Рішення

від 20.11.2024 по справі 467/1046/24

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 467/1046/24

2-о/467/33/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024 року Арбузинський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Кірімової О.М.,

за участю секретаря судового засідання Поплавської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Арбузинка цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Березанської селищної ради Миколаївської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Березанської селищної ради Миколаївської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини.

В обґрунтування заяви посилається на те, що він є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 , у них народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 15.06.2016 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано. Після розірвання шлюбу, син залишився проживати з ним. Мати дитини створила нову сім`ю та ІНФОРМАЦІЯ_11 року у неї народилася друга дитина.

Починаючи з вересня 2023 року ОСОБА_2 фактично припинила участь у вихованні та утриманні їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На сьогоднішній день він разом із сином тимчасово проживають у с. Красне Березанської селищної громади Миколаївської області, що обумовлено його нинішнім місцем роботи.

Факт самостійного виховання ним неповнолітнього ОСОБА_3 та його перебування на повному утриманні батька, підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 26.06.2024 року та показами свідків. Мати дитини, ОСОБА_2 , не заперечує проти того, щоб їх син проживав разом із батьком та перебував на його утриманні, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою матері дитини.

Встановлення факту того, що дитина перебуває на утриманні та вихованні заявника, необхідно для вирішення питання щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Просить встановити факт що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без участі матері з вересня 2023 року по теперішній час.

Ухвалою суду від 01.10.2024 року замінено заінтересовану особу ІНФОРМАЦІЯ_2 на ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, просить вимоги заяви задовольнити в повному обсязі.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява про розгляд справи за її відсутністю за наявними у справі матеріалами, крім того, подана заява до суду про розгляд справи у її відсутність, проти задоволення позову не заперечує.

Представник заінтересованої особи Служби у справах дітей Березанської селищної ради Миколаївської області надіслав на адресу суду письмові пояснення, в яких не заперечує проти задоволення вимог заявника ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного ним виховання дитини.

Представник заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду не з`явився, причини неявки суду не відомі, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, а також оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, керуючись принципом верховенства права, приходить до наступного.

Так, рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 15.06.2016 року шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 (заявником) ОСОБА_4 (заінтересована особа) відділом реєстрації актів цивільного стану Березанського районного управління юстиції Миколаївської області 11 серпня 2007 року, про що в книзі реєстрації шлюбів 11.08.2007 року зроблений відповідний актовий запис за № 46 - розірвано (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Березанського районного управління юстиції Миколаївської області 09 липня 2012 року (а.с.7).

Нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 , остання дала згоду на проживання її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з його батьком ОСОБА_1 з подальшим перебуванням сина на утриманні батька (а.с. 12)

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 26.06.2024 року № 09-06/1724, складеного головним спеціалістом відділу соціального захисту населення та охорони здоров`я Березанської селищної ради Пузирніковою К.А., яким встановлено, що батько ОСОБА_1 та син - ОСОБА_3 проживають разом, батько дитини фактично здійснює догляд за дитиною та син повністю знаходиться на утриманні батька. В квартирі є всі відповідні умови для належного проживання та навчання його сина- ОСОБА_3 (а.с. 11).

Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 27.06.2024 року, ОСОБА_1 отримує дохід та сплачує податки (а.с. 13-15).

Згідно копії посвідчення про приписку до призовної дільниці, ОСОБА_1 взятий на облік до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_6 24.03.2011 року (а.с. 6).

Відповідно відомостей АІТС "Оберіг" військовозобов`язаний ОСОБА_1 перебуває на обліку в першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_7 з 16.07.2024 року (а.с. 23, 24).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 у ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьком якої є ОСОБА_6 (а.с. 10)

У зв`язку із тим, що дитина перебуває на утриманні та вихованні заявника, у ОСОБА_1 виникла необхідність встановити факт самостійно виховання та утримання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без участі матері з вересня 2023 року по теперішній час для вирішення питання щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Факти, які заявлені в заяві є юридичними, оскільки від їх встановлення залежить виникнення особистих прав як батька неповнолітньої дитини, і таке потрібне з метою захисту прав та інтересів дитини, у тому числі, переміщення батька і сина без нотаріальної згоди матері, оздоровлення, можливої зміни місця проживання та розвитку дитини в безпечних умовах тощо.

Іншого позасудового порядку встановлення даних фактів, передбаченого законом, немає. Встановлення даних фактів не суперечить закону і жодним чином не порушує прав і законних інтересів інших осіб. Відомості, які б спростували даний висновок відсутні.

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, за змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані за юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

За умовами ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних драв громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку не є вичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

У відповідності до ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Разом з тим, сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України).

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені статями 150-151 СК України.

Приписами ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до драв та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Переважне право перед іншими особами на особисте виховання батьками дитини визначено ст. 151 СК України.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом, визнається ст.52 СК України.

Згідно до ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

На підставі ст. 154 СК України, батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.

Згідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти токів, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

У відповідності до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов`язків батька та матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 3 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до положень ст.18 Конвенції ООН «Про права дитини», проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини. Вказаний принцип покладений в основу Закону України «Про охорону дитинства», ч. 3 ст. 11 якого встановлює, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності з положеннями ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Суддями Великої Палати Верховного Суду висловлено спільну окрему думку у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) від 30.09.2024 року по даній категорії справи.

У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження.

Щодо встановлення факту самостійного виховання дитини (без участі іншого з батьків (інших осіб) у вихованні та утриманні дитини) для отримання відстрочки від мобілізації зазначено таке.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Аналогічний обов`язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу"), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ "Про оборону України" (далі - Закон України "Про оборону України").

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.

Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 22 вказаного Закону визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

У статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком кожного військовозобов`язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу".

Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.

Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.

У подальшому Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку".

Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам , за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами.

У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", серед яких рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Водночас, за висновком Великої Палати Верховного Суду, факт самостійного виховання дитини не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право між батьками дитини, який за загальним правилом може вирішуватися у позовному провадженні.

Разом з тим вважали, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється [наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо].

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може отримати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Отож, удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами особи та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Таким чином, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно можливості розгляду заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини лише в межах справи при наявності спору між батьками щодо зміни обсягу їх батьківських прав та обов`язків суперечить правовій меті законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов`язок і військову службу" в частині отримання особами, які самостійно виховують та утримують дітей, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби, а також Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560. У вказаному Порядку зазначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Так, у цій справі факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Разом з тим, з огляду на встановлений статтею 65 Конституції України конституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, надаючи оцінку доводам і доказам у вказаній категорії справ стосовно самостійного виховання і утримання одним з батьків дитини, суди мали б обережно застосовувати таку процедуру, не допускаючи ситуацій, за яких виникав би сумнів у пред`явленні позовів військовозобов`язаних / військовослужбовців з метою штучного створення умов та обставин, які могли б бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та/або звільнення з військової служби на підставі частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Тому, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, суди мали б досліджувати обставини (події), які є виключними (непереборними / винятковими / неординарними / особливими) у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

На переконання суддів, в умовах особливого періоду (воєнного стану) не можна допускати зловживання процесуальними правами шляхом застосування способів захисту сімейних прав, інтересів дитини тощо з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

На думку суддів, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо залишення заяви без розгляду.

З огляду на викладене судді вважали, що Велика Палата Верховного Суду мала розглянути заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини з наданням оцінки доказам та доводам, що підтверджують чи спростовують такий юридичний факт.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, оцінюючи зібрані у справі доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання заявником дитини, який є розлученим та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли мати дитини не бере участі у вихованні та утриманні дитини, проте не визнана судом такою, що позбавлена батьківських прав, суд приходить до висновку про те, що викладені у заяві обставини знайшли своє повне підтвердження під час судового розгляду, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 258, 259, 265, 273, 315, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Березанської селищної ради Миколаївської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання дитини - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_3 ) самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , без участі матері з вересня 2023 року по теперішній час.

Рішення суду може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Арбузинського

районного суду О.М. Кірімова