Рішення

від 19.11.2024 по справі 910/9599/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024Справа № 910/9599/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторанінвест"

про стягнення 584 340, 98 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторанінвест" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 584 340, 98 грн., з яких: 157 618, 95 грн - заборгованості зі сплати суборендної плати, 258 000, 00 грн- штрафу за несвоєчасну сплату суборендної плати, 168 722, 03 грн- штрафу за несвоєчасне звільнення суборендарем об`єкту суборенду.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди № 2021-10-13 від 20.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.08.2024 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.08.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Деревлянська, буд. 13, офіс 317, м. Київ, 04119, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду, з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.08.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" (далі - орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресторанінвест" (далі - суборендар) укладено договір суборенди № 2021-10-13, умовами якого передбачено, що орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування на умовах суборенди (піднайму) об`єкт нерухомого майна, що є частиною майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Екскаваторна, 37 (далі - об`єкт суборенди):

- 791, 4 м2 - виробничо-складські приміщення, літ. «А»;

- 375, 7 м2 - естакада, літ. «А»;

- 53, 8 м2 - офісні приміщення.

Суборендар приймає в строкове платне користування об`єкт суборенди з метою виготовлення металевих виробів (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар зобов`язаний передати суборендареві, а суборендар - прийняти від орендаря об`єкт оренди за актом приймання-передачі не пізніше 10.11.2021 року. Суборендар вступає в строкове платне користування об`єктом суборенди з моменту підписання акту приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору (додаток №1).

Обов`язок по складанню акту приймання-передачі покладається на ту сторону, яка передає об`єкт суборенди іншій стороні договору (п. 2.4. договору).

Згідно п. 3.1. договору, за користування об`єктом суборенди суборендар сплачує орендарю суборендну плату, в розмірі, що погоджений сторонами у розрахунку розміру суборендної плати за користування об`єктом суборенди, який додається (Додаток 2) до Договору і є його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.4. договору визначено, що суборендар вносить суборендну плату щомісяця у вигляді передоплати до 25 (двадцять п`ятого) числа поточного місяця за наступний місяць - на підставі договору, або рахунку, наданого орендарем.

За умовами п. 3.7. договору, у випадку порушення суборендарем строків оплати, визначених п. 3.4. та п. 3.6. договору (будь-якого з них) більш ніж на 5 банківських днів, орендар має право застосувати оперативно-господарські санкції у вигляді обмеження права користування об`єктом суборенди суборендарю, його працівникам та відвідувачам, та/або зупинення надання суборендареві послуг, які забезпечують функціонування об`єкту суборенди до повного погашення виниклої заборгованості та сплати штрафних санкцій, якщо такі нараховані.

У разі наявності заборгованості суборендаря, зокрема по суборендній платі, компенсації комунальних та експлуатаційних послуг тощо, суборендар зобов`язаний сплатити суму боргу до підписання сторонами акта повернення-приймання об`єкта суборенди з урахуванням усіх поточних нарахувань.

Відповідно до п. 4.1. договору, суборендар зобов`язаний, зокрема:

- своєчасно і в повному обсязі сплачувати суборендну плату, інші платежі, передбачені договором п. 3.4, 3.6, незалежно від результатів своєї господарської діяльності (п. 4.1.2);

- у разі закінчення терміну дії договору або його розірвання за взаємною згодою з орендарем: повернути об`єкт суборенди орендарю і підписати відповідний акт приймання-передачі (повернення) об`єкта суборенди-протягом 3 календарних днів. При цьому, в зазначений термін суборендар зобов`язаний звільнити об`єкт суборенди від будь-яких речей (за винятком тих, які належать орендарю та/або входять до складу об`єкта суборенди), що належать йому на праві власності або на інших правах (п. 4.1.4).

Згідно п. 5.2. договору, за несвоєчасне внесення суборендної плати (а рівно і платежів, передбачених п.п. 3.6) суборендар сплачує орендарю штраф у розмірі 1000, 00 грн - за кожен день прострочення.

За умовами п. 5.7. договору, за несвоєчасне звільнення суборендарем об`єкту суборенди - суборендар сплачує орендарю штраф у розмірі місячної суборендної плати.

Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами. Строк суборенди починається з моменту підписання акту приймання-передачі об`єкту суборенди та діє до 31.07.2022 року (п. 8.1. договору).

Додатком № 2 до договору суборенди № 2021-10-13 від 20.10.2021 сторони погодили розрахунок розмір суборендної плати, відповідно до якого розмір суборендної плати за користування об`єктом суборенди становить 117 697, 66 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 10.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресторанінвест" (суборендар) складено та підписано акт приймання-передачі об`єкту суборенди, відповідно до якого, орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування на умовах суборенди (піднайму) об`єкт нерухомого майна, що є частиною майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Екскаваторна, 37 (далі - об`єкт суборенди): 791, 4 м2 - виробничо-складські приміщення, літ. «А»; 375, 7 м2 - естакада, літ. «А»; 53, 8 м2 - офісні приміщення. Зауважень до технічного стану об`єкта суборенди (в т.ч. щодо необхідності проведення ремонту) в суборенларя немає.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було виставлено відповідачу рахунки на оплату суборендної плати за травень та квітень 2024, а саме: № 1512 від 02.05.2024 у сумі 168 722, 03 грн та № 1143 від 02.04.2024 на суму 168 722, 03 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за договором щодо сплати суборендної плати та повернення орендованого майна після закінчення терміну дії договору, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті суборендної плати у розмірі 157 618, 95 грн. за березень та травень 2024.

Також за несвоєчасну сплату суборендної плати за період дії договору позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 258 000, 00 грн. за прострочення сплати суборендної плати за березень 2024 на 159 днів та за травень 2024 на 99 днів.

Крім того, оскільки відповідач не виконав зобов`язання за договором суборенди щодо повернення об`єкту суборенди, позивач просить суд стягнути з відповідача 168 722, 03 грн - штрафу у розмірі місячної суборендної плати.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору суборенди № 2021-10-13 від 20.10.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що на виконання умов договору суборенди № 2021-10-13 від 20.10.2021 орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування на умовах суборенди (піднайму) об`єкт нерухомого майна, що є частиною майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Екскаваторна, 37 (далі - об`єкт суборенди): 791, 4 м2 - виробничо-складські приміщення, літ. «А»; 375, 7 м2 - естакада, літ. «А»; 53, 8 м2 - офісні приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі об`єкту суборенди від 10.11.2021.

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар зобов`язаний передати суборендареві, а суборендар - прийняти від орендаря об`єкт оренди за актом приймання-передачі не пізніше 10.11.2021 року. Суборендар вступає в строкове платне користування об`єктом суборенди з моменту підписання акту приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору (додаток №1).

Згідно п. 3.1. договору, за користування об`єктом суборенди суборендар сплачує орендарю суборендну плату, в розмірі, що погоджений сторонами у розрахунку розміру суборендної плати за користування об`єктом суборенди, який додається (Додаток 2) до Договору і є його невід`ємною частиною.

Пунктом 3.4. договору визначено, що суборендар вносить суборендну плату щомісяця у вигляді передоплати до 25 (двадцять п`ятого) числа поточного місяця за наступний місяць - на підставі договору, або рахунку, наданого орендарем.

Тож, суд зазначає, що додатком № 2 до договору чітко визначено суму яка підлягає сплаті відповідачем кожного місяця, п. 3.4 договору строк оплати суборендної плати, тобто договір не містить прив`язки до моменту отримання відповідачем рахунку на оплату або підписання акту, як підставу для здійснення відповідачем оплати орендної плати.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, не здійснив сплату суборендної плати за користування нерухомим майном на користь позивача в повному обсязі, а саме за березень 2024 та травень 2024, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті суборендної плати у розмірі 157 618, 95 грн за договором суборенди № 2021-10-13 від 20.10.2021.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи умови п. 3.4. договору, відповідач зобов`язаний був перераховувати суборендну плату щомісяця у вигляді передоплати до 25 (двадцять п`ятого) числа поточного місяця за наступний місяць, тобто починаючи з 26 числа кожного поточного місяця відбувалося прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору суборенди № 2021-10-13 від 20.10.2021, положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 157 618, 95 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 258 000, 00 грн. за прострочення сплати суборендної плати за березень 2024 на 159 днів та за травень 2024 на 99 днів.

Згідно п. 5.2. договору, за несвоєчасне внесення суборендної плати (а рівно і платежів, передбачених п.п. 3.6) суборендар сплачує орендарю штраф у розмірі 1000, 00 грн - за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК)

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, суд зазначає, що застосування такого виду неустойки, визначеного п.5.2 угоди, яка має ознаки як пені (яка обраховується за кожен день прострочення), так і штрафу, не виключає можливості її встановлення в укладеному сторонами договорі, оскільки норми ГК України (ст. ст. 230, 231) не містять жодних заборон на встановлення такої договірної санкції з урахуванням того, що ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку неустойки у розмірі 258 000, 00 грн, який є арифметично вірним, а тому вказана частина позовних вимог також підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 168 722, 03 грн - штрафу у розмірі місячної суборендної плати за невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення об`єкту суборенди.

За умовами п. 5.7. договору, за несвоєчасне звільнення суборендарем об`єкту суборенди - суборендар сплачує орендарю штраф у розмірі місячної суборендної плати.

Так, відповідно до пп. 4.1.4. п.4.1. суборендар зобов`язаний у разі закінчення терміну дії договору або його розірвання за взаємною згодою з орендарем: повернути об`єкт суборенди орендарю і підписати відповідний акт приймання-передачі (повернення) об`єкта суборенди-протягом 3 календарних днів. При цьому, в зазначений термін суборендар зобов`язаний звільнити об`єкт суборенди від будь-яких речей (за винятком тих, які належать орендарю та/або входять до складу об`єкта суборенди), що належать йому на праві власності або на інших правах.

Як вказує позивач, відповідач після закінчення терміну дії договору не повернув позивачу нерухоме майно з суборенди, у зв`язку з чим ним заявлено вимогу про стягнення з відповідача 168 722, 03 грн - штрафу у розмірі місячної суборендної плати.

Згідно з приписами частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами. Строк суборенди починається з моменту підписання акту приймання-передачі об`єкту суборенди та діє до 31.07.2022 року (п. 8.1. договору).

Відповідно до частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно п. 2.4. договору, обов`язок по складанню акту приймання-передачі покладається на ту сторону, яка передає об`єкт суборенди іншій стороні договору.

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, у разі закінчення терміну дії договору, у відповідача виникає обов`язок повернути орендареві майно з суборенди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого суборендар втратив право на користування об`єктом суборенди.

Тобто, після закінчення строку дії договору, відповідач відповідно до пп.4.14 договору, зобов`язаний був повернути об`єкт суборенди орендарю і підписати відповідний акт приймання-передачі (повернення) об`єкта суборенди-протягом 3 календарних днів.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення позивачу за актом приймання-передачі об`єкту суборенди.

З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами в розумінні обставин відсутності своєї вини у неповерненні позивачу орендованого майна за договором суборенди, як після закінчення терміну його дії, так і станом на момент вирішення даного спору, а також вжиття всіх належних заходів щодо виконання свого обов`язку з повернення об`єкту суборенди.

Суд, перевіривши розрахунок штрафу за несвоєчасне звільнення суборендарем об`єкту суборенду, дійшов до висновку, що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає штраф у розмірі 168 722, 03 грн.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторанінвест" (вул. Деревлянська, буд. 13, офіс 317, м. Київ, 04119, ідентифікаційний код - 41021011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" (вул. Промислова, буд. 3 Г, м. Київ, 01013, ідентифікаційний код - 38506825) 157 618 (сто п`ятдесят сім тисяч шістсот вісімнадцять) грн 95 коп. - заборгованості зі сплати суборендної плати, 258 000 (двісті п`ятдесят вісім тисяч) грн 00 коп. - штрафу за несвоєчасну сплату суборендної плати, 168 722 (сто шістдесят вісім тисяч сімсот двадцять дві) грн 03 коп. - штрафу за несвоєчасне звільнення суборендарем об`єкту суборенду та 8 765 (вісім тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн 11 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков