Рішення

від 11.11.2024 по справі 459/1819/24

ЧЕРВОНОГРАДСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 459/1819/24

Провадження № 2/459/492/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

11 листопада 2024 року Червоноградський міський суд Львівської області в складі: головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Горощук А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом, поданим адвокатом Мокрій Романом Зіновійовичем в інтересах ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

У С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з даним позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 149629,81 та середньій заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду.

В обґрунтування позову послався на те, що позивач працював на ПрАТ «Шахта Надія» підземним прохідником п`ятого розряду з повним робочим днем під землею. 10.05.2024 був звільнений за угодою сторін за ч. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ № 89-к від 10.05.2024). При звільненні з роботи (в день звільнення) відповідачем не було проведено повного розрахунку з позивачем у відповідності до ст. 116 КЗпП. Відповідно до довідки №15/709 від 18.06.2024, яка була видана на адвокатський запит, заборгованість відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати за 2020 становить 62047,77 грн, невиплачена компенсація за невикористану відпустку станом на 18.06.2024 становить 87582,04 грн. Отож, загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 149 629,81 грн. Також представник зазначив, що відповідно до ст. 117 КЗпП позивачу має бути виплачено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Представник вважає, що дії відповідача є незаконними, оскільки згідно з вимогами ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗПП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства чи установи, проводиться у день звільнення. Враховуючи вищенаведене, просив позов задовольнити.

Ухвалою від 04.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд, який відкладався, про що постановлялися відповідні ухвали.

19.08.2024 представник позивача подав до суду заяву щодо уточнення позовних вимог, в якій вказав, що відповідачем частково погашено заборгованість по заробітній платі у розмірі 87 582,04 грн. Відтак, позивач зменшує позовні вимоги в частині стягнення з відповідача, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати до розміру 62 047,77 грн.

11.11.2024 представник позивача подав клопотання про доручення доказів, в якому вказав, що не погоджується із довідкою, виданою ПрАТ «Шахта Надія» щодо середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 639,00 грн. Повідомив, що ним зроблено численні запити на підприємство ПрАТ «Шахта Надія» щодо отримання відповідної інформації про вірний середній заробіток ОСОБА_1 , які відповідачем були проігноровані. Тож, адвокатом були направленні адвокатські запити у інші установи, зокрема ДП «Львіввугілля» та Міністерство енергетики України. Відтак, із довідки від 18.10.2024, наданої ПрАТ «Шахта» Надія» на виконання вимоги Міністерства енергетики України, вбачається, що середньоденний заробіток підземного прохідника п`ятого розряду за березень 2024 року становить 1 563,75 грн., а за травень 2024 року - 1754,31 грн. Відтак, для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні представник просить застосовувати середньоденний заробіток у розмірі 1659,03 грн (1 563,75 грн. + 1754,31 грн/2)

11.11.2024 сторони у судове засідання не з`явилися, хоча про дату час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи у його відсутності та у відсутності позивача; зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання ними поштової кореспонденції, яке міститься в матеріалах справи. Заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не подавав, про причини неявки не повідомляв. Також відповідачем не було подано відзиву на позов.

Як передбачено ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, відповідно до ч.1ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки повне рішення виготовлено 18 листопада 2024 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 11 листопада 2024 року, датою ухвалення рішення є саме 18 листопада 2024 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Із витягу з наказу №89-к від 10.05.2024 встановлено, що ОСОБА_1 (таб. 1295) прохідника підземного 5 розряду дільниці з видобутку вугілля №1 було звільнено 10 травня 2024 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП (а. с. 11).

Відповідно до довідки №15/70 від 18.06.2024, наданої на адвокатський запит, середньоденна заробітна за два останній місяці, які передували звільненню становить: 106,50 х 6 год = 639 грн (а. с. 12).

Із довідки №15/709 від 18.06.2024, наданої на адвокатський запит, вбачається, що загальна заборгованість по заробітній платі за 2020 рік складає 62047,77 грн з них: за вересень 2020 20 096,05 грн, за жовтень 2020 18716,72 грн, за листопад 0 грн, за грудень 23235,00 грн. Станом на 18.06.2024 невиплачена компенсація за невикористану відпустку становить 87582,04 грн (а. с. 13).

Відповідно до довідки №1238-1 від 18.10.2024, наданої на адвокатський запит, середньоденний заробіток підземного прохідника п`ятого розряду за березень 2024 року становить 1563,75 грн, за травень - 1754,31грн.

Позивач, з урахуванням зменшених позовних вимог, просить стягнути на його користь невиплачену заробітну плату а також середній заробіток за час затримки розрахунку, посилаючись на ст. 116, 117 КЗпП.

При ухваленні рішення суд враховує та керується наступними правовими нормами.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час розгляду справи) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як встановлено судом, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за 2020 становить 62047,77 грн, з них: за вересень 2020 20 096,05 грн, за жовтень 2020 18716,72 грн, за листопад 0 грн, за грудень 23235,00 грн, а невиплачена компенсація за невикористану відпустку становить 87582,04 грн.

Станом на час розгляду справи невиплачена компенсація за невикористану відпустку у сумі 87582,04 грн була сплачена відповідачем.

Доказів сплати відповідачем заборгованості по заробітній платі матеріали справи не містять.

Таким чином, вимога про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 62047,77 грн є обґрунтованою, неоспорюваною та підлягає до стягнення з відповідача.

Окрім цього, позивач просить стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку.

Так, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».

Метою законодавчого регулювання правовідносин щодо виплати роботодавцем середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Приписами статті 117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму ВСУ No 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (надалі Порядок).

Так, відповідно до Порядку під час розрахунку середнього заробітку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середньоденний заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Аналогічне зазначив Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2015 рокуу цивільній справі №6-195цс14.

Відповідно до довідки №15/708 від 18.06.2024, виданої ПрАТ «Шахта «Надія», середньоденна заробітна плата за два останній місяці, які передували звільненню становить: 106,50 х 6 год = 639 грн.

Проте, у даній довідці не зазначено суму доходу позивача за два останні місця роботи, як цього вимагає постанова КМУ №100 від 08.02.1995. Позивач та його представник не погоджуються із вказаною сумою середньоденної заробітної плати, оскільки вважають таку значно заниженою.

Суд витребовував від відповідача належним чином оформлену довідку про середньоденний заробіток позивача, яка б відповідала вимогам постанови КМУ №100 від 08.02.1995. Проте, така довідка на вимогу суду, незважаючи на застосовані заходи процесуального примусу, надана не була.

Разом з цим, відповідно до довідки №1238-1 від 18.10.2024, наданої на адвокатський запит, середньоденний заробіток підземного прохідника п`ятого розряду за березень 2024 року становить 1563,75 грн, а за травень - 1754,31 грн.

Відтак, для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні представник позивача просить застосовувати середньоденний заробіток у розмірі 1659,03 грн, виходячи з наступного розрахунку: 1 563,75 грн. + 1754,31 грн/2.

З огляду на вищевикладене, суд при розрахунку середньоденного заробітку за час затримки розрахунку відштовхується від суми 1659,03 грн, оскільки інших доказів матеріали справи не містять, а порушені права позивача повинні бути відновленими та захищеними.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.05.2024 (наступний день після звільнення) по 10.11.2024 (за шість місяців з дня звільнення, як цього вимагає ст. 117 КЗпП) (130 робочих днів), становить 215673, 9 грн (1659,03грн х 130).

Відповідачем не подано доказів відсутності його вини у затримці проведення розрахунку з позивачем; у матеріалах справи відсутні й будь-які дані щодо спору про розмір невиплачених позивачеві сум.

За таких обставин наявні підстави для застосування положень частини 1 статті 117 КЗпП України щодо відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні.

Разом з цим, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач неповинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18).

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Отже, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2023 року у справі № 205/8443/19 (провадження № 61-8977св22).

Застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить з того, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (як просить позивач 215 673, 9 грн ) порівняно із розміром невиплаченої заробітної плати (62 047,77 грн) є несправедливим, не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням та може унеможливити виконання роботодавцем таких зобов`язань.

Також суд враховує період затримки виплати заборгованості, характер і обставини її виникнення та особливості діяльності підприємств вугільної промисловості.

Варто зауважити, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням встановлених у справі обставин та відповідатиме таким загальним засадами цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, які передбачені п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

На підставі вищевикладеного, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 100000 грн.

Отже, враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в межах, визначених вище.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку, то згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини другоїстатті 4 Закону України «Про судовий збір»за подання до суду позовної заяви майнового характеру (стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати), яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, сума заявленої позивачем вимоги становить 215 673,9 грн, відтак судовий збір за при зверненні до суду мав становити 2156,74 грн.

Судовий збір за стягнення невиплаченої заробітної плати, тобто за подання фізичною особою вимоги немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб , що становить 1211,20грн.

Відтак, при зверненні до суду з даними позовними вимогами судовий збір складав 3367,94грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до задоволених двох позовних вимог у розмірі 1965,16 грн(з розрахунку 162 047,77 (задоволені позовні вимоги) / 277 721,67(заявлені позовні вимоги) х 3367,94 =1965,16)

Відтак, сума судового збору, яка підлягає до стягнення за дві позовні вимоги становить 1965,16 грн.

На підставі ст. ст. 47,116,117 КЗпП України, ст. ст.3, 141, 247, 259,263-265, 268, 352, 354,355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариство «Шахта «Надія» в користь ОСОБА_1 62047 (шістдесят дві тисячі сорок сім) гривень 77 копійок заборгованості із заробітної плати, яка не була виплачена позивачу при його звільненні.

Стягнути з Приватного акціонерного товариство «Шахта «Надія» в користь ОСОБА_1 100000, 00 (сто тисяч) гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Приватного акціонерного товариство «Шахта «Надія» в користь держави судовий збір в сумі 1965 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят п`ять) гривень 16 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 18.11.2024.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Представник позивача: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 )

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахта Надія» (ЄДРПОУ 00178175, юридична адреса: 80086, Львівська обл., Шептицький р-н., с. Сілець, поштова адреса: 80193, Львівська обл., Шептицький р-н., м. Соснівка).

Суддя: М. В. Мельникович