Рішення

від 14.11.2024 по справі 420/16573/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/16573/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 27.05.2024 року) до Державної установи «Північна виправна колонія (№90)», у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправною бездіяльність державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 01.04.2020 по 30.04.2022 включно ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022;

зобов`язати державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення), матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.04.2020 по 30.04.2022 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5;

зобов`язати державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» здійснити ОСОБА_1 новий розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 календарних роки служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями 28.05.2024р. адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (ст.262 КАС України).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 09.03.2006 р. по 30.10.2019 р. та з 01.04.2020 р. по 30.04.2022р. проходив службу в органах ДКВС України. Відповідно до наказу ДУ «Північна виправна колонія (№ 90)» від 20.04.2022 №55/ОС підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника дільниці начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці соціальної реабілітації, було звільнено з органів ДКВС України 30.04.2022 відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію». Цим же наказом визначено, що вислуга років позивача в календарному обчисленні складає 25 років 00 місяців 29 днів, у пільговому обчисленні 37 років 08 місяців 03 дні. Однак, після звільнення позивачем з`ясовано, що з дати прийняття на службу його посадовий оклад відповідачем визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 р., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня, що додатково підтверджується листом державної установи «північна виправна колонія (№ 90)» від 21.05.2024. Відповідно до відкритої інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну установу «Арбузинська виправна колонія (№ 83)» було перейменовано на державну установу «Південноукраїнська виправна колонія (№ 83)». З бездіяльністю відповідача щодо не застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні грошового забезпечення позивач не погоджується та вважає її протиправною.

Відповідач 18.06.2024 року подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що скасування судом п. 6 Постанови № 103 не відновлюють раніше діючий порядок, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття "відновлення" в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність. Наказом № 685/5 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу. Згідно примітки до тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. Відповідач у своїй діяльності повинен керуватись, зокрема, обов`язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому Відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку. З огляду на викладене, вважаємо вимоги Позивача безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій в зазначено, що з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Поряд із цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Відповідно, відновлено редакцію пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та якою визначалось граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.

Відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування заяви зазначено, що позивач проходив службу в ДУ «Північна виправна колонія (№ 90)» з 01.04.2020 року по 30.04.2022 року. Відповідно до наказу ДУ «Північна виправна колонія (№ 90)» від 20.04.2022 № 55/ОС підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника дільниці начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці соціальної реабілітації, було звільнено з органів ДКВС України 30.04.2022 відповідно до п. 7 ч. 1ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію». Однак звернувся з позовною заявою лише 27.05.2024 року з відповідними вимогами. Згідно вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Грошове забезпечення позивачу виплачувалось кожного місяця за період проходження служби, охоплюючи спірний період з 29.01.2020 року по день звільнення (30.04.2022р.), а отже, про його отримання в меншому розмірі, ніж передбачено законом, Позивач повинен був дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір та методику обчислення свого грошового забезпечення. Листом від 21.05.2024 року №24/12-790/Прг/вс установа вже інформувала адвоката позивача про обізнаність ОСОБА_1 про всі розміри сум нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, а також отримував повну інформацію щодо застосування нормативно-правових актів на підставі яких здійснювався розрахунок грошового забезпечення позивача. 12.05.2022 року установою видано ОСОБА_1 Довідку №28/9-2538/Сб про грошове забезпечення за останні двадцять чотири місяця перед звільненням останнього. Зазначена довідка містить повну інформацію щодо нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення ОСОБА_1 включаючи розміри посадового окладу та окладу за спеціальними званнями ОСОБА_1 при розгляді судової справи №420/4368/23 за

адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної установи «Північна виправна колонія (№90)», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент з питань виконання кримінальних покарань України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язати вчинити дії, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 року, досліджено копію трудової книжки, розрахунку вислугу років для призначення пенсії, грошового атестату № 25 від 12.05.2022, довідки про грошове забезпечення за останні 24 місяця, також довідка про середній заробіток позивача та розрахункові листи позивача за лютий 2022 року, березень 2022 року. При розгляді адміністративної справи № 420/21894/23, був ознайомлений з копією архівної відомості за період з квітня 2020 року по квітень 2022 року з детальним відображенням всіх виплачених сум грошового забезпечення ОСОБА_1 , яка була долучена до матеріалів відзиву на позовну заяву від 16.11.2023 року №28/12-1012/Нпр/ВС. З урахуванням викладеного, Позивач повинен був дізнався про порушення свого права починаючи з 30.01.2020, в подальшому 12.05.2022 року та при отриманні листа установи від 17.1.2023 року при цьому, позивач звернувся до суду 27.05.2024 року з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України.

10.07.2024 року позивач подав заперечення на заяву про залишення позову без розгляду, у яких зазначив, що спір у даній справі стосується перерахунку та виплати складових грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення та щомісячні додаткові види грошового забезпечення), позивача, що у тому числі є рівнозначним поняттю «заробітної палати». ст. 233 КЗпП України в різних редакціях аналогічно визначає строк звернення особи до суду, зокрема у спорах щодо виплати заробітної плати. Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2023 року у справі № 620/1201/23 вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді справи, що стосується виплати щомісячних складових грошового забезпечення, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ст. 122 КАС України. У зв`язку з цим, до вказаних правовідносин необхідно застосовувати положення КЗпП України, а не положення КАС України як про це зазначає відповідач. Частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції, яка діяла у проміжок часу з 29.01.2020 по 30.04.2022), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд виходить з наступного.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до ст.233 КЗпП України, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року).Позивач звільнений 30.04.2022 року.

Суд зазначає, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Такий правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.

На момент порушення прав позивача та його звільнення зі служби частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому саме вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22.Отже ОСОБА_1 не пропущений строк звернення до суду з позовом та підстави для задоволення зави відповідача про залишення позову без розгляду відсутні.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у періоди з 09.03.2006р. по 30.10.2019р. та з 01.04.2020 р. по 30.04.2022р. проходив службу в органах ДКВС України.

Відповідно до наказу ДУ «Північна виправна колонія (№ 90)» від 20.04.2022 № 55/ОС підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника дільниці начальника відділення соціально-психологічної служби дільниці соціальної реабілітації, звільнено з органів ДКВС України 30.04.2022 відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію». У наказі, зокрема, зазначено: виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; на день звільнення провести нарахування за невикористані щорічні чергові відпустки за 2021 рік у кількості 42 доби, за 2022 рік у кількості 15 діб (а.с.18).

Згідно листа ДУ «Північна виправна колонія (№90)» від 21.05.2024 року №24/12-790/Прг/вс на запит представник апозивача від 14.05.2024 року відповідно до вимог діючого законодавства розміри посадового окладу та окладу за спеціальними званими ОСОБА_1 розраховувались відповідно до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року №704, a також наказу МОУ від 13.03.2018 року №685/5, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року -1762 гривні (а.с.19-21).

Відповідач не заперечує, що нарахування та виплата основних і додаткових видів грошового забезпечення позивачу проводилась, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762грн).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною 4 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011) передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі Постанова КМУ № 704) затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови КМУ № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам" (далі Постанова КМУ № 103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові КМУ № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постанова КМУ № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.

Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови КМУ № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.

Згідно з п. 4 Постановою КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким, зокрема, були внесені зміни до в п. 4 Постанови КМУ № 704.

Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови КМУ № 103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови КМУ № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями ст. 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону № 2017).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).

Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі Закон № 294) та Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі Закон № 1082), Закон України від 2 грудня 2021 року №1928-IX "Про державний бюджет України на 2022 рік" (далі Закон №1928), Закону України від 3 листопада 2022 року №2710-IX "Про державний бюджет України на 2023 рік" (далі Закон №2710) - таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року набрання чинності Законом № 294 не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

У справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону № 294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 навів такі висновки: з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий висновок наведений Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21.

При цьому під час розгляду справи № 380/18850/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) положень п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.

У відповіді від 21.05.2024р. (вих. № 24/12-790/Прг/вс) відповідач зазначає, що починаючи з 01.01.2018 року, при розрахунку окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року 1762 грн.

Відповідач визнає, що при обчисленні посадового окладу та окладу за військове звання відповідач застосовував розмір - 1762 гривні (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року) при нарахуванні грошового забезпечення позивачу у 2020-2022 роках.

Суд зауважує, що слід також врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування інших складових грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розмір яких визначається з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням та грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, а також при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні.

Відповідно до приписів ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем законність оскаржуваної бездіяльності не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищевикладених мотивів, відтак, позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат сторонами не понесено, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 01.04.2020 по 30.04.2022 включно ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022.

Зобов`язати Державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення), матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.04.2020 по 30.04.2022 включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5.

Зобов`язати Державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» здійснити ОСОБА_1 новий розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 2 календарних роки служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, з урахуванням раніше виплаченої суми цієї допомоги.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293, 295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державна установа «Північна виправна колонія (№90)» (код ЄДРПОУ 08564699; адреса: вул. Некрасова, буд.234, м.Херсон, 73000).

СуддяМ.М. Аракелян