Рішення

від 20.11.2024 по справі 295/7458/24

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/7458/24

Категорія 54

2/295/2058/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Єригіної І.М.,

при секретарі судового засідання Барашивець Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Управління соціального захисту населення Богунського району департаменту соціальної політики Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру перерахованих коштів державної соціальної допомоги особам з інвалідністю,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача надміру перерахованих коштів державної соціальної допомоги особі з інвалідністю ІІІ групи у розмірі 7076,00 грн та судові витрати в розмірі 3028, 00 грн.

В обґрунтування вимог вказано, що 01.03.2019 року відповідач звернувся до позивача із заявою про призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю І групи. В подальшому до управління надішла виписка із акта огляду МСЕК про встановлення ІІІ групи інвалідності гр. ОСОБА_1 до 01.04.2021 року. У зв`язку з чим рішенням позивача ОСОБА_1 було призначено соціальну допомогу на період з 01.03.2020 року по 31.03.2021 року.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 року №264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» на період карантину строк звернення за призначенням державної соціальної допомоги особам з інвалідністю продовжується, а тому позивачем з квітня 2021 року по липень 2021 року було призначено та виплачено відповідачу державну соціальну допомогу як особі з інвалідністю у розмірі 1769, 00 грн щомісяця. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням надати виписку з акта огляду медико-соціальної експертної комісії з продовженням інвалідності з 01.04.2021 року, але необхідну виписку відповідач так і не надав позивачу, у зв`язку з чим виникла переплата державної соціальної допомоги за період з 01.04.2021 року по 31.07.2021 року в розмірі 7076, 00 грн за вказаний період, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 30.05.2024 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання сторони не з`явились.

Представник позивача надіслав заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, клопотань про продовження/поновлення строку для надання відзиву не надходило. Копію ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви з додатками було направлено відповідачу в порядку, визначеному ЦПК України, проте матеріали повернулись до суду не врученими відповідачу.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю І групи. До такої заяви відповідачем було долучено виписку із акта огляду МСЕК № 105719 зякою відповівчу встановлено І групи інвалідності. В подальшому ОСОБА_1 призначено державну соціольну допомогу особам з інвалідністю І групи на період з 08.02.2019 року по 29.02.2020 року.

В березні 2020 року до управління надійшла виписка із акту огляду медико-соціольної експертної комісії про встановлення відповідачу ІІІ групи інвалідності до 01.04.2021 року. На підставі вищевказаного управлінням призначено виплату ОСОБА_1 державної допомоги особам з інвалідністю ІІІ групи на преріод з 01.03.2020 року по 31.03.2021 року.

Даний факт підтветверджується випискою із акта огляду МСЕК №864547 згідно якої відповідачу встановлена ІІІ група до 01.04.2021 року.

Відповідно до ст. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 р. № 261 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд» (далі Постанова) право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю (далі - соціальна допомога) мають особи, що одночасно відповідають таким умовам:

1) особи, які досягли віку 65 років і не мають права на пенсію відповідно до законодавства або яким установлено інвалідність в установленому порядку. До досягнення зазначеного віку до осіб, які не мають права на пенсію, належать жінки 1960 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років - які народилися до 30 вересня 1953 року включно; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1953 року по 31 березня 1954 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1954 року по 30 вересня 1954 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1954 року по 31 березня 1955 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1955 року по 30 вересня 1955 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1955 року по 31 березня 1956 року; 61 рік - які народилися з 1 квітня 1956 року по 30 вересня 1956 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 62 роки - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 62 роки 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 63 роки - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 63 роки 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 64 роки - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 64 роки 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 65 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 31 грудня 1960 року;

2) не одержують пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та допомоги, що призначається відповідно до Закону України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю (крім осіб з інвалідністю з дитинства або дітей з інвалідністю, які мають право на державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника відповідно до Закону України Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державну соціальну допомогу відповідно до Закону України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю);

3) є малозабезпеченими особами (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника).

Для визначення права на соціальну допомогу застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений на дату звернення за допомогою законом на відповідний рік.

Соціальна допомога встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 60 відсотків - особам з інвалідністю ІII групи.

Згідно наданих відповідачем документів та відповідно до Постанови ОСОБА_1 рішенням позивача від 26.03.2019 року призначено державну соціальну допомогу особам з інвалідністю І групи на період з 08.02.2019 року по 29.02.2020 року.

В подальшому, згідно наданих відповідачем документів та відповідно до Постанови ОСОБА_1 рішенням позивача від 27.03.2020 року призначено державну соціальну допомогу особам з інвалідністю ІІІ групи на період з 01.03.2020 року по 01.04.2021 року.

Відповідно до ст. 12 Постанови соціальна допомога призначається особам з інвалідністю - на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

Відповідно до п. 3-1 ст. 18 ЗУ «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» визначені частиною першою статті 5 цього Закону строки звернення за допомогою продовжуються на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, та один місяць після дати його завершення.

У разі пропуску в період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, строку переогляду особою з інвалідністю виплата державної соціальної допомоги не зупиняється до закінчення терміну дії зазначених заходів з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої державної соціальної допомоги на підставі заяви та результатів переогляду особи з інвалідністю.

На підставі вказаної постанови КМУ від 08.04.2020 року №264 ОСОБА_1 з квітня 2021 року по липень 2021 року було призначено та виплачено державну соціальну допомогу особам з інвалідністю у розмірі 1769,00 грн. щомісяця, що підтверджується довідкою від 20.10.2021 року.

Відповідно до листа голови МСЕК від 04.10.2021 року № 596 ОСОБА_1 у період з 01.03.2021 року огляд МСЕК не проходив.

Розпорядженням позивача від 20.10.2021 року припинено виплату відповідачу державної соціальної допомоги у зв`язку з не проходженням відповідачем чергового огляду МСЕК.

Позивачем на адресу відповідача направлялися повідомлення від 18.01.2022 року та від 08.02.2022 року, а також претензія про обов`язок останнього повернути переплачену суму державної соціальної допомоги в розмірі 7076, 00 грн, яка утворилася за період з 01.04.2021 року по 31.07.2021 року та було попереджено, що в разі відмови у перерахуванні коштів вони будуть стягнуті у судовому порядку, однак станом на момент звернення до суду такі кошти позивачу відповідачем не повернуто.

Відповідно до частини 2 статті 19КонституціїУкраїни органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212ЦКУкраїни особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17 (провадження №61-33727св18).

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів в їх сукупності.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року, «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року).

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Проаналізувавши вказані норми права та враховуючи, що добросовісність набувача презюмується, можна прийти до висновку, що саме на позивача покладено обов`язок доказування недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, позивачем не доведено належними доказами наявність умисних недобросовісних дій з боку відповідача, що призвели до надмірної виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю ІІІ групи.

Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права.

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Необхідно також звернути увагу, що у рішенні по справі «CAKAREVIC v. CROATIA» (заява №. 48921/13) від 26 квітня 2018 року Європейський суд з прав людини звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди даватиф обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Виходячи з системного аналізу доказів та надавши їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність умисних недобросовісних дій, будь-яких зловживань з боку відповідача, що призвели до надмірної виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю ІІІ групи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Керуючись ст.ст.5,12,13,81,211,258,259,263-265,268,273,280,354ЦПКУкраїни,ст. 1212, 1215 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 року № 264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги», Постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 р. № 261 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Управління соціального захисту населення Богунського району департаменту соціальної політики Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру перерахованих коштів державної соціальної допомоги особам з інвалідністю - відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: Управління соціального захисту населення Богунського району департаменту соціальної політики Житомирської міської ради, адреса: м. Житомир, вул. Перемоги, 55, код: 42103456.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя І.М. Єригіна