Рішення

від 18.11.2024 по справі 420/25248/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/25248/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 09 серпня 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) відносно ОСОБА_1 № Ф-19880-51 У від 11.11.2020 року на суму 35 588,74 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) відносно ОСОБА_1 № Ф-19880-51 У від 22.07.2021 року на суму 2 200 грн.;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області здійснити в інформаційно-комунікаційній системі ДПС коригування даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме вказати, що за 2017-2020 роки розмір заборгованості зі сплати нарахованого єдиного внеску становить 15 772,02 (п`ятнадцять тисяч сімсот сімдесят дві грн. 02 коп.) гривні, а саме: за 2017 рік відсутня заборгованість з оплати єдиного внеску; за 2018 рік заборгованість з оплати єдиного внеску становить 1638,12 грн., та складається з боргу за листопад 2018 року у розмірі 819,06 грн., за грудень 2018 року у розмірі 819,06 грн.; за 2019 рік заборгованість з оплати єдиного внеску становить 11 016, 72 грн.; за 2020 рік заборгованість з оплати єдиного внеску становить 3117,18 та складається з боргу за січень 2020 року у розмірі 1039,06 грн.; за лютий 2020 у розмірі 1039,06 грн.; за червень 2020 року у розмірі 1039,06 грн.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначає, що у червні 2024 року позивачу під час звернення до нотаріуса з питань оформлення права на спадщину стало відомо, що у Суворовському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкриті наступні виконавчі провадження: ВП № 68237374 з виконання вимоги про сплату боргу №Ф-19880-51У від 22.07.2021р., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС в Одеській області грошової суми у розмірі 2 200 грн.; ВП № 74213382, з виконання вимоги №Ф-19880-51У від 11.11.2020р., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС в Одеській області грошової суми у розмірі 35 588,74 грн.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 , який не здійснює діяльність ФОП та не отримує дохід, податковий орган протиправно нарахував ЄСВ за місяці, в які він працював найманим працівником, та його роботодавці вже сплатили за нього ЄСВ, що призвело до безпідставного подвійного нарахування ЄСВ за один і той самий період. Вказаний стан речей є протиправним, а оскаржувані вимоги про сплату боргу підлягають скасуванню. При цьому, позивач визнає правильність нарахування ЄСВ за листопад і грудень 2018 року по 819,06 грн., а разом 1638,12 грн.; за весь 2019 рік у сумі 11 016,72 грн.; за січень, лютий, червень 2020 року по 1039, 60 грн., а разом 3117,18 грн., тобто всього за період з 2017 по 2020 рік позивачу необхідно сплатити 15 772,02 грн. замість неправомірно порахованих 37 788,74 грн.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

Відповідач відзив на позов до суду не подав.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

11 листопада 2020 року Головним Управлінням Державної податкової служби в Одеській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19880-51 У відносно ОСОБА_1 на суму 35 588,74 гривень.

22 липня 2021 року Головним Управлінням Державної податкової служби в Одеській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19880-51 У відносно ОСОБА_1 на суму 2 200 гривень.

Як зазначив позивач, у червні 2024 року позивачу під час звернення до нотаріуса з питань оформлення права на спадщину стало відомо, що у Суворовському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

відкриті наступні виконавчі провадження: ВП № 68237374, з виконання вимоги про сплату боргу №Ф-19880-51У від 22.07.2021р., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС в Одеській області грошової суми у розмірі 2 200 грн.; ВП № 74213382, з виконання вимоги №Ф-19880-51У від 11.11.2020р., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС в Одеській області грошової суми у розмірі 35 588,74 грн.

У зв`язку з чим, представник позивача звернулася із адвокатським запитом до ГУ ДПС в Одеській області для отримання роз`яснень щодо підстав винесення даних вимог.

01.07.2024 року поштою було отримано відповідь ГУ ДПС в Одеській області № 24810/6/15-32-16-05-06 від 20.06.2024 року на адвокатський запит, до якої приєднано: копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19880-51 У від 11.11.2020 року на суму 35 588,74 грн. та копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19880-51 У від 22.07.2021 року на суму 2 200 грн.

В самій відповіді № 24810/6/15-32-16-05-06 від 20.06.2024 року ГУ ДПС в Одеській області повідомило, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС в Одеській області, Суворовській ДПІ, як суб`єкт підприємницької діяльності з 14.07.2010 року, загальна система оподаткування.

Згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок у розмірі 37 788,74 грн., а саме: за 2017 рік нараховано єдиний внесок у розмірі 8 448,00 грн., за 2018 рік нараховано єдиний внесок у розмірі 9 828,72 грн., за 2019 рік нараховано єдиний внесок у розмірі 11 016,72 грн., за 2020 рік нараховано єдиний внесок у розмірі 8 495,30 грн.

Вказані нарахування здійснені на підставі положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» про те, що сплата ЄСВ є обов`язковою незалежно від факту отримання доходу.

Позивач підтверджує, що дійсно ОСОБА_1 зареєстрував ФОП у 2010 році та здійснив спробу займатися підприємницькою діяльності, проте в нього не вийшло.

У серпні 2012 року він влаштувався працювати найманим працівником в ТОВ «ІЗТ» (код ЄДРПОУ 33558271).

З тих пір ОСОБА_1 господарську діяльність через свій ФОП не здійснював, дохід не отримував, звіти не подавав. Наразі здійснюються процес припинення ФОП, який позивачем з 2012 року не використовується та не буде використовуватись.

Отримавши 01.07.2024 року копії оскаржуваних документів, 08.07.2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся у 10-ти денний строк до Державної податкової служби України зі скаргою на вимоги про сплату боргу.

Рішенням №22831/6/99-00-06-02-01-06 від 26.07.2024 року відмовлено у задоволенні скарги, оскільки скаржником був пропущений строк на адміністративне оскарження, та зазначено, що скаржник має право оскаржити вимоги в судовому порядку.

ОСОБА_1 вважає протиправними винесені податкові вимоги про сплату боргу та не погоджується з нарахованими сумами заборгованості, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Як встановлено судом, згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок у розмірі 37 788,74 грн., а саме: за 2017 рік нараховано єдиний внесок у розмірі 8 448,00 грн., за 2018 рік нараховано єдиний внесок у розмірі 9 828,72 грн., за 2019 рік нараховано єдиний внесок у розмірі 11 016,72 грн., за 2020 рік нараховано єдиний внесок у розмірі 8 495,30 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не здійснює господарську діяльність на своєму ФОП, та в період з 2017 року по 2020 рік працював найманим працівником.

Згідно довідки за Формою ОК-5 від 04.07.2024 року, ОСОБА_1 працював, та роботодавцями сплачено за нього ЄСВ у такі періоди.

У 2017 році - весь рік ОСОБА_1 працював в ТОВ «ІТЗ» (ЄДРПО 33558271) та є наявна, що роботодавець сплатив страхові внески з суми заробітку 123 974,48 грн. (тобто сплачено ЄСВ 27 274,38 грн.).

Отже відсутні підстави для нарахування ДПС ЄСВ за 2017 рік у розмірі 8 448,00 грн.

У 2018 році - ОСОБА_1 працював в ТОВ «ІТЗ» (ЄДРПО 33558271) з початку року і до жовтня 2018 року, та є відмітка, що роботодавець сплатив страхові внески з суми заробітку 113 428,49 грн. (тобто сплачено ЄСВ 24 954,27 грн.).

Оскільки позивач не працював у листопаді 2018 та грудні 2018, то орган ДПС міг нарахувати ЄСВ (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн.) по 819,06 грн. за листопад і грудень, що загалом складає 1638,12 грн.

Органом ДПС за 2018 рік нараховано 9 828,72 року, з яких відсутні підстави для нарахування 8 190,60 грн.

У 2019 році ОСОБА_1 не працював, тобто ДПС правильно нарахувало ЄСВ у розмірі 11 016, 72 грн.

У 2020 році ОСОБА_1 працевлаштувався з липня 2020 року в ТО СГС «Таврія» і роботодавець за липень-грудень 2020 року сплатив страхові внески з суми заробітку 28 903, 19 грн. (тобто сплачено ЄСВ 6 358,70 грн.).

При цьому, згідно абзацу першого пункту 9-10 розділу УІІІ Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе.

Тобто за 2020 рік орган ДПС мав право нарахувати ЄСВ (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 4723 грн.) за січень у розмірі 1039,06 грн., за лютий у розмірі 1039,06 грн., за червень у розмірі 1039,06 грн., що загалом складає 3117,18 грн.

Органом ДПС за 2020 рік нараховано 8 495,30 року, з яких відсутні підстави для нарахування 5 378,12 грн.

З встановлених обставин вбачається, що ОСОБА_1 , який не здійснює діяльність ФОП та не отримує дохід, податковий орган протиправно нарахував ЄСВ за місяці, в які він працював

найманим працівником, та його роботодавці вже сплатили за нього ЄСВ, що призвело до безпідставного подвійного нарахування ЄСВ за один і той самий період.

При цьому, позивач визнає правильність нарахування ЄСВ за за листопад і грудень 2018 року по 819,06 грн., разом у сумі 1638,12 грн., за весь 2019 рік у сумі 11 016,72 грн., за січень, лютий, червень 2020 року по 1039, 60 грн., а разом у сумі 3117,18 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що всього за період з 2017 по 2020 рік позивачу необхідно сплатити 15 772,02 грн. замість неправомірно порахованих 37 788,74 грн.

Отже, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у вищезазначені періоди, за який винесена оскаржувана вимога у частині нарахування ЄСВ у розмірі 22 016,72 грн. (37 788,74 грн. - 15 772,02 грн.), нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача доходу від підприємницької діяльності, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивачка є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд (п.79 постанови ВП Верховного Суду).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску, серед іншого, є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Таким чином, враховуючи те, що позивач не здійснював діяльність та не отримував дохід у спірний період, як фізична особа-підприємець, суд вважає, що у нього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок .

Таким чином, враховуючи встановлені судом фактичні обставини даної справи, а також правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19, суд доходить висновку, що у позивача відсутній обов`язок для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи підприємця в частині суми у розмірі 22 016,72 грн., а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19880-51 У від 11.11.2020 року в частині суми боргу у розмірі 22 016,72 грн. є протиправною та підлягає скасуванню та вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19880-51 У від 22.07.2021 року на суму 2 200 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові вимоги, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Порядок), затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року № 5, визначає правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Відповідно до п. 3 розділу І Порядку оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Для забезпечення достовірності відображення облікових показників в ІКП структурними підрозділами за напрямами роботи здійснюється попередній та загальний контроль у терміни, встановлені цим Порядком.

Згідно з пунктами 4-5 розділу І Порядку відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи.

Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.

Дії працівників територіальних органів ДПС під час відображення в інформаційній системі первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку передбачено, що з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративнотериторіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Податковому органу, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду.

Згідно з п. 3 розділу ІІ Порядку ІКП закриваються структурним підрозділом, що здійснює облік платежів, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників у податкових органах у зв`язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об`єктів оподаткування, або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.

При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

Механізм відображення в інформаційній системі результатів адміністративного та/або судового оскарження донарахованих сум з відповідним перенесенням до ІКП передбачений Розділом V Порядку, відповідно до якого працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/ або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2018 року у справі № 816/2042/16, у платника податків наявний матеріальноправовий інтерес в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

Відтак, з метою належного захисту прав, свобод, інтересів позивача, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача здійснити в інформаційно-комунікаційній системі ДПС коригування даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) підлягає задоволенню, шляхом зобов`язання відповідача внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 22 016,72 грн. є належним способом захисту та відповідає двом іншим вимогам.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби в Одеській області № Ф-19880-51 У від 22.07.2021 року на суму 2 200 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби в Одеській області № Ф-19880-51 У від 11.11.2020 року в частині суми боргу у розмірі 22 016,72 грн.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби в Одеській області внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 шляхом виключення суми заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 22 016,72 грн. (двадцять дві тисячі шістнадцять гривень сімдесят дві копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166).

Суддя С.О. Cтефанов