Рішення

від 15.11.2024 по справі 420/12556/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №420/12556/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області про стягнення середнього заробітку, інфляційних втрат та 3 відсотків річних, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області про стягнення 54721,80 грн. середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, стягнення 4966,76 грн. інфляційних втрат, стягнення 1809,90 грн. 3 відсотків річних.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.

Позов обґрунтований позивачем тим, що він з 07.06.1993 року по 25.07.2021 року проходила службу в органах УВС, МВС, МНС, ДСНС України. Перед звільненням місцем роботи була 10 державна пожежно-рятувальна частина Головного управління ДСНС України у Херсонській області, з якої позивачка звільнена наказом Начальника ГУ ДСНС у Херсонській області від 07.07.2021 року №31 з 25.07.2021 року. Наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 11.05.2021 року №299, зокрема, припинено 10 державну пожежно-рятувальну частину ГУ ДСНС України у Херсонській області, реорганізувавши її шляхом приєднання до 1 державного пожежно-рятувального запону ГУ ДСНС України у Херсонській області. Позивач вказує, що при звільненні з нею не було проведено остаточний розрахунок, зокрема одноразова грошова допомога при звільненні, яка входить до сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації при звільненні виплачена тільки 20.12.2021 року після численних звернень до Головного управління ДСНС України в Херсонській області. На підставі зазначеного, позивач вважає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні у неї виникло право на отримання середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

Відзив на позовну заяву відповідач до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 проходила службу в Десятій державній пожежно-рятувальній частині Головного управління ДСНС України у Херсонській області.

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області від 07.07.2021 року №311 ОСОБА_1 , молодшого сержанта служби цивільного захисту, диспетчера 10 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Херсонській області, з 25.07.2021 року звільнено зі служби цивільного захисту.

Наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 11.05.2021 року №299 «Про припинення осіб шляхом приєднання» припинено зокрема 10 державну пожежно-рятувальну частину Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (ідентифікаційний код 38386734), реорганізувавши її шляхом приєднання до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (ідентифікаційний код 38386410).

ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області щодо проведення з нею повного розрахунку при звільненні.

Листом від 13.10.2021 року Головне управління ДСНС України у Херсонській області у відповідь повідомило позивача, що при звільненні зроблено розрахунок грошової допомоги в сумі 151053,00 грн., однак оскільки кошторисом не заплановано одноразову грошову допомогу при звільненні осіб рядового і начальницького складу відділом економіки і фінансів Головного управління ДСНС України у Херсонській області 05.08.2021 року направлено до Державної служби України з надзвичайних ситуацій лист з розрахунком грошової допомоги звільненим у липні на отримання вищезазначених коштів, але кошти з ДСНС України не надійшли. Цим листом також повідомлено, що після отримання фінансування на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області гарантує термінове перерахування коштів.

Листом від 30.11.2021 року Головне управління ДСНС України у Херсонській області у відповідь повідомило позивача, що виплата остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільнені проводиться у строки виплати грошового забезпечення та відповідно у місяці звільнення, одноразова грошова допомога при звільненні буде виплачена після отримання фінансування на зазначені цілі з Державної служби України з надзвичайних ситуацій України.

Відповідно до виписки по картковому рахунку 20.12.2021 року до ОСОБА_1 надійшли кошти у сумі 148787,20 грн. (151053,00 грн. - 1,5 % військовий збір) в рахунок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

Позивач вважає, що у зв`язку із затримкою виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому вона має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 26.07.2021 року по день фактичного розрахунку 20.12.2021 року, інфляційних втрат та 3 відсотків річних, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Згідно з п. 9 розділу І «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 20 липня 2018 року №623 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 р. за №936/32388, грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу за місцем їх постійної служби.

Відповідно до п. 8 розділу XХVІІ «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту керівником відповідного органу управління (підрозділу), за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.

У зв`язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, на її думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

Відповідно до положень ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно положень ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу законів про працю України на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).

Так, в наведених справах Верховний Суд зазначав, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

У справі, що розглядається, спірний період тривав з 26.07.2021 року (наступний день за датою звільнення) по 20.12.2021 року, тобто у день, коли на рахунок позивача надійшли відповідні кошти.

Тобто, спірні правовідносини охоплюють період, який виник до 19 липня 2022 року.

Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у справі, є 25.07.2021 року - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23.

Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі становить з 26.07.2021 року до 20.12.2021 року.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, відповідно до п. 5, 8 якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, позивачу нараховано за травень 2021 року - 11204,91 грн. та за червень 2021 року - 11204,91 грн. Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 367,37 грн. (11204,91 грн. * 2 місяці : 61 календарний день), а не як вказує позивач у позовній заяві 521,16 грн. (11204,91 грн. * 2 місяці : 43 робочих дні).

Період затримки розрахунку при звільненні становить - 104 робочих дні за період з 26.07.2021 року до 20.12.2021 року, а не як вказує позивач у позовній заяві - 105 днів.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню за весь час затримки розрахунку при звільненні становить: 367,37 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 104 (днів затримки розрахунку) = 38206,48 грн., а не 54721,80 грн. згідно здійсненого позивачем розрахунку.

Суд зазначає про відсутність підстав для застосування принципу співмірності в даному випадку, оскільки відсоток несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 26.07.2021 року по 20.12.2021 року складає 395,36 % (151053,00 грн. - грошове забезпечення позивача, виплачене йому з порушенням термінів / 38206,48 грн. - середній заробіток за весь час затримки розрахунку (104 дні) х 100).

Враховуючи зазначене, у суду є всі підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 38206,48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням належних податків та зборів.

Суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, відносини, що регулюються цивільним законодавством, визначені ст. 1 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1, 2 якої цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що ст. 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З метою запровадження дієвого механізму контролю за повним та своєчасним розрахунком з боку роботодавця при звільненні з працівником законодавцем було закріплено на рівні закону (ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України) забезпечувальний засіб - виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказані положення є тою спеціальною нормою, якою врегульовано відповідний компенсаційний механізм для працівника в разі несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Тобто, цей механізм/інструмент одночасно є істотною мірою майнової відповідальності роботодавця в разі невиконання означеного комплексу дій та запобіжником від можливих зловживань, а також компенсаційним механізмом для працівника.

Суд звертає увагу, що такий компенсаційний механізм не є та не може бути джерелом збагачення для працівника, а є мірою відповідальності відповідного роботодавця та компенсацією у майновому вираженні за невиконання роботодавцем своїх обов`язків своєчасно та в повному обсязі.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що положення ст. 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відповідно до статті 1 якого підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація, тощо).

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення 4966,76 грн. інфляційних втрат та стягнення 1809,90 грн. 3 відсотків річних є необґрунтованими та безпідставними, не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат, зокрема, сплаченого судового збору, він підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань у відповідності до приписів ст. 139 КАС України.

Щодо витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн., то суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги від 05.02.2024 року; квитанція до прибуткового косового ордера №1 від 05.02.2024 року про оплату послуг на суму 5000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Суд звертає увагу, що ця справа є справою незначної складності, яка розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, вона не містить великої кількості документів, які потребують вивчення та їх аналізу.

Виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (вул. Молодіжна, буд. 6, м. Херсон, 73022, код ЄДРПОУ 38386410) про стягнення 54721,80 грн. середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, стягнення 4966,76 грн. інфляційних втрат, стягнення 1809,90 грн. 3 відсотків річних - задовольнити частково.

Стягнути з Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області на користь ОСОБА_1 38206,48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відрахуванням належних податків та зборів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з Першого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (вул. Молодіжна, буд. 6, м. Херсон, 73022, код ЄДРПОУ 38386410) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяЛеонід СВИДА