Ухвала

від 19.11.2024 по справі 320/15222/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2024 року

м. Київ

справа №320/15222/23

адміністративне провадження № К/990/42394/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,

перевіривши касаційну скаргу Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі №320/15222/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У 2023 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр», в якому просила:

- визнати бездіяльність Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» з ненадання ОСОБА_1 довідки про розміри її грошового забезпечення для призначення пенсії, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 і 01.01.2022, відповідно до вимог ст. ст. 9, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. ст. 43, 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням положень Постанови № 704 в попередній (первісній) редакції;

- зобов`язати Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний центр» надати ОСОБА_1 довідку про розміри її грошового забезпечення для призначення пенсії, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 і 01.01.2022, відповідно до вимог ст. ст. 9, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. ст. 43, 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням положень Постанови № 704 в попередній (первісній) редакції.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі ухвалою від 08.05.2024 відкрив провадження, вирішив розглядати і розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі №320/15222/23 позов задоволено.

05.11.2024 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» у якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі №320/15222/23 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що випадком для відкриття касаційного провадження відповідач зазначає підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Твердження скаржника про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб`єктивний характер.

Скаржник лише формально покликається на пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, однак не зазначає конкретних підстав касаційного оскарження, та в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Отже, наведені посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України мають загальний характер і не можуть вважатися винятковими.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на тому, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржуване судове рішення у відповідності до актуальної правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, де колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

«…(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням….».

Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

КАС України, передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.

Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити випадки, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі №320/15222/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язати вчинити дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати у порядку, встановленому статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді: Я.О. Берназюк

С.М. Чиркін