Рішення

від 20.11.2024 по справі 753/23617/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:753/23617/23

Провадження №: 2/755/2940/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Яровенко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив» про стягнення безпідставно отриманих коштів, 3 % річних та моральної шкоди, суд-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Дарницького районного суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив» про про стягнення безпідставно отриманих коштів, 3 % річних та моральної шкоди, посилаючись на те, що 11 серпня 2020 року приватним виконавцем виконавцем виконавчого округу м. Києва Ярошенко К.Ю. відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого напису № 634 вчиненого 20.08.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. 05 серпня 2021 року змінило назву відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпозика» змінилося на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дія- Актив». Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2022 року у справі 760/1248/21 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 634 вчинений приватним нотаріусом Тимошенко Л.А. 20.08.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпозика». На виконання виконавчого напису нотаріуса органами ДВС стягнуто 14 240 грн., які позивач просить стягнути. Також позивач просить стягнути три відсотки річних за користування коштами у розмірі 382,72 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2024 року позовну заяву передано на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва .

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2024 року відкрито провадження по цивільній справі та призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі направлялася на електронну адресу зазначену у позові, лист доставлено відповідно до довідки про доставку до електронної скриньки 29.02.2024 року та до електроного кабінет , відповідно до довідки про доставку документів до електронного кабинету 28.02.2024 року .

Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 11 вересня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ярошенком К.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 що становить загальною сумою заборгованості 14 240,00 грн.

10 грудня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ярошенком К.Ю. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення 14 240,00 грн. загальної заборгованості із боржника ОСОБА_1 , керуючись вимогами п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України, оскільки вимоги виконавчого документу виконано в повному обсязі.

Рішенням Солом`янського районного суду м Києва від 28 грудня 2022 року по справі №755/1248/21, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 20 серпня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Людмилою Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі № 634, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпозика» заборгованості за договором № UP3996670 від 02 лютого 2020 року.

Дане рішення суду набрало законної сили.

Кошти стягнуті в межах виконавчого провадження позивачу не повернуті.

Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення даної статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц викладено позицію про те, що: « зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала».

Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №910/16664/18: «Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не грунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.»

Згідно із постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20: "Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно"

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів - підлягають задоволенню, оскільки рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28.12.2022 року по справі № 760/1248/21 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 634 вчинений 20.08.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Л.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпозика» заборгованості в розмірі 14 240 грн., тому суд вважає, що набуття коштів відповідачем на підставі такого виконавчого напису, є абсолютно безпідставним як на час набуття, так і на моменту розгляду справи, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив» на користь позивача безпідставно набуті кошти в розмірі 14 240 грн.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компаіня «Дія-Актив» трьох процентів річних у розмірі 382 грн. 72 коп., за період з 30.01.2023 року по 22.12.2023 рік, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

Відтак, наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Оскільки рішенням Солом"янського районного суду м. Києва від 28 грудня 2022 року, яке набрало законної сили 28 січня 2023 року, визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, таким чином, три відсотки річних вимога про стягнення три процентів річних за період з 30.01.2023 року по 22.12.2023 року підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. суд дійшов наступних висновків.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673 св 20), від 23 вересня 2021 року у справі №295/13971/20 (провадження № 61-10849 св 21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023 св 21).

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п. 5 зазначеної Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, тому суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

З огляду на викладені положення, суд зазначає, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення).

Складовими елементами шкоди є: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; вина завдавача шкоди.

Відсутність хоча б одного з наведених складових елементів шкоди виключає склад цивільного правопорушення, і, як наслідок, настання юридичної відповідальності.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов`язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності, період завдання шкоди.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що безпідставне користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія - Актив» завдало душевних страждань та негативних наслідків морального характеру.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів викладених у позові в частині стягнення матеріальної шкоди .

Щодо інших доводів, викладених у позовній заяві справи та усних поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) «Пронін проти України» зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому ч. 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може грунтуватись на припущеннях.

За таких обставин, вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. з відповідача на користь позивача не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив»в дохід держави 1073,60 грн, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 1212 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив» про стягнення безпідставно отриманих коштів, 3 % річних та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив» на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів в розмірі 14 240 (чотирнадцять тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив» на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 382 (триста вісімдесят дві) гривень 72 копійок.

В решті позов відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив» в дохід держави 1073,60 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 20 листопада 2024 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Дія-Актив», код ЄДРПОУ 43024915, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Сурикова 3.

Суддя Н.О. Яровенко