Рішення

від 19.11.2024 по справі 640/15228/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 року № 640/15228/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» звернулося до Окружного адміністративного суду м.Києва з адміністративним позовом до Київської митниці, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 25.07.2022 №UA100380/2022/000061/2.

19 вересня 2022 року Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2023 року, справу розподілено судді Кочановій П.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження процедури митного оформлення товарів товариством було надано митному органу документально підтверджені дані про ціну договору. Вказані документі не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товару, проте відповідачем протиправно було застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів та необґрунтовано винесено рішення про коригування митної вартості товарів, яке підлягає скасуванню.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що митний орган має виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості, а оскаржуване рішення прийнято ним з дотриманням норм митного законодавства України, враховуючи сумніви відносно митної вартості товарів.

У відповіді на відзив позивач наголошував, що у відзиві митним органом не наведено жодних аргументів на спростування позиції товариства.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2021 між компанією Zhejiang Wuyi Zhongmao Arts and Crafts Manufacture Co., Ltd. (КНР) (продавець) та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» (Україна) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 1-RZWZ, за умовами якого продавець продає, а позивач купує спортивне обладнання, фітнес-аксесуари, спортивний одяг, взуття та аксесуари і оплачує за нього на умовах і відповідно до правил Інкотермс 2010.

На виконання вказаного контракту на митну територію України на адресу позивача надійшов вантаж, який склали меблі для сидіння на металевій основі (без оббивки, без функції регулювання висоти та обертання): стільці уні.; меблі з металевого каркасу: столи кемпінгові уні.

З метою митного оформлення товару Київській митниці уповноваженим представником позивача було подано митну декларацію від 20.07.2022 № UA100380/2022/357873.

Однак 25.07.2022 року відповідачем було прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA100380/2022/000061/2, в якому зазначив, що документи надано декларантом не в повному обсязі, вони містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, який набув чинності з 1 червня 2012 року (далі - МК України).

Відповідно до положень статті 49 МК України (тут і далі по тесту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За правилами частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1-3 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 вказаної статті МК України).

Відповідно до частини 12 статті 264 МК України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Згідно з частини 1 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина 7 статті 55 МК України).

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідач вправі був витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у правильності визначення митної вартості. Відповідно до ст.53 МК України це є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість вимоги додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Законодавство визначає, що сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ч.3 ст.53 МК України).

Судом встановлено, що до митного оформлення позивачем надано митну декларацію від 20.07.2022 № UA100380/2022/357873 (довідковий номер 994), та додані до неї наступні документи:

рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) № ZM-IUA від 30.01.2022,

коносамент (Bill of lading) № ZTJ22004871CSCMZNB від 21.02.2022,

міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № LG108267 від 19.07.2022,

сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № С227045522410007 від 18.05.2022,

- довідка про транспортні витрати № 01-03/-71 від 30.05.2022,

- довідка про транспортні витрати б/н від 20.07.2022, -довідка про транспортні витрати 01-03/-73 від 19.07.2022, - рахунок на оплату транспортних послуг № 1718 від 30.05.2022, - рахунок на оплату транспортних послуг № 510 від 19.07.2022, - прайс лист виробника товару б/н від 30.01.2022,

- митна декларація країни відправлення № 310120220519513272 від 30.01.2022, - зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, щ0 декларуються, № 1 - RZWZ від 01.12.2021,

- видаткова накладна № 00000000110 від 22.07.2022.

У графі 12 вказаної вище митної декларації була заявлена митна вартість товару - 1 885 303,53 грн.

Отже, позивачем надано вичерпний перелік документів, що підтверджують заявлену митну вартість, що передбачений ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України для цілей здійснення митного оформлення, в тому числі для визначення митної вартості товару за першим методом (ціна договору).

Проте, надані декларантом документи відповідач не визнав достатніми для підтвердження митної вартості товару, і в електронному повідомленні декларанту від 22.07.2022 з посиланням на пункт 2 статті 52 та пункт 2 статті 53 Митного кодексу України попросив надати всі документи, які були підставою для декларування товарів за митною декларацією.

У відповідь на вимогу відповідача про надання документів 25.07.2022 позивач повідомив про надання усіх необхідних для підтвердження митної вартості документів за переліком, що наведено вище.

Водночас, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у повідомленні про надання додаткових документів незрозуміло, які саме числові значення складових митної вартості ставляться митним органом під сумнів або неможливо обчислити без додаткових документів, яким чином подані додаткові документи підтвердять той чи інший показник, що є сумнівним на думку відповідача.

Митний орган в оскаржуваному рішенні коригування митної вартості товару виснував, що документи надано декларантом не в повному обсязі, вони містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема:

згідно із п. 1 контракту від 01.08.2021 №1-RNTA кількість, асортимент та ціна товару встановлюється в проформі-інвойсі, яка є невід`ємною частиною Контракту. Згідно із п. 4 Контракту ціна товару встановлюється в проформі-інвойсі і є підсумковою для розрахунків за Контрактом.

Згідно з п. 5 Контракту оплата здійснюються покупцем у відповідності до умов, визначених у проформі-інвойсі. Проформа-інвойс до митного оформлення не надавалася. Разом з тим, у Контракті не зазначено торгівельну марку для врахування складової митної вартості на ліцензійні платежі,

згідно із п. 5 контракту від 01.08.2021 №1-RNTA оплата здійснюються покупцем у відповідності до умов, визначених у проформі-інвойсі та відтермінування оплати 60 днів від дати випуску коносаменту на дану партію товару. Банківський платіжний документ на оплату товару до митного оформлення не надано,

відповідно до п. 2 Контракту від 01.08.2021 №l-RNTA при здійсненні поставки товар супроводжується оригіналами документів: проформа-інвойс; інвойс (з вказаною країною походження товару); пакувальний лист; BL чи CMR в залежності від виду поставки. Проформа-інвойс, пакувальний лист та до митного оформлення не надавалися,

наданий до митного оформлення прайс-лист від 30.01.2022 виданий на асортимент партії товару в рахунку-фактурі (№ZM-IUA), що свідчить про його персоналізовану обмеженість, а також ним не передбачено систему знижок та відсутні реквізити для зв`язку з потенційним покупцем.

Також, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що розбіжності, неточності та сумніви в достовірності відомостей, що містяться в наданих документах, не дають можливості визнати заявлену митну вартість товарів за першим методом. Другорядні методи визначення митної вартості 2а та 26 - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів неможливо застосувати через відсутність інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. Натомість, у відповідача наявна інформація, що є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу.

Джерелом інформації, яким користувався відповідач при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару №2, була митна декларація від 07.06.2022 № 504080/2022/1368.

Відповідно до граф 28 та 30 оскаржуваного рішення заявлену декларантом митну вартість товару 2 у розмірі 7 110,34 доларів США Відповідачем збільшено до 9 858,71 доларів США за курсом НБУ на день прийняття цього рішення.

Щодо доводів відповідача про відсутність в наданих декларантом документах відомостей про торгівельну марку для врахування складової митної вартості на ліцензійні платежі суд зазначає наступне.

Згідно ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України ліцензійний договір - це договір передачі права використання щодо об`єкта інтелектуальної власності.

Отже, контракт купівлі-продажу товарів може містити інформацію, на відсутність якої в оскаржуваному рішенні вказав відповідач, тоді, коли предмет купівлі-продажу містить об`єкт права інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 3 Порядку включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446, сума роялті та інших ліцензійних платежів під час визначення митної вартості оцінюваних товарів включається до ціни за таких умов: роялті та інші ліцензійні платежі стосуються оцінюваних товарів; покупець повинен сплачувати роялті та інші ліцензійні платежі прямо чи опосередковано, що є умовою продажу оцінюваних товарів незалежно від того чи закріплена така умова в договорі купівлі-продажу оцінюваних товарів; сума роялті та інших ліцензійних платежів не включена до ціни.

При цьому, відповідач не вказує, які саме документи мали містити інформацію про наявність/відсутність ліцензійних платежів та не посилається на наявність умов включення в цьому випадку сум ліцензійних платежів до ціни товарів під час визначення їх митної вартості, встановлених Порядком включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446.

Щодо доводів відповідача, що неподання до митного оформлення проформа-інвойсу суд зазначає наступне.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 08.08.2023 у справі № 810/692/17, а саме: «відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 53 МК України документом, який підтверджує митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу). Оскільки задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу (про що безпосередньо свідчать надані до митного оформлення банківські платіжні документи), і позивач надав до митного оформлення комерційний рахунок фактуру, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса».

Також, Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше.

Окрім цього, Верховний Суд у цій справі звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

У постанові від 14.04.2021 у справі № 820/4849/16 Верховний Суд назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 809/1838/15, вказавши, що приписи чинного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

У справі № 820/263/17 Верховний Суд наголосив, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою.

Отже, митні органи можуть здійснювати витребування лише конкретних документів (що дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості) для підтвердження митної вартості товарів лише у разі наявності обґрунтованих сумнівів у правдивості поданих відомостей і при цьому визначати конкретний перелік обставин, що є причиною для сумнівів у таких справах.

Однак, витребовуючи додаткові документи, відповідач не пояснив, які складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та як додаткові документи мають підтвердити той чи інший показник.

Отже, відсутність в електронних повідомленнях декларанту належного обґрунтування відповідачем причин та суті запиту додаткових документів свідчить про порушення відповідачем вимог МК України, що регламентують процедуру контролю правильності визначення митної вартості.

З урахуванням наведеного вже правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 810/692/17, суд зауважує, що у міжнародній комерційній практиці інвойс (рахунок-фактура) - документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з`являється обов`язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.

Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).

З урахуванням викладеного та з огляду на надання відповідачу в пакеті документів інвойсу від 30.01.2022 № ZM-IUA, товаросупровідних документів, зокрема коносаменту (Bill of lading) № ZTJ22004871CSCMZNB від 21.02.2022, міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № LG108267 від 19.07.2022, а також враховуючи, що задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса.

Що стосується пакувального листа, то, пакувальний лист (англ. PackingList) - супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Затвердженої форми пакувального листа та вимог щодо його заповнення законодавством України та міжнародним законодавством не передбачено, з огляду на що жодна інформація, викладена в пакувальному листі не суперечить його суті та не може слугувати підставами для сумніву.

Крім цього, згідно вимог частини другої статті 53 МК України пакувальний лист не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів та може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація.

Враховуючи, що пакувальний лист - це супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці, то сама по собі відсутність пакувального листа, який не містить вартості товару, як обов`язкового реквізиту, не може слугувати обставиною для сумніву вартості товару.

Щодо тверджень відповідача про відсутність в пакетах наданих документів банківського платіжного документу, що свідчив би про оплату товару суд зазначає наступне.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду в постанові від 10.11.2020 у справі №280/1746/19, згідно з яким у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови, на яких повинна здійснитися оплата за товар, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, останньої не стосуються. У зв`язку з цим розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості.

Вказане свідчить про необґрунтовані сумніви відповідача щодо правильності визначення декларантом товару.

Суд відхиляє посилання відповідача в обґрунтування правомірності оскаржуваних рішень на те, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом надано рахунків-фактур щодо транспортно-експедиційних послуг та довідок про транспортні витрати, виданих різними організаціями (ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» та ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді»), відсутність в пакеті документів договору про надання транспортно- експедиційних послуг від 01.03.2022 №010322-05 та наявність у CMR в графі «перевізник» інформації щодо іншого перевізника (ТОВ «ДЕТЕК»).

В контексті викладеного суд враховує доводи позивача про те, що з огляду на маршрут переміщення товару, обумовлений війною в Україні, для забезпечення транспортування товару різними видами транспорту з КНР до Європейського Союзу, а потім в Україну позивач користується послугами не одного перевізника, що є його незаперечним правом.

Зазначене пояснює надання відповідачу рахунків-фактур щодо транспортно-експедиційних послуг та довідок про транспортні витрати, виданих ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» та ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді».

Щодо відсутності в пакеті документів договору про надання транспортно-експедиційних послуг, укладеного позивачем з ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді», то посилання на цей договір від 01.03.2022 № 010322-05 містить рахунок на оплату транспортних послуг від 03.06.2022 № 382.

В той же час відповідач у повідомленнях про витребування додаткових документів не обґрунтовував як за наявності відповідних рахунків-фактур та довідок про транспортні витрати договори про надання транспортно-експедиційних послуг можуть вплинути на результат визначення митної вартості товарів та здійснення контролю його правильності, копій відповідних договорів не витребував.

Крім того, в оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що декларантом не підтверджено відомості щодо складових митної вартості товарів на транспортування, оскільки наданий додатково прайс-лист від 30.01.2022 не містить опису торгівельної марки товарів, яких стосується.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу контролюючого органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

До переліку додаткових документів, визначених ч. 3 ст. 53 МК України входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

Буквальний зміст наведеної норми свідчить, що до контролюючого органу в якості додаткового документу для підтвердження заявленої митної вартості подаються прейскуранти (прайс-листи) саме від виробника товару, який оцінюється. У першу чергу, при розгляді наданих декларантом каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару контролюючий орган має упевнитись, що інформацію, яка містяться в зазначених документах, можна ідентифікувати з поставкою оцінюваних товарів.

Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, який на практиці частіше використовується для зазначення цін на перелік послуг.

Відповідно до загальноприйнятої світової практики прейскурант (прайс-лист) має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, передбачені системи знижок, виробника/виробників, умови поставки, дата його складання або ж число, з якого дані ціни вводяться в дію, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, що міститься в постанові від 23.10.2020 у справі № 810/690/17 прайс-лист, по-перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 МК України, який підтверджує митну вартість товарів, а по-друге, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по-третє, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість відомостей у прайс-листі, як на підставу для коригування митної вартості товару.

Каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару.

Обов`язкової вимоги щодо отримання від суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації, чи вимог до її складання чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено.

Натомість, виконуючи вимогу митного органу, позивачем, було надано прайс-лист виробника товару від 30.01.2022.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що висновок відповідача у цій частині є не об`єктивним, не обґрунтованим і суперечать матеріалам справи та положенням МК України.

Стосовно посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що у митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ суд зазначає наступне.

Вказані посилання є загально нормативними, ніким не оспорюються, проте, самі по собі вони не свідчать про наявність у митного органу підстав, передбачених частиною третьою статті 53 МК України для витребування документів.

Суд звертає увагу, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованою особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що заявлялись до митного оформлення цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Наявність в інформаційних базах даних митниці інформації про те, що у попередні періоди аналогічні чи подібні товари були оформлені у митному відношенні із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена, зокрема, в постанові від 31 березня 2020 року у справі №826/12344/15.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Зі змісту спірних рішень відповідача слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідних митних деклараціях митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів лише зазначила номери та дати митної декларації, використані нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості товару.

Відповідач не навів інформації з митних декларацій, які зазначено ним як підставу для коригування митної вартості, в обсязі, що дозволила б встановити, яким чином митна вартість належних Позивачу товарів визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, що є порушенням частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваних рішень вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаних рішень не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним (резервним) методом та прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів від 25.07.2022 №UA100380/2022/000061/2 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжних інструкцій, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 481,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2 481,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України до судових витрат крім судового збору належать витрати, пов`язані з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною сьомою вказаної статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження розміру вказаних судових витрат позивач надав до суду договір про надання правничої професійної (правової) допомоги вiд 12.07.2022 № 07/22/33540678, укладений з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», рахунок від 01.09.2022 № 01-09 на 15 000 грн за складання процесуальних документів та представництво в суді з питань оскарження рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 25.07.2022 №UA100380/2022/000061/2, платіжне доручення від 08.09.2022 № 109 про оплату 15000,00 грн за надання правничої допомоги за зазначеним вище договором та рахунком.

За умовами зазначеного договору про надання правничої професійної (правової) допомоги адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів. У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: в суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 15 000,00 грн. в суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10 000,00 грн.; в суді касаційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 5 000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним. Фактичні витрати на відрядження, транспортні витрати, проживання в готелі, добові, поштові витрати, витрати на оплату судового збору, витрати на оплату послуг перекладачів та експертів тощо, пов`язані з предметом даного договору оплачуються клієнтом окремо. Також сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки викладені Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».

Крім того, суд звертає увагу, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений представником позивача, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Водночас з урахуванням встановлених вище обставин, з урахуванням предмету спору та співмірності, суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви представника позивача та наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

В контексті викладеного, суми у розмірі 2481,00 грн у вигляді судових витрат щодо сплати судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача-1, оскільки спірне рішення саме комісії регіонального рівня призвело до спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 25.07.2022 №UA100380/2022/000061/2.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» (01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд.23-А код ЄДРПОУ 33540678) судовий збір в розмірі 2 481,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (адреса: 03124, місто Київ, вулиця Вацлава Гавела, будинок 8-А, код ЄДРПОУ 43997555).

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоофіс» (01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд.23-А код ЄДРПОУ 33540678) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (адреса: 03124, місто Київ, вулиця Вацлава Гавела, будинок 8-А, код ЄДРПОУ 43997555).

Рішення складено у повному обсязі та підписано 19 листопада 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.