Ухвала

від 19.11.2024 по справі 240/22327/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про передачу адміністративної справи на розгляд до іншого адміністративного суду

19 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/22327/24

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леміщака Д.М., розглянувши питання про передачу адміністративної справи на розгляд до іншого адміністративного суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.

Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1)подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2)має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3)відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання дотримання позивачем правил територіальної підсудності при зверненні з даним позовом до суду слід зазначити таке.

Пунктом 4 частини першої статті 20 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 20 КАС України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 КАС України.

За правилом частини першої статті 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з частиною п`ятою статті 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою цієї ж статі передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається з позовної заяви та долучених до неї матеріалів, позивач оскаржує постанову старшого державного виконавця Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 30.10.2024 ВП №76425736 з примусового виконання виконавчого листа №279/3542/16-ц виданого 11.08.2017 Коростенським міськрайонним судом Житомирської області щодо виселення ОСОБА_1 з квартир АДРЕСА_1 без надання їй іншого житлового приміщення.

Таким чином, позивач оскаржує постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, що була винесена в рамках примусового виконання виконавчого листа № 279/3542/16-ц, виданого Коростенським міськрайонним судом Житомирської області.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що:

«частиною другою статті 74 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення".

У свою чергу, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 (справа №127/9870/16-ц), від 30 січня 2019 року (справа №161/8267/17) та інших.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, яка визначає право на справедливий суд, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, слід зазначити, що судом враховується і рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04), у якому зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, враховуючи положення статей 20 та 287 КАС України у взаємозв`язку з приписами статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", вирішення даного спору належить до компетенції місцевого загального суду як адміністративного суду, а саме до суду, який ухвалив судове рішення, у даному випадку Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

Відповідно до частини 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

У зв`язку з тим, що загальними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено вирішення питання про повернення позовної заяви позивачу для звернення до належного суду чи передачу справи до належного адміністративного суду у разі встановлення, що справа належить до предметної юрисдикції (підсудності) іншого суду, суддя вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, застосувати аналогію закону щодо передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого у разі порушення територіальної юрисдикції (підсудності) у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 частини першої статті 29 КАС України передбачено, що суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

За змістом положень частин 5, 6 статті 29 КАС України питання про передачу адміністративної справи розглядається судом у порядку письмового провадження або, за ініціативою суду, в судовому засіданні. Питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4 - 6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.

З огляду на викладене, з метою недопущення порушень правил предметної та територіальної юрисдикції, суд дійшов висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 до Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови необхідно передати до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

Керуючись статтями 29, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Передати адміністративну справу № 240/22327/24 за позовом ОСОБА_1 до Коростенського відділу державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови на розгляд Коростенському міськрайонному суду Житомирської області як адміністративному суду.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Д.М. Леміщак