Постанова від 23.10.2024 по справі 922/244/22

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/244/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 (колегія суддів: Терещенко О. І., Тихий П. В., Геза Т. Д.) та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 (суддя Буракова А. М.) у справі

за позовом першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до відповідачів: 1) Харківської міської ради; 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради; 3) фізичної особи - підприємця Стаматіної Поліни Геннадіївни про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити дії,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Гудкова Д. В.,

відповідача-3 - Водолазького О. М.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) та фізичної особи - підприємця Стаматіної П. Г. (далі - ФОП Стаматіна П. Г.), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 54 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2018 № 5635-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та фізичною особою - підприємцем Гільовою П. Г., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С. А. і зареєстрований у реєстрі за № 1409;

- зобов`язати ФОП Стаматіну П. Г. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № ІІа, ІІб, ІІв, ІІг загальною площею 23,6 кв. м. у житловому будинку літ. "А-4", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 88, шляхом складання акта приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти ці приміщення.

2. В обґрунтування позову перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова вказує, що відповідне рішення міської ради є незаконним, таким, що суперечить положенням діючого на той час законодавства, та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу, укладений на його підставі - визнанню недійсним, у зв`язку з чим вищевказані нежитлові приміщення підлягають поверненню Харківській міській раді.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 27.10.2017 між Управлінням комунального майна (орендодавець) та ФОП Гільовою (Стаматіною) Поліною Геннадіївною (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 2040.

4. На підставі вказаного договору оренди в строкове платне користування орендарю передано нежитлові приміщення підвалу № ІІа, ІІб, ІІв, ІІг загальною площею 23,6 кв. м. в житловому будинку літ. "А-4", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 88.

5. 25.01.2018 ФОП Гільова (Стаматіна) П. Г. звернулася до Управління комунального майна з листом про надання дозволу на приватизацію орендованого майна, до якого не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.

6. Рішенням 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з додатком - переліком об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.

7. Пунктом 54 вказаного переліку визначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ФОП Гільова (Стаматіна) П. Г. підлягають нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 88, літ. "А-4", площею 23,6 кв. м.

8. 21.02.2018 ФОП Гільовою (Стаматіною) П. Г. до Управління комунального майна подано заяву про приватизацію орендованого майна.

9. 21.09.2018 між ФОП Гільовою П. Г. (покупець) та Управлінням комунального майна (продавець) укладено договір № 5635-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до якого ФОП Гільова (Стаматіна) П. Г. приватизувала вказані нежитлові приміщення за 74 409,00 грн без ПДВ (з ПДВ - 89 290,80 грн).

10. Разом з цим, Новобаварською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42017221080000002 від 04.01.2017, яке відкрито за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою, в тому числі приміщення, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 88.

11. Прокурор посилається на те, що рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 №1008/18 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"; а саме у зв`язку з тим, що: ФОП Гільова (Стаматіна) П. Г. жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснила; у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Гільова (Стаматіна) П. Г. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні; ФОП Гільова (Стаматіна) П. Г. до Управління комунального майна не подавала документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації; Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому відповідне рішення міської ради підлягає скасуванню; договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний недійсним.

12. Вказані вище обставини стали підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до Господарського суду Харківської області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. 10.11.2022 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023, про відмову у позові.

14. Судові рішення мотивовано відсутністю передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)") умов здійснення приватизації шляхом викупу, а отже незаконністю пункту 54 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18. Проте в позові відмовлено у зв`язку з пропуском прокурором позовної давності.

Короткий зміст касаційної скарги

15. Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

16. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, викладених у касаційній скарзі, щодо застосування приписів статті 261 ЦК України в частині початку перебігу позовної давності та поважності причин її пропуску.

Позицій інших учасників справи

17. ФОП Стаматіна П. Г. у відзиві на касаційну скаргу просить в її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку про пропуск прокурором позовної давності не з об`єктивних, а суб`єктивних причин.

Позиція Верховного Суду

Щодо повноважень прокурора

18. Перевіряючи правильність застосування судами норм законодавства, яке врегульовує підстави представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд звертає увагу на те, що 11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 925/1133/18, висновки в якій колегія суддів відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати під час касаційного розгляду цієї справи № 922/244/22.

19. Так, у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що: " у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

20. У справі, що переглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

21. Прокурор заявляє, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а укладений на його підставі договір купівлі-продажу - визнанню недійсним, у зв`язку з чим спірні нежитлові приміщення підлягають поверненню Харківській міській раді.

22. Водночас прокурор у позовній заяві, а також в апеляційній і в касаційній скаргах посилається на те, що порушення інтересів держави полягає у приватизації комунального майна з порушенням вимог приватизаційного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, що унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна внаслідок незаконних дій Харківської міської ради.

23. Відтак, з огляду на стверджуване прокурором порушення Харківською міською радою та Управлінням комунального майна інтересів територіальної громади прийняттям незаконного рішення та продажем поза конкурсом комунального майна, прокурор правильно визначив їх відповідачами у цій справі та правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач.

24. Колегія суддів також звертає увагу на висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19): "39. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. 40. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо".

25. Отже, відповідно до зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду метою звернення прокурора до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", є надання такому органу можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом подання позову до суду.

26. У справі, що переглядається, скасування судових рішень та залишення позову без розгляду не здатне забезпечити досягнення зазначеної мети, оскільки позиція органів місцевого самоврядування - Харківської міської ради та Управління комунального майна - є чіткою і однозначною, вона полягає у незгоді цих органів з позовом. Ця обставина виключає вірогідність звернення з позовом до суду в особі цих органів. Відповідно скасування судових рішень та залишення позову без розгляду призведе лише до повторного звернення прокурора до суду з тим же позовом, але після попереднього звернення до міської ради, що буде суто формальною дією.

27. Такий підхід не відповідав би ані завданням господарського судочинства, до яких належить справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ані принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 44)).

Тому ця справа має бути переглянута по суті.

Щодо способів захисту порушеного права

28. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

29. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

31. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

32. У цій справі перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просив визнати незаконним та скасувати пункт 54 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 та визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2018 № 5635-В-С.

33. Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

34. Оскільки на підставі пункту 54 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21.02.2018 № 1008/18 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2018 № 5635-В-С, зазначене рішення в частині приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ФОП Гільова (Стаматіна) П. Г. нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 88, літ. "А-4", площею 23,6 кв. м. вичерпало свою дію виконанням.

35. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-1 Згс22, пункт 127).

36. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту щодо визнання недійсним та скасування пункту 54 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 не є належним та ефективним способом захисту прав, що є підставою для відмови у задоволенні такої позовної вимоги.

37. Оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильних по суті висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, але з інших підстав, ніж ті, що наведені у цій постанові.

38. Отже, у задоволенні заявлених у цій справі позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення слід відмовити з підстав обрання прокурором неналежного способу захисту, а тому в цій частині мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови, а в решті в частині цих позовних вимог залишити без змін.

39. Зі змісту поданого позову вбачається, що позовні вимоги прокуратури у сукупності спрямовані на захист права власності територіальної громади міста Харкова на спірне нерухоме майно, речове право на яке на час звернення з позовом та вирішення спору відчужено на користь ФОП Стаматіної П. Г. на підставі договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління комунального майна як виконавчий орган Харківської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова.

40. Звертаючись до суду з позовом, прокурор просить, визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2018 № 5635-В-С, а також зобов`язати ФОП Стаматіну П. Г. повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення підвалу № ІІа, ІІб, ІІв, ІІг загальною площею 23,6 кв. м. у житловому будинку літ. "А-4", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 88, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти ці приміщення.

41. За приписами частини другої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

42. Отже, застосування реституції як способу захисту зумовлено тим, що на час розв`язання відповідного питання предмет недійсного правочину перебуває у сторони недійсного правочину, якій він був переданий, і захист у цьому разі і полягає у відновленні становища, яке мало місце до порушення.

43. У цьому контексті використання у частині першій статті 216 ЦК України виразу "кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину" не означає вказівку саме на вимогу, яка повинна заявлятися для досягнення відповідного результату.

44. Так, є усталеною практикою та ніким не ставиться під сумнів, що у разі необхідності повернення одержаних коштів належною вимогою є вимога про їх стягнення, а у разі, коли йдеться про частку у статутному капіталі товариства чи цінні папери -про їх витребування (але ніяк про зобов`язання сторони недійсного правочину повернути відповідне майно).

45. При цьому Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду на підтвердження наведеному щодо застосування частин першої, другої статті 216 ЦК України вказав, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача (пункт 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

46. Тобто, позовна вимога повинна відповідати безпосередній меті, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілювати спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного цивільного права та інтересу.

47. У справі, яка розглядається, позов спрямований на відновлення порушеного права на нерухоме майно.

48. Оспорюваний договір купівлі-продажу (як і договори дарування, міни) є зобов`язальним договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (пункт 9.5). За висновками Великої Палати Верховного Суду відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму; вислів у цій нормі "передає або зобов`язується передати", "приймає або зобов`язується прийняти" не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати; натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (пункт 7.32)).

49. Отже, власник не позбавляється прав на нерухоме майно внаслідок самого лише факту укладення зобов`язального договору, зокрема договору купівлі-продажу цього майна чи виконання цього договору шляхом передачі майна; за принципом реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю власник позбавляється володіння лише внаслідок державної реєстрації права власності за порушником.

50. Тому для захисту прав особи, яка втратила володіння нерухомим майном, відновлення становища полягає саме у забезпеченні введення її у володіння майном, якого особа була незаконно позбавлена. У випадку нерухомого майна означене введення у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно.

51. Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу, що суди попередніх інстанцій встановили, що 21.09.2018 між ФОП Гільовою П. Г. (ФОП Стаматіною П. Г.) та Управлінням комунального майна укладено договір № 5635-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, відповідно до якого відповідач-3 приватизувала вказані нежитлові приміщення за 74 409,00 грн без ПДВ (89 290,80 грн з ПДВ).

52. Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів, а судами не встановлено факт державної реєстрації права власності ФОП Стаматіної П. Г. на спірні нежитлові приміщення у Державному реєстрі речових прав відповідно до укладеного договору купівлі-продажу від 21.09.2018 № 5635-В-С.

53. Вказане свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставини, які є важливими у спірних правовідносинах, та можуть підтвердити факт вибуття спірних нежитлових приміщень з володіння територіальної громади міста Харкова, а також факт перебування цього майна у володінні відповідача-3 на час звернення з позовом та вирішення спору.

Щодо строку позовної давності

54. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)".

55. Про позовну давність як законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення, йдеться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.12.2019 по справі № 826/13768/16.

56. Водночас у постанові від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким, позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Тобто, застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (пункт 7.10).

57. Водночас, оскільки заявлена у справі вимога про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради від 21.02.2018 № 1008/18 не підлягає задоволенню у зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту, дана обставина виключає необхідність застосування до таких вимог позовної давності.

58. В свою чергу, встановлення обставини того, чи була здійснена державна реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачем-3 має суттєве значення як для захисту порушеного права, так і для застосування позовної давності. Отже у разі, якщо за наслідками нового розгляду справи судами буде встановлено обґрунтованість позовних вимог про визнання договору недійсним та повернення майна, суди мають вирішити питання про застосування до таких вимог позовної давності.

59. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

60. Однак, суди попередніх інстанцій не встановили усіх обставин справи, не дослідили докази, які є важливими у спірних правовідносинах, а колегія суддів, з огляду на повноваження, передбачені статтею 300 ГПК України не може самостійно встановлювати відповідні обставини.

61. За таких обставин, під час нового розгляду справи судам слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

62. З огляду на викладене вище мотивування, а також невстановлення судами обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, Суд не приймає до уваги та не аналізує інші доводи касаційної скарги як передчасні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

64. Пунктом 1 частини третьої статті 310 цього ж Кодексу передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

65. За наведених обставин судова колегія, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та про повернення майна скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Судові витрати

66. Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі.

67. У зв`язку зі скасуванням судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судових витрат у справі, в тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 922/244/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 21.09.2018 № 5635-В-С та про повернення майна скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

3 В частині відмови в задоволенні решти позовних вимог постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 10.11.2022 у справі № 922/244/22 залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач