Постанова

від 20.11.2024 по справі 280/5437/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 280/5437/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року (суддя 1-ї інстанції Прасов О.О.) в адміністративній справі №280/5437/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, яка полягає у відмові ОСОБА_1 в оформленні та подачі до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області документів для призначення пенсії за вислугу років, згідно п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Запорізькій області оформити та подати необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він у 2013 році наказом УСБУ в Запорізької області від 14.08.2013 №357-ос, був звільнений зі служби в органах Служби безпеки України за підпунктом «а» пункту 62 (закінчення строку контракту) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України з посади старшого оперуповноваженого відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки УСБУ в Запорізької області. На момент звільнення, вислуга років складала 17 років 27 днів в календарному обчисленні, пільгова - 05 років 03 місяці 10 днів, загальна - 22 роки 04 місяці 07 днів. В квітні 2024 року позивач, керуючись правовою позицією Верховного суду у справі №805/3923/18-а, звернувся до Управління СБУ в Запорізькій області МВС України із зверненням про призначення мені пенсії за вислугу років згідно Закону №2262-ХІ на пільгових умовах відповідно до Порядку №393. Проте, відповідач листом від 13.05.2024 року №С-431 повідомив про те, що правові підстави для оформлення та подання Управлінням до ГУ ПФУ в Запорізькій області документів для призначення мені пенсії за вислугу років, у зв`язку із звільненням у 2013 році, відсутні. Позивач вважаючи, що відповідач не мав законних підстав для відмови у виготовлені документів для призначення пенсії за вислугу років та відмові у їх поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів із цим позовом.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління Служби безпеки України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та подачі до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області документів для призначення пенсії за вислугу років, згідно п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Запорізькій області оформити та подати необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

В іншій частині позовної заяви відмовлено. Розподіл судових витрат у справі не здійснювався.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що на момент звернення до УСБУ в Запорізькій області у 2024 році, позивач звільненим не був, проходив військову службу у іншому органі СБУ, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для оформлення та подання УСБУ в Запорізькій області документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Також звертає увагу, що позивачем без поважних причин пропущений місячний строк звернення до суду.

Позивач не скористався правом подання відзиву.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що із довідки Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України від 17.04.2024 за №11/1/7-250 вбачається, що позивач проходить військову службу в Службі безпеки України з 27.02.2022 (наказ СБ України від 05.03.2022 №222-ОС/дск) до теперішнього часу. Військова служба в Міністерстві внутрішніх справ з 22.07.1996 (наказ військового інституту від 22.07.1996 №252) до 20.08.2003 (наказ військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2003 №169). Військова служба в Службі безпеки України з 20.08.2003 (наказ Голови СБ України від 30.08.2003 №1395-ос) до 19.08.2013 (наказ УСБУ в Запорізькій області від 14.08.2013 №357-ос). Вислуга років на військовій службі станом на 16.04.2024 складає: в календарному обчисленні - 19 років 02 місяці 16 днів, пільгова - 05 років 03 місяці 10 днів, загальна - 24 роки 05 місяців 26 днів. Довідка видана для подання до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві. (а.с. 9).

В Архівній довідці Галузевого державного архіву Служби безпеки України від 14.03.2024 за №24/6-744-Вс зазначено, що календарна вислуга років станом на 19 серпня 2013 року складає: 17 років 00 місяців 00 днів. На військовий облік направлений до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (а.с. 14).

На звернення позивача, від 18.04.2024, УСБУ в Запорізькій області листом від 13.05.2024 за №С-431 повідомило, що у зв`язку із проходженням позивачем військової служби у іншому органі СБУ, матеріали особової справи в Управлінні відсутні. Крім того, вказало, що правові підстави для оформлення та подання Управлінням до ГУ ПФУ в Запорізькій області документів для призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку із звільненням у 2013 році, відсутні.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов частково, виходив з того, що на день звільнення позивача з військової служби станом на 19.08.2013 його вислуга років на військовій службі складала: у календарному обчисленні 17 років 01 місяць 01 день; пільгова 05 років 03 місяці 10 днів; загальна 22 роки 04 місяці 21 день. У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач набув право на отримання пенсії за вислугою років, відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ, оскільки на час звільнення зі служби, діяла редакція Порядку №393, яка передбачала пільгове зарахування вислуги років.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими з наступних підстав.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами та доповненнями (далі Закон № 2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Приписами статті 1 Закону № 2262-XII визначено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж, з статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема: з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше.

Статтею 171 Закону № 2262-ХІІ визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження служби для зарахування його до стажу для призначення пенсії є Закон №2262-XII.

Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, в даному випадку Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі Постанова № 393, яка прийнята на виконання положень статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ та регулює порядок призначення пенсій за вислугу років особам, визначеним в Законі № 2262-ХІІ, а також обчислення розміру призначених пенсій види служби, що зараховуються до вислуги років в календарному обчисленні та на пільгових умовах.

Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і за наявності вислуги років на пільгових умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, позивач наказом УСБУ в Запорізькій області від 14.08.2013 №357-ос був звільнений з військової служби в запас Служби безпеки України та виключений зі списків особового складу з 19.08.2013. Календарна вислуга років станом на 19.08.2013 складала 17 років 00 місяців 00 днів.

З 27.02.2022 до теперішнього часу (17.04.2024 дата довідки Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України) позивач проходить військову службу в Службі безпеки України на підставі наказу СБ України від 05.03.2022 №222-ОС/дск.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

Конституційний Суд України звертав увагу на те, що законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019).

Застосовуючи ці загальні підходи в контексті обставин справи, колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма, яка діє на момент реалізації позивачем права на пенсію.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пунктом 21-4 Постанови № 393 в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про оформлення та подання до Головного управління ПФУ в Запорізькій області необхідних документів для призначення пенсії за вислугу років, передбачено, що для призначення пенсії враховується виключно календарна вислуга років, а для визначення розміру пенсії вислуга років враховується і на пільгових умовах.

З огляду на наведені вище положення пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ та пункту 21-4 Постанови №393, пільгова вислуга позивача має вплив виключно на визначення розміру пенсії, а не на її призначення за нормами Закону № 2262-ХІІ.

Оскільки, як встановлено апеляційним судом, позивач на момент звернення до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області із заявою про оформлення та подання до Головного управління ПФУ в Запорізькій області необхідних документів для призначення пенсії за вислугу років не має календарної вислуги років (21 календарний рік та 6 місяців і більше), достатньої для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, продовжує проходити військову службу в Службі безпеки України з 27.02.2022, а доказів звернення останнього до відповідача із аналогічними (подібними) заявами з моменту звільнення у 2013 році матеріали справи не містять, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для підготовки документів, необхідних для призначення пенсії та надсилання цих документів до відповідного органу Пенсійного фонду України.

З тих же підстав апеляційний суд вважає помилковим покликання суду першої інстанції на правові позиції Верховного Суду викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а та від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, оскільки вони не є релевантними для застосування у даній справі.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, відтак такі задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року в адміністративній справі №280/5437/24 скасувати та прийняти у справі нове судове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.І. Малиш

суддяА.А. Щербак

суддяН.П. Баранник