Ухвала

від 12.11.2024 по справі 757/48341/24-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/48341/24-к

пр. 1-кс-41430/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженого слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023000000000841 від 11.05.2023 р., -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , на бездіяльність уповноваженого слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023000000000841 від 11.05.2023 р.

В обґрунтування доводів вимог скарги зазначено, що 20 червня 2023 року уповноваженими особами Національної поліції України проведено обшук за місцем здійснення господарської діяльності Кредитної спілки «Зараз» та ТОВ «Пан Кредит», а саме в офісних приміщеннях № 117, 119, 120, 122, в житловому будинку по вул. Забіли Віктора, 5 у м. Києві, під час якого вилучено мобільний телефон марки «Iphone 11», який належить ОСОБА_4 .

Адвокат зазначає, з огляду на зміст ч. 2 ст. 167 та ч. 2 ст. 168 КПК України та фактичні обставини справи, вилучений під час обшуку 15.06.2023 року мобільний телефон, приналежний ОСОБА_4 , не має жодного відношення до кримінальних правопорушень, що розслідуються у межах кримінального провадження № 12023000000000841, щодо КС «Зараз» та ТОВ «ПАН КРЕДИТ», не є об`єктом експертних досліджень, а отже, має бути негайно повернутий його законному володільцю.

Таким чином, адвокат просить суд:

- зобов`язати уповноваженого слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України у кримінальному провадженні № 12023000000000841 від 11.05.2023 року, або іншу уповноважену особу повернути ОСОБА_4 майно, тимчасово вилучене під час обшуку, проведеного 20.06.2023 за місцем здійснення господарської діяльності Кредитної спілки «Зараз» та ТОВ «»Пан Кредит», а саме в офісних приміщеннях №117, 119, 120,122, в житловому будинку по АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone 11».

Адвокат в судове засідання подав заяву про розгляд скарги без його участі, вимоги підтримав.

Слідчий у судове засідання не з`явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином.

Прокурор у судове засідання не з`явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 107 КПК України, фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.

Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України, за процесуального керівництва прокурорів відділу Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000000841 від 11.05.2023 за ч. 4 ст. 190 КК України.

15.06.2023 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі 757//24679/23-к було надано дозвіл проведення обшуку за місцем здійснення господарської діяльності Кредитної спілки «Зараз» (код ЄДРПОУ 37716197) та ТОВ «Пан Кредит» (код ЄДРПОУ 40518384), а саме в офісних приміщеннях №№ 117, 119, 120, 122, в житловому будинку по вул. Забіли Віктора, 5, у м. Києві, що відповідно до реєстру речових прав на нерухоме майно, на праві приватної власності належать ОСОБА_5 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання, виявлення та вилучення речей, предметів, оригіналів та копій документів, що можуть бути речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні, а саме: документів, які стосуються укладання та виконання кредитних договорів та договорів іпотеки, інших правочинів; первинних бухгалтерських, фінансово-господарських, банківських та інших документів щодо фінансово-господарської діяльності Кредитної спілки «Зараз», ТОВ «Пан Кредит» та інших суб`єктів господарювання; статуту (статутів), структури та штатного розпису, наказів про призначення, звільнення, переміщення, а також посадових інструкцій працівників Кредитної спілки «Зараз» (код ЄДРПОУ 37716197) та ТОВ «Пан Кредит» (код ЄДРПОУ 40518384); ліцензій з додатками на провадження господарської діяльності; документів щодо державної реєстрації суб`єктів господарювання, які не зареєстровані за адресою, де проводиться обшук; документів щодо відкриття та використання суб`єктами господарювання банківських рахунків; грошових коштів, у тому числі отриманих від протиправної діяльності або походження яких документально не підтверджено; печаток суб`єктів господарювання, а також документів юридичних осіб-нерезидентів, реєстраційних документів, банківських документів, ключів доступу до банківських рахунків, печаток, тощо; магнітних носіїв інформації (карток-пам`яті, флеш-накопичувачів, жорстких дисків, CD-DVD дисків), мобільних телефонів, комп`ютерної техніки, сім-карток, а також інших пристроїв, що використовувались під час вчинення злочинів та можуть бути засобом або знаряддям їх вчинення; рукописних та печатних чорнових записів із відображенням номерів телефонів, розподілення грошових коштів, планування зустрічей тощо; банківських документів та карток; речей та предметів, обіг яких заборонено законом та інших речей і документів, які мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні і можуть бути доказами під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім`ї або його представникові.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя, при вирішенні даної скарги, враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).5

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Згідно з ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає неповерненні тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу. Обов`язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.

У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Так, при винесенні даного рішення, слідчий суддя приймає до уваги, що обов`язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання.

Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя звертає увагу, що навіть, якщо на відшукання майна прямо надано дозвіл в ухвалі слідчого судді, то це майно набуває статусу тимчасово вилученого майна, у зв`язку із тим, що власник майна після його вилучення позбавлений права володіння, користування, розпорядження, а доказів того, що орган досудового розслідування наклав арешт на вилучене майно слідчому судді не надано.

З врахуванням зазначеного, слідчий суддя вважає, що органу досудового розслідування надано можливість належним чином дослідити обставини кримінального правопорушення та вилучене майно, з метою встановлення його відношення до кримінального провадження, а тому його утримання протягом тривалого часу призводить до порушення прав його власника, а іншого стороною обвинувачення не було зазначено.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно із цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 41 Конституції України, яка визначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відтак, доводи адвоката щодо не повернення майна є обгрунтованими, а тому вимога щодо повернення майна підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 1-100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

Скаргу - задовольнити.

Зобов`язати уповноважену особу Головного слідчого управління Національної поліції України у кримінальному провадженні № 12023000000000841 від 11.05.2023 року, повернути ОСОБА_4 майно, вилучене під час обшуку 20.06.2023, за місцем здійснення господарської діяльності Кредитної спілки «Зараз» та ТОВ «»Пан Кредит», а саме в офісних приміщеннях №117, 119, 120,122, в житловому будинку по АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone 11».

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_6