Рішення

від 20.11.2024 по справі 314/5398/23

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/5398/23

Провадження № 2/314/331/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі

головуючого судді Мануйлової Н. Ю.,

секретар судового засідання Рясна А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Матвіївської сільської ради Заопрізького району запорізької області, ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності в порядку спадкування за законом, зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Матвіївської сільської ради Сашкова М.В.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Зіменко О.В. звернулась до суду із позовною заявою, яка обґрунтована наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_4 , про що Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області складено актовий запис №159 від 28.02.2019 року, та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

У наслідок смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді: Земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням «02.01.» - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №804924, виданого на підставі рішення Матвіївської сільської ради №12 від 15.11.2012, на праві спільної сумісної власності із іншим співвласником - ОСОБА_2 .

23.07.2019 позивач подала до Вільнянської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Вільнянської державної нотаріальної контори від 17.10.2023 №990/01-14/228/2019 ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведена спадкова справа №228/2019.

Проте, державним нотаріусом роз`яснено необхідність звернення до суду, та видано Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.08.2020 року за №1190/02-31, за змістом якої роз`яснено, що видати свідоцтво про право власності за законом на земельну ділянку не уявляється можливим, оскільки у заяві спадщиною зазначена частка земельної ділянки, проте з поданих документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку 2321583600:03:002:0201, неможливо встановити, яка саме частка належала спадкодавцю.

Таке обумовлено тим, що відповідно до договору дарування, укладеного 10.01.1995 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , останній придбав у власність частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано ОП ЗМБТІ 14.08.1998 стосовно саме частки домоволодіння. Відповідно до витягу з ДРРП за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1737977723215 житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 є власником частки даного житлового будинку на праві спільної часткової власності.

Разом із тим, рішенням Матвіївської сільської ради від 15.11.2012 №12 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (спільна сумісна власність) в АДРЕСА_1 » передано у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0.1557 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка із земель житлової та громадської забудови, за результатами чого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №804924, та за списком співвласників земельної ділянки зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Проте, відповідно до витягу з ДРРП за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку 2321583600:03:003:0201 на праві спільної сумісної власності, розмір частки «1». Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1737427923215, номер запису про право власності 29762562.

При зверненні до державного реєстратора речових прав, позивачці було роз`яснено, що при здійсненні реєстраційної дії по реєстрації будь-якої земельної ділянки на праві співвласників спільна сумісна власність (без визначення часток по аналогії права спільної часткової власності) зазначається розмір частки «1», оскільки такого вимагає програмне забезпечення ведення реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, склалась ситуація, коли житловий будинок в порядку спадкуванню належав спадкодавцю на праві спільної часткової власності, а земельна ділянка для обслуговування житлового будинку належала спадкодавцю на праві спільної сумісної власності.

Позивачка просила суд визнати за нею право спільної сумісної власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням «02.01.» - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0.1557 га, кадастровий номер 2321583600:03:003:0201 (право на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №804924 виданого 21 грудня 2012 року відділом Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів а право власності на землю за №232150001003072, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 1737427923215).

Під час підготовчого провадження представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Зіменко О.В. подано заяву про зміну підстав позовних вимог, яка обґрунтована тим, що враховуючи фактичний розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 , та наявність паркану, встановленого по фактичному користуванню земельною ділянкою між сусідами ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на спільне замовлення та за спільні кошти виготовлено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки 2321583600 03003 0201 площею 0.1557 га, право на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №804924.

За результатами виділення земельної ділянки у Державному земельному кадастрі сформовано дві нових земельних ділянки, за фактичним користуванням:

-2321583600:04:002:0016 площею 0.0817 га, користувачем якої є ОСОБА_2 ;

-2321583600:04:002:0017 площею 0.0740 га, користувачем якої є ОСОБА_1 .

Станом на теперішній час ОСОБА_6 є користувачем земельної ділянки 2321583600:04:002:0016 площею 0.0740 га.

ОСОБА_1 не має претензій до ОСОБА_2 щодо нерівнозначності площі розподіленої земельної ділянки, не вимагає компенсації та в подальшому не буде мати претензій майнового характеру. Таке обумовлено тим, що починаючи 10.01.1995 року коли ОСОБА_4 придбав 1\2 частки житлового буд. АДРЕСА_1 , вже було встановлено забор по фактичному користуванню, виділення земельної ділянки відбулось до 1995 року.

Таким чином, ОСОБА_6 є спадкоємицею тієї частини земельної ділянки, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 саме в тих межах та площі за фактичним використанням землі, тобто враховуючи виготовлення технічної документації - площею 0.0740 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0017, цільове призначення «02.01» - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У даному випадку при виділенні земельної ділянки з кадастровим номером 2321583600:03:003:0201 сформовано дві нових земельних ділянки без зміни їх цільового призначення.

Згідно з пунктами 10, 11 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від30травня 2008року №7«Про судовупрактику усправах проспадкування» зазначено, що відповідно до статті 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

У витязі з Державного земельного кадастру від 16.07.2024 за №НВ 2100323312024 зазначено про скасований кадастровий номер у разі, коли земельна ділянка створена в результаті поділу 2321583600:03:003:0201.

Вказаним підтверджується те, що предмет позовних вимог як був, так і залишається той же земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за фактичним володінням й користуванням, змінюються лише підстави позовних вимог обумовлені виділом частки із майна яке перебувало у спільній сумісній власності та приведенням у відповідність до фактичного користування, та внесенням відповідних змін до Державного земельного кадастру в частині скасування первинного кадастрового номеру та визначенням індивідуальних кадастрових номерів.

Просила суд визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку площею 0.0740 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0017 з цільовим призначенням «02.01.» - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач ОСОБА_2 у підготовчому судовому засіданні подав до суду зустрічну позовну заяву, яка обґрунтована тим, що спір щодо фактичного користування земельною ділянкою відсутній, оскільки поділ в натурі за співвласниками домоволодіння відбувся до 2012 року тобто до часу отримання Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ №804924.

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який помер, існували домовленості та встановлено паркан по фактичному користуванню земельною ділянкою у подвір`ї.

На стадії підготовчого судового засідання, спільними зусиллями та спільними коштами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0.1557 га, кадастровий номер 2321583600:03:003:0201, за результатами чого в Державному земельному кадастрі сформовано дві нових земельних ділянки, за фактичним користуванням:

-2321583600:04:002:0016 площею 0.0817 га, користувачем якої є ОСОБА_2 ;

-2321583600:04:002:0017 площею 0.0740 га, користувачем якої є ОСОБА_1 .

Рішенням Матвіївської сільської ради від 15.11.2012 №12 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (спільна сумісна власність) в АДРЕСА_1 » передано у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 0.1557 га., для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка0 із земель житлової та громадської забудови, за результатами чого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №804924, та за списком співвласників земельної ділянки зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Таким чином, враховуючи поділ земельної ділянки за Державним актом, право спільної сумісної власності припинено у зв`язку із поділом в натурі земельної ділянки, на підставі чого він має наміром визнати за собою право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2321583600:04:0902:0016.

Просив суд визнати за ним право приватної власності на земельну ділянку площею 0.0817 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0016, з цільовим призначенням «02.01.» - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Зіменко О.В. за первісним позовом позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічною позовною заявою визнали в повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 вимоги, викладені в заяві ОСОБА_7 про зміну підстав позовних вимог, визнав у повному обсязі.

У судовому засіданні сторони наполягали на задоволенні поданих ними позовних заяв.

Представник Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області Сашков М.В. щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заперечував.

Ухвалою Вільнянського районного суду від 05.12.2023 відкрито провадження у цивільній справі, витребувано у Вільнянській державній нотаріальній конторі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) завірену належним чином копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, ОСОБА_4 , про що Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області складено актовий запис №159 від 28.02.2019 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням «02.01.» - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №804924, виданого на підставі рішення Матвіївської сільської ради №12 від 15.11.2012, на праві спільної сумісної власності із іншим співвласником - ОСОБА_2 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.08.2020 за №1190/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та роз`яснено, що видати свідоцтво про право власності за законом на земельну ділянку не є можливим, оскільки в заяві спадщиною зазначена частка земельної ділянки, проте з поданих документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку 2321583600:03:002:0201, неможливо встановити, яка саме частка належала спадкодавцю.

Під час розгляду справи судом, враховуючи фактичний розподіл домоволодіння АДРЕСА_1 та наявність паркану, встановленого по фактичному користуванню земельною ділянкою між сусідами ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на спільне замовлення та за спільні кошти виготовлено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки 2321583600:03:003:0201 площею 0.1557 га, право на яку посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №804924.

За результатами виділення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі сформовано дві нових земельних ділянки, за фактичним користуванням:

-2321583600:04:002:0016 площею 0.0817 га, користувачем якої є ОСОБА_2 ;

-2321583600:04:002:0017 площею 0.0740 га, користувачем якої є ОСОБА_1 .

Станом на теперішній час, ОСОБА_6 є користувачем земельної ділянки 2321583600:04:002:0016 площею 0.0740 га та не має претензій до ОСОБА_2 щодо нерівнозначності площі розподіленої земельної ділянки, не вимагає компенсації та в подальшому не буде мати претензій майнового характеру.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки площею 0.0817 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0016, та не має претензій до ОСОБА_1 щодо нерівнозначності площ розподіленої земельної ділянки, не вимагає компенсації та в подальшому не буде мати претензій майнового характеру.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається після смерті особи.

Згідно з ч.1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Виходячи з положень ч. 1 ст.1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Нормами ст. 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають той з подружжя, який його пережив.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

На підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини, а згідно з ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст.41Конституції України кожен має право в тому числі володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 5 ст.11ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Цивільний кодекс України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених в тому числі ст. 392 цього Кодексу.

Зокрема в ч. 1 ст. 392 глави 29 ЦК України йде мова про те, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ст.328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до пунктів 10, 11 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від30травня 2008року №7«Про судовупрактику усправах проспадкування» зазначено, що відповідно до статті 1225ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Як вставновлено судом та вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка площею 0.1557 га з кадастровим номером 2321583600:03:003:0201 була сформованою, інформація про неї внесена до відомостей Державного земельного кадастру, діючим законодавством передбачена можливість її поділу та виділення в натурі частин, власниками яких є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи судом за замовленням позивача сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_8 виготовлено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки площею 0.01557 га з кадастровим номером 2321583600:03:003:0201.

У відомостях Державного земельного кадастру скасовано запис про об`єкт цивільних прав кадастровий номер 2321583600:03:003:0201, за результатами чого шляхом поділу сформовано дві земельних ділянки, за фактичним користуванням між співвласниками: 2321583600:04:002:0016 площею 0.0817 га, користувачем якої є ОСОБА_2 , та 2321583600:04:002:017 площею 0.0740 га, користувачем якої є ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.07.2024 за номером витягу НВ 2100323312024, площею 0.0740 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0017 з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.07.2024 за номером витягу НВ 2100323282024, площею 0.0817 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0016 з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У вказаних витягах з Державного земельного кадастру про земельні ділянки зазначено про скасований кадастровий номер 2321583600:03:003:0201 (як підставу виникнення права спільної сумісної власності) у разі, коли земельна ділянка створена в результаті поділу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилом ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Відповідно до ст.79 ЗК України земельна ділянка -це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Суб`єктами права власності на землю згідно зі ст. 80 ЗК України є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до положення ч. 1ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

За змістом ч.ч. 1, 3, 4 ст. 86 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку.

Відповідно до ст.89 ЗК України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.

У спільнійсумісній власностіперебувають земельніділянки: членів фермерськогогосподарства,якщо іншене передбаченоугодою міжними; співвласників жилого будинку; співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

За правилом ч. 1ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ст.370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 364 Цивільного кодексу України у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

На підставі проведення розподілу позивачем надано витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від від 16.07.2024 за номером витягу НВ 2100323312024, площею 0.0740 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0017 з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.07.2024 за номером витягу НВ 2100323282024, площею 0.0817 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0016 з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у разі створення нових земельних ділянок шляхом поділу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд вважає, що за вищевикладених обставин надані витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки від 16.07.2024 за номером витягу НВ 2100323312024, площею 0.0740 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0017 з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.07.2024 за номером витягу НВ 2100323282024, площею 0.0817 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0016 з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) визнаються належними та допустимими.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Підставою для державної реєстрації прав є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (п. 24 рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справі «Ейрі»; п. 32 рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»).

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (п. 32 рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

У рішеннях Європейського суду з прав людини «Спадея і Скалабріно проти Італії» від 1 вересня 1995 року (справа № 12868/87) та «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року (справа № 22774/93) зазначено, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має забезпечити «справедливу рівність» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

Враховучи викладене, суд вважає, що вимоги щодо виділення в натурі в приватну власність позивачці ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом земельної ділянки площею 0.0740 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0017, з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); та відповідачеві ОСОБА_2 площею 0.0817 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0016 з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що сторони по справі не наполягали на стягненні судових витрат, суд залишає за ними понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями10,12,13,76,81,89,263-265, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області (місцезнаходження: Запорізька область, Запорізький район, с.Матвіївка, вул. Центральна, буд.77 а, ЄДРПОУ 24906248), ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, про виділення частини земельної ділянки в натурі, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом виділення в натуру, на земельну ділянку площею 0.0740 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0017, з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання права власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності, шляхом виділення в натуру, на земельну ділянку площею 0.0817 га, кадастровий номер 2321583600:04:002:0016, з цільовим призначенням 02.01. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Наталія Юріївна Мануйлова

20.11.2024