щодо користування нерухомим майном поширюються норми ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України (виключна підсудність).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 та від 07.07.2020 у справі №910/10647/18.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому тлумачення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

У даному випадку, як встановлено судом, спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за індивідуальним договором про надання послуг з постачання теплової енергії від 01.11.2021, зокрема, несплати за поставлену теплову енергію до нежитлового приміщення, яке знаходяться за адресою: Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 4, буд. 2-а, приміщення 3.

За таких обставини, приймаючи до уваги викладені в постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 висновки Великої Палати Верховного Суду та зважаючи на те, що спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленої теплової енергії до приміщень (майна), яке знаходиться в Харківській області, суд дійшов висновку, що спір має вирішуватись за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна, на адресу якого було поставлено теплову енергію заявником.

У відповідності до вимог статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що матеріали справи №910/13939/24 підлягають передачі за територіальною підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Керуючись приписами статей 27, 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Матеріали позовної заяви №910/13939/24 за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області до Приватного підприємства «Рентплейс» про стягнення 153254,57 грн передати за виключною підсудністю до Господарського суду Харківської області (61022, Харківська обл., м. Харків, Майдан Свободи, буд. 5, держпром, 8 під`їзд).

Ухвала набирає законної сили 19.11.2024 та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

СуддяТ.В. Васильченко