Рішення

від 20.11.2024 по справі 908/2577/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/72/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024Справа №908/2577/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХАРВЕСТ» (вул. Лісозаводська, буд. 2, м. Запоріжжя, 69096; ідентифікаційний код юридичної особи 43439981)

до відповідача: Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ПОЛІМЕР» (просп. Соборний, буд. 24, м. Запоріжжя, 69063; ідентифікаційний код юридичної особи 13606170)

про стягнення коштів

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

РУХ СПРАВИ.

24.09.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХАРВЕСТ» (скорочене найменування ТОВ «ПРОМХАРВЕСТ») до відповідача Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ПОЛІМЕР» (скорочене найменування ПП ВКФ «ПОЛІМЕР») про стягнення заборгованості в розмірі 74 117,35 грн, з яких: основана заборгованість в розмірі 70 000,00 грн, три проценти річних в розмірі 380,09 грн, інфляційних втрат в розмірі 443,10 грн, пеня в розмірі 3294,16 грн. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн просить покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 справу № 908/2577/24 передано на розгляд судді Педоричу С.І.

Ухвалою суду від 26.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2577/24 та присвоєний справі номер провадження 3/72/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

За змістом ч. ч. 1, 4, 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно із довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду про відкриття провадження у справі від 26.09.2024 у справі №908/2577/24) до електронного кабінету відповідача доставлено 26.09.2024 о 18:46 год.

Також, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного вебпорталу Судової влади України «»: //reyestr.court.gov.ua/. Названий вебпортал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Запорізької області у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Отже, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання, як відзиву на позову заяву, так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

12.06.2024 між ТОВ «ПРОМХАРВЕСТ» (постачальник, позивач у справі) та ПП ВКФ «ПОЛІМЕР» (покупець, відповідач у справі) укладено Договір № 1-12062024 (надалі - Договір), відповідно до якого позивач зобов`язався поставляти відповідачу і передавати в його власність Товар згідно відповідних видаткових накладних (далі за текстом «Товар»), а відповідач зобов`язався приймати цей Товар і вчасно його оплачувати в порядку і на умовах, передбачених Договором.

12.06.2024 позивач виставив рахунок-фактуру №1206241 на поставку дошки обрізної в асортименті на загальну суму 369 250,14 грн, в тому числі ПДВ 61 541,69 грн.

12.06.2024 відповідач, на підставі рахунку-фактури, вніс передплату за товар у сумі 295 400,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №1206241 від 12.07.2024, товарно-транспортної накладної 1206241-1 від 12.07.2024 відповідачеві поставлено Товар на загальну суму 369 250,14 грн, претензій щодо якості чи кількості поставленого товару не надходило.

Згідно з п. 4.2. Договору відповідач повинен здійснити остаточний розрахунок за отриману партію товару у строк до 23.07.2024 включно.

04.09.2024 позивачем направлено на адресу відповідача лист з вимогою сплатити в 7-денний строк з дня отримання вимоги суму заборгованості (73 850,14 грн) за поставлений товар.

20.09.2024 згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів №160 відповідачем сплачено 3 850,14 грн. Отже, всупереч п. 4.2. Договору, відповідач остаточного розрахунку не здійснив, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 70 000,00 грн.

Посилаючись на умови договору та ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача основану заборгованість в розмірі 70 000,00 грн, три проценти річних в розмірі 380,09 грн, інфляційні втрати в розмірі 443,10 грн, пеню в розмірі 3294,16 грн.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач відзив на позов не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості за договором поставки № 1-12062024 від 12.06.2024 у розмірі 70 000,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 380,09 грн, інфляційних втрат в розмірі 443,10 грн, пені в розмірі 3294,16 грн.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (чи був поставлений позивачем товар, на яку суму; в які строки і якому розмірі поставлений товар мав бути оплачений), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи був оплачений відповідачем поставлений товар), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

12.06.2024 між ТОВ «ПРОМХАРВЕСТ» (постачальник, позивач у справі) та ПП ВКФ «ПОЛІМЕР» (покупець, відповідач у справі) укладено Договір № 1-12062024 (надалі Договір), відповідно до якого позивач зобов`язався поставляти відповідачу і передавати в його власність Товар згідно відповідних видаткових накладних (далі за текстом «Товар»), а відповідач зобов`язався приймати цей Товар і вчасно його оплачувати в порядку і на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна кількість Товару, що підлягає постачанню за Договором, складається з загального обсягу поставок, здійснених на підставі рахунків-фактур та видаткових накладних на поставку Товару, що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.2 Договору товар поставляється в асортименті. Асортимент і кількість Товару в обсязі кожної партії поставки узгоджується Сторонами в рахунках-фактурах.

Відповідно до п. 3.3 Договору поставка партії Товару Покупцю здійснюється Постачальником в строк до 10 днів з дати отримання попередньої оплати 50% від загальної суми рахунку замовлення на конкретну партію Товару

За умовами п. 3.4 Договору поставка Товару здійснюється партіями на умовах DDP (відповідно до МПТКТ «ІНКОТЕРМС-2010») за адресою: 37000, Полтавська обл., м. Пирятин, вул. Сумська, 1.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Договору ціна Товару в обсязі кожної партії поставки вказується у відповідних рахунках-фактурах. Покупець зобов`язується оплатити отриманий Товар на умовах 50 % передоплата на протязі трьох банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури Покупцем; 50% остаточний розрахунок за отриману партію товару протягом семи банківських днів з моменту отримання товару.

Відповідно п. 6.3. Договору у випадку прострочення в оплаті Товару Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику за вимогою (претензією) останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період порушення.

12.06.2024 позивачем виставлено рахунок-фактуру №1206241 на поставку дошки обрізної в асортименті на загальну суму 369 250,14 грн, в тому числі ПДВ 61 541,69 грн.

12.06.2024 відповідач, на підставі рахунку-фактури, вніс передплату за товар у сумі 295 400,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №1206241 від 12.07.2024, товарно-транспортної накладної №1206241-1 від 12.07.2024 відповідачу поставлено Товар на загальну суму 369 250,14 грн. Претензій щодо якості чи кількості поставленого товару не заявлено.

За умовами п. 4.2. Договору відповідач повинен здійснити остаточний розрахунок за отриману партію товару у строк до 23.07.2024.

04.09.2024 позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою сплатити в 7-денний строк з дня отримання вимоги суму заборгованості (73 850,14 грн) за поставлений товар. Вимога отримана відповідачем 05.09.2024.

20.09.2024, відповідно до інформаційного повідомлення про зарахування коштів №160, відповідачем сплачено 3 850,14 грн.

Згідно матеріалів справи відповідач у визначений умовами договору строк, тобто впродовж семи банківських днів з дати поставки (тобто до 23.07.2024), остаточно не розрахувався за товар.

З урахуванням часткової передплати в розмірі 295 400,00 грн та часткової оплати в розмірі 3 850,14грн, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 70 000,00 грн.

Доказів погашення заборгованості відповідач не надав.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки в частині здійснення своєчасної та повної оплати поставленої за договором продукції, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 70 000,00 грн, а також нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у розмірі 443,10 грн та трьох процентів річних у розмірі 380,09 грн, а також на підставі п. 6.3 Договору пені в розмірі 3294,16 грн.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.

Щодо суми основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що на виконання умов договору Позивачем було здійснено поставку продукції на загальну суму 369 250,14 грн, що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною №1206241 від 12.07.2024.

Видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Підписання відповідачем видаткової накладної, яка у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За товар відповідачем внесено попередню оплату в розмірі 295 400,00.

Як встановлено судом вище, відповідач згідно із пунктом 4.2 Договору мав здійснити остаточний розрахунок за товар 23.07.2024.

04.09.2024 позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою сплатити в 7-денний строк з дня отримання вимоги суму заборгованості (73 850,14 грн) за поставлений товар. Вимога отримана відповідачем 05.09.2024.

Між сторонами підписано акт звірки, яким відповідач підтвердив, що станом на 05.08.2024 має борг перед позивачем в розмірі 73 850,14 грн.

20.09.2024 відповідачем сплачено за товар частково в розмірі 3 850,14 грн.

Невиконане повністю та своєчасно зобов`язання за договором у сумі 70 000,00 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості за договором з оплати за поставлену продукцію у сумі 70 000,00 грн відповідачем не надано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 70 000,00 грн належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 70 000,00 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Ураховуючи виконання відповідачем основного грошового зобов`язання з порушенням строків його виконання, суд вбачає наявність правових підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок в юридичній інформаційно-пошуковій системі «Законодавство» інфляційних збитків та трьох процентів річних за загальний період з 24.07.2024 до 23.09.2024 на обґрунтовану суму боргу в розмірі 73 850,14 грн до 20.09.2024 та 70 000,00 грн з 20.09.2024 в розмірі 443,10 грн інфляційних втрат та 380,09 грн трьох процентів річних, суд встановив, що позивачем розрахунок здійснено правильно.

Щодо стягнення пені.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно п. 6.3. Договору у випадку прострочення в оплаті Товару Покупець зобов`язується сплатити Постачальнику за вимогою (претензією) останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період порушення.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок в юридичній інформаційно-пошуковій системі «Законодавство» пені, суд встановив, що позивачем, арифметично правильно та відповідно до умов договору обраховано пеню за загальний період 24.07.2024 до 23.09.2024 на обґрунтовану суму боргу в розмірі 73 850,14 грн до 20.09.2024 та 70 000,00 грн з 20.09.2024 в розмірі 3294,16 грн.

Оскільки мало місце неналежне виконання зобов`язань відповідачем щодо оплати товару, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача за загальний період 24.07.2024 до 23.09.2024 пені в розмірі 3294,16 грн.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором поставки товару №1-12062024 від 12.06.2024 (а.с. 10-12), рахунком на оплату №1206241 від 12.06.2024 (а.с.13), повідомленням про зарахування коштів №7883 від 12.07.2024 (а.с.14), видатковою накладною № 1206241 від 12.07.2024 (а.с.19), товарно-транспортною накладною « 1206241-1 від 12.07.2024; вимогою вих.№409-1 від 04.09.2024 (а.с.21); актом звірки від 05.08.2024 (а.с.22), повідомленням про зарахування коштів №160 від 20.09.2024 (а.с.24), оборотно-сальдовою відомістю №361 за 01.06.2024-22.09.2024 (а.с.23), розрахунком інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені (а.с.8-9).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, доказів виконання зобов`язання і перерахування позивачу заявленої до стягнення суми боргу не надав.

Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.ст. 74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 70 000,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 443,10 грн, трьох процентів річних в розмірі 380,09 грн, пені в розмірі 3294,16 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору, суд враховує наступне.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

З положень ч. 1, п.п.1, п.п.2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приймаючи до уваги, що ціна позову становить 132 769,08 грн та позовна заява подана безпосередньо до суду в паперовому вигляді, до сплати за подання цієї позовної належить судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію №182 від 23.09.2024 про сплату суми 3028,00 грн судового збору.

Оскільки позов задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору слід покласти відповідача у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ПОЛІМЕР» (просп. Соборний, буд. 24, м. Запоріжжя, 69063; ідентифікаційний код юридичної особи 13606170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХАРВЕСТ» (вул. Лісозаводська, буд. 2, м. Запоріжжя, 69096; ідентифікаційний код юридичної особи 43439981) основу заборгованість за договором поставки №1-12062024 від 12.06.2024 в розмірі 70 000,00 грн (сімдесят тисяч гривень 00 коп.), інфляційні втрати в розмірі 443,10 грн (чотириста сорок три гривні 10 коп.), три проценти річних в розмірі 380,09 грн (триста вісімдесят гривень 09 коп.), пеню в розмірі 3294,16 (три тисячі двісті дев`яносто чотири гривні 16 коп.). Видати наказ.

Стягнути з Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «ПОЛІМЕР» (просп. Соборний, буд. 24, м. Запоріжжя, 69063; ідентифікаційний код юридичної особи 13606170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМХАРВЕСТ» (вул. Лісозаводська, буд. 2, м. Запоріжжя, 69096; ідентифікаційний код юридичної особи 43439981) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.). Видати наказ.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний 20.11.2024.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

СуддяС.І. Педорич