Рішення

від 18.11.2024 по справі 120/4751/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 листопада 2024 р. Справа № 120/4751/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Жмеринської окружної прокуратури до Жмеринської міської ради Вінницької області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації та Міністерство культури та інформаційної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов керівника Жмеринської окружної прокуратури до Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю Жмеринської міської ради щодо не утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини.

Ухвалою суду від 16.04.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом прокурора та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою також задоволено клопотання прокурора (позивача) про залучення третіх осіб та залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації, Міністерство культури та інформаційної політики України.

30.04.2024 року через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли письмові пояснення від Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації (далі третя особа 1, Управління). Зокрема, представник Управління зазначив, що відповідно до пп. 11 п. "б" ст. 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері освіти, охорони здоров`я, культури, молодіжної політики, фізкультури і спорту, утвердження української національності та громадянської ідентичності належить забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

На думку третьої особи 1, наявність спеціально уповноваженого органу культурної спадщини Жмеринської міської ради надасть можливість здійснення моніторингу об`єктів культурної спадщини на території громади, оперативного прийняття рішень щодо їх збереження, реставрації та відновлення.

Відтак третя особа 1 виступає на стороні прокурора та підтримує заявлені ним позовні вимоги.

30.04.2024 року через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли письмові пояснення від Міністерства культури та інформаційної політики України (далі третя особа 2, Міністерство), яке в якості центрального органу виконавчої влади зазначає, що не має відокремлених структурних підрозділів, які б могли забезпечити виконання вимог законодавства щодо збереження та охорони культурної спадщини, водночас законодавець наділив такими функціями, зокрема, громади, які діють через відповідні виконавчі органи органів місцевого самоврядування.

Третя особа 2 вказує, що відсутність такого виконавчого органу сприятиме як порушенням законодавства про охорону культурної спадщини, що можуть призвести до невідворотних змін у вигляді та традиційному характері міського середовища, так і неможливості контролю Міністерством стану збереження характерного міського середовища, цінної історичної забудови та притягнення винних у порушенні законодавства про охорону культурної спадщини осіб до відповідальності.

Міністерством за результатами перевірки актуальної бази даних Міністерства станом на момент подачі цих пояснень також встановлено, що звернень від Жмеринської міської ради Вінницької області щодо погодження створення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини та призначення його керівника не надходило.

Тому Міністерство виступає на стороні прокурора та підтримує заявлені ним позовні вимоги.

01.05.2024 року через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява, яка за своїм змістом є відзивом на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні, з підстав того, що органи виконавчої влади не можуть втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень. Окрім того, представник відповідача вказує на відсутність підстав для звернення прокурора в інтересах держави з даним позовом.

07.05.2024 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій останній наводить свої аргументи на спростування доводів відповідача викладених у відзиві.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, а також пояснення по суті спору, суд встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, затверджено Список історичних населених місць України (міста і села міського типу), до якого увійшли місто Жмеринка Вінницької області (дата заснування або перша писемна згадка кінець XIX століття) та селище міського типу Браїлів Вінницької області (дата заснування або перша писемна згадка XV століття).

Водночас, згідно інформації Жмеринської міської ради Вінницької області від 28.02.2024 № 01-2024/580, у складі виконавчих органів спеціально уповноважений орган у сфері охорони культурної спадщини не створено. Зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вказані повноваження знаходяться в органі охорони культурної спадщини Вінницької ОВА.

Поряд з цим, згідно інформації Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації № 07-15-295 від 06.03.2024, звернень від Жмеринської міської ради Вінницької області або ж Браїлівської селищної ради Жмеринського району щодо надання погоджень на створення спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини та листів з пропозиціями про погодження у Міністерстві культури та інформаційної політики України про створення спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України (м. Жмеринка, смт Браїлів) до Управління не надходило.

Відповідно до інформації Міністерства культури та інформаційної політики України, наданої у листі № 06/15/2793-24 від 27.03.2024, за результатами перевірки актуальної бази даних документообігу МКІП, за погодженням щодо утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини Жмеринська міська рада Вінницької області міська рада, колишня Браїлівська селищна рада Жмеринського району не звертались.

За наведених обставин прокурор вважає, що відповідач допускає неправомірну бездіяльність не створюючи спеціально уповноважений орган з питань охорони культурної спадщини, а тому звертається до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано Законом України № 1805-III від 08.06.2000 "Про охорону культурної спадщини" (далі Закону № 1805-III ).

За приписами статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" культурна спадщина сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;

об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам`ятка культурної спадщини (далі пам`ятка) об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

охорона культурної спадщини система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

історичне населене місце населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких, серед інших, належать виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Частиною третьою статті 3 Закону № 1805-III визначено, що відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених місць України, утворюється місцевою радою за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 1805-III до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; забезпечення дотримання режиму використання пам`яток місцевого значення, їх територій, зон охорони; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.

Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради щорічно звітують перед центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини та громадськістю про стан збереження об`єктів культурної спадщини (частина третя статті 6 Закону № 1805-III).

Таким чином, на відповідний орган сільської, селищної, міської ради у сфері охорони культурної спадщини покладені відповідні функції щодо збереження пам`яток місцевого значення, а відсутність такого органу створює загрозу їх пошкодження чи знищення, а також уникнення фінансової відповідальності особами, якими допущено порушення вимог Закону № 1805-III.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За нормами абзацу 11 частини першої статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) виконавчі органи рад органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Стаття 5 Закону № 280/97-ВР визначає, що до системи місцевого самоврядування входять, зокрема, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (частина перша статті 11 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно підпункту 5 пункту "б" частини першої статті 31 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.

Підпунктом 10 пункту "б" статті 32 Закону № 280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад делеговано повноваження щодо забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 3 Закону № 1805-III виконавчий орган сільської, селищної, міської ради з питань, передбачених підпунктом 5 пункту "б" частини першої статті 31 і підпунктом 10 пункту "б" статті 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

З матеріалів справи слідує, що станом на момент звернення прокурором до суду Жмеринською міською радою Вінницької області не утворено спеціально уповноважений орган у сфері охорони культурної спадщини.

Вказаний факт підтверджується листом відповідача від 28.02.2024 року №01-2024/580 у відповідь на звернення Жмеринської окружної прокуратури (а.с. 24).

Слід зауважити, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» до складу Жмеринської міської територіальної громади увійшла територія Браїлівської селищної ради Жмеринського району Вінницької області (смт Браїлів).

Поряд з цим, згідно інформації Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації № 07-15-295 від 06.03.2024, звернень від Жмеринської міської ради Вінницької області або ж Браїлівської селищної ради Жмеринського району щодо надання погоджень на створення спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини та листів з пропозиціями про погодження у Міністерстві культури та інформаційної політики України про створення спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України (м. Жмеринка, смт Браїлів) до Управління не надходило.

Відповідно до інформації Міністерства культури та інформаційної політики України, наданої у листі № 06/15/2793-24 від 27.03.2024, за результатами перевірки актуальної бази даних документообігу МКІП, за погодженням щодо утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини Жмеринська міська рада Вінницької області міська рада, колишня Браїлівська селищна рада Жмеринського району не звертались.

Отже, факт не утворення спеціально уповноваженого органу у сфері охорони культурної спадщини у Жмеринській міській раді, який підтверджується вищезазначеними листами Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації та Управління дозвільно-погоджувальної документації Міністерства культури та інформаційної політики, вказує, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для звернення прокурора до суду з відповідними позовними вимогами, виходячи з наступного.

Так, статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до норм Закону України «Про прокуратуру» прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні інтереси держави, що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі, й територіальних громад.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначено, що із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно-значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а та від 05.11.2019 по справі № 804/4585/18.

Згідно ч. 3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Предметом даного позову є бездіяльність Жмеринської міської ради Вінницької області, яка полягає в тому, що відповідачем, заходи щодо створення спеціально уповноваженого виконавчого органу охорони культурної спадщини протягом тривалого часу не вживалися та не вживаються.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві в і такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, в обґрунтування звернення до суду з самостійним позовом, прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист інтересів держави тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Частиною 4 ст. 5 КАС України визначено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Частинами 3 - 5 ст. 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист інтересів держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст. 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді сформувала правовий висновок про те, що ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ж із ч. 4 ст. 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду у цьому рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

У другому випадку прокурор повинен довести факт відсутності органу уповноваженого державою здійснювати захист її інтересів у цій сфері.

У зв`язку із зазначеним представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави не залишились незахищеними.

Зазначене повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини та узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду.

Зокрема, як вбачається з Огляду судової практики Європейського суду з прав людини, який опубліковано на сайті ЄСПЛ: «Роль прокурора при розгляді справ, що не відносяться до сфери кримінального права» - ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у провадженні по звичайних цивільних справах. Розглядаючи кожен випадок індивідуально, Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципам статті 6 Конвенції про право на справедливий розгляд справи незалежним та неупередженим судом, дотримання змагальності процесу, рівноправності сторін, права на доступ до суду, принципу правової певності, внаслідок чого в окремих випадках, зокрема у справі «Менчинська проти Російської Федерації» 15.01.2009, Суд дійшов висновку, що за певних обставин (для захисту прав безпомічних груп населення (дітей, інвалідів), у випадках, коли таке порушення стосується інтересів великої кількості громадян або коли вимагається захистити інтереси держави, виступ прокурора на боці однієї з сторін може бути виправданим.

За змістом усталеної практики Верховного Суду прокурор не може замінювати лише належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Належним суб`єктом владних повноважень для захисту інтересів держави є не будь-який орган, що уповноважений державою здійснювати певні функції контролю у певній сфері, а лише той, який має відповідні повноваження для захисту таких інтересів.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на здійснення такого захисту, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, постанова Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 918/323/17, ухвали Верховного Суду від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 16.05.2018 у справі № 826/13768/16).

Звертаючись до суду із заявою про захист державних інтересів, органи прокуратури реалізують конституційну функцію представництва інтересів держави у суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом адміністративного процесу і його участь у адміністративному судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що предметом цього спору є бездіяльність органу місцевого самоврядування зокрема Жмеринської міської ради Вінницької області, яка належним чином не здійснює свої обов`язки передбачені Законом.

Таким чином, Жмеринська окружна прокуратура звернулася з цим позовом до суду на захист інтересів держави самостійно, у порядку, визначеному ч. 5 ст. 53 КАС України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зокрема, щодо подання позовної заяви.

У даному випадку, порушення допущено самою Жмеринською міською радою Вінницької області, яка є органам, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а отже у конкретній справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути лише однією стороною або позивачем, або відповідачем.

Отже, враховуючи те, що позивач та відповідач в даній справі збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем, то з огляду на предмет спору Жмеринська міська рада Вінницької області у даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.

При цьому, інший орган, який має повноваження щодо захисту інтересів держави або територіальної громади з вказаного питання, відсутній.

Отже, невиконання відповідачем вимог законодавства може призвести до порушення суспільних інтересів та інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини в частині забезпечення належного захисту гарантованих державою прав у цій сфері.

Також, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора, зазначаючи, що рішення про утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини суттєво вплине на організаційну структуру апарату та виконавчого комітету органу місцевого самоврядування. Збільшення чисельності штатних працівників неодмінно призведе до збільшення видатків місцевого бюджету на заробітну плату таким працівникам, що у умовах воєнного стану є не виправданим та не логічним.

Такі доводи відповідача суд також вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують наявності порушень вимог законодавства з урахуванням наступного.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурну спадщину» № 1805-111 від 08.06.2000 (далі - Закон), державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини), зокрема належать, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Частиною 3 ст. 3 Закону визначено, що відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених місць України, утворюється місцевою радою за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, затверджено Список історичних населених місць України (міста і села міського типу), до якого увійшли місто Жмеринка Вінницької області (дата заснування або перша писемна згадка кінець XIX століття) та селище міського типу Браїлів Вінницької області (дата заснування або перша писемна згадка XV століття).

Згідно ч. 5. ст. 3 Закону виконавчий орган сільської, селищної, міської ради з питань, передбачених підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 31 (організація охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників) і підпунктом 10 пункту «б» статті 32 (забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання) Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону, рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Законом України «Про охорону культурної спадщини» чітко визначені повноваження органів охорони культурної спадщини, зокрема, ч. 2 ст. 6 вказаного Закону визначено, що до компетенції у сфері охорони культурної спадщини виконавчого органу сільської, селищної, міської ради належить ряд повноважень, зокрема: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам`яток та в історичних ареалах населених місць; забезпечення дотримання режиму використання пам`яток місцевого значення, їх територій, зон охорони; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини; та інші.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради щорічно звітує перед центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини та громадськістю про стан збереження об`єктів культурної спадщини.

Частиною 4 ст. 6 Закону встановлено, що сільські, селищні, міські голови призначають на посаду і звільняють з посади керівників відповідних органів охорони культурної спадщини за погодженням з органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону.

Невиконання вимог законодавства щодо утворення спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини та здійснення ними своїх повноважень підриває авторитет держави, якою гарантовано охорону культурної спадщини.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що в даному випадку саме на відповідача Жмеринську міську раду покладено обов`язок щодо створення відповідного виконавчого органу міської ради населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених місць України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Враховуючи вищенаведене, Закон України «Про охорону культурної спадщини», встановлює вимоги щодо утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини.

Водночас, матеріалами справи, зокрема і поясненнями третьої особи Міністерства культури та інформаційної політики України доводиться, що за погодженням щодо утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини та призначення його керівника Жмеринська міська рада не зверталась.

Таким чином з урахуванням встановлених обставин, існують підстави зобов`язати Жмеринську міську раду створити спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини на умовах і в порядку, визначених Законом України №1805-III від 08.06.2000 року "Про охорону культурної спадщини".

Згідно з частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість вимог прокурора, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки під час розгляду справи не залучались свідки та не проводились експертизи, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Жмеринської міської ради Вінницької області (код ЄДРПОУ 03084233) щодо не утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини.

Зобов`язати Жмеринську міську раду Вінницької області (код ЄДРПОУ 03084233) утворити спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини на умовах і в порядку, визначених Законом України № 1805-III від 08.06.2000 "Про охорону культурної спадщини".

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Керівник Жмеринської окружної прокуратури (вул. Національна, 6А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код ЄДРПОУ 02909909)

Відповідач: Жмеринська міська рада (вул. Центральна, 4, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код ЄДРПОУ: 03084233)

Треті особи: Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації (вул. Соборна, 15а, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43723537).

Міністерство культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка, 19, м. Київ, код ЄДРПОУ 43220275).

СуддяЧернюк Алла Юріївна