Рішення

від 19.10.2024 по справі 520/21005/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2024 р. № 520/21005/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Дергачівського відділу ГУ ДМС України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Дергачівського відділу ГУ ДМС України в Харківській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503- ХІІ;

- зобов`язати Дергачівський відділ ГУ ДМС України в Харківській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру та у подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_1 згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, а саме виключно за прізвищем, іменем та по батькові (ст. ст. 28, 294, 296 Цивільного кодексу України), роком народження та місцем реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до територіального підрозділу міграційної служби із заявою щодо видачі нового паспорта у виді книжечки у зв`язку із втратою. Однак, листом від 10.07.2024 відповідач відмовив, в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року. Позивач вважає вказану відмову такою, що порушує його законні права та інтереси, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позову. Відповідач зазначив, що позивач двічі звертався до ГУ ДМС у Харківській області з питання отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у 2016 та у 2018 роках. Після оформлення такого документа вперше, 25.01.2016 серії НОМЕР_1 було присвоєно УНЗР 19740118-01075, котрий є незмінним протягом усього життя громадянина України. При зверненні за отриманням вказаного документа ОСОБА_1 не заявляв будь-яких зауважень чи заперечень з релігійних переконань стосовно зазначеного документа. Відповідач вважає позов необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні.

Дергачівський відділ ГУ ДМС України в Харківській області, у встановлений судом строк, відзив на позовну заяву не надав.

Позивач надав додаткові пояснення у справі, в яких вказав, що він дійсно у 2016 та у 2018 роках отримував паспорт громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, однак, вважав ці документи сприйнятними для його релігійних переконань, а про присвоєння йому УНЗР останньому не було відомо.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , 08.07.2024 звернувся з заявою до Дергачівського відділу ГУ ДМС України в Харківській області з заявою щодо видачі паспорту громадянина України у формі книжечки, відповідно до пункту 3 "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою ВРУ від 26 червня 1992 року за № 2503-Х11 із наступними змінами та доповненнями, у зв`язку із втратою свого паспорту.

Листом від 10.07.2024 №6336-445/6336-24 позивачеві було повідомлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503 - XII.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулась за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі за текстом - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі за текстом - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі за текстом - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною 1 статті 4 Закону №5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 № 1474-VIII, який набрав чинності з 1 жовтня 2016 року, (далі за текстом - Закон № 1474-VIII) статтю 13 Закону № 5492-VI доповнено частиною 3 наступного змісту: «Паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія».

Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.

Пунктами 14 та 32 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім`я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.

Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі № 260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 240/575/20.

Дослідивши заяву позивача, суд прийшов до висновку, що така заява за формою та змістом не відповідає вимогам до заяви-анкети в розумінні наведених законодавчих приписів.

Стосовно доводів позивача про відмову від оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки у зв`язку з релігійними та іншими переконаннями та посилання на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17, суд зазначає наступне.

Так, правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.

Відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

У зразковій справі №806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ.

Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що дана адміністративна справа не може бути визначена типовою, з огляду на наступне.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ОСОБА_1 вже двічі звертався до ГУ ДМС у Харківській області з питання отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у 2016 та у 2018 роках. Після оформлення такого документа вперше, 25.01.2016 серії НОМЕР_1 було присвоєно УНЗР 19740118-01075, котрий є незмінним протягом усього життя громадянина України. При зверненні за отриманням вказаного документа ОСОБА_1 не заявляв будь-яких зауважень чи заперечень з релігійних переконань стосовно зазначеного документа.

Вказані обставини також не заперечуються позивачем.

Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статті 10 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Суд зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, на яку посилається позивач, стосується питань захисту прав і свобод громадян, які не надають згоду на обробку персональних даних, оскільки побоюються настання тяжких негативних наслідків з мотивів релігійних переконань.

У мотивувальній частині постанови Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 вказано на необхідність врахування державою "побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю".

Однак, у даному випадку позивачем не обґрунтовано, яким чином оформлення паспорта у вигляді ID-картки впливатиме на його приватне життя, з огляду на те, що останній у 2016 та у 2018 році вже оформив паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у зв`язку з чим надав згоду на обробку персональних даних і внесення відомостей про нього до ЄДДР із наступним формуванням унікального номера запису у Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР № 19740118-01075).

Відомості про такий номер внесені у паспорт громадянина України для виїзду за кордон, про що позивач мав бути обізнаний, при наданні ОСОБА_1 згоди на внесення відомостей про нього до ЄДДР при оформленні та отриманні паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Суд звертає увагу, що в даному випадку УНЗР у відношенні ОСОБА_1 , який є незмінним та повторно не присвоюється, вже сформований за його особистою згодою та відомості про нього внесені до ЄДДР, відтак доводи позивача щодо його відмови від формування УНЗР відносно нього та внесення відомостей відносно нього до ЄДДР є безпідставними.

Попереднє отримання позивачем паспорта громадянина України у формі ID-картки або паспорту громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права особи та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.

З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 160/1/21, від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21 та від 29.02.2024 у справі №280/5678/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, у зразковій справі № 806/3265/17 правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі захистила реальні побоювання громадян, які відмовляються від внесення персональних даних в ЄДДР, у зв`язку з побоюванням настання тяжких негативних наслідків, а не у зв`язку з небажанням його отримання.

У межах даної справи позивачем не обґрунтовано, яким чином оформлення паспорта у вигляді ID-картки впливатиме на його приватне життя чи буде "надмірним тягарем", про що наголошено в мотивувальній частині Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), з огляду на те, що в 2016 та в 2018 році ОСОБА_1 вже оформлено біометричний закордонний паспорт, виданий засобами Єдиного державного демографічного реєстру, за його особистим бажанням та згодою.

У даному випадку УНЗР у позивача сформований, тому підстави для побоювання такого формування, наведені позивачем у позовній заяві, відсутні.

Таким чином, дана справа не є типовою до зразкової справи №806/3265/17, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду, в якій позивач категорично відмовлялася від обробки її даних засобами реєстру з будь-якою метою.

У спірних правовідносинах таку обробку уже проведено за згодою позивача, а оформлення чи відмова від оформлення нового документа засобами ЄДДР на наявність у реєстрі раніше сформованого УНЗР не вплине, тому не становитиме жодного втручання у приватне життя позивача.

Суд вважає, що якщо особа вже надала згоду на оброку даних засобами ЄДДР з формуванням УНЗР при формуванні паспорта для виїзду за кордон, виготовлення кого є правом особи, а не її обов`язком, то відповідно її відмова від виготовлення паспорта громадянина України у формі ID-картки засобами ЄДДР є не обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.12.2022 у справі №160/1/21, від 21.11.2023 у справі №380/5977/21 і від 25.04.2024 у справі №300/5054/23.

Так, позивач, під час звернення до суду з адміністративним позовом не навів жодних обставин щодо наявності в нього законних підстав для отримання паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року з посиланням на обставини, які охоплювалися розглядом зразкової справи, на яку і посилається позивач.

Інших правових підстав позивач у позовній заяві не навів.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Дергачівського відділу ГУ ДМС України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА