Рішення

від 20.11.2024 по справі 466/6403/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6403/24

Провадження № 2/466/2004/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

19 листопада 2024 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Костюк В. С.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, інфляційних витрат, 3 відсотків річних, матеріальних збитків,-

у с т а н о в и в:

12 червня 2024 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, інфляційних витрат, 3 відсотків річних, матеріальних збитків, у якій позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 на користь Кредитної спілки «Орізон», 80670, смт. Підкамінь, вул. Незалежності, 60, Золочівський р-н., Львівська область, код ЄДРПОУ: 30320372 заборгованість за кредитним договором № 52 від 11 липня 2008 року в розмірі 59 757,83 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтування позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 11 липня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №52, згідно якого відповідач отримав кредит на придбання, будівництво, ремонт та реконструкцію житла в сумі 5000 грн., строком на 18 місяців з оплатою процентів за користування кредитом. Позивач зазначив, що кредитною спілкою було надано ОСОБА_2 в користування на строк згідно підпункту 2.1 кредитного договору кредитні кошти в розмірі 5000 грн., однак остання свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором не виконала в повному обсязі, а відтак кредитна спілка була змушена звернутися в суд за захистом свого особистого майнового права та інтересу. Зазначає, що Шевченківським районним судом м. Львова видано судовий наказ №2Н-161/2010 від 12.02.2010 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 5 658,17 грн. та судові витрати в розмірі 58,43 грн., всього на суму 5 716,46 грн. У зв`язку із порушенням Відповідачем умов Кредитного договору, було подано позовну заяву про стягнення заборгованості. Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2013 року у справі № 466/2034/13-ц, позов кредитної спілки «Орізон» задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 3 725, 72 грн. та 228,60 грн. судового збору. У зв`язку з невиконанням Відповідачем умов Кредитного договору та винесених судових рішень, було подано позовну заяву про стягнення заборгованості. Відповідно до Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2017 року у справі № 466/4759/17, позов задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 18 154,75 грн. Незважаючи на винесені судові рішення Відповідачем ні в добровільному порядку ні в примусовому взагалі не погашено суми заборгованості, яка в сумі складає 27 825,53 грн. Оскільки, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо вчасного повернення кредитних коштів, чим порушив умови Кредитного договору, відтак позивач просить суд стягнути з нього інфляційні збитки, 3% річних нараховані за період часу з 23.05.2019 по 23.05.2024 в розмірі 59 757,83 грн. Просить позов задовольнити.

Обґрунтування заперечень відповідача.

Відповідачем ОСОБА_2 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк та порядок подано не було.

Процесуальні дії суду по справі.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2024 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2024 року задоволено клопотання позивача про розгляд даної справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 05 вересня 2024 року задоволено клопотання позивача про розгляд даної справи в режимі відеоконференції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2024 року постановлено проводити заочний розгляд справи.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів та висновки суду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилася, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. А також від неї не надходило відзиву на позовну заяву, клопотання про відкладення розгляду справи чи розгляду справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 липня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №52, згідно якого відповідач отримав кредит на придбання, будівництво, ремонт та реконструкцію житла в сумі 5000 грн., строком на 18 місяців з оплатою процентів за користування кредитом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2013 року у справі № 466/2034/13-ц, позов кредитної спілки «Орізон» задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 3 725, 72 грн. та 228,60 грн. судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2017 року у справі № 466/4759/17, позов задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 18 154,75 грн.

Незважаючи на винесені судові рішення Відповідачем ні в добровільному порядку ні в примусовому взагалі не погашено суми заборгованості, яка в сумі складає 27 825,53 грн. Оскільки, відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо вчасного повернення кредитних коштів, чим порушив умови Кредитного договору, відтак позивач просить стягнути з нього інфляційні збитки, 3% річних нараховані за період часу з 23.05.2019 по 23.05.2024 в розмірі 59 757,83 грн.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 14ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому в ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (див. п 41. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)).

У даній справі, відповідач станом на дату звернення КС «Орізон» до суду з даним позовом, має невиконане грошове зобов`язання за кредитним договором у розмірі 59 757,83 грн., який встановлено судовим наказом №2Н-161/2010 від 12.02.2010, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2013 у справі №466/2034/13-ц, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2017 у справі №466/4759/17.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно з ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Таким чином законодавство України передбачає обов`язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.

В свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Також, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання тане позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 752/9858/21, провадження № 61-6097св23).

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц /провадження № 14-241цс19/, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 /провадження № 12-116гс19/, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 /провадження № 12-105гс19/).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач (див. постанову Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21).

Матеріали справи не містять, та відповідачем не подано будь-які докази погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 59 757,83 грн.

У справі, що розглядається, зобов`язання за кредитним договором не є натуральним, оскільки ці зобов`язання отримали судовий захист судовим наказом №2Н-161/2010 від 12.02.2010, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17.10.2013 у справі №466/2034/13-ц, рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30.11.2017 у справі №466/4759/17, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь період невиконання рішення суду про стягнення коштів в межах строку позовної давності, який обчислюється останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що за змістом розрахунку позивача, нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних здійснено за період з 23.05.2019 по 23.05.2024, відповідно до якого нараховано:59 757, 83 грн.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, провадження № 12-302гс18).

Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21),суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню загальна сума 59 757,83 грн., інфляційні збитки, 3%річних за період часу з 23.05.2019 по 23.05.2024.

Розподіл судових витрат:

Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 3 028,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат в розмірі 3500,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В підтвердження понесених позивачем судових витрат було надано лише розрахунок. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи те, що представником позивача не подано суду документального підтвердження судових витрат та розрахунку таких витрат, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Керуючись ст.ст.625 ЦК України, ст.ст.81,128, 141, 247, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

позов Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, інфляційних витрат, 3 відсотків річних, матеріальних збитків задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Кредитної Спілки «Орізон» (юридична адреса: смт. Підкамінь, вул. Незалежності, 60 Золочівського району, Львівської області, код ЄДРПОУ 30320372, Р/р НОМЕР_2 у філії Львівське ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 325796) заборгованість за кредитним договором №52 від 11 липня 2008 року в сумі 59 757,83 (п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 83 копійки)- інфляційні збитки, 3%річних за період часу з 23.05.2019 по 23.05.2024.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави 3 028,00 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Позивач: Кредитна спілка «Орізон», місцехнаходження: 80670, Львівська обл., Бродівський р-н., смт. Підкамінь, вул. Незалежності, 60, код ЄДРПОУ 30320372.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П. Т. Едер