Рішення

від 19.11.2024 по справі 530/564/24

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/564/24

2/530/264/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

19.11.2024 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., психолога Поповича Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Зіньків справу за позовом

Виконавчого комітету Зіньківської міської ради, як органу опіки та піклування, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_1 та неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: відділ "Служби у справах дітей та сім"ї" виконавчого комітету Зіньківської міської ради, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Представник позивача виконавчого комітету Зіньківської міської ради, як органу опіки та піклування звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: відділ "Служби у справах дітей та сім"ї" виконавчого комітету Зіньківської міської ради, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 28.03.2024 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку загального провадження з викликом сторін та надано відповідачам п"ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву з дня вручення копії ухвали та додатків до неї.

Представник позивачавиконавчого комітету Зіньківської міської ради, як органу опіки та піклування, за довіреністю Тюріна Ю. з`явилася, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовільнити.

Відповідач, ОСОБА_3 з`явилася, заперечувала проти позову.

Відповідач ОСОБА_4 з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Відділ "Служба у справах дітей та сім"ї" виконавчого комітету Зіньківської міської ради, за довіреністю ОСОБА_5 з`явилася, не заперечувала стосовно задоволення позовних вимог.

Суд, заслухавши думку учасників справи, допитавши неповнолітню дитинуОСОБА_2 ,яка повідомила що не бажає проживати з мамою, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів України вирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Суд приходить до висновку про те, що має місце порушення встановленого Законом прав дітей.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду. Частиною 1 ст. 164 СК встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.

Згідно до положень ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з п.п. 15, 16 Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 і її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.16). ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 і її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.17).

ОСОБА_3 проживає разом з доньками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 та зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 .

Неповнолітня ОСОБА_2 учениця 8 класу філії Лютенсько-Будищанської гімназії Зіньківського опорного ліцею ім. М.К. Зерова Зіньківської міської ради Полтавської області. ОСОБА_1 дошкільня.

Сім`я перебуває під соціальним супроводом комунальної установи Зіньківський центр соціальних послуг Зіньківської міської ради, як соціально неадаптовані, по причині алкогольної залежності ОСОБА_3 та ухиляння від виконання батьківських обов`язків. Неповнолітня ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_1 перебувають на обліку відділу "Служба у справах дітей та сім`ї" виконавчого комітету Зіньківської міської ради, як діти, що опинилася у складних життєвих обставинах. Батьки безвідповідально ставляться до виконання своїх обов`язків по догляду за дітьми. Мати дітей веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків. На зауваження реагує не адекватно. Батько дітей ОСОБА_4 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні та утриманні дітей не бере. Родині систематично надаються інформаційні та консультативні соціальні послуги, натуральна допомога.

24.02.2024 року працівниками Полтавського РУП ВП №4 ГУНП в Полтавській області спільно з працівниками відділу "Служби у справах дітей та сім"ї" виконавчого комітету Зіньківської міської ради було встановлено факт безпосередньої загрози для життя та здоров`я дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в будинку де перебували діти, знаходився сторонній чоловік, який мав явні ознаки сильного алкогольного сп`яніння, разом з ОСОБА_3 вели себе провокуючи, неадекватно. За результатами оцінки рівня безпеки дітей, було встановлено безпосередню загрозу їх життю та здоров`ю та прийнято невідкладне рішення про вилучення дітей із загрозливого середовища. Діти були влаштовані до дитячого відділення КНП "Зіньківська міська лікарня" Зіньківської міської ради Полтавської області.

По місцю проживання на території Лютенсько-Будищанського старостинського округу родина характеризується негативно.

Виконавчим комітетом Зіньківської міської ради, 28.02.2024 року, прийнято рішення № 96 «Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_1 та неповнолітньої дитини ОСОБА_2 у батьків» (а.с.24).

Питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 ,1980 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 ,1968 року народження, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_1 , 2022 року народження та неповнолітньої ОСОБА_2 , 2009 року народження, розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, виконавчого комітету Зіньківської міської ради 28.02.2024, де було прийнято рішення про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стосовно дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, затверджений рішенням виконавчого комітету Зіньківської міської ради від 08.03.2024 № 107 (а.с.43-45).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право із обов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».

Верховний суд України в ч. 2 п. 16 Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року наголосив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти».

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини .

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України - батько, мати можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Враховуючи вищевикладене, орган опіки та піклування, Зіньківської міської ради вважає за необхідне відповідно до ст. 165 СКУ доцільно позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відносно їх малолітньої доньки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які ухиляються від виконання батьківських обов`язків, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони не створюють належних умов для проживання, безвідповідально ставляться до виконання своїх обов`язків по догляду за дітьми, а тому враховуючи зазначене ОСОБА_3 та ОСОБА_4 створили умови, які становили загрозу для життя та здоров`я їх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , внаслідок чого діти були влаштовані до дитячого відділення КНП "Зіньківська міська лікарня".

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли, всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом встановлено, що батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ухиляються від виконання батьківських обов`язків, свідомо не виконують свої батьківські обов`язки.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до положень ст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є доцільним, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ухиляються від виконання батьківських обов`язків, не приймають участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_1 та неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , які перебувають на обліку відділу "Служба у справах дітей та сім`ї" виконавчого комітету Зіньківської міської ради як діти, що опинилася у складних життєвих обставинах, діти вилучені з сім`ї, батьки долею дітей не цікавляться, а тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Окрім цього, відповідно до ст.180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.1 ст.183 Сімейного Кодексу України, частина заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч.2 ст.166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. Згідно роз`яснень наданих в постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною 2 ст. 182 СК України, встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд вважає доцільним стягнути аліменти на утримання неповнолітніх дітей, оскільки відповідачі, в силу вимог 180 СК України будучи батьками дитини, зобов`язані їх матеріально утримувати.

Згідно із ч.1 ст.191 ЦПК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного та керуючись ч.3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної ради Української РСР № 798 від 27.02.1991 року, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» ,ст. 141,150,164,165 Сімейного кодексу України, ст.3,12, 18,76 -77,81, 141, 210-246, 260-261, 268, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Виконавчого комітету Зіньківської міської ради, як органу опіки та піклування, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_1 та неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , остання відома адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: відділ "Служби у справах дітей та сім"ї" виконавчого комітету Зіньківської міської ради, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про позбавлення батьківських прав- задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на утримання неповнолітніх доньок: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з 11.03.2024 року і до повноліття кожної дитини, на користь особи, яка буде призначена їх опікуном або закладу, де будуть перебувати діти: ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на утримання неповнолітніх доньок: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з 11.03.2024 року і до повноліття кожної дитини, на користь особи, яка буде призначена їх опікуном або закладу, де будуть перебувати діти: ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять ) гривень 60 коп..

Стягнути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять ) гривень 60 коп..

Роз`яснити, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко