Рішення
від 07.11.2024 по справі 922/121/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024м. ХарківСправа № 922/121/24 (643/10994/19)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатого В.О.

при секретарі судового засідання Мазуренко А.О.

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до 1. ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача1 - керуючий реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражний керуючий Онищенко К.С. 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_4 , 4. ОСОБА_5 про визнання недійсним договору скасування державної реєстраціїправа власності, застосування двосторонньої реституції в межах справи №922/121/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача1 - не з`явився;

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача1 - керуючий реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражний керуючий Онищенко К.С - не з`явився;

відповідача 2 - не з`явився;

відповідача3 - не з`явився;

відповідача4 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, застосування реституції.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 18.01.2023 справу було передано на розгляд до Московського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22.03.2023 цивільну справу прийнято до провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.10.2023 підготовче провадження у справі закрито. Призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30.04.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності та запису про державну реєстрацію права власності, застосування двосторонньої реституції постановлено надіслати до Господарського суду Харківської області для розгляду в межах справи №922/121/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .

Матеріали справи №643/10994/19 надійшли до Господарського суду Харківської області.

Суд зазначив, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.02.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 призначено арбітражного керуючого Онищенка К.С.; призначено попереднє засідання суду на 09.04.2024.

13.02.2024 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 № 72518.

Частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 №922/121/24 передана на розгляд судді Усатому В.О.

Ухвалою суду від 15 липня 2024 року, крім іншого, прийнято справу №643/10994/19 до розгляду в межах справи №922/121/24 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, постановлено повторно провести підготовче провадження та призначити підготовче засідання у справіна "15" серпня 2024 р. об 11:20 год.

01.08.2024 до суду від представника позивача надійшла заява (вх.№ 19381) про зміну (доповнення) підстав позову.

Вищезазначена заява обґрунтована, крім іншого, тим, що позивач ОСОБА_1 вважав за необхідне доповнити фактичні підстави позову новими обставинами, які з`ясувались після подання позову. Представник позивача зазначає, що боржник ОСОБА_2 відчужив оспорювану квартиру за ціною значно нижчою від ринкової, що в силу вимог ст. 42 КУзпБ є спеціальною підставою для визнання правочину недійсним. При цьому для штучного зменшення ціни квартири, як вказує представник позивача, був використаний недостовірний звіт оцінювача.

В судове засідання 15.08.2024 учасники справи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 15.08.2024, крім іншого, заяву представника позивача (вх.№19381 від01.08.2024) про зміну (доповнення) підстав позовузадоволено. Продовжено розгляд справи з урахуванням заяви представника позивача (вх.№19381 від 01.08.2024) про зміну (доповнення) підстав позову. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача1 керуючого реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражного керуючого Онищенка К.С. ( АДРЕСА_1 , свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 357 від 27.02.2013, РНОКПП НОМЕР_1 ). Постановлено позивачу направити на адресу третьої особи копію позовної заяви з доданими до неї документами в строк 3 дні з дня отримання цієї ухвали, докази такого направлення надати суду. Встановлено третій особі строк для подання пояснень щодо позову, оформлених відповідно до ст. 168 ГПК України - протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали. Відкладено підготовче засідання на "12" вересня 2024 р. о 12:40 год.

23.08.2024 до суду від позивача надійшла заява (вх.№21207) про долучення до матеріалів справи доказів направлення на адресу 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 керуючого реструктуризацією ОСОБА_6 , копії позовної заяви з додатками.

27.08.2024 до суду від представника позивача надійшли заяви (вх.№21377 та вх.№21379) про витребування доказів.

Протокольною ухвалою суду від 12.09.2024 відмовлено в задоволенні клопотань представника позивача про витребування доказів (вх.№21377 та вх.№21379), продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд підготовчого засідання на 08.10.2024 о (б) 16:00.

Щодо клопотання представника позивача про витребування доказів (вх.№21377 та вх.№21379) суд зазначає наступне.

У вищезазначеному клопотанні представник позивача просив суд витребувати:

1. Від Управління соціального захисту населення Салтівського району (61121, м.Харків, пр.Тракторобудівників, 144), Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації (61022, м.Харків, пл.Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 7 поверх) наступні відомості відносно квартири АДРЕСА_2 та відносно квартири АДРЕСА_3 :

1.1. чи встановлювалась субсидія в 2016-2019 р.р. для сплати комунальних послуг для цих квартир, якщо встановлювалась яка саме особа з числа мешканців цих квартир подавала документи і на чиє ім`я надавалась субсидія.

1.1. чи подавав ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які мешкають в квартирі АДРЕСА_3 , відомості про факт придбання в липні 2016 року нерухомого майна на суму, яка перевищує 50 000 грн.

2. Від Національної служби здоров`я України, код 42032422, адреса: 04073, м.Київ, пр.-т Степана Бандери, 19, https://nszu.gov.ua наступні відомості з Реєстру декларацій декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, відносно: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент. номер НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідент.номер НОМЕР_4 :

- які адреси їх проживання зазначені в їх деклараціях, починаючи з 01 серпня 2016 року.

3. Від Управління Пенсійного фонду України в Салтівському районі м.Харкова (61170, м.Харків, вул.Валентинівська, 22-б) наступні відомості відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер НОМЕР_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент. номер НОМЕР_2 , мешкають за адресою: АДРЕСА_4 :

3.1. сумарний розмір пенсії за період з 01.01.2013р. по 27.07.2016р.;

3.2. номери банківських рахунків та установи банків (повне найменування, МФО, ідентифікаційний код банку), куди перераховувалась пенсія протягом 2013-по 27.07.2016рр.;

3.3. номери поштового відділення «Укрпошти», куди надсилається пенсія за період з 27.07.2016р. і по теперішній час.

4. Від Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, 46), Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8) наступні відомості:

4.1.1. Які номери банківських рахунків та в яких установах банків (повне найменування, МФО, ідентифікаційний код банку) мав протягом 01.01.2016 і по день надсилання цього запиту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідент.номер НОМЕР_4 (мешкає: АДРЕСА_5 ).

4.1.2. Які доходи отримував ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,ідент.номер НОМЕР_4 (мешкає: АДРЕСА_5 ) на протязі 01.01.2016р. по день надсилання цього запиту, в тому числі від продажу, безоплатного отримання нерухомого майна в найм (оренду), суборенду, із зазначенням по кожному року (або іншому податковому періоду) наступного: код виду доходів (конкретний вид доходів, зарплата, за цивільними договорами, додаткове благо, тощо), сума доходу у зв`язку з безоплатним користуванням нерухомим майном (житлом чи нежитловою нерухомістю,) і адреса такої нерухомості, сума прощеного боргу за будь-якими видами зобов`язань, податковий номер (ідентифікаційний код) податкового агента, від якого одержаний дохід у будь-якому вигляді.

4.1.3. чи декларував ОСОБА_2 дохід в разі безоплатного користування нерухомим майном, або прощення боргу за користування майном.

4.1.4. Яка податкова адреса у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідент. номер НОМЕР_4 (мешкає: АДРЕСА_5 ) з 01.01.2016 по 22.06.2019р.

4.2.1. Які номери банківських рахунків та в яких установах банків (повне найменування, МФО, ідентифікаційний код банку) мала протягом 01.01.2016 і по день надсилання цього запиту ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ідент.номер НОМЕР_5 , АДРЕСА_5 .

4.2.2. Які доходи за даними податкового органу отримувала ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідент.номер НОМЕР_5 , АДРЕСА_5 на протязі 01.01.2016р. по день надсилання цього запиту, в тому числі від продажу, безоплатного отримання нерухомого майна в найм (оренду), суборенду, із зазначенням по кожному року (або іншому податковому періоду) наступного: код виду доходів (конкретний вид доходів, зарплата, за цивільними договорами, додаткове благо, тощо), сума доходу у звя`зку з безоплатним користуванням нерухомим майном (житлом чи нежитловою нерухомістю,) і адреса такої нерухомості, сума прощеного боргу за будь-якими видами зобовязань, податковий номер (ідентифікаційний код) податкового агента, від якого одержаний дохід у будь-якому вигляді.

4.2.3. чи декларувала ОСОБА_5 дохід в разі безоплатного користування нерухомим майном, або прощення боргу за користування майном.

4.2.4. Яка податкова адреса у ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ідент.номер НОМЕР_5 (мешкає: АДРЕСА_5 ) з 01.01.2016 по 22.06.2019р.

4.3.1. Які доходи за даними податкового органу отримував щорічно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент.номер НОМЕР_2 (мешкає: АДРЕСА_4 ) на протязі 01.01.2010р. і станом на даний час включно, в тому числі від продажу, надання нерухомого майна в найм (оренду), суборенду, із зазначенням по кожному року (або іншому податковому періоду) наступного: код виду доходів (конкретний вид доходів, зарплата, пенсія, за цивільними договорами, додаткове благо, тощо), сума доходу у звязку з наданням в користування нерухомого майна (житло чи нежитлова нерухомість) і адреса такої нерухомості, сума прощеного боргу за будь-якими видами зобовязань, податковий номер (ідентифікаційний код) особи, на користь якої був прощений борг у будь-якому вигляді, інші види доходів або надання додаткового блага на користь інших осіб.

4.3.2. Які номери банківських рахунків та в яких установах банків (повне найменування, МФО, ідентифікаційний код банку) мав протягом 01.01.2016 і станом на даний час включно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент.номер НОМЕР_2 (мешкає: АДРЕСА_4 ).

4.3.3. Яка податкова адреса у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент.номер НОМЕР_2 (мешкає: АДРЕСА_4 ) з 01.01.2016 по 22.06.2019р.

4.4.1. Які доходи за даними податкового органу отримувала щорічно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер НОМЕР_3 (мешкає: АДРЕСА_4 ) на протязі 01.01.2010р. станом на даний час включно, із зазначенням по кожному року (або іншому податковому періоду) наступного: код виду доходів (конкретний вид доходів, зарплата, пенсія, за цивільними договорами, додаткове благо, тощо), сума доходу у зв' язку з наданням в користування нерухомого майна (житло чи нежитлова нерухомість) і адреса такої нерухомості, сума прощеного боргу за будь-якими видами зобов`язань, податковий номер (ідентифікаційний код) особи, на користь якої був прощений борг у будь-якому вигляді, інші види доходів або надання додаткового блага на користь інших осіб.

4.4.2. Які номери банківських рахунків та в яких установах банків (повне найменування, МФО, ідентифікаційний код банку) мала протягом 01.01.2016 і станом на даний час включно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер НОМЕР_3 .

4.4.3. Яка податкова адреса у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.номер НОМЕР_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент.номер НОМЕР_2 (мешкає: АДРЕСА_4 ) з 01.01.2016 по 22.06.2019р.

5.Від Харківського районного управління поліції №2 ГУНП в Харківській області (61038, м. Харків, вул. Халтуріна, 30) наступні відомості:

- Чи звертались до Харківського районного управління поліції №2 ГУНП в Харківській області Красинський Юрій Вікторович та/або його дружина ОСОБА_4 з заявами відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_5 з приводу перешкоджання останніми у вселенні, користуванні, виселенні щодо квартири АДРЕСА_2 .

Як встановлено судом, позивачем під час розгляду справи в Московському районному суді м.Харкова подавалась заява про витребування доказів разом із позовом.

Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 30.09.2019 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Яценка Андрія Олексійовича задоволено частково. Витребувано з Комунального підприємства "Жилкомсервіс", Комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів", Комунального підприємства "Харківводоканал", Акціонерного товариства "Харківміськгаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз збут", Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" наступні відомості:

- на ім`я якої особи - споживача комунальних послуг відкритий (зареєстрований) особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_5 ;

- чи змінювалась особа - споживач комунальних послуг з 27.07.2016 року за адресою: АДРЕСА_5 ;

Витребувано з Харківського міського відділу ДРАЦС ГТУЮ у Харківській області належним чином завірені копії актових записів:

- про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- про укладання шлюбу між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

Витребувано у Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Браженко Інни Іванівни належним чином завірену копію нотаріальної справи щодо посвідчення договору (реєстровий № 1081 від 27.07.2016 року) купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 ; (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 986652463101). У задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.

25.10.2019 року представником позивача - адвокатом Яценком Андрієм Олексійовичем від імені позивача подано апеляційну скаргу на ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 30.09.2019 року.

Ухвалою Московського районного суду від 29.10.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 30.09.2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності, застосування двосторонньої реституції - повернуто заявнику.

01.11.2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Яценком Андрієм Яковичем подано апеляційну скаргу на ухвалу Московського районного суду міста Харкова від 30.09.2024 року в частині відмови в задоволенні клопотання про витребування доказів.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21.01.2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Яценка Андрія Олексійовича залишено без задоволення.

При дослідженні клопотання представника позивача про витребування доказів (вх.№21377 та вх.№21379) судом встановлено, що дане клопотання за вимогами та змістом є ідентичним клопотанню поданого до Московському районному суді м.Харкова разом з позовною заявою.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи преюдиційний характер висновків, викладених Московським районним судом міста Харкова в ухвалі суду від 30.09.2019 та Постанові Харківського апеляційного суду від 21.01.2020 року, якими вже надавалась оцінка клопотанню про витребування доказів, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів (вх.№21377 та вх.№21379).

08.10.2024 до суду від представника відповідача1 надійшло клопотання (вх.№25357) про залучення третьої особи.

08.10.2024 до суду від представника відповідача1 надійшли письмові пояснення.

08.10.2024 до суду від представника відповідача1 надійшло клопотання (вх.№25361) про залишення без розгляду клопотання про (вх.№25357) про залучення третьої особи.

Протокольною ухвалою суду 08.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 10.10.2024 о (б) 09:40.

Щодо клопотання відповідача1 (вх.№25361) про залишення без розгляду клопотання (вх.№25357) про залучення третьої особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, у тому числі і заяви і клопотання про залишення без розгляду чи відмову від раніше поданих заяв і клопотань.

Відповідно до ч. 2 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. За загальним правилом ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. У ч. 5 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України визначено, що ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що клопотання відповідача1 (вх.№25361) про залишення без розгляду клопотання (вх.№25357) про залучення третьої особи не суперечить вимогам чинного законодавства, суд доходить висновку про його задоволення та залишення без розгляду клопотання (вх.№25357) про залучення третьої особи.

10.10.2024 до суду від представника позивача надійшла заява (вх.№25480) про розгляд справи за відсутності останнього.

Учасники у справі в призначене на 10.10.2024 судове засідання не з`явились.

Ухвалою суду від 10.10.2024 відкладено розгляд справи по суті на 22.10.2024 о (б)16:30.

22.10.2024 до суду від представника відповідача1 надійшло клопотання (вх.№26583) про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 22.10.2024 відкладено розгляд справи по суті на 07.11.2024 о (б) 11:40.

Учасники у справі в призначене на 07.11.2024 судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомленні відповідно до вимог чинного законодавства.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

23.05.2014 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений договір позики, за умовами якого Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальникові грошу в сумі :

- 600000 (шістсот тисяч) гривень, що на день передачі грошей відповідало еквівалентові суми 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США за середнім курсом їх продажу комерційними банками міста Харкова;

- та 25 000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США за середнім курсом продаж комерційних банків міста Харкова. Разом позичена сума складає 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США за середнім курсом продаж комерційних банків міста Харкова.

Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору і цей факт засвідчено розпискою Позичальника про отримання грошей від 23.05.2014.

Відповідно до розписки від 23.05.2014 ОСОБА_2 зобов`язався повернути не пізніше 15.09.2016 (п`ятнадцятого вересня дві тисячі шістнадцятого) року всю суму позики, що на день повернення грошей має відповідати еквівалентові суми 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США.

При неповерненні суми позики своєчасно, тобто до 15.09.2016 (п`ятнадцятого вересня дві тисячі шістнадцятого) року Позикодавець , ОСОБА_1 вправі буде пред`явити цю розписку та договір позики до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України , та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення , а також сплати трьох відсотків від простроченої суми відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

30.05.2014 ОСОБА_2 (відповідач1) одержав від ОСОБА_1 (позивач) грошові кошти в сумі 450 000 гривень, на підтвердження чого складено розписку.

Відповідно до розписки від 30.05.2014 року Позичальник - ОСОБА_2 зобов`язався повернути Позикодавцеві грошові кошти до 14.12.2016.

27.07.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Браженко І.І - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1081.

Відповідно до п.1 вищезазначеного договору ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3 приймає зазначену квартиру та сплачує за неї обумовлену цим договором грошову суму.

Квартира трикімнатна, житловою площею 42,7 кв.м, загальною площею 63,9 кв.м.

Відповідно до п.2 Договору купівлі - продажу квартири від 27.07.2016, квартира, яка відчужується , належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Л.А 23 серпня 2000 року за реєстровим номером №3465, зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Харківське бюро технічної інвентаризації" 29 серпня 2000 року та записаного в реєстрову книгу за реєстровим №П-5-56127.

Згідно п.3 Договору купівлі - продажу , продаж квартири, за домовленістю сторін, вчинено за 400 000 (чотириста тисяч) гривень, які продавець отримав від Покупця повністю, ще до підписання цього Договору. Своїм підписом Продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність до Покупця будь - яких претензій фінансового характеру.

Ринкова вартість квартири, що відчужується становить 399 193 (триста дев`яносто дев`ять тисяч сто дев`яносто три) гривні, згідно зі Звітом про оцінку майна №1212534_26072016_МN07-160726-001, наданим фізичною особою - підприємцем Медведєвою Н.О., дата оцінки 26 липня 2016 року (п.4 Договору).

Дружина Продавця, ОСОБА_5 , надала згоду на продаж квартири, що є предметом цього договору, заявою, справжність підпису на якій засвідчено 27.07.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Браженко І.І., за реєстровим №1079. (п.11 Договору).

Дружина Покупця, ОСОБА_4 , надала згоду на купівлю квартири, що є предметом цього договору , заявою, справжність підпису на якій засвідчено 27 липня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Браженко І.І., за реєстровим №1080.(п.12 Договору).

У своєму позові позивач посилається на те, що укладений між відповідачами спірний договір купівлі - продажу у дійсності спрямований на штучне виведення нерухомого майна з власності та з реєстрації власності боржника з метою недопущення звернення стягнення на неї.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідач1 ОСОБА_2 , будучи достовірно обізнаним про наявність боргу перед Позивачем ОСОБА_1 , розуміючи необхідність сплати цих коштів, вже заздалегідь почав готуватись до переховування власного нерухомого майна з метою уникнення звернення стягнення на це майно в майбутньому в разі звернення ОСОБА_1 до суду. Позивач зазначає, що відповідач1 - ОСОБА_2 після отримання грошових коштів, розуміючи наявність істотного боргу, почав вчиняти спільні дії разом із своєю дружиною ОСОБА_5 , із своїм близьким родичем - ОСОБА_3 (батько дружини ОСОБА_8 ) та його дружиною ОСОБА_4 з метою завадити позивачу звернути стягнення на квартиру, та ухилитись від реального повернення боргу, унеможливити для позивача звернення стягнення на нерухоме майно та завдати шкоду ОСОБА_1 як кредитору.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 у справі 916/329/21(916/3073/21), розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства сутність якого полягає в тому, що б під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.

Таку правову позицію, також, викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство) та від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012(910/1631/20).

Статтями 11, 15 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. В силу частин 1 - 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

За частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь у результаті проведення реституції (права, майно).

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1, 5 статті 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір купівлі - продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).

Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) є недійсними.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:

«цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі №644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі №712/7975/17 (провадження № 61-42114св18).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Суд звертає увагу на те, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Як встановлено судом, та підтверджено матеріалами, 23.05.2014 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) був укладений договір позики, за умовами якого Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальникові гроші в сумі :

- та 25 000 (двадцять п`ять тисяч_ доларів США за середнім курсом продаж комерційних банків міста Харкова. Разом позичена сума складає 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США за середнім курсом продаж комерційних банків міста Харкова.

При неповерненні суми позики своєчасно, тобто до 15.09.2016 (п`ятнадцятого вересня дві тисячі шістнадцятого) року Позикодавець , ОСОБА_1 вправі буде пред`явити цю розписку та договір позики до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України , та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення , а також сплати трьох відсотків від простроченої суми відповідно до с.625 Цивільного кодексу України.

Згідно з розпискою 30.05.2014 ОСОБА_2 (відповідач1) одержав від ОСОБА_1 (позивач) грошові кошти в сумі 450 000 гривень.

27.07.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі продажу квартири, посвідчений Браженко І.І - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, реєстр №1081 від 27.07.2016.

Квартира трикімнатна, житловою площею 42,7 кв.м, загальною площею 63,9 кв.м.

Відповідно до п.2 Договору купівлі - продажу квартири від 27.07.2016, квартира, яка відчужується , належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Договору купівлі - продажу , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Л.А 23 серпня 2000 року за реєстровим номером №3465, зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Харківське бюро технічної інвентаризації" 29 серпня 2000 року та записаного в реєстрову книгу за реєстровим №П-5-56127.

Згідно з п.3 Договору купівлі - продажу , продаж квартири, за домовленістю сторін, вчинено за 400 000 (чотириста тисяч) гривень, які продавець отримав від Покупця повністю, ще до підписання цього Договору. Своїм підписом Продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність до Покупця будь - яких претензій фінансового характеру.

Тобто на момент укладення оспорюваного договору купівлі - продажу квартири (27.07.2016р), у ОСОБА_2 була наявна заборгованість перед позивачем в сумі 75 000,00 доларів США за першою позикою від 23.05.2014 року, та 450 000, 00 грн. за другою позикою від 30.05.2014.

Як зазначалось судом вище, ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 30.09.2019 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Яценка Андрія Олексійовича задоволено частково. Витребувано з Комунального підприємства "Жилкомсервіс", Комунального підприємства "Комплекс з вивозу побутових відходів", Комунального підприємства "Харківводоканал", Акціонерного товариства "Харківміськгаз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз збут", Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" наступні відомості:

- чи змінювалась особа - споживач комунальних послуг з 27.07.2016 року за адресою: АДРЕСА_5 ;

- про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- про укладання шлюбу між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

На виконання ухвали суду від 30.09.2019 року від установ, які надають населенню житлово - комунальні послуги, надані письмові докази з питань: на ім`я якої особи споживача відкритий (зареєстрований) особливий рахунок щодо обслуговування квартири АДРЕСА_2 в період з 01.01.2010 року і по 27.07.2016 та чи змінювалась ця особа. Зокрема, інформацію про те, що особливий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_2 не змінювався, надійшли від КП "Харківські теплові мережі ", АТ "Харківміськгаз", КП "Харківводоканал", КП "Комплекс з вивозу побутових відходів" ПрАТ "Харківнергозбут", ТОВ "Харківгаз Збут" (т.2 а.с.113-114 зв.б., 116, 118, 119-120,185).

Зазначений ланцюг відомостей вказує, що фактично вказана квартира з володіння ОСОБА_2 , не вибувала, що, на думку суду, може слугувати підтвердженням відсутності бажання реального настання правових наслідків, обумовлених оспорюваними правочинами.

Також, Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області надано до суду копії актових записів, а саме:

- про народження ОСОБА_9 із зазначенням того, що її батьком є ОСОБА_3 (відповідач2) - а/3№10727 від 06.11.1974;

- про укладання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 - а/з №316 від 19.06.1999 року (т2. а.с189-192).

А отже, спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений сторонами, які є близькими родичами.

Крім того, приватним нотаріусом ХМНО Браженко І.І надана копія нотаріальної справи щодо посвідчення договору (реєстровий номер 1081 від 27.07.2016 року) купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 (т.2 а.с. 58-112).

Відповідно до п.4 оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2016р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого ПН ХМНО Браженко І.І., зареєстрованого в реєстрі за №1081, ринкова вартість квартири зазначена відповідно до вартості, визначеної Звітом про оцінку майна №1212534_26072016_ММ)7-160726-001 від 26.07.2016р., наданим ФОП Медведєвою Н.О., та складає 399 193 грн. 00 коп.

Ціна «продажу» за спірним договором купівлі-продажу від 27.07.2016 р. є 400 000 грн. Суд звертає увагу, що обидва безпосередніх підписанта спірного договору купівлі-продажу були обізнані зі змістом вказаного звіту оцінювача, який був використаний для формування ціни, однак жодних заперечень з приводу його змісту не зазначили.

Так, в звіті оцінювача ФОП Медведєвої Н.О. використані наступні дані відносно «проданої» квартири, розташованої на 7-му поверсі 9-поверхового будинку :

-відсутність ліфта в будинку,

-незадовільний, ветхий стан приміщень та квартири,

-відсутність телебачення, домофону,

-відсутність поблизу школи, дитячого садку, зручної транспортної розвязки, метро, супермаркету, парку, лісу.

Проте, згідно техпаспорту, доданого до звіту оцінювача, «продана» квартира обладнана: «ліфтом, замково-переговорними пристроями (кодовими замками), телевізійною антеною колективного користування, кабельним телебаченням».

Водночас, за змістом п.5 спірного договіру купівлі-продажу квартири «Продавець» ( ОСОБА_2 ) зазначив наступне : усі інженерні комунікації в квартирі знаходяться в робочому стані і функціонують за призначенням. А «Покупець» ( ОСОБА_3 ) за змістом п.8 цього ж договору визнав, що «відчужуване майно візуально ним оглянуте до підписання договору, Недоліків, які б значно зменшували його цінність чи перешкоджали його використанню за цільовим призначенням виявлено не було, будь-яких претензій щодо якісних характеристик квартири до продавця не мас і приймає квартиру у стані, придатному для використання за її цільовім призначенням».

Окремо суд звертає увагу, що вказаним договором відповідач1 ОСОБА_2 продав , а відповідач2 ОСОБА_3 набув у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст.60 СКУ Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст.61 СКУ об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.65 СКУ дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Проте, зміст оскарженого договору купівлі - продажу не містить жодних застережень , що відчужувалась саме спільна сумісна власність ( ОСОБА_2 і ОСОБА_5 ) у подальшу сумісну власність ( ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ).

Крім того, згідно з п.3 Договору купівлі - продажу, продаж квартири, за домовленістю сторін, вчинено за 400 000 (чотириста тисяч) гривень, які продавець отримав від Покупця повністю, ще до підписання цього Договору. Своїм підписом Продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність до Покупця будь - яких претензій фінансового характеру.

Господарський суд зауважує на наступному, відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб-підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Відповідно до п.п.1.2. Постанови Правління НБУ від 06.06.2013 №210, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.07.2013р. за №1109/23641 установлено граничну суму розрахунків готівкою, (п.1) для фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50000 (п`ятдесяти тисяч) гривень. П.2 Фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 50000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

В порушення вищезазначених вимог в матеріалах справи відсутні будь - які відомості про перерахування грошових коштів чи про видачу коштів з депозиту нотаріусу.

Враховуючи вищевикладене суд вважає , що сторонами спірного правочину не було дотримано безготівкового порядку розрахунку за продаж квартири , шляхом переказу коштів з одного банківського рахунку на інший, або з депозитного рахунку нотаріуса.

Порушення встановленої законодавством граничної суми розрахунків може мати наслідком передбачені законодавством заходи відповідальності, але не впливає на чинність розрахунків і не заперечує самого факту проведення розрахунків. Отже, ані встановлення факту нездійснення розрахунків у безготівковій формі, ані наявність законодавчої заборони на здійснення розрахунків готівкою понад певну граничну суму, не може вважатись підтвердженням того, що фактичні розрахунки сторонами в готівковій формі не здійснювались.

Але при цьому, це не звільняє сторону, яка стверджує про факт таких розрахунків, довести такі обставини.

Відповідачем2 не надано до суд жодних пояснень, в якій формі ним було проведено оплата за спірними договором купівлі - продажу квартири, та дати таких розрахунків, тобто доказів того, що розрахунок проводився у безготівковій формі матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, судом не встановлено реальних доказів того, що дії сторін були спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно, навпаки встановлені всі ознаки того, що оспорювані правочини вчинені з метою приховування нерухомого майна від звернення стягнення на це майно в рахунок погашення заборгованості.

Відповідачами в свою чергу не надано суду достовірних доказів користування квартирою.

Отже, вчинене боржником відчуження майна на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_3 , маючи невиконані грошові зобов`язання перед позивачем, дає підстави вважати, що ОСОБА_2 діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно позивача, оскільки відчуження ОСОБА_2 належного йому нерухомого майна за спірним договором купівлі-продажу зменшує його платоспроможність та свідчить про недопущення звернення стягнення на майно боржника, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваного договору купівлі-продажу, тобто таким, що вчинений на шкоду кредитору.

Зазначені обставини, свідчать про наявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності та скасування запису про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63.9 кв.м., житловою площею 42,7 кв.м, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Тобто, державна реєстрація права власності чи права користування на квартиру є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності чи права користування, але самостійного значення для підстав виникнення права власності чи права користування вона не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності чи право користування, за обов`язкової наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності чи права користування.

З огляду на викладене, державна реєстрація права на вказану квартиру за ОСОБА_3 не свідчить про правомірність набуття ним такого права.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Законом України від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)

Таким чином, суд вважає, що з 16.01.2020, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже обраний спосіб захисту, у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19 та від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.

Відповідно до п.51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1141 від 26.10.2011 у Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав.

Отже, в даному випадку, ефективним способом захисту порушеного права позивача, є визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав на спірну квартиру та припинення права власності за відповідачем2.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації права власності та скасування запису про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63.9 кв.м., житловою площею 42,7 кв.м , через неефективність обраного позивачем способу захисту, який не здатний відновити право, про порушення якого стверджує позивач, а задоволення відповідного позову навпаки, буде лише породжувати правову невизначеність та порушувати стабільність суспільних відносин.

Правовий висновок про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові зроблений, зокрема, у постановах ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 ( п. 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 76).

Щодо позовної вимоги про застосування двосторонньої реституції шляхом повернення у власність на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , квартири АДРЕСА_2 , слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тлумачення змісту частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такими наслідками є відновлення становища сторін, яке існувало до порушення (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином та відшкодування збитків, якщо їх завдано.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнання судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Вимога про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності в порядку, передбаченому статтею 216 ЦК України, не може розглядатися як санкція (покарання) лише для однієї з сторін правочину за допущене іншою стороною порушення (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 924/637/20, від 12 квітня 2023 року у справі № 16/89).

Реституція спрямована на відновлення status quo ante у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобовязана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобовязані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у звязку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний двостороння реституція повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України) ; 2) додатковий відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у звязку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України) (пункти 6670 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20).

Враховуючи те, що оскаржений правочин визнається судом недійсним, суд вважає за необхідне застосувати наслідки, передбачені ст.216 ЦК України, шляхом повернення у власність ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , квартири АДРЕСА_2 .

Крім того, суд враховує висновки, викладені у постанові ВП ВС від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 (12-35гс23), що задовольняючи вимогу про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Натомість, інше тлумачення ст. 216 ЦК, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на нього непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення/ відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

Поряд із цим, судом було встановлено відсутність будь - яких належних доказів перерахування грошових коштів, про видачу коштів з депозиту нотаріусу, чи отримання коштів у сумі 400 000,00 грн до підписання договору купівлі - продажу квартири від 27.07.2016 року.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає можливим застосування механізму двосторонньої реституції у вигляді зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 грошові кошти, сплачені за нерухоме майно, придбане відповідно договору купівлі - продажу квартири від 27.07.2016, який був визнаний недійсним.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, суд зауважує на тому, що предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 . Водночас, до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не висунуто жодних вимог.

З огляду на викладене суд доходить висновку про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є належними відповідачами у справі.

Згідно з ч. 1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до пп.1,2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір за подання до господарського суду: позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору:

- якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується;

- у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору (п.4.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у сумі 2007,00 грн, (враховуючи, що позовну заяву скеровано до суду первинно у 2019 році) підлягає стягненню з Відповідача 1 та Відповідача2 (як сторін оскаржуваного правочину) до Державного бюджету України - пропорційно.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, застосування двосторонньої реституції - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 42,7 кв.м., загальною площею 63,9 кв.м., від 27 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Браженко І.І. та зареєстрований в реєстрі за №1081 від 27 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Застосувати наслідки, передбачені ст.216 ЦК України.

Повернути у власність ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63,9 кв.м., житловою площею 42,7 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) в дохід Державного бюджету України (рахунок отримувача - UA758999980313151206082020653, отримувач коштів - ГУК Харків обл/мХар Шевченк/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37874947; Банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат); код банку отримувача (МФО) - 899998; код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір у сумі 1003,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в дохід Державного бюджету України (рахунок отримувача - UA758999980313151206082020653, отримувач коштів - ГУК Харків обл/мХар Шевченк/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37874947; Банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат); код банку отримувача (МФО) - 899998; код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір у сумі 1003,50 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Позивач1: фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович ( АДРЕСА_8 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 ).

Відповідач1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач2: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач3: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач 4: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача1: керуючий реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражний керуючий Онищенко Костянтин Сергійович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2024.

СуддяВ.О. Усатий


Суд	Господарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення	07.11.2024
Оприлюднено	21.11.2024
Номер документу	123139910
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: майнові спори, стороною в яких є боржник, з них: спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником

Усатий В.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 07.11.2024 по справі 922/121/24ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —922/121/24

Рішення від 07.11.2024

Рішення
від 07.11.2024 по справі 922/121/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ