Рішення

від 19.11.2024 по справі 160/25046/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 рокуСправа №160/25046/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання протиправною відмови, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.09.2024р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги та просить:

- визнати протиправною відмову у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 ;

- скасувати наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги призначити позивачу адвоката, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, у порядку, визначеному цим Законом.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваним наказом відповідач відмовив позивачеві у наданні безоплатної вторинної правової допомоги за його заявою від 05 вересня 2024р. на підставі ч.4 ст.14 Закону України від 02.06.2011р. №3460-УІ «Про безоплатну правову допомогу» (далі - Закон №3460-УІ), а саме: у зв`язку з отриманням позивачем такої допомоги більше шести разів протягом бюджетного року та одночасно більше ніж за шістьма рішеннями про надання такої вторинної допомоги. Позивач не погоджується з оспорюваним рішенням посилаючись на те, що безоплатної вторинної правової допомоги більше шести разів протягом бюджетного періоду та одночасно більше ніж за шістьма рішення про надання такої правової допомоги не отримував. У відповіді на відзив позивач вказав на те, що він є суб`єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу як учасник бойових дій, ветеран війни (п.17, ч.1 ст.14 Закону №3460-УІ) та отримував таку допомогу лише за чотирма рішеннями про надання БВПД, що є менше шести разів одночасно (а.с.1-2, 70-72).

Ухвалою суду від 25.09.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази (копії наказів), що свідчать про те, що позивачеві надавалась вторинна правнича допомога одночасно більше ніж за шістьма рішеннями про надання такої допомоги відповідно до ч.4 ст.14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» в обґрунтування правомірності оспорюваного наказу згідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України(а.с.15).

Зазначена ухвала суду разом з адміністративним позовом та доданими до нього документами було отримана відповідачем у його електронному кабінеті 17.09.2024р. (адміністративний позов), 25.09.2024р. (ухала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України та підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі (а.с.18-19).

На виконання вимог вище наведеної ухвали суду 09.10.2024р. відповідачем через систему «Електронний суд» був поданий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що за оспорюваним наказом позивачеві було відмовлено у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги за його зверненням від 05.09.2024р., оскільки на час звернення він отримував таку допомогу більш ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної допомоги за його зверненнями зареєстрованими за допомогою спеціального програмного забезпечення Комплексною інформаційно-аналітичною системою (КІАС), а саме: 1) за зверненням від 24.05.2023р. (2023-289117) згідно з наказом від 31.05.2023р.; 2) за зверненням від 13.12.2022р. (2022-2620034) згідно з наказом від 14.12.2022р.; 3) за зверненням від 19.03.2023р. (2023-2777346) згідно з наказом від 27.03.2023р.; 4)за зверненням від 09.11.2022р. (2022-2567952) згідно з наказом від 09.11.2022р.; 5) за зверненням від 06.02.2017р. (2023-3042199) згідно з наказом від 20.08.2021р.; 6) за зверненням від 08.01.2024р. (2024-3223738) згідно з наказом від 08.01.2024р.; 7) за зверненням від 08.04.2024р. (2024-3376960) згідно з наказом від 08.04.2024р.; 8) за зверненням від 14.08.2024р. (2024-3579079) згідно з наказом від 27.08.2024р.; 9) за зверненням від 16.03.2021р. (2021-1534162) згідно з наказом від 17.04.2024р. На переконання відповідача зазначені обставини підтверджують що оспорюваний наказ про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги позивачеві відповідає вимогам Закону №3460-УІ. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що використання множинного числівника «суб`єкти» дозволяє встановити та тлумачити норму так, що особа протягом року може отримувати вторинну правничу допомогу як будь-який з перелічених суб`єктів, однак кожного разу буде втрачати одне з шести щорічних прав на таку допомогу, а оскільки на день звернення 05.09.2024р. та прийняття оспорюваного наказу від 11.09.2024р. позивач фактично отримував таку правничу допомогу за восьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, відповідачем на законних підставах було видано оспорюваний наказ (а.с.70-72,83-84).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 19.11.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи та особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни та учасників бойових дій, що підтверджується копією паспорта позивача № НОМЕР_1 від 05.10.2020р., копією посвідчення УБД серії НОМЕР_2 від 14.08.2008р. та копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 19.02.2019р. (а.с.3-4-зворот).

05.09.2024р. позивач звернувся до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правової допомоги із заявою про надання безоплатної вторинної правничої допомоги особи з інвалідністю внаслідок війни, у якій просив надати йому таку допомогу з питання захисту права на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органів державної влади та їх посадовими особами, зокрема, посадовими особами ДВС Індустріального району. До зазначеної заяви позивач додав копії посвідчень УБД та інваліда війни, копії паспорту та РНОКПП та копію довідки про реєстрацію місця проживання (а.с.4).

16.09.2024р. у відповідь на наведену заяву позивача Південно-Східним міжрегіонального центру надання безоплатної правової допомоги супровідним листом №005/07-07/1726 направив позивачеві копію наказу від 11.09.2024р. за №В-ЮВПД/005/07.2-04/3 за змістом якого було відмовлено у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги позивачеві на підставі ч.4 ст.14 Закону №3460-УІ, а саме: у зв`язку із тим, що безоплатна вторинна правнича допомога не може надавались особі одночасно більше ніж за шістьма рішеннями про надання такої допомоги про що свідчить зміст копій супровідного листа та наведеного наказу, наявного у справі (а.с.6-7).

Вважаючи вищенаведену відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги протиправною, позивач звернувся з даним позовом про скасування вищенаведеного наказу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

В частині позовних вимог позивача про визнання протиправною відмови у наданні йому безоплатної вторинної правової допомоги та скасування наказу від 11.09.2024р. за №В-ЮВПД/005/07.2-04/3, то в цій частині, вимоги позивача підлягають задоволенню у спосіб, передбачений пунктом 2 ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, як найбільш ефективний засіб захисту з виходом за межі позовних вимог у цій частині позову згідно ч.2 ст.9 наведеного Кодексу, виходячи з наступного.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, визначені Законом України «Про безоплатну правову допомогу» ( далі - Закон №3460-УІ).

Статтею 3 Закону №3460-УІ передбачено, що право на безоплатну правничу допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правничу допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правничу допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 ст.13 Закону №3460-УІ встановлено, що безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру (частина друга статті 13 Закону №3460-УІ).

Згідно з пунктом 17 ч.1 ст. 14 Закону №3460-УІ встановлено, що право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - на всі види правничих послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

У відповідності до приписів пункту 4-1 частини 1 статті 20 Закону №3460-УІ передбачено, що особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі, якщо особа використала право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги відповідно до частини четвертої статті 14 цього Закону.

Суб`єкти права на безоплатну вторинну правничу допомогу, визначені пунктами 1, 14, 17, 19, 20, 26-29 частини першої цієї статті, мають право на отримання такої допомоги не більше шести разів протягом бюджетного періоду та одночасно не більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими центрами з надання безоплатної правничої допомоги (частина четверта статті 14 Закону №3460-УІ).

А згідно до вимог ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що вказаними нормами передбачений випадок обмеження надання безоплатної вторинної правничої допомоги окремим суб`єктам, зокрема, за таких умов, а саме: у разі отримання такою особою безоплатної вторинної правничої допомоги більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями (наказами) про надання безоплатної вторинної правової допомоги, прийнятими центрами з надання такої правничої допомоги, одночасно протягом бюджетного періоду, тобто, протягом всього 2024 року, який розпочався з 01.01.2024р. по 31.12.2024р.

Так, як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_1 (позивач у справі) є особою, яка має право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги як ветеран війни, інвалід війни 3 групи та учасник бойових дій згідно до вимог17 ч.1 ст. 14 Закону №3460-УІ про що свідчать копії посвідчень наявних у справі та не оспорюється учасниками справи (а.с.4-зворот).

На момент виникнення спірних правовідносин - 05.09.2024р. така безоплатна вторинна правова допомога отримувалась позивачем у 2024 році (бюджетному періоді) за трьома наказами про надання безоплатної вторинної правничої допомоги позивачеві, а саме:

1)за заявою позивача від 08.01.2024р. №2024-3223738 згідно наказу від 08.01.2024р. за №033-02-28/37- над. (а.с.41);

2) за заявою позивача від 08.04.2024р. №2024-3376960 згідно наказу від 12.04.2024р. за №033-02-28/576-над (а.с.44);

3) за заявою позивача від 21.08.2024р., (номер реєстрації заяви не вказаний), згідно наказу від 26.08.2024р. №Н-БВПД/005/07.2-02/313 (а.с.48).

А отже, аналіз наведених встановлених судом обставин свідчить про те, що безоплатна вторинна правова допомога надавалась позивачеві лише тричі за трьома рішеннями (наказами) про надання такої правничої допомоги протягом бюджетного періоду, тобто, протягом 2024р.

Жодних інших доказів, які б свідчили про надання позивачеві безоплатної вторинної правової допомоги одночасно більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, прийнятими протягом бюджетного періоду - 2024 року (з 01.01.2024р. по 05.09.2024р.) судом не виявлено, а відповідачем таких доказів суду не надано.

З огляду на викладене та враховуючи те, що судом встановлено, що позивач безоплатну вторинну правову допомогу більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями одночасно протягом бюджетного періоду - 2024 року не отримував станом на момент виникнення спірних правовідносин - 05.09.2024р. (отримував лише таку правову допомогу три рази та за трьома рішеннями (наказами) наведеними вище), тому суд приходить до висновку, що зазначені встановлені судом обставини виключають можливість обмеження у наданні позивачеві такої правової допомоги згідно із ч.4 ст.14 Закону №3460-УІ.

Аналогічні правові висновки узгоджуються і з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №500/2731/18, від 24.06.2021р. у справі №420/6938/19 у подібних правовідносинах, які підлягають врахуванню у цій справі у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний наказ про відмову позивачеві у наданні йому безоплатної правничої допомоги за заявою від 05.09.2024р. прийнятий відповідачем всупереч вимог ч.4 ст.14 Закону №3460-УІ, а відповідно, є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності до вимог ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, у ході судового розгляду даної справи позивачем не наведено у відзиві на позов жодних обґрунтованих підстав, а також і не надано доказів, які б свідчили про отримання позивачем безоплатної вторинної правничої допомоги більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями про надання безоплатної вторинної правової допомоги прийнятими центрами з надання такої правничої допомоги, одночасно протягом бюджетного періоду, тобто, протягом всього 2024 року, який розпочався з 01.01.2024р. по 31.12.2024р. з урахуванням встановлених обставин та аналізу вищенаведеного чинного законодавства.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом, аргументи відповідача у відзиві на позов з приводу того, що станом на час звернення 05.09.2024р. позивач отримував таку допомогу більш ніж за восьми рішеннями про надання такої допомоги, які були прийняті за зверненнями позивача у період з 2017р. по 2023р. одночасно, з огляду на таке.

По-перше, наведені аргументи відповідача спростовуються ч.4 ст.14 Закону №3460-УІ за змістом якої відповідач має право відмовити у наданні безоплатної вторинної правової допомоги лише за умови надання такої правничої допомоги більше шести разів та більше ніж за шістьма рішеннями, прийнятими протягом бюджетного періоду, яким є 2024 рік, та який згідно до вимог ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України обчислюється з 01.01.2024р. по 31.12.2024р.

По друге, зазначені обставини спростовуються наданими відповідачем копіями наказів про надання безоплатної вторинної правової допомоги у 2024р. позивачеві лише за трьома наказами у період з 01.01.2024р. по 05.09.2024р. (бюджетний період - 2024 року) станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: згідно копії наказів від 08.01.2024р, від 12.04.2024р. та від 26.08.2024р. (а.с.41,44,48).

При цьому, жодних доказів отримання позивачем безоплатної вторинної правової допомоги за восьми рішеннями саме протягом бюджетного періоду 2024 року відповідачем суду не надано.

А посилання відповідача на надання позивачеві безоплатної вторинної допомоги за рішеннями упродовж з 2017 року по 2023р., тобто більше 8 разів, є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки наведений період не відноситься до бюджетного періоду - 2024 року, тому не міг бути обраний відповідачем підставами для прийняття оспорюваного рішення про відмову у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги згідно ч.4 ст.14 Закону №3460-УІ.

Інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив вивчені судом, проте не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваного наказу про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги позивачеві, суд приходить до висновку, що наведений оспорюваний наказ є таким, що прийнятий всупереч вимогам ч.4 ст.14 Закону №3460-УІ, тобто не у спосіб, що передбачений законами України та Конституцією України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приймаючи до уваги викладене, судом встановлено, що при прийнятті оспорюваного наказу про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги позивачеві відповідачем були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання наведеного наказу протиправним та його скасування.

Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача у наведеній частині, підлягають задоволенню саме з обранням судом способу захисту права, визначеного пунктом 2 ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу адвоката, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу у порядку, визначеному цим Законом, які є похідними вимогами у даній справі, які випливають із основного предмету спору (оскарження оспорюваного наказу), суд приходить до висновку, що ці позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та виходячи з того, що судом у ході розгляду даної справи було встановлено протиправність оспорюваного наказу про відмову у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги позивачеві всупереч вимогам ч.4 ст.14 Закону №3460-УІ, тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ч.2 ст.9 та ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги позивачеві згідно його звернення (заяви) від 05.09.2024р.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги позивачеві згідно його звернення (заяви) від 05.09.2024р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Між тим, позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу адвоката, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу у порядку, визначеному Законом №3460-УІ задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

У відповідності до вимог ч.1 ст.21 Закону №3460-УІ встановлено, що центр з надання безоплатної правничої допомоги призначає адвоката, який включений до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу лише після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Окрім того, позовні вимоги щодо зобов`язання вчинити певні дії є похідною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) згідно п.23 ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, як встановлено судом зі змісту позову, основною позовною вимогою позивача у даному спорі є визнання протиправним та скасування наказу про відмову у наданні безоплатної вторинної правничої допомоги за його заявою від 05.09.2024р. (а.с.2).

Тобто, із наведених встановлених обставин слідує, що оскільки позивачем не було заявлено позовних вимог з приводу дій/бездіяльності відповідача щодо не призначення йому адвоката, тому суд приходить до висновку, що, за умови відсутності такої основної позовної вимоги та з урахуванням приписів п.23 ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, обрані позивачем вищенаведені у позові похідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Окрім того, відмовляючи у цій частині похідних позовних вимог позивача судом враховується і те, що передумовою для призначення адвоката є прийняття відповідачем відповідного рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги згідно ч.1 ст.21 Закону №3460-УІ, а відповідно, зазначене свідчить про те, що такі позовні вимоги позивача у частині зобов`язання відповідача призначити йому адвоката, без спонукання відповідача прийняти відповідне рішення, є передчасними, направленими на захист ще не порушених прав позивача, тому не порушене право судового захисту не підлягає, виходячи з вимог ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про визнання протиправною відмови, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Південно-Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 » №В-БВПД/005/07.2-04/3 від 11.09.2024р.

Зобов`язати Південно-Східний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги (69002, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 77, 8 поверх, ЄДРПОУ 41076819) прийняти рішення про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) безоплатної вторинної правової допомоги згідно звернення (заяви) від 05.09.2024р.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва