Постанова

від 14.11.2024 по справі б26/161-09

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № Б26/161-09 (904/4631/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача - Вернигора В.П. (ліквідатор), Білоцерковець Н.В.,

відповідача-1 - Сова Ю.В.,

відповідача-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого машинобудування" арбітражного керуючого Вернигори Володимира Петровича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (колегія суддів у складі: Іванов О.І. - головуючий, Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2023 (колегія суддів у складі: Камша Н.М. - головуючий, Владимиренко І.В., Соловйова А.Є.)

у справі №Б26/161-09(904/4631/22)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого машинобудування"

до 1) Територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Управління охорони здоров`я виконкому Криворізької міської ради; 2) Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №6" Криворізької міської ради

про стягнення грошових коштів

в межах справи №Б26/161-09

про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого машинобудування",

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа №Б26/161-09 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого машинобудування" (далі - ВАТ "КЗГМ"), повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Вернигора Володимир Петрович.

Стислий виклад позовних вимог

2. У листопаді 2022 року ВАТ "КЗГМ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Управління охорони здоров`я виконкому Криворізької міської ради (далі - Управління охорони здоров`я), Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №6" Криворізької міської ради (далі - КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги №6") про стягнення солідарно з відповідачів 2960495,00 грн як безпідставно збережених грошових коштів за фактичне користування будівлею поліклініки, яка знаходиться за адресою: 50004, м. Кривий Ріг, вул. Халтуріна, 3б (далі - Будівля поліклініки) за період з 01.01.2019 по 30.09.2022 та судових витрат.

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачами не укладались договори оренди приміщень щодо Будівлі поліклініки, однак відповідачі безоплатно користуються приміщенням, яке належить на праві власності позивачеві, не звільняють приміщення на вимогу позивача, унеможливлюючи його продаж та не сплачують грошові кошти за користування Будівлею поліклініки.

4. Позивач вважає, оскільки відповідачі проігнорували його вимоги про сплату грошових коштів, не передали позивачу безпідставно збережені грошові кошти за користування Будівлею поліклініки, то ці кошти підлягають стягненню з відповідачів на підставі ст.ст. 390, 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Будівля поліклініки приватизована ВАТ "КЗГМ" у встановленому законом порядку та включена до ліквідаційної маси банкрута. Законність приватизації перевірялась господарським судом при розгляді цієї справи про банкрутство (ухвала від 19.07.2019) та в окремому позовному провадженні (справа №904/3870/21).

6. 12.12.2014 ліквідатором банкрута та ТОВ "Лісова Корона" укладено договір купівлі-продажу Будівлі поліклініки за 678 тис. грн.

7. 06.08.2015 між ТОВ "Лісова Корона" та Управлінням охорони здоров`я укладено договір купівлі-продажу цієї поліклініки за 1792000 грн.

8. 09.09.2015 Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради видано наказ №127-ум "Про надання згоди на передачу об`єкта нерухомості від Управління охорони здоров`я виконкому міської ради на балансовий облік комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги №6" Криворізької міської ради.

9. 17.09.2015 підписано Акт приймання-передачі основних засобів, яким підтверджується факт прийняття (передачі) в експлуатацію від Управління охорони здоров`я Будівлі поліклініки площею 1556,22 кв.м за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Халтуріна, 3б, відповідачу-2.

10. У січні 2017 року ліквідатор банкрута звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу Будівлі поліклініки від 12.12.2014, укладеного між банкрутом та ТОВ "Лісова Корона", витребування у територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Управління охорони здоров`я Будівлі поліклініки та передачі її у власність ВАТ "КЗГМ".

11. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2018 вимога ліквідатора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.12.2014 задоволена.

12. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 заява ліквідатора банкрута задоволена і в частині витребування майна у Територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Управління охорони здоров`я, майно витребувано у власність ВАТ "КЗГМ".

13. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2019 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 скасовано, відмовлено в задоволенні заяви ліквідатора про витребування майна.

14. 12.02.2020 Верховний Суд скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2019, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 залишив в силі.

15. 17.04.2020 позивач зареєстрував за собою право власності на Будівлю поліклініки, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

16. На дату звернення позивача до суду Будівля поліклініки не звільнена відповідачами, що не спростовано останніми, хоча ліквідатор двічі (20.07.2022 та 11.10.2022) направляв вимоги про звільнення будівлі.

17. 18.10.2022 на запит представника позивача до відповідача-2 надано відповідь про те, що відповідач-2 фактично користувався Будівлею поліклініки впродовж періоду з 01.01.2019 по 30.09.2022.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

18. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

19. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

20. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2023 залишено без змін.

21. Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не подано до справи переконливих доказів того, що вся площа будівлі (а не окремі приміщення), де розміщується відповідач-2, була б передана в оренду для розміщення офісів та через недоведеність належними доказами розміру безпідставно збережених грошових коштів.

22. Постановою Верховного Суду від 24.10.2023 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2023 скасовано; справу №Б26/161-09(904/4631/22) направлено на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

23. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що підставою для відмови у позові ВАТ "КЗГМ" судом першої інстанції, здебільшого, визначено недоведеність належними доказами розміру безпідставно збережених грошових коштів. Водночас, доводи апеляційної скарги ВАТ "КЗГМ" направлені саме на спростування таких висновків, однак суд апеляційної інстанції не переглядав та не перевіряв законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги ВАТ "КЗГМ".

24. Постановою Центрального апеляційного господарського суду 25.06.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2023 залишено без змін.

25. Постанова мотивована тим, що фактичний користувач об`єкта оренди, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цього об`єкта зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування у вигляді орендної плати, зобов`язаний повернути власнику об`єкта оренди орендну плату, яку мав сплатити за користування саме цим об`єктом оренди.

26. Однак, господарський суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідачем-2 у спірний період об`єкт оренди використовувався як Будівля поліклініки, у якій надавались медичні послуги жителям територіальної громади міста Кривого Рогу, а не як адміністративно-офісне приміщення. Відповідно, відповідач-2 мав сплатити орендну плату, яку сплачують медичні установи міста, розміщені в орендованих приміщеннях приватної форми власності у м. Кривому Розі, а не орендну плату за оренду об`єктів, які пропонуються для розміщення в них торгівельних підприємств, банків, складів, офісів, тощо.

27. З огляду на те, що визначена експертом ринкова вартість оренди здійснена із застосуванням принципу найбільш ефективного використання, в результаті якого вартість об`єкта оцінки є максимальною, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що цей висновок не може застосовуватися до кондикційних зобов`язань, розмір яких визначається розміром неправомірно набутого (збереженого) майна, а не розміром майна за умови його найбільш ефективного використання, оскільки предметом позовних вимог не є стягнення збитків як упущеної вигоди.

28. Враховуючи викладене, господарський суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про те, що висновок експерта підтверджує заявлену до стягнення суму безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 2960495,00 грн, оскільки експертом неправильно встановлена мета оцінки та, відповідно, неправильно застосована база оцінки, за якою вона проводилася.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

29. Ліквідатор ВАТ "КЗГМ" арбітражний керуючий Вернигора В.П. (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2023, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

30. У касаційній скарзі скаржник зазначає обставини, передбачені п. 1, п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

31. Так, скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 20.02.2020 у справі №910/20650/17, від 06.12.2022 у справі №904/738/22 щодо застосування ст. 7 ГПК України; від 11.09.2019 у справі №904/634/16 щодо застування ст. 236 ГПК України; від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 21.11.2023 у справі №923/719/17 щодо застування ст. 79 ГПК України; від 06.08.2020 у справі №910/4517/14 щодо застосування ст.ст. 98, 99, 236 ГПК України; від 17.07.2024 у справі №917/730/22 щодо застування ст. 107 ГПК України; від 02.10.2020 у справі №911/19/19, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 щодо застосування ст.ст. 86, 236, 237 ГПК України; від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 щодо критеріїв подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

32. Також скаржник зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування приписів ст.ст. 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з нормами ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319 ЦК України, ст.ст. 9, 10, 11 Закону України "Про оцінку майна майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ст. 98 ГПК України, п. 13 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, у правовідносинах щодо повернення безпідставно набутих коштів за користування нерухомим майном приватної форми власності без належних на те правових підстав, а саме, чи впливає спосіб використання об`єкта нерухомості, що належить власнику на праві приватної власності, на визначення розміру безпідставно збережених користувачем цього об`єкта коштів, якщо такий користувач користується ним без дозволу і згоди власника, без будь-яких правових підстав, а спосіб використання об`єкта в такий період був визначений користувачем без згоди власника.

33. На думку скаржника, господарські суди передніх інстанцій під час розгляду справи порушили стандарт доказування "вірогідності доказів" визначений ст. 79 ГПК України та вказує, що суди в порушення ч. 5 ст. 13 ГПК України, п. 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5), не зберегли об`єктивність, неупередженість, а перейняли на себе повноваження експерта.

34. Скаржник вважає, що висновок судів нижчих інстанцій про неправильність розрахунків, викладених у висновку експерта та про необхідність дослідження експертом неринкової вартості оренди Будівлі поліклініки, не містить жодного нормативно-правового обґрунтування, оскільки жоден закон України чи нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України не визначають обов`язкове встановлення експертом неринкового виду вартості розміру оренди нерухомого майна (будівлі), що належить власнику на праві приватної власності, у спорах про стягнення безпідставно збережених коштів за таке користування; суд з власної ініціативи не призначав проведення експертизи у справі, а тому і не встановлював вид вартості, який необхідно визначити за результатними експертизи; натомість, висновок експерта у справі зроблений експертом на виконання договору на проведення експертизи, що укладений між ним та позивачем, у якому позивач визначив вид вартості, який підлягає встановленню - ринковий.

35. Скаржник зауважує, що експерт діяв в межах договору на проведення експертизи, а у господарських судів були відсутні правові підстави враховувати статус відповідачів та обраний ними як незаконними користувачами Будівлі поліклініки спосіб її використання при здійсненні розрахунку безпідставно збережених відповідачами коштів.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

36. До Верховного Суду від Управління охорони здоров`я надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Управління охорони здоров`я просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.23023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 - без змін.

37. У відзиві Управління охорони здоров`я зазначає, що відповідачем-2 у спірний період об`єкт оренди використовувався виключно як Будівля поліклініки, а не як адміністративно-офісне приміщення, а тому відповідач-2 мав би сплачувати орендну плату, яку сплачують медичні установи міста, розміщені в орендованих приміщенням приватної форми власності у місті Кривому Розі, а не орендну плату за оренду об`єктів, які пропонуються для розміщення в них торгівельних підприємств, банків, складів, офісів тощо.

38. Також Управління охорони здоров`я вказує, що після визнання у судовому порядку первісного договору купівлі-продажу майна недійсним та витребування майна, боржник зареєстрував 24.04.2020 за собою право власності на Будівлю поліклініки, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і з цієї дати ліквідатор мав вживати заходи з повторного продажу майна банкрута. Проте, доказів того, що будівля була виставлена на продаж ліквідатор не подав.

39. Управління охорони здоров`я вважає, що висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом у цій справі щодо безпідставно збережених коштів, оскільки незважаючи на те, що Будівля поліклініки у спірний період (з 2019 по 2022 роки) використовувалась виключно для надання медичних послуг жителям територіальної громади некомерційним підприємством, експерт виходив з принципу найбільш ефективного використання об`єкту як адміністративно-офісних приміщень.

40. Управління охорони здоров`я зазначає, що спірне майно було витребувано з власності територіальної громади міста Кривого Рогу та повернуто банкруту на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 у справі №Б26/161-09, а право власності в свою чергу зареєстроване за позивачем 17.04.2020, що виключає наявність правових підстав для нарахування безпідставно збережених коштів починаючи з 01.01.2019. Крім того, у відзиві вказано, що позовна заява датована 30.11.2022, тобто з огляду на період, за який розраховано експертом розмір безпідставно збережених коштів, заявлені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що є такими, що заявлені з пропуском загального строку позовної давності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

41. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача грошових коштів як безпідставно збережених грошових коштів за фактичне користування Будівлею поліклініки, які заявлені на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України.

42. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

43. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних.

44. У кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

45. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

46. Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. При цьому, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

47. Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

48. Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Натомість особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

49. З аналізу наведеної норми вбачається, що закон визначає отримання доходів і плодів безпідставним лише за умови, якщо набувач майна знав або мав знати про безпідставність його отримання. Тому набувач повинен повернути або відшкодувати потерпілому всі доходи, які він одержав чи міг одержати з цього майна з того часу, як дізнався або міг дізнатися про безпідставність набуття (збереження) майна. Доходи або інші вигоди, отримані ним до цього часу не підлягають поверненню або відшкодуванню.

50. Отже, для правильного вирішення спору щодо застосування ч. 1 ст. 1214 ЦК України судам передусім необхідно встановити момент, коли набувач спірного майна дізнався про безпідставність його набуття чи про зникнення (припинення) підстави набуття, яка існувала, а також моменту, коли набувач міг дізнатися про такі обставини в разі прояву ним добросовісності, розумної обачності та звичайної зацікавленості станом своїх справ, отримання направленої йому кореспонденції тощо.

51. Системний аналіз ст.ст. 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.

52. Особа не може вважатися такою, що має обов`язок повернути безпідставно набуте майно до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про самий факт свого безпідставного збагачення.

53. Під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб`єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, адже конструкція "особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави" зобов`язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з`ясування підстав володіння ним таким майном.

54. Отже, за загальним правилом, такий момент визначається як момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. Це означає також, що, вирішуючи питання про момент, коли набувач не лише дізнався, але міг дізнатися, потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача.

55. Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.

56. Кондикційні зобов`язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо).

57. З урахуванням викладеного момент виникнення кондикційного зобов`язання можна визначити: у випадку відсутності підстави набуття чужого майна - лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатись про безпідставність отримання майна; у випадку, коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, - сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави.

58. Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно, яке вона має повернути потерпілому, у зв`язку з відпадінням підстави набуття цього майна. Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (ч. 3 ст. 1212 ЦК України), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

59. Коли вирішується спір за переліченими вимогами, наприклад, про витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалюється судове рішення, яке підлягає виконанню у встановленому законом порядку. У такому разі саме судове рішення у разі його невиконання боржником дозволяє кваліфікувати зобов`язання як кондикційне.

60. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024, яка ухвалена після подання касаційної скарги та підлягає врахування згідно з ч. 4 ст. 300 ГПК України.

61. Отже з набранням відповідним судовим рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує безпідставність набуття особою майна та підтверджує відсутність юридичних підстав для його збереження такою особою надалі.

62. У контексті обставин цієї справи з моменту набрання законної сили рішенням суду про витребування Будівлі поліклініки у територіальної громади м. Кривого Рогу виник безумовний обов`язок з її повернення правомірному власникові. Такий обов`язок є чинним незалежно від звернення до примусового виконання такого судового рішення. Відповідно, з таким рішенням у територіальної громади м. Кривого Рогу припинили існувати підстави для правомірного володіння цим майном, а надалі володіння, користування і розпорядження ним є безпідставним, вчиненим як незаконно збережене (отримане).

63. Господарські суди встановили, що відповідачем-1 вимоги ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 про повернення Будівлі поліклініки позивачу на час вирішення даного спору не виконані, будівля перебуває на балансовому обліку у відповідача-2 і використовується як лікувальний заклад.

64. Верховний Суд вважає правильним висновок обох судових інстанцій про те, що фактичний користувач майна, який без достатньої правової підстави за рахунок власника (позивача) цього майна зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ним, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч. 1 ст. 1212, ст. 1214 ЦК України, що буде свідчити про відновлення порушених прав позивача протягом певного періоду.

65. Позивач, звертаючись з позовом та визначаючи суму безпідставно збережених коштів за період користування Будівлею поліклініки, послався на результати оціночно-будівельної експертизи, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро судових експертиз "Надія".

66. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції по суті відхилили поданий позивачем єдиний доказ на підтвердження суми позовних вимог - експертний висновок щодо розрахунку суми безпідставно збережених коштів за період користування Будівлею поліклініки відповідачами.

67. Відхиляючи поданий позивачем висновок експерта, господарські суди виходили з того, що:

- позивачем на вирішення оціночно-будівельної експертизи поставлено запитання лише про ринкову вартість оренди приміщень нежитлової Будівлі поліклініки, для визначення якої і враховується найбільш ефективне використання об`єкта оцінки, а неринкова вартість оренди експертом не досліджувалась з причини не поставлення відповідних запитань;

- експерт не врахував специфічну сферу діяльності відповідача-2 - надання медичних послуг жителям територіальної громади некомерційним підприємством, що є соціально важливим питанням для територіальної громади м. Кривого Рогу;

- експерт не врахував, яку орендну плату сплачують медичні установи міста, розміщені в орендованих приміщеннях приватної форми власності у м. Кривому Розі, оскільки експерт виходив з аналізу вартості оренди щодо об`єктів, які пропонуються для розміщення в них торгівельних підприємств, банків, складів, офісів, побутових підприємств;

- експерт фактично мав дані лише про оферту (пропозицію) на укладення договорів оренди, а не про реальні, вже укладені договори та надання оцінки розміру щомісячної орендної плати;

- експерт застосував положення Національного стандарту в частині принципу найбільш ефективного використання Будівлі поліклініки як такого, що є обов`язковим для застосування у відповідних експертизах;

- навіть з урахуванням специфічної діяльності відповідача-2, яка провадилась в Будівлі поліклініки, така діяльність не впливає на розмір безпідставно збережених коштів відповідачами.

68. Господарські суди встановили, що визначення експертом ринкової вартості оренди здійснено із застосуванням принципу найбільш ефективного використання об`єкта оцінки під адміністративно-офісні приміщення, в результаті якого вартість об`єкта оцінки є максимальною, а тому цей висновок не може застосовуватися до кондикційних зобов`язань, розмір яких визначається розміром неправомірно набутого (збереженого) майна, а не розміром майна за умови його найбільш ефективного використання, оскільки предметом позовних вимог не є стягнення збитків як упущеної вигоди. Незважаючи на те, що Будівля поліклініки у спірний період (з 2019 по 2022 роки) використовувалась для надання медичних послуг жителям територіальної громади некомерційним підприємством, експерт виходив з принципу найбільш ефективного використання об`єкта оцінки як адміністративно-офісних приміщень.

69. Тобто в основу оскаржуваних рішень судами з одного боку покладено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову, а з іншого боку господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення позивачем суми заборгованості у зв`язку з відхиленням поданого позивачем висновку експерта.

70. Однак висновок господарських судів попередніх інстанцій про відмову у позові зроблений без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог про стягнення безпідставно збережених коштів.

71. З огляду на вимоги ч. 5 ст. 236, ст. 237 і ст. 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

72. Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

73. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

74. Верховний Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

75. Згідно з ст. 98 ГПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи.

76. За змістом ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

77. Стаття 99 ГПК України регулює призначення експертизи судом. Так, за ч. 1 цієї статті ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

78. Судова експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, поданого учасником справи, пов`язаного з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення судової експертизи залежно від обставин справи.

79. Відповідно до ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

80. Фактично визнавши висновок експерта, поданий позивачем, невірогідним (оскільки експертом неправильно визначена мета оцінки та як наслідок неправильно застосована база оцінки, за якою вона проводилася) господарський суд першої інстанції мав поставити на обговорення сторін питання про призначення у справі судової експертизи, що надало б можливість усунути неповноту розгляду справи, зокрема щодо з`ясування заявленої позивачем суми заборгованості (схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі №910/4517/14, від 17.07.2024 у справі №917/730/22, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

81. Верховний Суд зауважує, що з огляду на те, що: 1) господарські суди дійшли висновку, що фактичний користувач майна, який без достатньої правової підстави за рахунок власника (позивача) цього майна зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування цим майном, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч. 1 ст. 1212, ст. 1214 ЦК України; 2) для з`ясування розміру заборгованості, які має заплатити фактичний користувач майна необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 3) висновок експерта, наданий позивачем, у господарського суду викликав обґрунтовані сумніви щодо його правильності, то у цьому конкретному випадку, з урахуванням наведених положень процесуального закону, суд мав призначити експертизу з власної ініціативи для з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

82. Вказане свідчить про те, що господарський суд не встановив фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

83. На вказані порушення ГПК України не звернув уваги й суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.

84. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

85. Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі наведеним вимогам не відповідають.

86. Господарські суди відмовили у задоволенні позову не через його необґрунтованість, а фактично з огляду на неправильну суму заборгованості, яка визначена у висновку експерта, поданого позивачем; тобто по суті господарські суди самоусунулися від встановлення обставин справи, обґрунтованості розміру позовних вимог, чим також порушили права позивача, за захистом яких той звернувся до суду.

87. З огляду на викладене Верховний Суд вважає доводи скаржника в частині питання застосування положень ст.ст. 7, 79, 86, 98, 99, 236, 237 ГПК України з посиланням на відповідні постанови Верховного Суду (в контексті наявності в суду обов`язку призначати з власної ініціативи експертизу в разі виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності висновків експертів, наданих сторонами; рівності учасників перед судом; оцінки доказів судом; законності та обґрунтованості судового рішення) знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного провадження.

88. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Разом з тим, з огляду на вищенаведене, враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про необхідність дослідження та встановлення фактичних обставин справи, що не було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій, а в силу вимог ст. 300 ГПК України дослідження та встановлення фактичних обставин справи виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

89. Додатково Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку позивач заявив позовні вимоги до двох відповідачів, оскільки вважає, що відповідачі мають солідарний обов`язок щодо повернення йому безпідставно збережених коштів.

90. Згідно з ч. 7 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

91. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц та в постанові від 18.12.2018 у справі №902/672/16 викладено правову позицію, відповідно до якої за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

92. Отже, під час нового розгляду справи, господарські суди мають врахувати правові статуси відповідачів; судові рішення, в яких вирішувалося питання щодо витребування спірного майна на користь позивача, та зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або, що обов`язок є солідарним.

93. Разом з тим Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, про який зазначає скаржник у касаційній скарзі, адже, як було зазначено вище, для з`ясування розміру заборгованості, які має заплатити фактичний користувач майна необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; тобто господарські суди не з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

94. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

95. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин справи та передчасність висновків про відмову у задоволенні позову. Водночас відсутність у суду касаційної інстанції процесуальної можливості дослідження доказів та встановлення обставин справи унеможливлюють прийняття Верховним Судом рішення по суті справи, а тому Верховний Суд дійшов висновку про скасування прийнятих у справі рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду із направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

96. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Відповідно до положень ст.ст. 300, 310 ГПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

98. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308, ст. 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі постанова апеляційного господарського суду та рішення господарського суду - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

99. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, належним чином оцінити всі доводи сторін, встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду даної справи.

Судові витрати

100. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого машинобудування" арбітражного керуючого Вернигори Володимира Петровича задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2023 у справі №Б26/161-09(904/4631/22) скасувати.

3. Справу №Б26/161-09(904/4631/22) передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков