Рішення

від 07.11.2024 по справі 917/1075/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 Справа № 917/1075/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», 36008, м. Полтава, вул. Європейська, 124А, кв.77, код ЄДРПОУ 20041662,

до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, 103274, Російська Федерація, м.Москва, Краснопресненська набережна,2 (інша адреса, повідомлена позивачем - 119991, Російська Федерація, м. Москва, пл. Старая, б. 4 )

про стягнення 42 416 245,00 грн.

Секретар судового засідання Токар А.В.

Представники сторін: згідно протоколу.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про стягнення 42 416 245,00 грн. збитків.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.07.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання на 15.08.2024 р.

Суд протокольною ухвалою від 15.08.2024, враховуючи обставини справи, неявку відповідача у підготовче засідання та з метою надання сторонам передбаченого ст. 7, 13 Господарського процесуального Кодексу України рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 03.09.2024 року до 11:00 год. Крім того, вказаною ухвалою суд ухвалив повідомити відповідача про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на веб-сайті судової влади України.

У зв`язку з перебуванням судді Мацко О.С. у відпустці засідання суду 03.09.2024 р. не відбулося.

Ухвалою від 17.09.2024 р. призначено підготовче судове засідання у справі на 01.10.2024 р. на 09:00.

01.10.2024 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.11.2024 р. на 9:00.

У судове засідання 07.11.2024 р. учасники справи представництво не забезпечили, хоча були повідомлені належним про дату, час та місце проведення судового засідання. Позивач направив до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке судом задовольняється.

Судом встановлено, що відповідач у справі є нерезидентом України.

Відповідно до ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами (ч. 2 ст. 367 ГПК України).

При цьому, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р. з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 25.02.2022 р. припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією та Республікою Білорусь.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 р. щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку статті 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Відтак, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, суд не здійснює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду Російської Федерації з судовим дорученням про вручення документів.

На підставі викладеного, враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією, що унеможливлює надсилання цієї ухвали на адресу відповідача, з метою повідомлення відповідача про час та місце проведення судових засідань у цій справі суд здійснював шляхом розміщення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч. ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.

Крім того, процесуальні рішення у справі своєчасно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, судом вжито всіх можливих заходів з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався

Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Аргументи учасників справи:

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, а саме обстрілу та подальшого влучання ударних безпілотних літальних апаратів в об`єкти на території Виробничої бази Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», розташованої за адресою Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Соколова Балка, вул. Польова, 15, завдано майнової шкоди у вигляді знищення та пошкодження майна, яке належить позивачу.

Відповідач відзив на позов не надав.

Згідно із ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» створене та зареєстроване відповідно до законодавства України як суб`єкт господарювання юридична особа у формі спільного підприємства, здійснює діяльність із видобутку вуглеводнів на території Полтавської області.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 236163590 від 09.12.2020 р. (а.с. 16-17) позивачу належить на праві власності виробнича база, розташована за адресою Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Соколова Балка, вул. Польова, 15, у складі якої знаходяться наступні будівлі і споруди:

«А-1» - Їдальня вахтового селища;

«Б-1» - Будівля установки біологічної очистки господарсько-побутових стоків;

«В-1» - Склад №2;

«Г-1» - Будівля хроматографу;

«Д-1» - Операторна;

«Е-1» - Ремонтно-механічна майстерня;

«Ж-1» - Побутові приміщення підрозділу охорони;

« 1Ж-1» - Складське приміщення служби буріння та ремонту свердловини в межах виробничої бази СП ПГНК;

№ 23 - Поглинальна свердловина №1;

№ 36 - Газовий компресор К-500;

№ 37 - Газовий компресор К-400;

№ 38 - Газовий компресор К-300;

№ 39 - Газовий компресор К-100А;

№ 40 - Газовий компресор К-220;

№ 45 - Лабораторія випробувальна;

№ 46 - Радіощогла;

№ 47 - Радіощогла;

№ 48 - Навіс для ПММ;

№ 49 - Навіс для кисню;

№ 50 Навіс;

№ 51 - Навіс;

№ 52 - Навіс;

№ 53 - Охолоджувач;

№ 54 - Охолоджувач;

№ 55 - КТП № 1;

№ 56 - КТП № 3;

№ 57 - Водойма поглинач;

№ 58 - Пожежні резервуари;

№ 59 - Навіс;

№ 60 - РВС нафтовий (резервуар вертикальний стальний);

№ 61, 63, 65 - PBС нафтовий (резервуар вертикальний стальний);

№ 62, 64 - РВС нафтовий (резервуар вертикальний стальний);

№ 66 - PBC нафтовий (резервуар вертикальний стальний);

№ 67 - Наливна естакада;

№ 68 - Підігрівач нафти;

№ 69 - Підігрівач та насоси теплоносія;

№ 70 - Виробничий майданчик;

№ 71 - Апарат повітряного охолодження;

№ 72 - Апарат повітряного охолодження;

№ 73 - Навіс для насосу;

№ 74-78 - Устаткування поглибленого вилучення зріджених вуглеводів;

№ 79 - Ємність гліколя;

№ 80 - Вузол обліку нафти;

№ 81 - Дестанайзер;

№ 82 - Установка осушки газу;

№ 83 - Навіс пропанових компресорів;

№ 84 - Сепаратор;

№ 85 - Дренажна канава;

№ 86 - Аварійна сигнальна панель;

№ 87 - Контейнерна установка інструментального повітря;

№ 88 - Контейнерна установка інструментального повітря;

№ 89 - Маніфольд низького тиску В;

№ 90 - Маніфольд низького тиску А;

№ 91 - Сепаратор;

№ 92 - Маніфольд високого тиску В;

№ 93 - Маніфольд високого тиску А;

№ 94 - Маніфольд газовий;

№ 95 - Маніфольд нафтовий;

№ 96 - Навіс;

№ 97 - Навіс;

№ 98 - Факельний сепаратор;

№ 99 - Факел аварійного спалювання газу;

№ 100 Навіс;

№ 101 - Артезіанська свердловина №2;

№ 102 - КТП №2;

№ 103 - Автоваги;

№ 104 - Контейнерна установка інструментального повітря;

№ 105 - Навіс;

№ 106 - Ємності 2х10м3;

№ 107 - Резервуарний парк зберігання зріджених вуглеводнів;

№ 108 - Ємність для метанолу;

№ 109 - Поля фільтрації;

№ 110 - Огорожа;

№ 111 - Огорожа;

№ 112 - Сходи;

№ 113 - Ворота;

№ 114 - Ворота;

№ 115 - Хвіртка;

№ 116 - РЩ-16;

№ 117 - Навіс для сепаратору;

№ 118 - Операторська складу зберігання зріджених вуглеводнів;

№ 119 - Навіс;

№ 120 - Блок абсорбційної колони.

Як стверджує позивач, 18 лютого 2024 року приблизно о 01:07 годин владою Російської Федерації, внаслідок ведення агресивної війни та агресивних воєнних дій, здійснено обстріл повітряними засобами ураження (ударні БПЛА) об`єкти Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія», внаслідок чого було знищено резервуар для зберігання нафти Т1300, та пошкоджено резервуар для зберігання нафти Т900, резервуар для зберігання пластової води Т800, шлейфи вхідних гребінок газової та нафтової лінії, кабельні лотки та силові кабелі, газовий компресор К220, будівлю газового компресора К220.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано наступні документи:

- Акт про пожежу від 18 лютого 2024 року, складений комісією у складі головного інспектора ВЗНС ПРУ ГУ ДСНС України в Полтавській області майора служби ЦЗ Поціпко Сергія Олександровича, керівника департаменту з ОП ПБ та ОНС СП ПГНК Татьяніч Олександра Івановича, слідчого СВ ВП №3 ПРУП ГУ НП України в Полтавській області Татарин Ярослави Анатоліївни (а.с. 18), відповідно до якого встановленою причиною пожежі є потрапляння (влучання) БПЛА.

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27 лютого 2024 року відповідно до якого у провадженні слідчого відділу УСБУ в Полтавській області знаходиться кримінальне провадження № 22024170000000041, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 18 лютого 2024 року за фактом порушення збройними силами Російської Федерації законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, яке виразилося у бомбардуванні незахищених міст, будівель, що використовуються виключно цивільним населенням, внаслідок чого близько 01 год. 20 хв. 18.02.2024 повітряними засобами ураження (ударні БПЛА) здійснено обстріл об`єктів СП «Полтавська газонафтова компанія» (а.с. 12). Правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.

- звіт про причину виникнення пожежі від 19.02.2024 р., складений головним інспектором ВЗНС ПРУ ГУ ДСНС України у Полтавській області Поціпком С.О. (а.с. 39-41).

- протоколи огляду місця події від 18.02.2024 р., складені старшим слідчим СВ УСБУ в Полтавській області Артеменко А.О. (а.с. 42-43, 50-52, 63-64, 73-75, 87-89, 96-97).

Також позивач зазначає, що з метою визначення вартості завданих матеріальних збитків внаслідок ракетного удару, що відбувся 18.02.2024 року, між Спільним підприємством «Полтавська газонафтова компанія» та Фізичною особою-підприємцем Шимкою Володимиром Миколайовичем було укладено договір № 24 від 20.02.2024 р. на виконання судової експертизи.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по листу-зверненню СП ПГНК № 148 від 20.02.2024 р. (а.с. 106-129) сума прямих збитків СП ПГНК вартість ремонтно-будівельних робіт, необхідних для усунення пошкоджень на об`єктах, що виникли внаслідок обстрілу 18.02.2024 р. повітряними засобами ураження (ударними БпЛА), з урахуванням ПДВ, без урахування вартості доставки і розмитнення імпортного обладнання, становить 42 416 245,00 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації збитків у вищезазначеному розмірі.

Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 236163590 від 09.12.2020 р., витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27 лютого 2024 року, Акт про пожежу від 18.02.2024 р., протокол засідання інвентаризаційної комісії СП «Полтавська газонафтова компанія», Акт обстеження УППНГ Ігнатівського родовища від 20.02.2024 р., звіт про причину виникнення пожежі від 19.02.2024 р., протоколи огляду місця події від 18.02.2024 р., Акти перевірки об`єкта на наявність вибухових матеріалів від 18.02.2024 р., договір на виконання судової експертизи № 24 від 20.02.2024 р., висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи по листу-зверненню СП ПГНК № 148 від 20.02.2024 р. та ін.

Докази відповідача в спростування вимог Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» в матеріалах справи відсутні.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Як встановлено судом, місцем заподіяння шкоди майну позивача у даній справі є Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Соколова Балка, вул. Польова, 15.

Отже, розгляд даного спору відноситься до територіальної юрисдикції Господарського суду Полтавської області.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 р. по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Україні. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Викладене дає суду підстави для висновку, що спір виник між юридичною особою приватного права позивачем та іноземною державою-агресором як особливим суб`єктом, статус якого може бути прирівняний до юридичної особи публічного права, спір виник стосовно відшкодування матеріальної шкоди, завданої господарюючому суб`єкту пошкодженням його майна, яке використовувалося у господарській діяльності, тому має ознаки господарського спору та підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; за територіальною юрисдикцією спір підсудний Господарському суду Полтавської області.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія» визначило відповідачем державу Російську Федерацію в особі Уряду Російської Федерації.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.11.2023 р. у справі № 910/5699/23, у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави) відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

У спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав. При цьому, закон не вимагає конкретизації вимог (визначення сум, що підлягають стягненню тощо) до кожного із відповідачів представницьких органів держави, якщо позивач визначив їх більше одного.

Позивач, звертаючись із позовними вимогами у цій справі про відшкодування шкоди, завданої військовою агресією Російської Федерації, та вказавши відповідний представницький орган вказаної держави, яких позивач вважає порушником прав у спірних правовідносинах та якими, за ствердженням позивача, завдано шкоду у спірних правовідносинах, дотримав вимоги норм процесуального права (пункт 2 частини третьої статті 162 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Однак, суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11) та Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Згідно із ст. 1, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Суд також приймає до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 №311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

У ч. 4 ст. 236 ГПК вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за збитки, які були заподіяні позивачу.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Також, згідно із ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 3 ГПК України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. В силу п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності позивача на майно (нерухоме майно, обладнання, товар), яке було зруйноване та частково знищене під час зазначеного вище ракетного удару, підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує його право власності і у зв`язку із цим породжує право останнього на відшкодування заподіяної йому відповідачем шкоди.

Захист права власності гарантується статтею 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, ч.2 ст.1166 ЦК України).

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

З огляду на вказане, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває на час винесення рішення у цій справі.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Також відповідно до п. 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 р. № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2.4 статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН № 182 від 16.03.2022 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 р. на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 р. про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 р.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який не потребує встановлення в судовому порядку та закріплений державою на законодавчому рівні.

Відповідно до статті 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів використання Позивачем втраченого майна у воєнних цілях.

Також позивачем доведено, а судом встановлено факт заподіяння шкоди протиправними діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.

Зокрема, відповідно до наданих позивачем Акту про пожежу від 18 лютого 2024 року, складеного комісією у складі головного інспектора ВЗНС ПРУ ГУ ДСНС України в Полтавській області майора служби ЦЗ Поціпко Сергія Олександровича, керівника департаменту з ОП ПБ та ОНС СП ПГНК Татьяніч Олександра Івановича, слідчого СВ ВП №3 ПРУП ГУ НП України в Полтавській області Татарин Ярослави Анатоліївни, звіту про причину виникнення пожежі від 19.02.2024 р., складеного головним інспектором ВЗНС ПРУ ГУ ДСНС України у Полтавській області Поціпком С.О., та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 29 березня 2024 року щодо кримінального провадження № 22024170000000041 руйнування та знищення належного позивачеві майна є наслідком пожежі у зв`язку із потраплянням (влучанням) безпілотних літальних апаратів внаслідок бойових дій та порушення збройними силами РФ законів та звичаїв війни.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Стосовно розміру заявлених збитків суд виходить з наступного.

Як зазначалося вище, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд встановив, що з метою визначення вартості завданих матеріальних збитків внаслідок ракетного удару, що відбувся 18.02.2024 року, судовим експертом Шимкою Володимиром Миколайовичем було проведено судову будівельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок № 27 від 08.05.2024 р.

У вказаному висновку експерта надані наступні відповіді:

1. Резервуар для зберігання сирої нафти Т-1300 (№60 згідно схеми розташування будівель і споруд у техпаспорті), резервуар для зберігання сирої нафти Т-900 (№62 згідно схеми розташування будівель і споруд у техпаспорті), резервуар для зберігання пластової води Т-800 (№61 згідно схеми розташування будівель і споруд у техпаспорті), резервуар для зберігання сирої нафти Т-700 (№64 згідно схеми розташування будівель споруд у техпаспорті), газовий компресор К-220 (№40 згідно схеми розташування будівель і споруд у техпаспорті), газовий компресор К-300 (№38 згідно схема розташування будівель і споруд у техпаспорті), шлейфи та естакади біля вихідних нафтових та газових маніфольдів/розподільчих гребінок (№№92, 93, 94, 95 згідно схеми розташування будівель споруд у техпаспорті), автоматична пожежна сигналізація, система охолодження та пінного пожежогасіння нафтових резервуарів, система раннього виявлення та оповіщення про надзвичайні ситуації на УППНГ Ігнатівського родовища по вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський (колишній Новосанжарський) р-н, Полтавська обл., внаслідок обстрілу 18.02.2024 повітряними засобами ураження (ударними БпЛА) мають пошкодження, перелік яких наведено в таблиці 3 даного висновку.

2. Вартість ремонтно-будівельних робіт необхідних для усунення пошкоджень на вказаних об`єктах, що виникли внаслідок обстрілу 18.02.2024 повітряними засобами ураження (ударними БпЛА), з урахуванням ПДВ, без урахування вартості доставки і розмитнення імпортного обладнання, становить 42 416 245,00 грн /Сорок два мільйони чотириста шістнадцять тисяч двісті сорок п`ять гривень 00 коп/.

3. Розмір матеріальної шкоди заподіяної СП ПГНК внаслідок обстрілу 18.02.2024 повітряними засобами ураження (ударними БпЛА) об`єктів УППНГ Ігнатівського родовища за адресою: вул. Польова, 15, с. Соколова Балка, Полтавський (колишній Новосанжарський) район, Полтавська область, з урахуванням ПДВ, без урахування вартості доставки і розмитнення імпортного обладнання, становить 42 416 245,00 грн /Сорок два мільйони чотириста шістнадцять тисяч двісті сорок п`ять гривень 00 коп/.

Експертиза проведена судовим експертом Шимкою Володимиром Миколайовичем (свідоцтво № 11-22/П від 25.01.2021 р., видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України) у відповідності до вимог Закону України «Про судову експертизу», Кримінального процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 326 від 20 березня 2022 р. та Методики визначення розміру шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності відповідає Методиці, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223, експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та за ст.. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, тому висновок експерта № 27 від 08.05.2024 р. суд оцінює як належний, допустимий та достовірний доказ на підтвердження дійсного розміру збитків, завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» про стягнення збитків, завданих позивачу внаслідок збройного вторгнення Російської Федерації та здійснення обстрілу цивільної інфраструктури 18.02.2024 року, у розмірі 42 416 245,00 грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, згідно з п. 9 Розділу І Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України № 3904/1223 від 18.10.2022 р., для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з положеннями 13 ГПК України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що позовні вимоги підтверджуються поданими доказами та матеріалами справи, не спростовані відповідачем, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, тому суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи, що позовна заява у даній справі подана в електронній формі, то судовий збір за розгляд справи складає 508 994,94 грн. (42 416 245,00 грн. х 1,5 % x 0,8).

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі, то судовий збір в сумі 508 994,94 грн. підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно ч.ч. 4-7 ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Позивачем надано до суду копії договору на виконання судової експертизи № 24 від 20.02.2024 р. та Акту приймання-передачі наданих послуг № 27 від 08.05.2024 р. (а.с. 37-38), згідно з якими вартість проведення судової будівельно-технічної експертизи, за результатами якої складено висновок № 27 від 08.05.2024 р., складає 124 951,20 грн.

Вказана сума була сплачена позивачем на користь судового експерта Шимки Володимира Миколайовича згідно з платіжною інструкцією № 1940 від 18.04.2024 р. (а.с. 35). Відповідачем спростувань щодо розміру витрат на підготовку експертного висновку не заявлено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що витрати, пов`язані із проведенням експертизи в розмірі 124 951,20 грн., понесені позивачем, підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 237-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation, код ISORU/RUS 643) в особі Уряду Російської Федерації (103274, Російська Федерація, м.Москва, Краснопресненська набережна,2119991) на користь Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» (36008, м. Полтава, вул. Європейська, 124А, кв.77, код ЄДРПОУ 20041662) 42 416 245,00 грн. збитків, що є еквівалентом 1 079 387,15 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 08.05.2024 р.; 124 951,20 грн. витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

3. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation, код ISORU/RUS 643) в особі Уряду Російської Федерації (103274, Російська Федерація, м.Москва, Краснопресненська набережна,2) до Державного бюджету України 508 994,94 грн. судового збору.

4. Видати накази з набранням чинності цим рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 18.11.2024 р.

Суддя О.С. Мацко