Рішення

від 07.11.2024 по справі 926/1793/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/1793/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аврора Груп», м. Житомир

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЛАК», м. Чернівці

про стягнення заборгованості - 212230,81 грн

Суддя Гончарук О.В.

секретар судового засідання Медвідчук І.В.

Представники сторін:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВРОРА ГРУП» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЛАК» про стягнення заборгованості у розмірі 212230,81 грн

В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВРОРА ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІЛАК» 25.01.2024 укладено Договір № 11465/AG про надання транспортних послуг, умови якого в частині оплати вартості отриманих послуг відповідачем не виконано.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.08.2024.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 22.07.2024 заяву представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - задоволено.

Ухвалою суду від 06.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 15.08.2024.

Ухвалою суду від 15.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.10.2024.

Ухвалою суду від 02.10.2024, за клопотанням відповідача, розгляд справи відкладено на 22.10.2024.

22.10.2024 через відділ документального та інформаційного забезпечення від відповідача надійшла заява (вх. № 2682) про долучення до матеріалів справи платіжної інструкції та закриття провадження у справі, у зв`язку із сплатою заборгованості в сумі 204320, 97 грн.

Також відповідач просить суд відмовити у задоволені позову в частині стягнення 7909, 89 грн пені.

Ухвалою суду від 22.10.2024 відкладено розгляд справи на 07.11.2024.

23.10.2024 від позивача надійшла заява (вх. № 2701) в якій останній просить закрити провадження у справі в частині стягнення 204321,58 грн, стягнути 7909,23 грн та стягнути з відповідача 3028 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

28.10.2024 від відповідача надійшло клопотання (вх. № 2735) про зменшення витрат на професійну правничу, в якому позивач просить суд відмовити у повному обсязі в стягненні витрат на професійну правничу допомогу та судового збору.

У судове засідання 07.11.2024 представники сторін не з`явились, одночасно в матеріалах справи наявні клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Враховуючи вище викладене, неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

25.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аврора Груп», як експедитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лілак», як замовником укладено Договір №11465/AG/1 про надання транспортних послуг.

Відповідно до пункту 1.1 Договору замовник замовляє, а експедитор зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони замовника організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов`язаних з експортним/імпортним та транзитним перевезенням вантажу автомобільним транспортом, по території України та за її межами, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги.

Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 Договору підтвердженою вважається заявка, підписана представниками сторін, скріплена печатками замовника та експедиторами. Підтверджена заявка обов`язкова для виконання сторонами і є невід`ємною частиною цього Договору. Сума договору складається з винагороди експедитора і суми витраченої на компенсацію витрат учасників транспортного процесу.

Згідно пункту 2.1 Договору замовник зобов`язується надавати експедитору заявки не пізніше, ніж за 2 (два) дні, до початку виконання послуг. Узгодити з експедитором умови заявки. Забезпечити виконання всіх умов узгоджених в заявці. Замовник зобов`язується забезпечити завантаження/розвантаження кожного автомобіля, наданого експедитором, пред`явити до перевезення вантаж, зазначений у заявці також забезпечити своєчасне і правильне оформлення усіх товарно-супровідних документів. Своєчасно оплачувати транспортно-експедиційні послуги в строки обумовлені в Договорі або заявці.

Відповідно до пункту 2.2 Договору експедитор зобов`язується надати основні послуги, пов`язані з експертним/імпортним та транзитним перевезенням вантажу автомобільним транспортом по території України та за її межами. Забезпечити виконання всіх умов, зазначених у даному Договорі.

Вартість послуги узгоджуються сторонами в заявках і вказуються у розрахунках-фактурах експедитора (пункт 3.1 Договору)

Пункт 3.3 Договору днем здійснення платежу вважається день надходження грошових сум на точний рахунок експедитора.

Необхідними документами для оплати є оригінал або сканована копія: заявки, рахунка-фактура, акт виконаних робіт, ТТН/CMR.

Відповідно до пункту 4.4 Договору, у випадку несвоєчасної оплати наданих послуг замовник сплачує експедитору пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожну добу затримки.

Договір вступає в силу, з моменту підписання і діє до « 31» грудня 2024 року, а в частині розрахунків до їх повного здійснення. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору письмово не попередить іншу сторону про розірвання Договору, дія Договору автоматично продовжується кожного року, на наступні 12 місяців без складання додаткової угоди до Договору (пункт 7.9 Договору).

В матеріалах справи наявні акти надання послуг, а саме акт №866 від 17 квітня 2024 року на суму 105305, 50 грн та акт №961 від 08 травня 2024 року на суму 88854,78 грн, однак зазначені акти не підписані відповідачем.

У відповідності до п.п. 7.2, 7.3 Договору, за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт наданих послуг. У випадку, якщо відправлений експедитором замовнику акт наданих послуг ним не підписаний і письмово не заперечений протягом п`яти днів з моменту отримання його замовником, він вважається прийнятим ним без змін та підлягає оплаті у повному обсязі

Належне виконання перевезення підтверджується відсутністю зауважень чи застережень вантажоодержувача в накладній та наявністю підпису уповноваженої особи та відтиску штампу вантажоодержувача в графі 24 накладної CMR.

Як вбачається, з накладних CMR доставка товару (розвантаження) відбулося 12.04.2024 та 08.05.2024.

20.06.2024 на адресу відповідача, позивачем відправлено вимогу про сплату боргу з цілю урегулювання спору.

Однак, відповідачем на момент звернення з позовом борг не сплачено, у зв`язку з чим позивачем нараховано 17087,03 грн пені та 984 грн 3% річних.

Частиною 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України).

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як убачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору заявки на перевезення вантажу у міжнародному повідомленні.

Відповідно до частини 6 статті 306 Господарського кодексу України відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 307 Господарського кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

На виконання умов Договору позивач як перевізник здійснив транспортне перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною відповідач письмових претензій, зауважень до перевізника не висловив.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на вищевикладене позивач правомірно звернувся із позовом до відповідача.

Як вбачається, із матеріалів справи відповідачем долучено платіжні інструкції про сплату заборгованості в сумі 204320, 97 грн (платіжні інструкції: № 744 від 01.08.2024 на суму 20000 грн; № 1123 від 26.09.2024 на суму 40000 грн; № 1326 від 21.10.20024 на суму 134160,28 грн; № 1137 від 22.10.2024 на суму 9131,36 грн; № 1337 від 22.10.2024 на суму 1029,94 грн).

Отже, відповідачем сплачено основну суму боргу у сумі 194160 грн, 3% річних у сумі 1029,33 грн та 9131,36 грн пені.

Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, у зв`язку із відсутністю предмету спору в частині стягнення 204320,97 грн.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи, що відповідачем, після відкриття провадження у справі, сплачено борг у сумі 204320, 97 грн на користь позивача, який є предметом позову у даній справі, провадження у справі №926/1793/24 в частині стягнення 204320,97 грн підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно суд роз`яснює позивачу правові наслідки закриття провадження у справі, передбачені частиною третьою статті 231 Господарського процесуального кодексу України, якими є недопущення повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Щодо вимоги про стягнення 7909,23 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування пені та інших видів відповідальності, що визначені законом та договором за невиконання грошового зобов`язання на підставі отриманого покупцем товару, починається на наступний день після закінчення терміну, встановленого договором на оплату Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем нараховано за період заборгованості із врахуванням 3% річних 984 грн та пені 17087,03 грн.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних в сумі 17087,03 грн та 984 грн, суд зазначає, що він є арифметично не вірним, а саме позивачем неправильно пораховано кількість днів простроченя платежів та не вірно встановлено дату винекнення зобов`язання.

За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно частини 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 та 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення пені у сумі 7909,23 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 130 Господарського процесуального кодексу України закріплені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження у справі

Так, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (частина 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України)

Отже, процесуальним законом передбачено право позивача на одержання відшкодування понесених ним судових витрат за рахунок відповідача, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статті 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 20.06.2023 у справі №925/1372/21, від 10.10.2023 у справі №907/636/20).

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат на підставі з положень частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, які є спеціальною нормою, суд має виходити з наявності факту закриття провадження у справі саме внаслідок відмови позивача від позову через задоволення відповідачем заявлених до нього вимог після відкриття провадження у справі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №922/418/20.

Таким чином, суд може стягнути понесені позивачем судові витрати з відповідача на підставі його заяви та за умови задоволення позову відповідачем після пред`явлення позову. При цьому відсутність предмета спору не є підставою для стягнення понесених позивачем у справі витрат з відповідача.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.06.2023 у справі №911/362/22.

З огляду на усе вищевикладене, суд зазначає, що частиною 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню у разі відмови позивача від позову та, як наслідок, закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики її застосування, вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі його відмови від позову ставиться у залежність від встановлення обставин задоволення позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.10.2021 у справі №905/2145/20.

Відтак, ураховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду, суд наголошує, що положення частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачають розподіл судових витрат внаслідок закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом), а не на підставі пункту 2 цієї ж статті (відсутній предмет спору).

Суд може стягнути понесені позивачем судові витрати з відповідача на підставі його заяви тільки за умови задоволення позову відповідачем після пред`явлення позову. При цьому відсутність предмета спору не є підставою для стягнення понесених позивачем у справі витрат з відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/362/22.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідач сплатив суму заявлену до стягнення у повному обсязі, тож провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, викладено таку правову позицію: "лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.

Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

Верховний Суд підкреслює, що у зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті.

Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з чим результат вирішення спору відсутній. Відтак з урахуванням положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" наведений припис Господарського процесуального кодексу України застосований бути не може.

Відтак, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення понесених позивачем судових витрат з відповідача з посиланням на положення частини 3 статті 130 та частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 204320 грн та відмовою у задоволені позову в частині стягнення 7910,81 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232-238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,-

УХВАЛИВ:

1. У задоволені позову відмовити частково.

2. Відмовити у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю АВРОРА ГРУП до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЛАК про стягнення заборгованості - 212230,81 грн в частині стягнення -7910,81 грн пені.

3. Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІЛАК 204320 грн заборгованості (194160 грн основного боргу; 984 грн 3% річних та 9131,36 грн пені) закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.11.2024.

Суддя О.В. Гончарук