Рішення

від 17.10.2024 по справі 705/3926/23

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/3926/23

2/705/603/24 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

секретаря судового засідання Моросліп А.Р.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) про відшкодування майнової та моральної (нематеріальної) шкоди, заподіяної посадовими особами відділу Кольцовою О.В. та ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої посадовими особами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , відділу ДВС в Уманському районі Черкаської області приєднаного до відділу ДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) відповідно до постанов ВС ЦКС від 25.01.2023 та Черкаського апеляційного суду від 07.03ю 2023 у справі 2-275-2007, в обґрунтування зазначивши наступне.

В Уманському міськрайонному суді з 03.04.2020 (справа № 2-275-07) знаходиться на розгляді його скарга про захист цивільних прав та інтересів, визнання дії Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі начальника відділу Кольцової О.В. та головного державного виконавця Рибак Л.В. незаконними (неправомірними) та зобов`язати їх виконати певні дії по виконанню рішення суду, та відшкодування майнової і моральної шкоди, яке наказом Мінюсту від № 684/5 від 20.02.2023 приєднано до ВДВС у м. Умані Уманського району Черкаської області того ж Управління, яке є правонаступником відповідача, які сьогодні працюють у ВДВС в м. Умані ( ОСОБА_4 заступником, а ОСОБА_3 . головним державним виконавцем даного відділу).

У вказаній скарзі він просив визнати зазначені в скарзі дії та бездіяльність Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі начальника відділу Кольцової О.В. та головного державного виконавця Рибак Л.В. незаконними, неправомірними та стягнути з Уманського управління державної казначейської служби України м. Умань (з державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державного казначейства України та з Відповідача у цій справі на його користь 135 128,47 грн. збитків завданих під час здійснення виконавчого провадження та відшкодування моральної шкоди в сумі 334 502 грн.

Також він просив змінити спосіб і порядок виконання виконавчого листа № 2-2745-07, а саме надати дозвіл начальнику Уманського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Кольцовій О.В. та головному державному виконавцю Рибак Л.В. на реалізацію будинку, що належить боржнику ОСОБА_5 та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, а також земельної ділянки по АДРЕСА_1 без попередньої згоди органів опіки та піклування.

Направити до правоохоронних органів заяву-повідомлення про скоєння злочину боржником ОСОБА_5 по прихованню чи продажу майна ковбасного цеху відповідно акту опису й арешту майна виконавцем Сич Н.І. за умисне перешкоджання виконанню рішення суду відповідно до ст. 282 КК України.

Після ознайомлення 24.07.2023 з вищевказаною справою він звернувся з окремим позовом про відшкодування майнової та немайнової шкоди заподіяної посадовими особами держаної виконавчої служби в Уманському районні, які безпідставно не виконали ухвалу суду, що визнана судом за час виконання рішення суду на підставі постанови ВС КЦС 25.01.2023, якою увалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2022 та постанову Черкаського апеляційного суду від 23.08.2022 в частині вирішення вимог його скарги про відшкодування моральної шкоди скасовано, а провадження у справі в цій частині закрито.

Підставою для такого рішення вказали те, що оскільки вимоги його скарги не можуть бути розглянуті судом у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, та роз`яснено, що провадження в цій частині необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а такі вимоги можуть бути розглянуті у порядку позовного провадження.

Постановою апеляційного суду від 07 березня 2023 року його апеляційну скаргу задоволено частково. Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2022 у цивільній справі за скаргою стягувача ОСОБА_2 на дії та бездіяльність відділу ДВС в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в частині вирішення вимог про скасування постанови державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу, визнання дій та бездіяльності неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії скасовано.

Вимоги скарги на рішення, дії та бездіяльність задовольнити частково. Визнано дії та бездіяльність посадових осіб ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) відділу ДВС в Уманському районі неправомірними.

Скасовано постанову головного державного виконавця відділу ДВС у Уманському районі від 29.10.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов`язано головного державного виконавця Рибак Л.В. здійснити примусове виконання рішення Уманського міськрайонного суду від 23.03.2007 у справі №2-275-07 відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження».

Виконуючи зазначену постанову, він окремо звернувся з позовом про відшкодування матеріальної та немайнової (моральної) шкоди завданої йому під час виконання посадовими особами ДВС судового рішення з період з 2007 по 2023 роки тобто за 17 років та зменшує вимоги у зазначеній скарзі, а саме просить про відшкодування майнової та немайнової шкоди.

По суті заяви пояснює, що відповідно до виконавчого листа № 2-275-2007 від 29 травня 2007 року Уманським міськрайонним судом 23 березня 2007 стягнуто з ОСОБА_5 на його користь позику в сумі 492 825, 66 грн. На підставі його заяви в червні 2007 року, на той час Уманським міськрайонним відділом державної виконавчої служби у Черкаській області, було відкрито виконавче провадження, яке безпідставно у грудні 2014 року було закрито та повернуто стягувачу при цьому йому роз`яснено головним державним виконавцем, що він має подати нову заяву на підставі якої вони відкриють нове виконавче провадження.

Станом повторного пред`явлення виконавчого листа 27.01.2015 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, тобто на протязі на протязі 9 років, і нічого не змінилося. Станом на 2023 рік відділом ДВС було стягнуто всього 20 323,21 грн., тобто залишок позики складає 472 825,66 грн., а 29.10.2020 головний державний виконавець Рибак Л.В., дізнавшись про подання ним скарги щодо визнання її дій неправомірними та відшкодування шкоди за бездіяльність, знову безпідставно та незаконно виносить постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

В листопаді 2020 року він не писав нову заяву про відкриття виконавчого провадження, а звернувся до суду зі зазначеною вище скаргою, але судами першої та других інстанцій двічі його вимоги не задовольнялись і лише через три роки постановою Верховного Суду від 25.01.2023 за результатами розгляду касаційної скарги стягувача скасовано попередню постанову апеляційного суду від 23.08.2022 в частині вирішення вимог його скарги про скасування постанови державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу, визнання дій та бездіяльності неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Позивач вказує, що свою вимогу він обґрунтовував умисністю та цинізмом дій та бездіяльністю відповідача, більш ніж 17 річного порушення його прав та невиконання своїх посадових обов`язків, які підтвердив ВС у своїй постанові, його заява мотивована тим, що головним державним виконавцем відділу ДВС в Уманському районі ЦМУМЮ (м. Київ) Рибак Л. В. та керівником цього відділу Кольцовою О.В. під час виконання рішення Уманського міськрайонного суду від 2007 року у справі № 2-275-07 не виконано своїх обов`язків, передбачених частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і у повному обсязі вчиняти виконавчі дії. По теперішній час, зокрема, не повернення позики відповідно до ухвали суду, та неправомірного повернення виконавчого документу стягувачу, хоч для виконання рішення суду та повернення позики були всі можливості про що було вказано ВС та судом апеляційної інстанції, а також визнаю дії та бездіяльність зазначених посадових осіб неправомірними, скасовано постанову державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу та зобов`язано виконати ухвалу суду відповідно до Закону.

У нього немає впевненості, що рішення суду буде виконано, і після скасування постанови про її повернення стягувачу та зміни державного виконавця, тому суму позики яка присудження до стягнення з боржника потрібно відшкодувати за рахунок винних, як зазначив у своєму правовому висновку ЄСПЛ, та відповідає чинному законодавству України.

Разом із цим, враховуючи характер порушень державного виконавця Рибак Л.В., керівника відділу Кузнецової О.В., яка зобов`язана контролювати виконання державним виконавцем покладених на неї Законом України "Про виконавче провадження" обов`язків, їх обсяг та тривалість, призвело до порушення його майнових прав у сумі 472 825,66 грн., тому стягнення цих коштів покладається саме на державну виконавчу службу, і яка підлягає до стягнення з держави.

Тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття. Моральну шкоду розраховує відповідно розумності та справедливості. Тривале невиконання рішення суду призвело до ушкодження його здоров`я, він став інвалідом другої групи. Йому завдано душевного болю та страждання, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього вищевказаними службовими особами та, відповідно, грубого характеру правопорушення.

Розраховує оплату моральної шкоди, як мінімальну одиницю місячної оплати за весь період бездіяльності, умисного невиконання рішення суду, розмір мінімальної заробітної плати за весь період бездіяльності державного виконавця та його керівництва, по рік неправомірного повернення виконавчого документу та проводить розрахунок з травня 2007 по травень 2020 року. Тобто, 16 років х 12 місяців = 192 місяці, які множить на 6 700 грн. (розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.20203) = 1 286 400 грн., яку він розділяє на 2, тобто зменшує на половину і це дорівнює 643200,00 грн., яка підлягає до стягнення з відповідача.

Вважає, що вказана розрахункова сума відповідає практиці Європейського суду з прав людини щодо визначення розміру моральної шкоди у разі порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Першого протоколу до Конвенції від 20 березня 1952 року, та у зв`язку з не виконанням рішення національного суду на його користь та полягає у грошовій компенсації за тривалість виконання, які підлягають до задоволення та відшкодування з відповідача.

Крім цього, відповідно до чинного законодавства просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України грошові кошти, індекс інфляції (інфляційні збільшення) за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 2 455 870,78 грн., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 211 166, 00 грн, пені в сумі 1 920 673, 43 грн.

Також вказує, що є ще один факт умисної бездіяльності відповідачів, а саме: у 2012 році йому стало відомо, що на користь боржника ОСОБА_5 рішенням господарського суду Черкаської області від 16.02.2011 було стягнуто з Уманської міської ради в 2016 році 135 128,47 грн.

Починаючи від 06.11.2012, а саме від 20.01 та 07.12.2015, він усно та листами повідомляв начальника відділу Кольцову О.В. про зазначене рішення, але ними було надано відповідь про те, що починаючи з періоду 2016-2017 роки, виконавчі документи від ДВС про арешт та невиплату коштів відповідно до рішення суду про стягнення з Уманської міської ради на користь жителя с. Дмитрушки ОСОБА_5 та до Уманського УДКСУ не надходили та і виплати та інші дії відповідно не проводились.

Ним від міської ради на його запит було з`ясовано з головним фінансистом ради про те, чи було клопотання від державної виконавчої служби про затримку виплати боржнику ОСОБА_5 , та чи проводились самостійно виплати не через казначейство. На що він отримав відповідь, що клопотань від Уманського РВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області про затримку невиплати та арешту зазначених коштів відповідно боржника ОСОБА_5 не надходило, а перерахування усіх коштів міська рада проводить тільки через казначейство. 31.01.2020 ним було особисто отримано лист, в якому зазначено, що 21 липня 2016 року рядом платіжних доручень через казначейство, на підставі наказу господарського суду від 23.02.2016 сплачено всього 135 128,47 грн. ФОП ОСОБА_5 через банк ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» та проведено банком 22 липня 2016 року, що підтверджено штампом «оплачено» Уманського УДКСУ. Тобто, на думку позивача, з вищезазначеного вбачається, що практично з 06.11.2012 по 21.07.2016 роки, тобто чотири роки, начальник Уманського районного відділення державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кольцова О.В. та головний державний виконавець відділення ОСОБА_3 умисно, не реагуючи на його листи-клопотання, своєю умисною бездіяльністю, як орган державної влади при здійсненні своїх повноважень завдали йому шкоди в сумі 135 128,47 грн.

Ще як факт бездіяльності та нанесення йому збитків по невиконанню рішення суду, вважає те, що державний виконавець ОСОБА_6 в 2007 році наклала арешт на майно ковбасного цеху в прибудовах помешкання боржника за підписом боржника понятих та ознайомлено з ним ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , і внесено до реєстру обмежень, але уже в 2015 році відповідачі стверджують, що цеху уже немає і не було. Хоча при розділенні міськрайонного ДВС на міський та районний, ОСОБА_6 ознайомила і ОСОБА_4 , і ОСОБА_3 і передала зазначений акт опису й арешту в районний відділ. Але вже пізніше державний виконавець Рибак зазначає, що такий цех відсутній, що не відповідає дійсності, оскільки він до цього часу знаходиться під арештом та забороною, що підтверджується витягом з реєстру станом на 12.09. 2022.

Керівництво відділу та державний виконавець систематично умисно не виконують рішення суду, перешкоджають його виконанню та підривають авторитет самого судового рішення та суду. При тому, що оцінка та продаж цеху надала б можливість виконати рішення суду, але цеху може вже не виявлено. Це тільки частина неправомірних фактів зазначених посадових осіб.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Державний виконавець та керівник відділу своєю протиправною поведінкою, умисною бездіяльністю протягом 17-ти років незаконно не виконують рішення суду, і таку неправомірність, на його думку, визнано судами апеляційної та касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 910/23967/16 зазначено, що в разі, коли шкода завдається органом державної влади його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. Тобто, шкода підлягає відшкодуванню на підставі статті 1174 ЦК України. При цьому обов`язок такого відшкодування покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої нанесено шкоду, а на державу України в особі відповідних органів державної виконавчої служби, а також територіальні органи Державної казначейської служби України.

Враховуючи тривале безпідставне невиконання рішення суду, та нанесення йому майнової шкоди по не поверненню боргу, здійснення неправомірних необґрунтованих та несправедливих дій по відношенню до нього посадових осіб ДВС, а в їх лиці держави, правовий висновок ВСУ у справі № 6-99цс17 від 08.11.2017, ВС ККС № 701/340/17 провадження № 51-4502км19, ст. ст. 11, 30,52, 57, 74 ЗУ «Про виконавче провадження» ст.11 «Про виконавчу службу, ст. ст. 23, 1173, 1174 ЦК, ст.368 ЦПК, ст. ст. 19, 56, 124 Конституції України, висновків ЄСПЛ, постанови Конституційного суду, та законів зазначених в заяві, він вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейства рахунку Державної казначейської служби України на його, ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_1 , користь майнову шкоду в 472 825, 66 грн. як суму присуджену Уманським міськрайонним судом відповідно до виконавчого листа 2-275-07 від 29.05.2007, та 643 200 грн. (нематеріальної) моральної шкоди, інфляційні збільшення - індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 2 455 870,78 грн, - три проценти річних від простроченої суми в розмірі 211 166, 00 грн, - пені в сумі 1 920 673, 43 грн. - разом 5 703 735,87 грн за бездіяльністю та неправомірні діями начальника відділу ДВС в Уманському районні Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) Кольцової О.В. та головного державного виконавця Рибак Л.В. ( на сьогодні посадові особи відділу ДВС в м. Умані, Уманського району), як майнову і моральну шкоду та грошову компенсацію за тривалість виконання рішення суду.

На адресу суду від начальника відділу ДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ), на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначають, що вказаний позов вважають безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, згідно бази даних ЄДРВП та АСВП, виконавчий документ № 2-275, виданий 29.05.2007 Уманським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 492 825,66 грн. в період з 2007-2020 роки неодноразово перебував на примусовому виконанні у відповідних на той час відділах ДВС. Згідно відміток, зроблених у виконавчому листі, залишок нестягнутої суми становить 472 502,45 грн. При попередньому виконанні, неодноразово проводилася перевірка майнового стану боржника ОСОБА_5 , виявлене майно описувалося та виставлялося на реалізацію. За рахунок виявленого майна було погашено частину боргу на суму 20 323,21 грн.

Відповідно до статті 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно даних ЄДРПВ за період виконання було накладено арешт на належні боржнику транспортні засоби, в тому числі на автомобіль ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 , та їх оголошено в розшук.

Розшуканий автомобіль ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 було описано згідно акту опису та арешту. Рішенням Уманського міськрайонного суду вказаний автомобіль був виключений з-під арешту, як такий, що перебуває в банківській заставі. Повторно був накладений арешт на автомобіль ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 23.09.2009, так як застава банку була знята, у зв`язку з погашенням боржником кредиту. 16.12.2009 винесено постанову про призначення експерта оцінювача. 26.03.2010 виконавче провадження було зупинене, в зв`язку з поданням до суду позову дружини боржника про визнання права власності на спільне майно подружжя. 18.08.2010 виконавче провадження було поновлене, так як згідно рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області № 2-618-2010 від 26.04.2010 про визнання за ОСОБА_7 1/2 частки автомобіля та після його реалізації передачі 1/2 частини його вартості ОСОБА_7 . Повторно була проведена оцінка автомобіля та 26.10.2010 передано на реалізацію.

У зв`язку із закінченням терміну дії незалежної оцінки 01.07.2011 була повторно винесена постанова про призначення експерта. 23.12.2011 винесена постанова про розшук арештованого автомобіля ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 , що знаходиться у третіх осіб. Розшукано належний боржнику автомобіль ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 . У зв`язку із закінченням терміну реалізації, стягувачу було запропоновано нереалізоване майно в рахунок погашення боргу, тому 15.11.2012, згідно постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, стягувачу було передано автомобіль ВАЗ 21093 д.н.з. НОМЕР_2 вартістю 30566,42 грн. на загальну суму 15283,21 грн.

За період виконання було повторно перевірено майновий стан боржника, накладено арешти на відкриті належні боржнику рахунки в банківських установах. Згідно повідомлення банківських установ залишок коштів на рахунках боржника відсутній.

Під час виконання державним виконавцем було встановлено, що житловий будинок, який належить боржнику на праві особистої власності за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває в іпотеці. Іпотекодержатель нерухомого майна підтверджує свої вимоги заставодержателя, але не заперечує проти реалізації житлового будинку, так як залишок боргу незначний. Згідно довідки Дмитрушківської сільської ради від 03.12.2013 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , також зареєстрована і проживає дочка боржника з малолітньою дитиною.

05.12.2013 до органу опіки та піклування Уманської райдержадміністрації, керуючись п. 4.5.9 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» було направлено лист про надання дозволу на примусову реалізацію будинку, де зареєстрована і проживає малолітня дитина.

18.02.2014 надійшло клопотання Уманської райдержадміністрації, у кому наголошено, що райдержадміністрація, як орган опіки та піклування, не надає згоди на примусову реалізацію житлового будинку, оскільки надання дозволу, як наслідок, передбачає втрату права користування житловим приміщенням малолітнім.

Згідно акту державного виконавця від 04.04.2014, в будинку, що належить боржнику за адресою: АДРЕСА_1 , окрім боржника та його дружини зареєстровані та проживають дочка з малолітнім сином, а будь-яке майно на яке може бути звернуто стягнення відсутнє.

Також було встановлено, що належну боржнику ОСОБА_5 земельну ділянку, не можливо оцінити та провести її реалізацію, так як з наявних у виконавчому провадженні копій документів, вбачається, що вище зазначеній земельній ділянці не присвоєно кадастровий номер. Відсутність кадастрового номеру ускладнює та фактично робить неможливим подальше вчинення відповідних виконавчих дій, спрямованих на примусову реалізацію майна боржника з метою фактичного виконання судового рішення, а саме: накладення арешту безпосередньо на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведення оцінки експертом, спеціалістом, суб`єктом оціночної діяльності, а як кінцевий результат і її реалізацію. Так як земельна ділянка розташована під та біля будинку, який розділений між подружжям не підлягає поділу, у зв`язку з відсутністю кадастрового номеру, тому 24.10.2014 було зроблено запит до управління Держземагенства в Уманському районі про порядок присвоєння приватизованій земельній ділянці кадастрового номера та виділення її частини в натурі вільної від забудови для звернення стягнення в рахунок погашення боргу.

27.11.2014 надійшла відповідь з управління Держземагенства в Уманському районі про те, що здійснення державної реєстрації земельної ділянки в Державному кадастровому реєстрі здійснюється лише за заявою власника земельної ділянки, користувача, або уповноваженою особою. Тобто розділити чи виділити її частини, вільної від забудови та передати земельну ділянку на реалізацію, без відповідної державної реєстрації не має можливості.

08.06.2015 під час виїзду за місцем проживання боржника з метою виявлення іншого належного йому майна, було встановлено, що судовим рішенням від 07.06.2013 було проведено розподіл спільного майна подружжя, згідно якого боржнику залишено кімнату розміром 9 кв.м, яка розташована на першому поверсі будинку, гараж, кімнату-кладову. Кухня, ванна кімната, санвузол, коридор залишено у спільному користуванні. У зв`язку з цим ними було складено акт опису та арешту, куди внесені дані про нововиявлене майно боржника. Технічна документація згідно рішення суду не виготовлялася. Будь-якого іншого майна, на яке можна було звернути стягнення, виявлено не було.

08.07.2015 до відділу надійшло повідомлення про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , третя особа Уманський РВ ДВС, про виділ в натурі частки із спільного майна, будинку з прибудовами та земельної ділянки боржника для звернення стягнення в рахунок погашення боргу.

23.10.2015 стягувачу направлено лист пропозицію про авансування витрат по оплаті послуг ЧОБТІ щодо приведення у відповідність технічної документації. 27.10.2015 направлено лист до АКБ «Укрсиббанк» щодо підтвердження вимог заставодержателя від яких, 18.11.2015 надійшла відповідь про відсутність іпотеки на нерухоме майно боржника будинок АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.12.2016, за боржником рахується житловий будинок, за вищевказаною адресою. Відносно цього будинку та земельної ділянки чинний арешт від 18.07.2007, 22.01.2007, 19.09.2007, 23.01.2008, 10.07.2008 та 10.02.2009. Крім того, згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, чинна заборона на нерухоме майно боржника, а саме будинок АДРЕСА_1 , як предмет іпотеки.

16.01.2019 під час виїзду за місцем проживання боржника з метою виявлення іншого майна, було встановлено, що у відповідності до постанови суду апеляційної інстанції, із спільного майна подружжя боржнику виділено кімнату, розташовану на першому поверсі, кухню, сарай, гараж, кімнату-кладову, комору № 1. Інша кухня, ванна кімната, санвузол, коридори, топкову залишено у спільному користуванні. На підставі постанови апеляційного суду було складено акт опису та арешту, куди внесені дані про нововиявлене майно боржника. Технічна документація зі змінами згідно рішення суду апеляційної інстанції не виготовлялася. Після фактичної перевірки майнового стану, іншого майна боржника, на яке можна звернути стягнення за місцем проживання боржника не виявлено.

28.01.2020 до органу опіки та піклування Уманської райдержадміністрації направлена вимога про надання дозволу на реалізацію об`єкта нерухомого майна, у якому зареєстровані діти.

26.02.2020 надійшов лист Уманської райдержадміністрації, де рішенням комісії з питань захисту прав дитини від 07.02.2020 органи опіки та піклування самоусунулися від вирішення питання щодо надання дозволу на реалізацію об`єкта нерухомого майна, де є зареєстровані діти.

02.03.2020 повторно до органу опіки та піклування Уманської райдержадміністрації направлена вимога про надання дозволу на реалізацію об`єкта нерухомого майна, де зареєстровані малолітні діти.

07.05.2020 надійшов лист Уманської районної державної адміністрації про неможливість надання попереднього дозволу районною державною адміністрацією, щодо примусової реалізації об`єкта нерухомого майна, у якому зареєстровані малолітні діти, при виконанні рішень суду.

17.06.2020 здійснено виїзд за місцем проживання боржника та складено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, згідно якої описано частину будинку, що належить боржнику на праві особистої власності, але в зв`язку з ненаданням дозволу на реалізацію нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна на реалізацію не передавався.

04.08.2020 проведена додаткова перевірка, щодо наявності об`єктів житлового нерухомого майна на праві особистої власності за дочкою боржника ОСОБА_8 та її чоловіком ОСОБА_9 , де можуть проживати малолітні діти, з метою уникнення можливості відчуження частини житлового будинку боржником ОСОБА_5 про що складено відповідний акт державного виконавця. Так як іншого майна та коштів боржника виявлено не було, виконавче провадження було завершено на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернути стягувачу.

ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій Уманського РВ ДВС ЦМУМЮ (м. Київ) в особі начальника відділу Кольцової О.В. та державного виконавця Рибак Л.В. незаконними та зобов`язання їх виконати певні дії по виконанню рішення суду. Черкаським апеляційним судом скаргу задоволено частково, визнано дії та бездіяльність посадових осіб Уманського ВДВС неправомірними в частині скасування постанови державного виконавця Уманського ВДВС від 29.10.2020 на підставі того, що державним виконавцем помилково прийнято до уваги зміст листів Уманської РДА, наданих на вимогу державного виконавця, щодо можливості проводити погашення заборгованості перед стягувачем за рахунок реалізації житлової нерухомості боржника, в якій зареєстровані та проживають неповнолітні особи, свідчить про те, що цим органом перевірка наявності підстав для надання (або відмову у наданні) дозволу на передачу нерухомого майна на реалізацію не проводилась, зокрема, не було з`ясовано чи використовується спірний будинок для проживання зареєстрованих в ньому дітей, не була встановлена відсутність у власності батьків, які зобов`язані забезпечити своїх дітей житлом, іншого нерухомого майна, придатного для проживання. У задоволенні решти вимог скарги стягувача ОСОБА_2 відмовлено.

На підставі постанови Черкаського апеляційного суду від 07.03.2023 виконавче провадження було відновлено 20.03.2023, про що винесено відповідну постанову.

26.04.2023 відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 684/5 від 20.02.2023 «Про відділи державної виконавчої служби у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Уманський ВДВС в Уманському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) реорганізовано шляхом приєднання до ВДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ). Виконавче провадження було передане до ВДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ), що є правонаступником Уманського ВДВС в Уманському районі Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) і перебуває на виконанні у головного державного виконавця ВДВС у місті Умані Уманського району Черкаської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Бойко Тетяни Дмитрівни.

Крім того, згідно бази даних АСПВ, за результатами моніторингу виявлено, що у відділі державної виконавчої служби міста Умань в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на дату відновлення та передачі виконавчого провадження, тобто 26.04.2023 та на даний час на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження за № АСВП 310518117 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-275 виданого Уманським міськрайонним судом 21.01.2009 про стягнення з ОСОБА_5 боргу в сумі 495852,66 грн. на користь ОСОБА_2 , дата надходження 03.02.2012, дата відкриття 08.02.2012, «Стан ВП» - відкрито, «Стан ВД» - переданий до підприємства, де проводяться виконавчі дії в примусовому порядку.

Оскільки виконавче провадження відновлене та перебуває на примусовому виконання, вчиняються виконавчі дії (на розгляді в суді перебуває подання державного виконавця про звернення стягнення на частину житлового будинку боржника) чинним законодавством не передбачено можливості покладення на державу виконання судового рішення замість сторони виконавчого провадження боржника.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Вважають, що позивачем не доведено, що внаслідок рішення державного виконавця, він втратив можливість отримати доходи, які б міг одержати, а держава не може виконувати обов`язки, покладені на її громадян щодо виконання ними грошових зобов`язань перед іншими громадянами України. У зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання законодавством передбачено порядок примусового виконання судового рішення.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Відшкодування збитків це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта правопорушника. Щоб стягнути завдані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Жодних документів, доводів, фактів не наведено позивачем ОСОБА_2 у своєму позові. Навпаки, ОСОБА_2 за рахунок держави, державних коштів, шляхом обману хоче отримати кошти з державного бюджету для задоволення своїх потреб.

Позивачем також не доведено, що внаслідок дій або бездіяльності державного виконавця йому завдано моральну шкоду та причинно-наслідковий зв`язок між діями, бездіяльністю відповідача й завданою моральною шкодою.

Моральна шкода полягає у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

Вказують, що виконавчою службою вчинялись необхідні дії для забезпечення виконання рішення суду про стягнення з боржника суми коштів, виявлене належне боржнику майно в межах повноважень, наданих Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем таких збитків (документально доведення їх розміру), що також виключає можливість встановити їх наявність.

У зв`язку з цим, просять суд позов ОСОБА_2 залишити без задоволення, відмовивши у задоволенні всіх позовних вимог.

Позивач ОСОБА_2 направив до суду відповідь на відзив, у якій просив суд не брати до уваги направлений представником відповідача відзив на позовну заяву, оскільки вказані у ньому обставини не відповідають дійсності. Державним виконавцем не виконано рішення суду щодо стягнення з боржника ОСОБА_5 боргу у розмірі 492 825,66 грн. Із зазначеної суми протягом 17 років йому повернуто лише 20 333,21 грн.

Державний виконавець стверджує, що неодноразово перевірявся майновий стан боржника та встановлено, що майно, яке б підлягало реалізації для погашення боргу на його користь у боржника відсутнє про що складено акт. Але вказаний акт не відповідає дійсності, оскільки був складений разом з дочкою боржника, у відсутність свідків та стягувача.

У повноваження державного виконавця не входить встановлювати місце проживання малолітніх, оскільки ця функція відноситься до компетенції органу опіки та піклування, а довідка сільради не відповідає дійсності так як сім`я Скрипаків проживають у будинку їх батька ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_2 , а син ОСОБА_10 навчається у школі № НОМЕР_3 м. Умані.

Органи опіки та піклування неодноразово зазначають державному виконавцю, що виконання рішення суду, це не є правочин та, що державному виконавцю потрібно виконувати рішення суду, і що вони надають такий дозвіл тільки батькам малолітніх.

У разі відсутності технічної документації на майно, у зв`язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача.

Вказує, що ним було проведено переговори та підготовлено договір на проведення технічної документації по земельні ділянці, тобто частину ділянки залишити під будинком для його обслуговування відповідно до техпаспорту на будинок, а виділити іншу частину для присвоєння кадастрового номера для можливості її реалізації, так як дана земельна ділянка залишилася у власності боржника після розподілу майна між подружжям. Договір ПП «Земельно-кадастрове бюро» уже підписано, залишилось підписати представнику ДВС ОСОБА_4 , і такі роботи він готовий профінансувати. Даний договір він вручив керівництву ДВС, але керівництво відмовилось його заключати. Чим умисно не направили на реалізацію земельної ділянки для виконання рішення суду.

На рахунок акту державного виконавця, іншого майна у боржника не має, що також не відповідає дійсності так як на сьогодні у боржника є у власності автомобіль Volkswagen 1983 р.в., д. н. НОМЕР_4 , ПР 01 Фермер 2007 р.в, д.н. НОМЕР_5 , у боржника працює ковбасний цех в окремій будівлі біля будинку дочки боржника ОСОБА_8 у так званому «Царському селі» за адресою м. Умань схил Городецького ставка, і як сказав та надав довідку голова ТВЗД «Будівельник», що боржник ОСОБА_5 купив даний будинок для свої дочки. На даний цех накладено арешт, станом на сьогодні він є у реєстру заборон. Але уже у 04 квітня 2013 та 16.01.3023 державний виконавець Рибак складає акт що у домоволодінні боржника даний цех відсутній, а перевіряти домоволодіння дочки вона не має права.

Державний виконавець Рибак Л.В. подання до правоохоронних органів про відчуження арештованого майна не подала, на підставі того, що державний виконавець 25.01.2007 при винесені постанови про арешт майна боржника він був попереджений про кримінальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування описаного майна, за яке боржник ОСОБА_5 розписався та взяв під охорону просто. Неправомірно порушуючи чинне законодавство державний виконавець неодноразово зафіксувала факт відсутності ковбасного цеху, чим грубо та умисно порушила свої службові обов`язки, за які вона повинна бути притягнута до відповідальності. У відзиві вказано, що 08.06.2015 державний виконавець встановила, що згідно рішення місцевого суду від 07.06.2013 було проведено розподіл спільного майна подружжя.

Крім того головний державний виконавець ОСОБА_3 не повідомила його та не оскаржила ухвалу суду про скасування акту опису та арешту частини будинку боржника, чим грубо порушила свої обов`язки, так як боржник міг вільно відчужити свою частку будинку та не залучила його для подання апеляційної скарги.

Відповідач зазначає, що 28.01.2020, та повторно 02.03.2020 д/в звертався до органу опіки та піклування про надання дозволу на реалізацію майна боржника де зареєстровані діти, але 26.02.2020 та 07.05.2020 останні надають роз`яснення, що вони надають такий дозвіл тільки батькам, а Законами про захист малолітніх не передбачено такий дозвіл, що це є правочин, а виконання рішення суду тому і державний виконавець зобов`язаний виконати рішення суду.

У зв`язку з тим, що дозволу органу опіки та піклування не додав то об`єкт на реалізацію не передавався і 04.08.2020 проведена додаткова перевірка щодо наявності об`єктів житлового майна на право особистої власності за дочкою боржника ОСОБА_8 та її чоловіком ОСОБА_9 , де можуть проживати малолітні діти. З метою уникнення відчуження частини будинку боржника, про що складено відповідний акт державного виконавця. Та ще раз безпідставно зазначає, що іншого майна та коштів у боржника не виявлено то виконавче провадження було завершене за ч. 2 ст. 37 Закону.

Виконавчий документ перебуває на виконанні у ДВС з 2007 року та поновлено ВП рішенням суду 07.03.2023, але на протязі більше 4 місяців до його виконання ще не приступили, із-за бездіяльності та неправомірних дій посадових осіб ДВС, яке визнано судом та завдано йому майнової та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави. А тому було прийнято рішення з новим керівництвом міського ДВС до якого приєднали районний відділ ДВС змінити державного виконавця. На сьогодні головний державний виконавець ОСОБА_11 , прийняла виконавчий документ до свого провадження та подала до суду подання про надання дозволу на реалізацію частини будинку боржника в якому зареєстровані онуки боржника, які не мають права власності та права користування майном боржника. Суму позики, яка присудження до стягнення з боржника за мінусом повернутих 20 000 грн потрібно відшкодувати за рахунок винних, як зазначив у своєму правовому висновку ЄСПЛ, та чине законодавство України. Тривале провадження дає підстави для відшкодування моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, тому просить суд не брати до уваги відзив представника відповідача та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні в повному обсязі підтримав позовні вимоги та факти, викладені в позові. Зазначив, що вимушений був звернутися до суду з вказаним позовом, оскільки відповідачами тривалий час, а саме більше ніж 17 років не виконано рішення суду, по якому він є стягувачем, а розмір боргу становить майже півмільйона гривень. Такі дії та бездіяльність відповідачів, а саме державного виконавця та керівника виконавчої служби, ним оскаржувалися у судовому порядку, та судами апеляційної та касаційної інстанції фактично визнано бездіяльність відповідачів. Разом з тим, не заперечував, що дійсно державним виконавцем проводилися ряд виконавчих дій, але вважає, що такі їх дії були лише формальними, узгодженими з боржником, та проведені в інтересах останнього. На його думку, оскільки відповідачі не виконують рішення суду щодо стягнення з боржника на його користь суми боргу, вказані кошти мають бути стягнуті з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейства рахунку Державної казначейської служби України, так як є матеріальними збитками, що завдані службовими особами. Крім того, такими діями відповідачів йому завдано моральну шкоду, оскільки стан його здоров`я та його моральний стан значно погіршився, змінився ритм його життя тощо. Також постійні судові тяжби забирають багато його часу, неповернення боргу негативно відображається і на рівні його життя, оскільки вказані кошти він міг би витрачати на свої потреби та на потреби своєї сім`ї. Завдану моральну шкоду позивач оцінює в 643 200,00 грн., які також просить стягнути на його користь. Також просить стягнути на його користь інфляційні витрати за весь час прострочення грошового зобов`язання, три відсотки річних від простроченої суми боргу та пеню, а всього разом суму 5703 735,87 грн. Вважає, що таке рішення відповідатиме його інтересам, як громадянина, чиї права порушені бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби, яка підтверджена рішенням суду апеляційної та касаційної інстанції.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлені у встановленому порядку, про причини неявки суд не повідомляли.

Суд, вислухавши позивача, повно та всесторонньо вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованою Верховною радою України 17.07.1997, кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов`язків, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає, що в результаті неправомірних дій та бездіяльності посадових осіб ДВС під час виконання судового рішення за період з 2007 по 2023 рік йому завдано матеріальну та моральну шкоду.

Судом встановлено, що Уманським міськрайонним судом Черкаської області 29.05.2007 видано виконавчий лист № 2-275-2007 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 492 825,66 грн., на підставі якого відкрито виконавче провадження №46242277.

Постановою головного державного виконавця Уманського ВДВС від 29.10.2020 повернуто виконавчий документ стягувачу.

Такі дії державного виконавця були оскаржені позивачем шляхом подачі до Уманського міськрайонного суду Черкаської області скарги на дії державного виконавця але ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2022 у задоволенні такої скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до Черкаського апеляційного суду і ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23.08.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення.

Зазначена ухвала була оскаржена ОСОБА_2 та Верховним Судом 25 січня 2023 року винесено постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Черкаського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_2 про скасування постанови державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу, визнання дій та бездіяльності неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року в частині вирішення вимог скарги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасовано, а провадження у справі в цій частині закрито.

При цьому, Верховний Суд прийшов до такого висновку, у зв`язку з тим, що у суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні скарги, не врахували, що боржник ОСОБА_5 впродовж тривалого часу добровільно не виконує рішення суду в справі № 2-275-2007 та примусове повне виконання якого наразі не забезпечено органами державної виконавчої служби.

Зміст листів Уманської районної державної адміністрації наданих на вимогу державного виконавця свідчить про те, що цим органом перевірка наявності підстав для надання (або відмову у наданні) дозволу на передачу нерухомого майна на реалізацію не проводилась, зокрема не було з`ясовано чи використовується спірний будинок для проживання зареєстрованих в ньому дітей, не була встановлена відсутність у власності батьків, які зобов`язані забезпечити своїх дітей житлом, іншого нерухомого майна придатного для проживання.

Вказане залишилось поза оцінкою, як державного виконавця, так і судів, які помилково розцінили листи Уманської РДА, як рішення органу опіки та піклування про відмову у наданні дозволу на відчуження майна боржника.

Не дали суди оцінки і доводам стягувача щодо наявності у власності боржника рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, зокрема транспортний засіб Volkswagen, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , та ПР 01 Фермер, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Черкаським апеляційним судом при виконанні вищевказаної ухвали Верховного Суду було переглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_2 , та 07.03.2023 винесено постанову, якою ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2022 у цивільній справі за скаргою стягувача ОСОБА_2 на дії та бездіяльність Уманського РВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник - ОСОБА_5 , в частині вирішення вимог про скасування постанови державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу, визнання дій та бездіяльності неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії скасовано.

Вимоги скарги стягувача ОСОБА_2 на рішення, дії та бездіяльність задоволено частково, а саме визнано дії та бездіяльність посадових осіб Уманського ВДВС неправомірними. Скасовано постанову головного державного виконавця Уманського ВДВС від 29.10.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов`язано головного державного виконавця Рибак Л.В. здійснити примусове виконання рішення Уманського міськрайонного суду від 23.03.2007 у справі №2-275-07 відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження».

У задоволенні решти вимог скарги стягувача ОСОБА_2 судом було відмовлено.

При цьому, Черкаським апеляційним судом було встановлено, що предметом апеляційного перегляду у даній справі, враховуючи вказівки постанови Верховного Суду від 25.01.2023, є висновки суду першої інстанції щодо вирішення вимог скарги стягувача про скасування постанови державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу, визнання дій та бездіяльності неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії.

Боржник ОСОБА_5 впродовж тривалого часу добровільно не виконує рішення суду в справі №2-275-2007.

При розгляді виконавчого провадження поза оцінкою державного виконавця, який помилково вважав, що орган опіки та піклування вважав за неможливе проводити стягнення за рахунок нерухомого майна боржника, залишився зміст листів Уманської РДА, та зокрема, не було з`ясовано чи використовується спірний будинок для проживання зареєстрованих в ньому дітей, не була встановлена відсутність у власності батьків, які зобов`язані забезпечити своїх дітей житлом, іншого нерухомого майна придатного для проживання.

Крім того, державний виконавець, як і суд першої інстанції, не надав належної оцінки доводам скаржника щодо наявності у власності боржника рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, зокрема, транспортний засіб Volkswagen, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , та ПР 01 Фермер, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Крім того, в порушення вимог частини першої статті 450 ЦПК України скарга була розглянута без участі боржника у виконавчому провадженні, а саме ОСОБА_5 .

Саме вказані обставини і стали підставою для скасування ухвали суду першої інстанції від26.05.2022 та прийняття судом апеляційної інстанції відповідного рішення.

Крім того, Черкаській апеляційний суд у своїй ухвалі 07.03.2023 надав певні вказівки органам державної виконавчої служби, а саме про те, що при здійсненні виконавчих дій у виконавчому провадженні за виконавчим листом Уманського міськрайонного суду Черкаської області №2-275-2007 від 29.05.2007 про стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 492 825,66 грн. слід перевірити у визначений 18 ЗУ «Про виконавче провадження» спосіб можливість звернення стягнення на стверджуване рухоме майно боржника, зокрема, транспортний засіб Volkswagen, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , та ПР 01 Фермер, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 та вжити дій щодо належного отримання дозволів органу опіки та піклування на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в разі їх необхідності, а самена житловий будинок АДРЕСА_1 .

Так, згідно пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129.1Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 56Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У статті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до частин першої-другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання деліктної відповідальності за статями 1166, 1167 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних непереборних обставин.

Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв`язкою та є вина зазначеної особи.

За правовою позицією Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 660/29/16-ц, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. На позивача покладено обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, підстави відшкодування зазначеної шкоди характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Тобто, в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Крім того, у статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (даліКонвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.

У справі, яка переглядається, суди, розглядаючи позов ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до відділу державної виконавчої служби та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про захист цивільних прав та інтересів, визнання дій та бездіяльності ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві в особі начальника відділу Гоція Б.І., старшого державного виконавця Мороз Л.Є. незаконними, відшкодування, зокрема, моральної шкоди та посилаючись на положення статей 1173 та1174 ЦК України, не з`ясували,кого саме вважають заподіювачем шкоди позивачі та які саме незаконні рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу чи його посадової або службової особи, на думку позивачів, завдали їм шкоди.

В ході розгляду справи, встановлено, що дійсно позивач у справі ОСОБА_2 , є стягувачем згідно рішення суду, прийнятого у 2007 році і боржник по якому не виконує своїх зобов`язань і за тривалий період погасив лише приблизно 5 % заборгованості.

У зв`язку із добровільним невиконанням такого рішення, органом державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження в межах якого державним виконавцем було здійснено ряд виконавчих дій, пов`язаних з примусових стягненням з боржника боргу на користь позивача.

ОСОБА_14 у своєму позові зазначає про те, що невиконання рішення суду, щодо стягнення з ОСОБА_5 на його корись заборгованості у розмірі 492825,66 грн. є провиною відповідачів, при цьому зазначаючи, що їх бездіяльність визнана судами касаційної та апеляційної інстанцій при розгляді його скарги на дії відповідачів.

Однак, як встановлено в ході розгляду справи, дійсно мають місце прийняті Верховним Судом та Черкаським апеляційним судом рішення про визнання рішення та бездіяльності посадових осіб Уманського ВДВС неправомірними, але таке рішення було прийнято та стосувалося лише передчасного прийняття органом державної виконавчого служби рішення про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу, при цьому судом було вказано на недоліки лише частини з проведених державним виконавцем заходів та прийнятих за їх результатом рішень, а також роз`яснено, які саме виконавчі дії ще необхідно вчинити посадовими особами органу державної виконавчої служби для примусового стягнення з боржника на користь стягувача ОСОБА_2 заборгованості для виконання рішення суду, що набрало законної сили, але не виконано протягом тривалого часу.

Тобто, як зазначеними судовими рішеннями, так і іншими матеріалами справи, в тому числі й самим позивачем підтверджено, що органом державної виконавчої служби та його посадовими особами під час примусового виконання судового рішення вживалися заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», здійснювалися виконавчі дії, але при цьому, не було надано належну оцінку отриманій інформації, про що чітко зазначено у постанові Черкаського апеляційного суду від 07.03.2023 та постанові Верховного Суду від 25.01.2023, на які саме і посилається позивач, як на підтвердження своїх позовних вимог. При цьому, такими судовими рішеннями не було встановлено, що мала місце саме свідома протиправна протягом тривалого часу бездіяльність посадових осіб ДВС щодо невиконання взагалі необхідних виконавчих дій виконавчому провадженні за виконавчим листом Уманського міськрайонного суду Черкаської області №2-275-2007 від 29.05.2007, так само не було констатовано судами й того, що мало місце надмірне тривале провадження, яке призвело до порушень прав ОСОБА_2 та невиконання рішення суду, що може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Разом з цим, наведені позивачем в позовній заяві обставини не свідчать про невиконання відповідачами своїх посадових обов`язків та бездіяльності щодо здійснення примусового виконання рішення суду.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Звертаючись за захистом своїх прав до суду саме заявник повинен обґрунтувати підстави позову, предмет позову, вказати осіб, які порушують його права, та яких може стосуватись вирішення спору відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільно-процесуального судочинства.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У роз`ясненні п. 6 вказаної Постанови вказано, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини.

Саме на позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень Цивільного кодексу України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів позивач не надав, у зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Таким чином, позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували позовні вимоги та не доведено протиправності поведінки органів державної влади та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, а доводи позивача про заподіяння йому шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

За вказаних обставин, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) про відшкодування майнової та моральної (нематеріальної) шкоди, заподіяної посадовими особами відділу ДВС ОСОБА_4 та ОСОБА_3 слід відмовити.

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом судовий збір не було сплачено, оскільки він є інвалідом 2-ї групи. Документів на підтвердження факту понесених інших судових витрат позивачем додано не було.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-89, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби у м. Умані Уманського району Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) про відшкодування майнової та моральної (нематеріальної) шкоди, заподіяної посадовими особами відділу ДВС ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного судупротягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 25.10.2024.

Суддя: Р. В. Піньковський