Рішення

від 18.11.2024 по справі 580/9051/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року справа № 580/9051/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Облагропромбуд" до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

12.09.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Облагропромбуд" (далі позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р вiд 22.05.2024 року №7242/23-00-07-09-01 прийняте Головним Управлінням ДПС в Черкаській області, про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальній сумі: сто двадцять сім тисяч сто чотирнадцять гривень 62 копійки, з яких за податковими зобов`язаннями 121 388,26 грн, за штрафними санкціями 5726,36 грн;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми ПС вiд 22.05.2024 №7243/23-00-07-09-01 прийняте Головним Управлінням ДПС в Черкаській області, про застосування штрафних санкцій у сумі одна тисяча триста шістдесят гривень 00 копійок.

Позов мотивовано тим, що спірним рішенням №7242/23-00-07-04-01 відповідач нарахував позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на промислові будівлі та складські приміщення промислових підприємств, які відповідно до вимог податкового законодавства не є об`єктами оподаткування.

Ухвалою суду від 17.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.

07.10.2024 відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі. Вказує, що нерухоме майно «Адмінбудівля з підвалом», площею 1031,80 віднесена до групи «Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств», у зв`язку з чим є об`єктом оподаткування. Також зазначено, що позивачем не подано декларації з податку на нерухоме майно за 2020-2023 роки.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником цілісного майнового комплексу об`єкту нежитлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №20214052.

Згідно з даними інвентаризаційної справи №2483 та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно на будівлі за вказаною адресою, до комплексу входять: А-3 адмінбудівля з підвалом, площею 1031,8 кв.м.; Б-1 цех, площею 2381,9 кв.м.; В лісопильний цех, площею 227,9 кв.м.; Г цех лісопильний з підвалом, площею 502,3 кв.м.; Д столярний цех, площею 178,5 кв.м.; під`їзні колії; замощення.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Черкаській області від 15.04.2024 №924-п, направлення на перевірку від 15.04.2024 № 1527/23-00-07-09-07 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Облагропромбуд" з дотримання вимог податкового законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2020 2023 роки.

За результатами перевірки складено акт від 23.04.2024 №4795/23-00-07-09-01/30955846, в якому зроблено висновок про порушення ТОВ "Облагропромбуд":

- підп.266.1.1 п. 266.1, підп. 266.2.1 п. 266.2, підп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 121388,26 грн. (в тому числі: за 1 квартал 2020 року на суму 4060,99 грн, за 2 квартал 2020 року на суму 6091,49 грн, за 3 квартал 2020 року на суму 6091,49 грн, за 4 квартал 2020 року на суму 6091,49 грн, за 1 квартал 2021 року на суму 7738,50 грн, за 2 квартал 2021 року на суму 7738,50 грн, за 3 квартал 2021 року на суму 7738,50 грн, за 4 квартал 2021 року на суму 7738,50 грн., за 1 квартал 2022 року на суму 8383,38 грн, за 2 квартал 2022 року на суму 8383,38 грн, за 3 квартал 2022 року на суму 8383,38 грн, 4 квартал 2022 року на суму 8383,36 грн, за 1 квартал 2023 року на суму 8641,33 грн, за 2 квартал 2023 року на суму 8641,33 грн, за 3 квартал 2023 року на суму 8641,33 грн., за 4 квартал 2023 року на суму 8641,31 грн.);

- підп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України неподання декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 2023 роки.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» від 22.05.2024 №7242/23-00-07-09-01 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 127114,62 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 121388,26 грн. та за штрафними санкціями 5726,36 грн;

- форми «ПС» від 22.05.2024 №7243/23-00-07-09-01 про застосування штрафних санкцій у сумі одна тисяча триста шістдесят гривень 00 копійок.

Не погоджуючись із цими рішеннями, позивач звернувся в суд з позовом.

Надаючи оцінку спірному рішенню від 22.05.2024 №7242/23-00-07-09-01, суд врахував таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України) є спеціальним законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01.01.2015, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як різновид податку на майно.

Згідно з підп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України (у редакції, чинній з 01.01.2015) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу, належить до місцевих податків.

Відповідно до під.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1. п.266.2. ст.266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

На підставі підп.266.6.1. п.266.2 ст.266 ПК України що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно підп.266.3.1. п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до підп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Пункт 266.5.1 ст.266 ПК України передбачає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 30.1 статті 30 ПК України визначено поняття податкова пільга передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 статті 30 ПК України).

Отже, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів.

Підпунктом 266.2.2. п. 266.2. ст.266 ПК України визначений перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких підп. «є» зазначеної норми віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Законом України від 16.01.2020 №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23.05.2020, підп. «є» вказану норми викладено у такій редакції: Не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Оцінюючи доводи сторін щодо віднесення вказаних вище об`єктів до переліку нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, відповідно до підп. «є» 266.2.2. п. 266.2. ст.266 ПК України, суд врахував таке.

Підпунктом 14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України визначено об`єкти нежитлової нерухомості будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого господарські будівлі допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".

Для вирішення спору суд врахував висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 відповідно до яких застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

З акту перевірки суд встановив, що спірне рішення прийняте стосовно частини цілісного майнового комплексу, а саме: А-3 адмінбудівля з підвалом, площею 1031,8 кв.м.

На думку податкового органу вказана будівля віднесена до групи «Адміністративно-побутові будівлі промислових підприємств», у зв`язку з чим є об`єктом оподаткування.

Оцінюючи вказані твердження, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 26 березня 2020 року у справі №820/4681/16 відповідно до яких будівлі, які використовуються промисловим підприємством для забезпечення виробничої діяльності, є будівлями промисловості, в тому числі й ті, які передбачені для розміщення апарата управління, інших робітників, занятих у виробничому процесі, а отже не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Оскільки «Адмінбудівля з підвалом» (А-3), площею 1031,8 кв.м., є частиною цілісного майнового комплексу, що включає також: Б-1 цех, площею 2381,9 кв.м.; В лісопильний цех, площею 227,9 кв.м.; Г цех лісопильний з підвалом, площею 502,3 кв.м.; Д столярний цех, площею 178,5 кв.м., суд дійшов висновку, що «Адмінбудівля з підвалом», як частина цього комплексу підпадає під пільгу, визначену підп.«є» підп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Оцінюючи питання використання позивачем вказаного комплексу, суд врахував, що видами діяльності позивача є: 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини, 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва, 23.69 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарнотехнічним обладнанням, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду), 71.11 Діяльність у сфері архітектури, 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у., 33.19 Ремонт і технічне обслуговування інших машин і устатковання, 33.20 Установлення та монтаж машин і устатковання, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний), 25.11 Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій, 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон, 43.11 Знесення, 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику, 43.13 Розвідувальне буріння, 43.21 Електромонтажні роботи, 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи, 43.31 Штукатурні роботи, 43.32 Установлення столярних виробів, 43.33 Покриття підлоги й облицювання стін, 43.34 Малярні роботи та скління, 43.91 Покрівельні роботи, 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, 45.19 Торгівля іншими автотранспортними засобами, 68.10 Купівля та продаж власного нерухомого майна, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів, 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устатковання, 42.11 Будівництво доріг і автострад, 42.13 Будівництво мостів і тунелів, 42.21 Будівництво трубопроводів, 42.22 Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій, 42.91 Будівництво водних споруд, 42.99 Будівництво інших споруд, н.в.і.у.

Отже, з урахуванням видів діяльності позивача та функціонального призначення згаданих об`єктів нежитлової нерухомості, як цілісного майнового комплексу, суд дійшов висновку, що вони призначені для використання у виробництві.

З огляду на вищенаведені положення чинного законодавства та наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що вказані нежитлові приміщення цілісного майнового комплексу, що належать позивачу - мають ознаки будівель промисловості, а тому в силу положень пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Суд зазначає, що встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

І саме такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, підлягає застосуванню, оскільки він випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Отже, застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Вказані правові висновку відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 31 січня 2018 року у справі 822/2624/16 та від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17.

Враховуючи викладене, покладення обов`язку щодо сплати податку на належне позивачу нерухоме майно промислового призначення суперечить підпункту є 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому нарахування позивачу спірним рішенням №7242/23-00-07-09-01 податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є необґрунтованим.

Отже, це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо ППР від 22.05.2024 №7243/23-00-07-09-01, суд врахував таке.

Відповідно до підп.266.7.5. ст.266 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Оскільки вказана декларація подається щодо об`єкта оподаткування, водночас, як установлено судом, цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , - не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у позивача відсутній обов`язок подавати відповідну декларацію.

Тому суд дійшов висновку про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 1360,00 грн.

Отже, ППР від 22.05.2024 №7243/23-00-07-09-01 є неправомірним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

У позовній заяві позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з абз.1 ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд врахував, що в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач подав суду лише копію договору про надання правової допомоги від 26.08.2024 №31/2024.

Водночас, суду не надано акту приймання-передачі, детального опису наданих послуг правничої допомоги, доказів їх оплати.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними, а їх розмір обґрунтованим.

Оскільки позивачем у сукупності не надано належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Дотримуючись вказаних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір в сумі 2450,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Облагропромбуд" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області вiд 22.05.2024 №7242/23-00-07-09-01 та №7243/23-00-07-09-01.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 44131663) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Облагропромбуд" (18001, м. Черкаси, б-р Шевченка, буд.266, код ЄДРПОУ 30955846) судовий збір у розмірі 2450,00 грн. (дві тисячі чотириста п`ятдесят гривень).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ