Ухвала

від 18.11.2024 по справі 915/1406/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

18 листопада 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/1406/24

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву представника Компанії Маліеро Лімітед (вул. Еолу, 4, 3020, Лімасол, Кіпр; код юридичної особи НЕ408472) про забезпечення позову до подання позовної заяви (вх. № 14120/24 від 13.11.2024 р.) за участю інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), -

ВСТАНОВИВ:

Компанія Маліеро Лімітед через адвоката Покрову Л.Ю. звернулась до Господарського суду Миколаївської області з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову до пред`явлення позову, а саме:

- накласти арешт на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТ УМБ» (код ЄДРПОУ 40963992, зареєстроване місцезнаходження: Україна, 56602, Миколаївська область, Новоодеський район, місто Нова Одеса, вул. Сеславинського, будинок 30) у розмірі 100% (сто відсотків), що належить ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картка платника податків: НОМЕР_2 ) на праві власності із забороною відчужувати її будь-кому у будь-який спосіб та накласти арешт на корпоративні права, що належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у зв`язку із володінням часткою в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ» (код ЄДРПОУ 40963992, зареєстроване місцезнаходження: Україна, 56602, Миколаївська область, Новоодеський район, місто Нова Одеса, вул. Сеславинського, будинок 30) у розмірі 100%;

- заборонити державним реєстраторам будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій), а також приватним, державним нотаріусам та особам уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження щодо внесення будь-яких відомостей та/або змін з будь-яких питань до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити реєстраційні дії щодо ТОВ «РЕНТ УМБ» (код ЄДРПОУ 40963992, зареєстроване місцезнаходження: Україна, 56602, Миколаївська область, Новоодеський район, місто Нова Одеса, вул. Сеславинського, будинок 30), в тому числі, але не виключно, реєстрацію, внесення змін до установчих документів, перереєстрацію, реорганізацію будь-яким шляхом, реєстрацію припинення діяльності, реєстрацію скасування існуючої редакції статуту, проводити передачу реєстраційної справи товариств, а також вносити будь-які зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що ухвалою від 28.05.2024 р. у справі № 915/549/24 вжито заходи забезпечення позову, зокрема, накладено арешт в межах ціни позову 3700000,00 доларів США, що еквівалентно 145891000,00 грн., на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках, що відкриті на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); на рухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження/позбавлення права користування ним); на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження/позбавлення права користування ним) відповідно до списку, зазначеного в ухвалі суду.

При цьому з посиланням на ст.ст. 179, 181, 190 Цивільного кодексу України, заявник зауважує, що частка в статутному капіталі є рухомим майном (річчю). Так, на думку заявника, з 28.05.2024 р. і станом на 05.11.2024 р. ухвала суду від 28.05.2024 року, як і вжитті відповідно до неї заходи забезпечення позову, зокрема, арешт рухомого майна, у тому числі часток в статутному капіталі товариств, що належать на праві власності ОСОБА_1 , були чинними.

Водночас заявник стверджує, що станом на 28.05.2024 р. власником частки в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ» у розмірі 100% був ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідно до витягу з цього Реєстру, що сформований 05.11.2024 р. із інформацією станом на 28.05.2024 р.

Однак, 05.11.2024 р. представником позивача було виявлено, що учасником ТОВ «РЕНТ УМБ» відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань значиться громадянин ОСОБА_2 , шо підтверджується витягом із Реєстру, сформованим 05.11.2024 р. із інформацією станом на 05.11.2024 р., відповідно до якого були здійснені наступні реєстраційні дії:

-внесення рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, 29.10.2024 14:40:11, 1005159970007001613, судове рішення про скасування заборони реєстраційних дій від 01.12.2022 № 522/12500/22, видавник: Приморський районний суд м. Одеси, ОСОБА_3 , Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області;

-державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 04.11.2024 13:31:53, 1005151070008001613, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, ОСОБА_4 , приватний нотаріус Янковська О.С.;

-державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 05.11.2024 11:57:28, 1005151070009001613, зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна структури власності. Зміна фізичних осіб або зміна відомостей про фізичних осіб платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо., ОСОБА_4 приватний нотаріус Янковська О.С.

На думку заявника, зміна учасника з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 відбулась шляхом укладення правочину, за яким право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ» від ОСОБА_1 перейшло до ОСОБА_2 , зокрема, договору купівлі-продажу.

Заявник вказує, що оскільки ОСОБА_1 є відповідачем у справі №915/549/24 за позовом компанії «Маліеро Лімітед» про стягнення з нього суми у розмірі 3700000,00 доларів США в гривневому еквіваленті, він був обізнаний із змістом ухвали суду від 28.05.2024 р., зокрема, із арештом на рухоме майно, у тому числі частку в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ», яка станом на 28.05.2024 р. належала йому на праві власності, та був обізнаний із забороною відчужувати таке майно та із наслідками здійснення такого відчуження всупереч арешту та забороні.

Відтак, заявник вважає, що ОСОБА_1 у проміжок часу з 29.10.2024 р. по 04.11.2024 р. включно, порушуючи законодавство, фактично не виконуючи ухвалу суду, здійснив відчуження арештованого майна на користь іншої особи ОСОБА_2 .

Отже, як вказує заявник, предметом майбутнього спору буде (не)дійсність правочину, за яким ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ» у розмірі 100%, який було укладено між ними у період часу з 29.10.2024 р. по 04.11.2024 р. включно. При цьому підставою для недійсності вказаного правочину заявник визначає, по-перше, його фраудаторність та, по-друге, те, що предметом правочину є майно, на яке відповідно до ухвали Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2024 року у справі № 915/549/24 було накладено арешт та щодо якого була встановлена заборона на відчуження. Стосовно фраудаторності заявник вказує, що, якщо частка, яка належала на праві власності ОСОБА_1 , до якого у заявника є майнові вимоги, тобто ОСОБА_1 є боржником перед заявником (який є кредитором у даному випадку) та яка була відчужена під час розгляду справи про стягнення з ОСОБА_1 як боржника коштів та під час дії арешту і забороно щодо такої частки (майна), які були вжиті як забезпечувальні заходи саме у справі щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 , з метою в подальшому задовільнити свої грошові вимоги, зокрема, за рахунок реалізації майна боржника, у тому числі, цієї частки, в рамках виконавчого провадження, що буде розпочате в майбутньому на підставі рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , то у такому випадку укладення такого правочину містить ознаки фраудаторності, що є самостійною підставою для визнання правочину недійсним. Щодо продажу арештованого майна заявник вважає, що такий правочин (з відчуження арештованого майна) є таким, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), а тому підлягає визнанню недійсним.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Розглянувши вказану заяву представника Компанії Маліеро Лімітед про вжиття заходів забезпечення позову до його подання в порядку ст. 136-140 ГПК України, господарський суд дійшов наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Виходячи зі змісту положень ст. 138, 136 ГПК України, останні передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частинами 9, 10 статті 137 ГПК України визначено, що суд, який вирішує спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, права акціонера (учасника), реалізація яких залежить від відносної вартості акцій (розміру частки) в статутному капіталі товариства, може постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства щодо розміру статутного капіталу. Заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною 9 цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов`язаних з предметом спору.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.

Також суд звертається до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 46-48 виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Втім, під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Наразі суд зазначає, що спір у майбутній справі не стосується корпоративних відносин. Натомість заявник вказує, що, на його думку, порушення пов`язане із укладенням правочину, за яким право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ» від ОСОБА_1 перейшло до ОСОБА_2 , зокрема, відповідного договору купівлі-продажу, в той час як ухвалою суду від 28.05.2024 р. у справі № 915/549/24 було арештовано рухоме майно ОСОБА_1 , у тому числі частку в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ», яка станом на 28.05.2024 р. належала ОСОБА_1 на праві власності, та останній був обізнаний із забороною відчужувати таке майно та із наслідками здійснення такого відчуження всупереч арешту та забороні. В свою чергу, як вказує заявник, оскільки ОСОБА_1 є відповідачем у справі №915/549/24 та боржником перед компанією «Маліеро Лімітед» на суму у розмірі 3700000,00 доларів США, відповідно неправомірним є таке відчуження боржником спірної частки у статутному капіталі під час дії арешту і заборони щодо такої частки (майна), які були вжиті як забезпечувальні заходи саме у справі щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 з метою в подальшому задовільнити свої грошові вимоги, зокрема, за рахунок реалізації майна боржника, у тому числі, цієї частки, в рамках виконавчого провадження, що буде розпочате в майбутньому на підставі рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . На думку заявника, у такому випадку укладення відповідного правочину, що містить ознаки фраудаторності, є самостійною підставою для визнання правочину недійсним, про що заявник має намір заявити відповідний позов.

Суд зазначає, що у разі наміру звернутися до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі N 910/1040/18, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 25.02.2019 у справі N 924/790/18, від 11.10.2019 у справі N 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі N 910/9498/19, від 30.09.2020 у справі N 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі 910/217/20, від 17.12.2020 у справі N 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі N 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі N 916/2761/20).

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Згідно з чинними нормами ГПК, вирішуючи питання про забезпечення позову, заявник відповідно повинен навести суду достатні підстави для застосування того чи іншого виду забезпечення позову, надати відповідні докази на їх підтвердження та відповідність основним критеріям, а суд перевіряє такі доводи.

Дослідивши зміст заяви та додані до неї докази, суд зауважує, що посилання заявника в обґрунтування своїх доводів на вжиті ухвалою суду від 28.05.2024 р. у справі № 915/549/24 заходи забезпечення позову є безпідставними. Так, як вбачається зі змісту вказаної ухвали суду, арешт саме на частку ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ», що є окремим заходом забезпечення позову, не накладався, відповідна заборона на відчуження такої частки у статутному капіталі судом у вказаній справі не застосовувалась, і заявником така вимога про вжиття наведених заходів в межах забезпечення позову у справі № 915/549/24 не заявлялась. Більш того, з наданих заявником відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «РЕНТ УМБ» відповідно до витягів з цього Реєстру станом на 28.05.2024 р. і на 05.11.2024 р. вбачається, що будь-які заборони на підставі ухвали суду від 28.05.2024 р. у справі № 915/549/24 взагалі відсутні в Реєстрі.

Також зі змісту заяви випливає, що заявник має намір у майбутньому позові оспорити вчинений ОСОБА_1 правочин, за яким право власності на частку в статутному капіталі ТОВ «РЕНТ УМБ» від ОСОБА_1 перейшло до ОСОБА_2 .

Наразі заявником не наведено, яким чином невжиття судом запропонованих ним заходів у вигляді накладення арешту на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТ УМБ» та заборони відповідним державним реєстраторам проводити реєстраційні дії щодо ТОВ «РЕНТ УМБ» може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів заявника, або унеможливить відновлення правового стану, який існував до імовірного порушення прав заявника. На думку суду, обрані заявником заходи не співвідносяться з майбутніми позовними вимогами про визнання недійсним правочину та підставами цих вимог. Тобто, такі заходи не є тією мірою забезпечення позову, що зможе запобігти ефективному захисту або поновленню порушених прав заявника.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову необхідно враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, які не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Даний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 09.09.2019 у справі № 924/433/19.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Отже, суд вважає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між учасниками, предмету спору майбутнього позову, відсутня ймовірність того, що невжиття обраного заявником заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів заявника, або унеможливить відновлення правового стану, який існував до імовірного порушення прав заявника. До того ж запропоновані заявником заходи безпосередньо стосуються прав та інтересів осіб, які не є учасником майбутнього спору, зокрема ТОВ «РЕНТ УМБ».

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, господарський суд вважає заяву представника Компанії «Малієро Лімітед» про забезпечення позову до подання позовної заяви необґрунтованою, у зв`язку з чим така заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника Компанії «Малієро Лімітед» - адвоката Покрови Л.Ю. про забезпечення позову до подання позовної заяви (вх. 14120/24 від 13.11.2024) відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя Л.М. Ільєва