Рішення

від 19.11.2024 по справі 910/11198/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.11.2024Справа № 910/11198/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-моноліт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвансіс груп"

про стягнення 451 751,03 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-моноліт» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс груп» про стягнення 451 751,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором підряду на виконання будівельно-монтажних робіт № 11/09-ПР/19-ПП від 11.09.20219, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.04.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що вимоги про стягнення пені в розмірі 104 923,94 грн. є такими, що заявлені поза строком позовної давності, оскільки нараховані за період з 23.02.2022 по 22.08.2022, а з позовом позивач звернувся у вересні 2024 року. Також, відповідач зазначає, що сторонами у Договорі не було визначено умови та строк повернення надмірно сплачених грошових коштів, і тільки 27.01.2022 сторонами Договору шляхом укладення Додаткової угоди до Договору підряду було встановлено строки повернення залишкової суми коштів відповідно до узгодженого графіку, а отже саме з 16.02.2022 розпочалось прострочення, що свідчить про правомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 16.02.2022 по липень 2024 року та відповідно обґрунтованими є вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 15 461,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 72 964,81 грн.

30.09.2024 представником позивача подано відповідь на відзив.

16.10.2024 представником позивача подано клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

04.11.2024 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

05.11.2024 представником позивача подано письмові пояснення щодо заперечення на відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-моноліт» (далі - генеральний підрядник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Едвансіс груп» (далі - підрядник, відповідач) укладено Договір на виконання будівельно-монтажних робіт № 11/09-ПР/19-ПП (далі - Договір), за умовами якого генпідрядник зобов`язується забезпечити підрядника усім необхідним для належного виконання робіт, координувати та контролювати діяльність підрядника, перевіряти та приймати, а також оплачувати належним чином фактично виконанні підрядником роботи тощо, а підрядник зобов`язується на власний ризик виконати за рахунок його власних та/або залучених сил, засобів, ресурсів, у відповідності до умов даного Договору проектної документації та законодавства комплекс будівельно-монтажних робіт з улаштування внутрішніх мереж (систем) вентиляції, кондиціонування, теплопостачання, опалення Блоку № 1, зона «Leroy Merlin», за переліком, в обсязі, за цінами та характеристика, визначеними в Додатку/Додатках (Договірні ціни, Графік виконання робіт) до цього Договору при реконструкції з розширенням існуючого комплексу будівель та споруд під багатофункціональний торговельно-розважальний комплекс на проспекті Правди, 47 у Подільському районі м. Києва (далі - об`єкт) та передати результат робіт генпідряднику згідно з умовами даного Договору.

Після завершення виконання підрядником робіт в повному обсязі, що передбачений цим Договором, прийняти їх за кінцевим Актом приймання-передачі виконаних робіт (п. 2.1.8 Договору).

Відповідно до п. 4.4 Договору остаточна ціна Договору складатиме суму всіх належних чином оформлених та підписаних Договірних цін до Договору та/або належним чином оформлених та підписаних сторонами Актів КБ-2в та Довідок КБ-3 за фактично виконаний підрядником та підтверджений інженером технічного нагляду замовника обсяг робіт.

27 січня 2022 року сторонами укладено Додаткову угоду до Договору (далі - Угода), предметом якої є реструктуризація заборгованості ТОВ «Едвансіс груп» перед ТОВ «Спецбуд-моноліт» за Договором, що виникла внаслідок надмірно сплаченого генпідрядником авансового платежу, розмір якої на дату підписання даної Угоди з урахуванням ПДВ становить 239 847,88 грн.

Пунктом 2.1 Угоди сторони узгодили наступний графік погашення заборгованості боржником перед кредитором:

Порядковий номер чергового платежуСума платежу з ПДВ (20%) (грн.)Кінцева дата здійснення платежу Платіж-130 000,0004.02.2022Платіж-230 000,0015.02.2022Платіж-330 000,0028.02.2022Платіж-430 000,0015.03.2022Платіж-530 000,0031.03.2022Платіж-630 000,0015.04.2022Платіж-730 000,0030.04.2022Платіж-829 874,8815.05.2022Загальна сума з ПДВ 20%: 239 847,88 грн.Відповідно до п. 5 Угоди у випадку недотримання боржником графіку погашення заборгованості, кредитор має право вимагати від боржника сплати заборгованості з врахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми заборгованості, починаючи з моменту фактичного виникнення боргу за Договором підряду № 11/09-ПР/19-ПП від 11.09.2019 на виконання будівельно-монтажних робіт.

У випадку порушення строку здійснення платежу, передбаченого графіком погашення заборгованості більше ніж на 7 днів боржник зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі 1,00% від суми, що підлягає оплаті (суми простроченого платежу), яка нараховується за кожний день прострочення, але не більше ніж 50% загальної суми боргу (п. 6 Угоди).

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем порушено строки погашення заборгованості за Договором, які були угоджені в Угоді, в зв`язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 209 847,88 грн., пеню у розмірі 104 923,94 грн., 3% річних у розмірі 23 719,69 грн. та інфляційні втрати в розмірі 113 259,52 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач мав сплатити перший платіж в розмірі 30 000,00 грн. до 04.02.2022 включно, який був сплачений ним лише 08.02.2022, наступний платіж до 15.02.2022 та інші платежі за Угодою відповідачем не здійснювалися.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 січня 2022 року сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, предметом якої є реструктуризація заборгованості ТОВ «Едвансіс груп» перед ТОВ «Спецбуд-моноліт» за Договором, що виникла внаслідок надмірно сплаченого генпідрядником авансового платежу, розмір якої на дату підписання даної Угоди з урахуванням ПДВ становить 239 847,88 грн.

Пунктом 2.1 Угоди сторони узгодили наступний графік погашення заборгованості боржником перед кредитором:

Порядковий номер чергового платежуСума платежу з ПДВ (20%) (грн.)Кінцева дата здійснення платежу Платіж-130 000,0004.02.2022Платіж-230 000,0015.02.2022Платіж-330 000,0028.02.2022Платіж-430 000,0015.03.2022Платіж-530 000,0031.03.2022Платіж-630 000,0015.04.2022Платіж-730 000,0030.04.2022Платіж-829 874,8815.05.2022Загальна сума з ПДВ 20%: 239 847,88 грн.Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2022 позивачем сплачено відповідачу на виконання Угоди 30 000,00 грн., решту платежів, відповідачем не здійснено, що відповідачем не заперечується.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов`язання за договором у визначений строк не виконав, що відповідачем не заперечено.

Відповідно до п. 5 Угоди у випадку недотримання боржником графіку погашення заборгованості, кредитор має право вимагати від боржника сплати заборгованості з врахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми заборгованості, починаючи з моменту фактичного вимкнення боргу за Договором підряду № 11/09-ПР/19-ПП від 11.09.2019 на виконання будівельно-монтажних робіт.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 218 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку про існування у відповідача зобов`язання повернути позивачу 209 847,88 грн. невикористаної суми авансу, повернення якої було розстрочено згідно Угоди, умови якої порушено відповідачем.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 209 847,88 грн. є обґрунтованими.

Також, в зв`язку з порушенням відповідачем строку повернення невикористаної суми авансу, оплата якої була розстрочена згідно Угоди, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 23 719,69 грн., інфляційні втрати в розмірі 113 259,52 грн. та пеню в розмірі 104 923,94 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У випадку порушення строку здійснення платежу, передбаченого графіком погашення заборгованості більше ніж на 7 днів боржник зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі 1,00% від суми, що підлягає оплаті (суми простроченого платежу), яка нараховується за кожний день прострочення, але не більше ніж 50% загальної суми боргу (п. 6 Угоди).

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, з урахуванням передбачених обмежень щодо загального розміру пені, узгодженого сторонами в п. 6 Угоди, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 104 923,94 грн.

Також, суд враховує заявлене відповідачем клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в зв`язку з чим, зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва позовна заява подана до суду 11.09.2024.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто, строк позовної давності за вимогами позивача в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України № 338 від 25.03.2020 і постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020» продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023.

Також, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України пунктом 19 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії».

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та який наразі триває.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений ст. 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

В свою чергу, заперечуючи проти заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних втрат, відповідач зазначає, що сторонами у Договорі не було визначено умови та строк повернення надмірно сплачених грошових коштів, і тільки 27.01.2022 сторонами Договору шляхом укладення Додаткової угоди до Договору підряду було встановлено строки повернення залишкової суми коштів відповідно до узгодженого графіку, а отже саме з 16.02.2022 розпочалось прострочення, що свідчить про правомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 16.02.2022 по липень 2024 року та відповідно обґрунтованими є вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 15 461,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 72 964,81 грн.

Так, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому в зв`язку з фактичним закінченням виконанням робіт за Договором виникло зобов`язання повернути позивачу суму невикористаної попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Отже, відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням виконанням робіт.

Таким чином, оскільки у п. 5 Угоди сторонами узгоджено, що позивач має право вимагати від боржника сплати заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми заборгованості, починаючи з моменту фактичного виникнення боргу за Договором підряду № 11/09-ПР/19-ПП від 11.09.2019 на виконання будівельно-монтажних робіт, який з огляду на узгодження виконання робіт за кінцевими Актами № КБ-2в та Довідкою № КБ-3 за листопад 2020 року - 30.11.2022, а отже обґрунтованим є розрахунок інфляційних втрат та 3% річних починаючи з 01.12.2020.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% у розмірі 23 719,69 грн. та інфляційні втрати в розмірі 113 259,52 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 27.06.2024, Додаткову угоду № 2 від 27.06.2024 до Договору, Акт надання послуг від 15.10.2024 на суму 50 000,00 грн.

Судом встановлено, що Панов Дмитро Ігорович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необгрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.

При цьому, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів учасника справи (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 25 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс груп» (01103, м. Київ, Залізничне шосе, 2А, оф. 31; ідентифікаційний код: 37257721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-моноліт» (04112, м. Київ, вул. Парково-Сирецька, 4-В, прим. № 295; ідентифікаційний код: 37633636) 209 847 (двісті дев`ять тисяч вісімсот сорок сім) грн. 88 коп., 3% річних у розмірі 23 719 (двадцять три тисячі сімсот дев`ятнадцять) грн. 69 коп., інфляційні втрати в розмірі 113 259 (сто тринадцять тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 52 коп., пеню в розмірі 104 923 (сто чотири тисячі дев`ятсот двадцять три) грн. 94 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 421 (п`ять тисяч чотириста двадцять одна) грн. 02 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 19.11.2024

Суддя О.А. Грєхова