Рішення

від 19.11.2024 по справі 904/2525/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024м. ДніпроСправа № 904/2525/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАШРЕМБУД", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький кар`єр", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за надані послуги

Суддя Красота О.І.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАШРЕМБУД" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький кар`єр" і просить суд стягнути заборгованість у розмірі 61 569,42 грн. та судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань з повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою суду від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

11.11.2024 від Позивача надійшла заява про долучення доказів на понесення судових витрат.

Відповідач відзив на позов не надав, про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 55).

З урахуванням викладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Справу відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглянуто судом протягом розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАШРЕМБУД" (далі Позивач, Виконавець, Постачальник) надало Приватному акціонерному товариству "Пинязевицький кар`єр" (далі Відповідач, Замовник, Покупець) послуги за період з 06.02.2020 по 21.02.2022 на загальну суму 342 457,63 грн., а саме:

- за актом надання послуг № МРБ000321 від 06.02.2020 на суму 8 849,41 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ001356 від 04.05.2020 на суму 11 060,05 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ002658 від 05.08.2020 на суму 22 355,11 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ003589 від 02.10.2020 на суму 10 759,78 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ004358 від 25.11.2020 на суму 28 771,18 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ004775 від 05.01.2021 на суму 11 404,67 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ005740 від 19.03.2021 на суму 22 641,53 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ006124 від 19.04.2021 на суму 10 907,44 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ007118 від 18.06.2021 на суму 80 641,82 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ007733 від 03.08.2021 на суму 12 210,96 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ008069 від 15.09.2021 на суму 25 299,13 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ008315 від 02.11.2021 на суму 11 352,61 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ008486 від 24.12.2021 на суму 38 783,28 грн.;

- за актом надання послуг № МРБ008651 від 21.02.2022 на суму 36 732,66 грн.,

які підписані сторонами без будь-яких зауважень і заперечень.

Крім того, Позивач поставив Відповідачу товар на суму 10 688,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № МРБ007230 від 24.06.2021, підписаною сторонами без будь-яких зауважень і заперечень, яка врахована в загальній сумі 342 457,63 грн.

Позивач зазначає, що Відповідач не оплатив у повному обсязі надані послуги.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків, підписаного сторонами, станом на січень 2024 року заборгованість Відповідача перед Позивачем за надані послуги становить 61 569,42 грн. При цьому, 28.09.2021 Відповідач здійснив оплату поставленого товару на суму 10 688,00 грн.

22.05.2024 Позивач надіслав Відповідачу досудову вимогу від 21.05.2024 про стягнення заборгованості, в якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 61 569,42 грн. протягом 3 днів з моменту отримання вимоги, але не пізніше 31.05.2024. Однак вказане відправлення 07.06.2024 було повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання".

Заборгованість за надані послуги, яка лишилась несплаченою Відповідачем, складає 61 569,42 грн., що і є причиною виникнення спору.

Ухвалюючи рішення, господарський суд виходив з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

В силу ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України для правочинів (за змістом ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України договір між двома сторонами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак, згідно зі ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Крім того, за приписами з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 184 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склались на підставі укладених у спрощений спосіб договору про надання послуг та договору поставки.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписів ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що за договором про надання послуг сторони не визначили строку здійснення оплати.

Як вказувало вище, 22.05.2024 Позивач надіслав Відповідачу досудову вимогу від 21.05.2024 про стягнення заборгованості, в якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 61 569,42 грн. протягом 3 днів з моменту отримання вимоги, але не пізніше 31.05.2024. Однак вказане відправлення 07.06.2024 було повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням встановленого терміну зберігання".

З огляду на положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, Відповідач повинен був здійснити оплату за надані послуги у строк до 14.06.2024 включно.

При цьому, за договором поставки сторони не визначили строку здійснення оплати.

Отже, Відповідач мав здійснити оплату одразу після прийняття товару, що прямо врегульовано ст. 692 Цивільного кодексу України, а саме 24.06.2021.

Як встановлено судом вище, заборгованість за надані послуги, яка лишилась несплаченою Відповідачем, складає 61 569,42 грн., що підтверджується матеріалами справи, зокрема актом звірки взаєморозрахунків, підписаним сторонами. При цьому, 28.09.2021 Відповідач здійснив оплату поставленого товару на суму 10 688,00 грн.

Доказів оплати Відповідачем вказаної заборгованості сторонами до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю зі стягненням з Відповідача заборгованості у розмірі 61 569,42 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви покладається на Відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити таке.

Приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі ст. 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з положень наведених норм випливає, що, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Одночасно слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування цих витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, - то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Позивач надав суду:

- Договір про надання правничої допомоги № 13-03 від 13.03.2024, укладений між Позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ВЕРІТІ ГРУП" (Адвокатське об`єднання, Об`єднання, Виконавець) (далі Договір № 13-03);

- Додаткову угоду № 2 від 20.05.2024 до Договору про надання правничої допомоги № 13-03 від 13.03.2024;

- ордер серія АА № 1452297 від 05.06.2024;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 001145 від 24.05.2021;

- посвідчення адвоката України № 001145 від 24.05.2021;

- рахунок-фактуру № 11-06/2 від 11.06.2024 на суму 20 000,00 грн.;

- платіжну інструкцію в національній валюті № 939 від 14.06.2024 на суму 20 000,00 грн.;

- акт № 2 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 14.06.2024 на суму 20 000,00 грн.;

- ордер серія ВН № 1429185 від 04.11.2024;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ОД № 005305 від 19.06.2024.

Так, за умовами пп. 2.3.16 п. 2.3 Договору № 13-03 Адвокатське об`єднання має право на власний розсуд передоручати або залучати до виконання предмету Договору будь-яких адвокатів, спеціалістів, інших осіб шляхом видання ордеру за підписом керівника Об`єднання або укладення відповідного договору.

Згідно з п. 3.1 Договору № 13-03 гонорар є формою винагороди Адвокатському об`єднанню за здійснення захисту, представництва інтересів та надання інших видів правничої допомоги Клієнту.

Відповідно до п. 3.2 Договору № 13-03 розмір гонорару, який Клієнт має сплатити Адвокатському об`єднанню за надання правничої допомоги, встановлюється у Додаткових угодах до Договору.

Згідно з п. 3.3 Договору № 13-03 Клієнт зобов`язаний сплатити гонорар Адвокатському об`єднанню у строки та на умовах, визначених у Додаткових угодах, за реквізитами, вказаними у розділі 6 Договору.

За умовами п. 3.4 Договору № 13-03 після складення звіту про виконану роботу та оплати Клієнтом гонорару між сторонами складається акт приймання-передачі послуг.

Відповідно до п. 4.1 Договору № 13-03 цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 4.3 Договору № 13-03 термін дії Договору становить 1 рік з дати його укладання та може бути продовжений сторонами за згодою сторін.

Пунктом 1 Додаткової угоди № 2 від 20.05.2024 до Договору № 13-03 передбачено, що згідно з п.п. 1.1, 2.1, 2.2 Договору сторони узгодили, що Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати правову (професійну правничу) допомогу Клієнту, а саме: проводити в інтересах та від імені Клієнта всі необхідні дії, пов`язані зі стягнення заборгованості за усним договором про надання послуг з Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький кар`єр".

У п. 2 Додаткової угоди № 2 від 20.05.2024 до Договору № 13-03 передбачено, що відповідно до п. 3.2 Договору сторони погодили, що розмір гонорару, який Клієнт має сплатити Адвокатському об`єднанню за надання правової (професійної правничої) допомоги, передбачених у п. 1 Додаткової угоди, під час розгляду справи в суді першої інстанції становить 20 000,00 грн.

14.06.2024 Позивач на підставі виставленого Адвокатським об`єднанням рахунку-фактури № 11-06/2 від 11.06.2024 сплатив останньому 20 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 939 від 14.06.2024.

14.06.2024 сторони підписали акт № 2 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 20 000,00 грн., в якому вказали, що Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв виконані роботи / надані послуги (професійну правничу допомогу) відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 13-03, укладеного 13.03.2024 між сторонами. Відповідно до рахунку-фактури № 11-06/2 від 11.06.2024 Клієнтом оплачені роботи у розмірі 20 000,00 грн., будь-яких претензій щодо оплати послуг немає.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватись на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.); суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22).

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Господарський суд, розподіляючи витрати Позивача на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат Позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі:

складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

ціною позову та значенням справи для сторони;

враховуючи обставини справи, обсяг доказів та те, що ця справа не є складною для адвокатів, які за своїм правовим статусом мають достатню правову кваліфікацію, суд вважає обґрунтованою та розумною суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. В решті вимог Позивача стосовно витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Пинязевицький кар`єр" (49107, м. Дніпро, вул. Пушкіна генерала (Шевченківський, Соборний райони), 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 01374553) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАШРЕМБУД" (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, 1А, офіс 3, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41453480) заборгованість у розмірі 61 569,42 грн., судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

В решті вимог Позивача про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.

Суддя О.І. Красота

Повне рішення складено

19.11.2024