Рішення

від 15.11.2024 по справі 420/9258/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9258/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 23 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 та наказом №39 від 20.03.2017 позивача знято з усіх видів забезпечення. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просив здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби. Разом з тим, відповідач повідомив про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги про звільненні.

Ухвалою від 02.05.2023 року визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом та поновлено цей строк. Прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

19.05.2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, зокрема, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була передбачена Постановою №889 та Інструкцією №595, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) №39 від 20 березня 2017 року майора ОСОБА_1 з 20.03.2017 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як вбачається з вищезазначеного витягу з наказу, позивачу виплачена грошова допомога при звільнені з військової служби у запас у розмірі 50% місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу. Окрім цього, відповідно до наказу Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 (зі змінами) виплачена щомісячна додаткову грошову винагороду у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення, відповідно до витягу з Наказу №39 від 20.03.2017 року.

Зазначена одноразова грошова допомога при звільненні була нарахована та виплачена позивачу без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, та яка входила до складу отримуваного позивачем грошового забезпечення, і яку він отримував на момент звільнення з військової служби.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Виходячи зі змісту частин третьої та четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з абз. 1 п.2 ст.15 Закону №2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, зокрема, у зв`язку із скороченням штату одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

За визначенням, наведеним в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Згідно з пунктом 2 Постанови №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої вказаної Постанови №889, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністра оборони від 15.11.2010 р. №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.03.2012 р. за №1540/21852, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі - Інструкція №595).

Пунктами 5, 8 Інструкції №595 визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Інструкція №595 втратила чинність на підставі наказу Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року №550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція №550).

Пунктами 5, 8, 9 Інструкції №550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідачем не заперечується, що при нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислювалася така допомога, не враховано щомісячної додаткової винагороди, яка виплачувалась позивачу щомісячно відповідно до Постанови №889.

Спірне у цій справі питання було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 825/997/17, у постанові від 10.11.2021 року зробила такі висновки (п.п.58-69 постанови):

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.

Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що склад учасників справи, а також предмет позовних вимог у зазначеній справі та справі, що розглядається, не є аналогічними, що, своєю чергою, зумовило необхідність вирішення правового питання та розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 825/997/17.

Відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.

Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 інструкцій № 550 та 595.

Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та 550.

Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).

За викладених обставин, суд не бере до уваги посилання відповідача у відзиві на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.10.2020 у справі № 240/9504/19, оскільки ці висновки суперечать наведеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 року у справі № 825/997/17, які на момент вирішення даної справи є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.

Зазначені висновки ВП ВС послідовно застосовує і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 05.06.2024 року у справі № 200/4950/21.

Тому згідно приписів ч.5 ст.242 КАС України суд застосовує під час вирішення даної справи саме висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.11.2021 року у справі № 825/997/17, які є релевантними до спірних правовідносин.

Враховуючи вищенаведене, оскільки одноразова грошова допомога в розмірі 50% виплачена без врахування у її складі щомісячної додаткової грошової винагороди, суд дійшов висновку про протиправність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу такої допомоги, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 23 календарних роки з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів