Рішення

від 20.11.2024 по справі 300/5628/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. справа № 300/5628/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боброва Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Приходько А.А. в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у незвільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до абз. 4 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та зобов`язання прийняти рішення про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абз. 4 п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними фактичними обставинами та нормами законодавства.

У жовтні 2023 позивачем подано безпосередньому командиру рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду. Рапорт позивач подав з дотриманням вимог законодавства про військовий обов`язок і військову службу, до якого додав необхідний перелік нотаріально завірених документів. Однак, через неотримання інформації про розгляд даного рапорту, адвокат позивача звернувся до в/ч з адвокатським запитом, у відповідь на який відповідач листом від 29.05.2024 повідомив, що рапорт не відповідав вимогам чинного законодавства та до матеріалів не були додані належні документи, що засвідчують факт необхідності постійного догляду за матір`ю, підтвердженого висновком МСЕК. Вважає вказану відмову безпідставною та протиправною та просить задовольнити позов.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На адресу суду від в/частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що подані позивача до рапорту документи не підтверджують підстави для звільнення з військової служби, оскільки ним додано висновок лікарсько-консультативної комісії від 10.05.2024 №634 про те, що мати позивача потребує постійного догляду. У свою чергу, Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення №1317), визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, особам з інвалідністю тощо з метою визначення ступеня обмеження дієздатності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. Підпунктом 1 пункту 11 Положення №1317 встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають, серед іншого потребу в сторонньому догляді або допомозі працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків. Разом з тим, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 09.04.2008 №189 (зареєстрований в Міністерстві юстиції 04.07.2008 за №589/15280) лікарсько-консультативна комісія дає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу досягнення дитиною 16-ти річного віку.

Вказав, що належний документом, який підтверджує необхідність здійснення догляду за особою понад 18 років є висновок МСЕК, а не висновок ЛКК. Тому, доданий позивачем до рапорта висновок лікарсько-консультативної комісії не може бути належним документом, який дає підстави для звільнення за сімейними обставинами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у в/частині НОМЕР_2 на посаді сержанта з матеріального забезпечення 2 стрілецької роти у військовому звані старший сержант.

У жовтні 2023 позивач подав командуванню в/частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу, а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворою матір`ю, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду.

До рапорта були додані наступні документи, зокрема: паспорт громадянина України позивача; паспорта громадянина України ОСОБА_2 , свідоцтво про народження, висновок лікарсько-консультативної комісії від 10.05.2024 №634, Комунального некомерційного підприємства «ЦПМКВД» Міська поліклініка №3, акт встановлення факту здійснення догляду №573 від 04.10.2023. Рапорт вирішувався по суті командуванням в/частини НОМЕР_1 .

Із наведеного висновку від 10.05.2024 №634 вбачається, що матір позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду як громадянин (особа) похилого віку.

За результатами розгляду рапорта позивача зазначено про відсутність висновку МСЕК про те, що мати позивача потребує постійного. Також у зв`язку з неотримання інформації про розгляд даного рапорту, адвокат позивача звернувся до в/ч з адвокатським запитом, у відповідь на який відповідач листом від 29.05.2024 повідомив, що рапорт не відповідав вимогам чинного законодавства та до матеріалів не були додані належні документи, що засвідчують факт необхідності постійного догляду за матір`ю, підтвердженого висновком МСЕК (а.с. 41, 58).

Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, у відповідності до норм матеріального права, які їх регулюють, з урахуванням фактичних обставин справи, суд установив наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

При цьому, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, встановлені частиною 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п. 1) та під час дії воєнного стану (п. 2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 Про загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Як вказано судом вище, позивач проходить військову службу у в/частині НОМЕР_2 на посаді сержанта з матеріального забезпечення 2 стрілецької роти у військовому звані старший сержант. При цьому, на військову службу він призваний за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією рф проти України.

З огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач за мобілізацією, підстави звільнення його з військової служби визначені частиною 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі Положення №1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Враховуючи вказані норми Закону №2232-XII та Положення №1153/2008, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку із чим подав по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі до абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу через сімейні обставини.

Листом командування в/частини НОМЕР_1 , до повноважень якого належить приймати рішення про звільнення, від 16.11.2023 за №1095 відмовлено у задоволенні рапорта солдата позивача через те, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII відсутні підстави для його звільнення, зокрема, до матеріалів не були додані належні документи, що засвідчують факт необхідності постійного догляду за матір`ю, підтвердженого висновком МСЕК (а.с. 58).

Як зазначалося вище, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав копію висновку лікарсько-консультативної комісії від 10.05.2024 №634, Комунального некомерційного підприємства «ЦПМКВД» Міська поліклініка №3, згідно якого мати позивача ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду як громадянин (особа) похилого віку.

Водночас, суд звертає увагу на те, що приписами абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, на які посилаються позивач та відповідач, передбачені підстави для звільнення з військової служби: через такі сімейні обставини або інші поважні причини - необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

Вказаною нормою також передбачені певні документи, які підтверджують зазначені обставини, а саме: медичний висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, суд зауважує, що вказана норма законодавства не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності документів щодо підтвердження факту здійснення постійного догляду.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено відсутність відповідних документів, зокрема: належний документ щодо потреби постійного догляду за сторонньою особою (за особою понад 18 років є висновок МСЕК, а не висновок ЛКК), не підтверджено необхідності здійснення такого догляду саме у позивача.

Такі підстави відмови відповідача у задоволенні рапорту про звільнення, суд вважає помилковими і необґрунтованими та такими, що суперечать вказаним вище нормам законодавства та фактичним обставинам.

Водночас, судом установлено, що необхідність здійснення догляду за матір`ю позивача підтверджується висновку лікарсько-консультативної комісії від 10.05.2024 №634, Комунального некомерційного підприємства «ЦПМКВД» Міська поліклініка №3.

Згідно до вказаного висновку, матері позивача ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду як громадянин (особа) похилого віку.

Щодо посилання відповідача на необхідність подати як підставу для звільнення з військової служби відповідно до абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: належний документ щодо потреби постійного догляду за сторонньою особою (за особою понад 18 років є висновок МСЕК, а не висновок ЛКК), суд зазначає наступне.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації передбачено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення №1317).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Положення №1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

У свою чергу, Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України №189 від 09.04.2008, зі змінами (далі Наказ №189), який зареєстрований в Міністерстві юстиції 04.07.2008 за №589/15280 визначає єдиний механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (далі - ЛКК) за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров`я незалежно від форми власності та фізичної особи-підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №189 під час здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючий лікар суб`єкта господарювання на підставі даних всебічного медичного обстеження пацієнта, ураховуючи ступінь функціональних порушень органів та систем, характер та перебіг патологічного процесу, умови праці:

1) приймає рішення про формування (видачу) документів про тимчасову непрацездатність:

формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність відповідно до вимог Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 червня 2021 року №1066;

видачу інших документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог цього розділу;

2) здійснює комплексну оцінку порушень функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу;

3) представляє пацієнта ЛКК у складних випадках, якщо непрацездатність пацієнта триває 30 і більше днів, для вирішення питання про направлення такого пацієнта на медико-соціальну експертну комісію на огляд або консультацію, а у випадку наявності ознак стійкої втрати працездатності - незалежно від тривалості хвороби, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317.

Згідно пункту 2 розділу III Порядку №189 ЛКК у своїй діяльності керується стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколами надання медичної допомоги за спеціальностями, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

Пунктом 3 цього розділу Порядку передбачено, що до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Відповідно до пункту 2 розділу IV лікарі суб`єктів господарювання, серед іншого, видають такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, для пред`явлення за місцем вимоги: довідку довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідчену печаткою суб`єкта господарювання (обов`язково має зазначатися час проведеної консультації),- видають особам, які самостійно звернулися за консультаційною допомогою (підпункт 5).

Передбачені пунктом 4 розділу IV Порядку №189 положення щодо видачі ЛКК документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, а саме: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку одними з переліків медичних документів про тимчасову втрату працездатності, які видає комісія. Тому, посилання відповідачем на цю норму у відзиві на позовну заяву є безпідставними.

З аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, судом вважає, що висновок про необхідність постійного стороннього догляду за хворими, незалежно від віку, може встановлюватися лікарсько-консультативною комісією медичного закладу.

Такий висновок суду підтверджується листом Міністерства хорони здоров`я України від 20.11.2023 №220/17/3 у відповідь на звернення Міністерства оборони України від 18.09.2023 №29096/1/1-23 щодо роз`яснення повноважень МСЕК, ЛКК та лікарів видавати висновки про потребу особи в постійному сторонньому догляді.

При цьому, відповідно до пункту 9 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, яку затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2021 №407, висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що подані позивачем разом з рапортом про звільнення документи є належні, достатні та підтверджують право позивача на його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Разом із тим, суд зазначає, що дискреційні повноваження щодо прийняття рішення за рапортом позивача про звільнення його з військової служби належать виключно командуванню в/частини НОМЕР_1 , а не суду.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).

Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 9).

При цьому, в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб`єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.

Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи та наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Тому, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне:

-визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні старшого солдата військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 та вирішити питання про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу, відповідно до висновків суду, наведених в описовій частині рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні солдата військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ, у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 та вирішити питання про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до абзацу 4 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, через сімейні обставини, у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу відповідно до висновків суду, наведених в описовій частині рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: військова частина НОМЕР_1 , код в ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.