Ухвала

від 12.11.2024 по справі 757/36469/24-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/36469/24-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1

апеляційне провадження №11-сс/824/6356/2024 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5

прокурора: ОСОБА_6

адвоката: ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12022100060001390 від 14 жовтня 2022 року,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 про арешт майна - задоволено.

Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: мобільний телефон марки SAMSUNG, ІМЕІ1 - НОМЕР_1 , ІМЕІ2 - НОМЕР_2 .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді, що оскаржується, яке належить ОСОБА_8 на праві приватної власності, а саме: мобільний телефон марки SAMSUNG, ІМЕІ1 - НОМЕР_1 , ІМЕІ2 - НОМЕР_2 .

Уважає, що ухвала слідчого судді прийнята з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

У мотивування апеляційної скарги зазначає, що обшук було проведено 01 серпня 2024 року, тобто більш як через півмісяця з дня винесення ухвали про надання дозволу на обшук від 13 липня 2024 року, у зв`язку з чим ставить під сумнів, що вилучений телефон ОСОБА_8 дійсно належить до доказів у даному кримінальному провадженні, інакше сторона обвинувачення намагалася б здійснити обшук якомога швидше.

Вказує, що ОСОБА_8 ніяким чином не причетний до можливого вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується в даному кримінальному провадженні, не є підозрюваною, обвинуваченою або особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечна діяння та не є особою, щодо якої здійснюється провадження та щодо якої може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна.

Посилається на те, що сторона обвинувачення взагалі не конкретизувала яка саме інформація у вилученому мобільному телефоні ОСОБА_8 може нести доказове значення для кримінального провадження та чим викликана необхідність його вилучення і невиконання ухвали слідчого судді про копіювання інформації без вилучення.

Уважає, що сторона обвинувачення вживає надмірних заходів щодо отримання доказів, порушуючи право власності ОСОБА_8 , а мета збереження доказів може бути досягнута без застосування арешту майна.

Звертає увагу на те, що прокурором не доведено, що вилучений мобільний телефон є предметом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а відтак може бути речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

Також зазначає, що клопотання про накладення арешту на майно було вирішено слідчим суддею без участі власника майна та його представника, суд першої інстанції не викликав для розгляду справи ОСОБА_8 .

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката власника майна ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто у відсутності власника майна та/або його представника.

Згідно матеріалів справи копія оскаржуваної ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30 серпня 2024 року ОСОБА_8 не направлялась та, як зазначає представник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, ознайомитися з матеріалами справи адвокат зміг лише 12 вересня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 129).

З апеляційною скаргою адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 звернувся 17 вересня 2024 року.

З урахуванням наведеного, строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим відділом Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 365-2 КК України, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022100060001390 від 14 жовтня 2022 року.

01 серпня 2024 року під час проведення обшуку на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2024 року у справі №757/31293/24-к за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки SAMSUNG, ІМЕІ1 - НОМЕР_1 , ІМЕІ2 - НОМЕР_2 .

01 серпня 2024 року винесено постанову про визнання речовим доказом речей та предметів, вилучених під час проведення вказаного обшуку.

14 серпня 2024 року до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12022100060001390 від 14 жовтня 2022 року, вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: - мобільний телефон марки SAMSUNG, ІМЕІ1 - НОМЕР_1 , ІМЕІ2 - НОМЕР_2 .

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 про арешт майна - задоволено.

Накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: мобільний телефон марки SAMSUNG, ІМЕІ1 - НОМЕР_1 , ІМЕІ2 - НОМЕР_2 .

З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме мобільний телефон марки SAMSUNG, ІМЕІ1 - НОМЕР_1 , ІМЕІ2 - НОМЕР_2 , який було вилучено 01 серпня 2024 року у ході проведення його обшуку на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2024 року у справі №757/31293/24-к за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вилучене майно відповідає критеріям, передбаченим статтею 98, частиною другою статті 167 КПК України, містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою забезпечення збереження речового доказу до постановлення у кримінальному провадженні кінцевого рішення.

Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.

Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, не заслуговують на увагу суду доводи скаржника про те, що ОСОБА_8 ніяким чином не причетний до можливого вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується в даному кримінальному провадженні.

Аргументи адвоката, що ОСОБА_8 не є підозрюваною, обвинуваченою або особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечна діяння та не є особою, щодо якої здійснюється провадження та щодо якої може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Доводи апелянта, що обшук було проведено 01 серпня 2024 року, тобто більш як через півмісяця з дня винесення ухвали про надання дозволу на обшук від 13 липня 2024 року, у зв`язку з чим ставить під сумнів, що вилучений телефон ОСОБА_8 дійсно належить до доказів у даному кримінальному провадженні, інакше сторона обвинувачення намагалася б здійснити обшук якомога швидше, не підтверджується жодними доказами, а тому є виключно припущеннями представника.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.

Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п`ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_4

ОСОБА_3