Постанова

від 23.10.2024 по справі 314/891/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 314/891/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в особі Шевченківського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 серпня 2024 року (суддя Капітонов Є.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України в особі Шевченківського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання неправомірною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України в особі Шевченківського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, в якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № ПР МЗП 002754 від 13.02.2024 Шевченківського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації (посвідка на постійне місце проживання для іноземців та осіб без громадянства серія НОМЕР_1 видана 26.06.2007 ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області) щодо скоєння останнім правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень 00 коп.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 серпня 2024 року позов задоволено.

Скасовано постанову №ПР МЗП 002754 від 13.02.2024 Шевченківського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації (посвідка на постійне місце проживання для іноземців та осіб без громадянства серія НОМЕР_1 видана 26.06.2007 року ВГІРФО УМВС України в Запорізькій області) щодо скоєння останнім правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень 00 коп.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що співробітниками УДМС встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 порушив правила перебування іноземців на території України, а саме з 05.12.2021 проживає по недійсному паспортному документу, паспорт громадянина російської федерації терміном дії до 05.12.2021. 13.02.2024 складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення п. 22 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Встановивши наявність правопорушення та дослідивши всі обставини справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини 2 статті 203 КУпАП та застосовано штраф з мінімальним розміром стягнення в межах відповідної статті. При накладенні стягнення враховувався характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Скаржник зазначає, що з початком збройної агресії російської федерації консульські установи рф припинили свою діяльність на території України. Проте, це не дає право громадянам російської федерації не дотримуватись законодавства України, щодо обов`язку мати дійсний паспортний документ.

Суд зазначив, що для оформлення закордонного паспорта рф позивачу треба було виїхати до країни агресора під час війни. Проте, скаржник зазначає, що позивач мав змогу виїхати до іншої країни, оскільки виїзд та в`їзд йому не заборонено (підстави заборон визначені ст. 13, 22 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі Закон № 3773), та повернутися в Україну, так як має посвідку на постійне проживання.

В українському законодавстві виключень, для іноземців, в яких відсутні дипломатичні установи на території України, не передбачено. Оформлення документів можливо в консульських/дипломатичних установах в будь якій країні, в яких вони функціонують. Згідно з відкритих інформаційних джерел, а саме сайту посольства російської федерації в Республіці Молдова, зазначається про можливість оформлення закордонного паспорту та враховуючи, що строк що виготовлення може складати до 6 місяців, необхідно звертатись за його оформленням заздалегідь, за пів року до його закінчення. Особисто на іноземців покладається обов`язок мати дійсний паспортний документ. Для громадян російської федерація також виключень не передбачено.

Дані обставини не можуть бути підставою для громадян російської федерації щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону № 3773 чи робити для них винятки.

Скаржник щодо посилання на сплату збору за оформлення нового паспорта в посольстві російської федерації в м. Харкові 09.09.2021, зазначає, що з моменту сплати до повномасштабного вторгнення пройшло майже пів року. Вказаного періоду було достатньо для подачі документів для оформлення паспорта, про те позивач жодних дій, заходів не здійснив. Проявив бездіяльність, недбало поставився до своїх обов`язків. Сплата адміністративної послуги за оформлення паспорта, не є поважною причиною відсутності такого паспорта, оскільки беззаперечним є факт відсутність дійсного паспортного документа.

Від позивача надійшов відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що позиція відповідача є такою, яка не відповідає чинному законодавству України, всі зазначені питання у апеляційній скарзі, вже були досліджені судом, який прийняв правомірне рішення у справі. Рішення суду є обґрунтованим, при розгляді справи були встановлені всі обставини для всебічного, повного та об`єктивного постановлення рішення.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву колегія суддів дійшла таких висновків.

13.02.2024 відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МЗП 002705, де визначено, що 13.02.2024 о 10-00 год за адресою: с. Матвіївка Вільнянського району Запорізької області співробітниками Василівського РУП ГУ НП в Запорізькій області був виявлений та запрошений до Шевченківського відділу у місті Запоріжжі громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який допустив порушення законодавства про правовий статус іноземців, а саме, проживаючи в Україні на законних підставах (посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 26.06.2007) з 06.12.2021 проживає за документами, термін дії яких закінчився (паспорт 51№6396096 від 05.12.2016, термін дії до 05.12.2021).

У постанові про адміністративне правопорушення №ПР МЗП 002754 від 13.02.2024 року наявні посилання на пояснення ОСОБА_1 відносно того, що ним здійснено усі можливі дії відносно отримання нового паспорта в посольстві рф в м.Харкові, він у жовтні 2021 подав заяву, сплатив держмито, однак отримати новий паспорт не мав можливості через початок збройної агресії рф. Відносно доведення зазначених обставин позивачем до суду квитанцію №224266 від 09.9.2021 про сплату збору.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України врегульовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон України №3773-VI).

У відповідності до статті 3 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Отже, статтею 26 Конституції України та частиною 3 статті 3 Закону №3773-VI передбачено обов`язок іноземців неухильно додержуватися законодавства України.

За змістом пункту 7 статті 1 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини 22 статті 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Особа, яка не може отримати паспортний документ у зв`язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Згідно частини 2 статті 203 КУпАП, перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність за частиною другою статті 203 КпАП України передбачена за проживання за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, підставою для притягнення позивача до відповідальності є проживання в Україні на законних підставах (посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 26.06.2007) з 06.12.2021 за документами, термін дії яких закінчився (паспорт 51№6396096 від 05.12.2016, термін дії до 05.12.2021).

Наявність документу термін дії якого закінчився паспорту, позивачем не спростовується.

Колегія суддів зазнає, що суб`єктивна сторона правопорушення передбаченого статтею 203 КУпАП характеризується саме наявністю умисної вини.

Статтею 10 КУпАП визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Так, позивач є громадянином російської федерації, і в`їхав на територію України до початку воєнного стану ще в 2007 році та тривалий час проживає в Україні. Після закінчення терміну дії паспорту у 2021 році звертався до відповідного органу (консульства) та оплатив збір з метою заміни або продовження дії паспорту. 24 лютого 2022 року офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та рф.

Суд першої інстанції посилається на те, що посольства та консульства рф в Україні припинили свою діяльність, а для оформлення дійсного паспортного документа рф позивачу необхідно було виїхати до країни агресора під час воєнного стану.

Колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений можливості виїхати з території України до будь-якої третьої країни та звернутись до консульства, а не лише до росії, оскільки позивач самостійно обирає країну виїзду. Суд також звертає увагу, що позивачу не заборонено в`їзд в Україну та має відповідну посвідку, а отже, він матиме змогу повернутися.

Позивач та суд першої інстанції посилається на те, що у країні його громадянської приналежності його життю та здоров`ю загрожуватиме небезпека, однак будь-яких належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження озвучених в обставин, позивачем не надано.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що факт порушення позивачем ст. 4 Закону № 3773-VI доведено, відтак позивача правомірно притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 203 КпАП України.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, апеляційний суд дійшов до висновку, що відповідачем доведено скоєння позивачем адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП. Судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не надано належної оцінки вказаним обставинам.

Відповідно до статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до викладеного, у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального прав, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення та прийняття постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в особі Шевченківського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 серпня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України в особі Шевченківського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання неправомірною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров

суддяО.В. Головко