Рішення

від 11.11.2024 по справі 160/24164/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 рокуСправа №160/24164/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2024 роки при виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 20.08.2024 по день фактичної виплати заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є учасником бойових дій. Станом на день прийняття наказу про виключення її зі списків особового складу відповідач не провів з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідно доЗакону України від 22.10.1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за весь період перебування на військовій службі з 2019 по 2024 рік.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 року відкрито провадження у справі №160/24164/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства Українизазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Зач. 5ст. 262 КАС Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Від Військової частини НОМЕР_1 відзив на позовну заяву не надійшов.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600287840818, відповідно до якого копія позовної заяви і ухвала суду були отримані представником відповідача 25.09.2024.

Крім того, ухвала суду від 11.09.2024 була доставлена до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 13.09.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

За правилами ч.6ст.162 КАС у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.03.2019 є учасником бойових дій.

З копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18.01.2022 №11 вбачається, що старший солдат ОСОБА_1 , бухгалтер (2 категорії) фінансово-економічної служби, призначена наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 06 січня 2022 року №»-РС бухгалтером (2 категорії) Фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 , вважається , що 18 січня 2022 року справи та посаду здала та вибула до нового місця служби с. Орлівщина Дніпропетровської області.

З 18 січня 2022 року виключена зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з видачею атестатів.

Відповідно до копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.01.2022, старшого солдата ОСОБА_1 , призначену наказом командувача військами оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 06 січня 2022 року №2-рс на посаду бухгалтера (2 категорії) фінансово-економічної служби, яка прибула із Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ), з 19 січня 2022 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення з 20 січня 2022 року (тільки обіди), наказано вважати такою, що з 19 січня 2022 року справи та посаду прийняла і приступила до виконання службових обов`язків.

Відповідно до копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.08.2024 №246 , військовослужбовець військової служби за контрактом старший солдат ОСОБА_1 , діловод служби пального та мастильних матеріалів тилу логістики, призначена наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 24 липня 2024 року №1018-рс на посаду діловода обліково-операційного відділення Військової частини НОМЕР_5 Повітряних Сил Збройних Сил України, вважається такою, що справи та посаду здала 20 серпня 2024 року і вибула до нового місця служби.

З 20 серпня 2024 року виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до наказу додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій, протягом 2022-2024 років не надавалась. Грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій не виплачувалась.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача по невиплаті їй за весь період перебування на військовій службі з 2019 по 2024 роки грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, у зв`язку з чим звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України від 22.101993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон №3551-XII), відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст.5 Закону №3551-XII).

Види відпусток наведені у ст.4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки».

Передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 року №426-VIII, який набрав чинності 06.06.2015року, Закон України «Про відпустки»доповнено ст.16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин викладена в наступній редакції: «Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно доЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».

За приписами п. 12ст. 12 Закону України №3551-XIIучасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Відповідно до п. 8ст. 10-1 Закону України №2011-ХІІ від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщоЗаконом України «Про відпустки»або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацами 2, 3 ч. 14ст. 10-1 Закону № 2011-XIIпередбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п. 17ст.10-1 Закону №2011-ХІІ).

За п. 18ст. 10-1 Закону №2011-ХІІвособливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 №3543-XII«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (Закон №3543-XII)і від06.12.1991 №1932-XIІ «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (Закон №1932-XII ).

Особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст. 1 . Закону №3543-XII).

Заст. 1 Закону №1932-XIIособливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно дост. 1 Закону №3543-XIIмобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженогоЗаконом України від 17.03.2014 №1126-VІпостановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Отже, спірні відносини виникли в особливий період.

Припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому. Це право може бути реалізоване або через безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін, або через виплату грошової компенсації за невикористану відпустку особі.

Суд зазначає, що ніЗаконом №2011-XII, ніЗаконом - № 3551-XIне обмежено і не припинено право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 за№ 260затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Порядок №260).

Відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Позивач, як учасник бойових дій, не використала додаткові відпустки за період з 2019 по 2024, а отже набула право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку зі звільненням зі служби .

Відповідно до ч. 5ст. 242КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи рішення суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18, в якій зазначено: «У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12статті 12Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».»

Відповідач доказів виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій не надав.

Позовні вимоги в частині зобов`язати військову частину нарахувати і сплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 20.08.2024 року по день фактичної заборгованості, не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159(Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм статей 3,4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до ст. 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

З метою реалізаціїЗакону №2050-ІІІ КабінетомМіністрів України прийнято Порядок №159. Відповідно до п. 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

За п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Згідноп.5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

Судтакож зауважує, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб`єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме, у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 460/786/20 та від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20.

Також, у постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а Верховний Суд дійшов висновків, що за змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. З огляду на те, що у цій справі позивач не зверталася до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ таПорядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації.

За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 11.01.2024 року у справі № 200/7529/20-а, що право позивача на одержання грошової компенсації втрати частини доходів виникне у майбутньому, а саме в день виплати заборгованості з перерахованого грошового забезпечення, отже вимога позову в частині здійснення розрахунку компенсації витрат частини доходу є передчасною і задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1ст. 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних справах підлягають фактично порушені права, свободи та інтереси особи, а не ті, що ймовірно на думку певної особи можуть бути порушені в майбутньому.

Відповідачем до матеріалів справи не надано доказів того, що між сторонами існує спір із приводу виплати позивачу грошової компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Крім того, сама позовна заява не містить жодних доводів та правових обґрунтувань її підстав у цій частині.

Згідно ч.1ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Відповідно до частин 1, 2ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не є повністю обґрунтованими, а позов таким що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3ст.139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач, відповідно до п. 13 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст.243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії-задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2024 роки при виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона