Постанова

від 12.11.2024 по справі 420/15825/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15825/24Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

при секретарі Жигайлової О.Е.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Діоніс» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2024 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.04.2024 року №13550/15-32-07-01-19 (Форма «Р») Головного управління ДПС в Одеській області;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було проведено перевірку підприємства, складено акт, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому звернувся до суду з позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року позовну заяву задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 04.04.2024 року № 13550/15-32-07-01-19. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Діоніс» судові витрати у розмірі 12848,33 грн. (дванадцять тисяч вісімсот сорок вісім грн. 33 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 коп.).

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі; скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд в даному рішенні не надає об`єктивної оцінки доводам відповідача. Крім того, рішення не містить посилань, щодо того, на підставі яких обставин та доводів суд спростовує висновки контролюючого органу. Апелянт зазначає, що суд, скасовуючи податкове повідомлення - рішення контролюючого органу, фактично створив умови, в яких бюджет втрачає кошти, а платник податків звільняється від відповідальності за порушення, встановлене контролюючим органом при проведенні перевірки. Вказує, що згідно наданих до перевірки документів не встановлено у 2021 році у вказані дати та/або суміжні дати придбання у постачальників резидентів та/або нерезидентів даних товарно - матеріальних цінностей. Отже, дані активи отримано безкоштовно від невстановлених осіб/особи та при невстановлених обставинах. Крім того, відповідно до Наказів ПП «Діоніс» на підприємстві проводились щорічні інвентаризації в результаті яких не було встановлено нестач та надлишків. Це підтверджує раніше оприбуткування на баланс і подальше списання вказаних товарно - матеріальних цінностей. Апелянт зазначає, що згідно аналізу ЄРПН, перевіркою встановлено неможливість постачання товарно-матеріальних цінностей підприємством ТОВ «Будсіті Торг», у зв`язку з тим, що дані товарно-матеріальні цінності по ланцюгу постачання постачальників наступних ланок за даними ЄРПН не придбавались, не імпортувались та не вироблялись. Отже, на думку апелянта, ПП «ДІОНІС» неправомірно перенесено інформацію зі складених первинних документів до облікових регістрів. Вказує, що на порушення ст.39, пп.140.5.5 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України, з урахуванням того, що сума доходів сформованих ПП «Діоніс» по операціях з вищенаведеними нерезидентами не підтверджується платником податку за цінами, відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, підприємством не збільшено фінансовий результат за 2022 рік: на суму 30 відсотків вартості товарів (реалізованих) 366352,35 грн. (1221174,49*30%), (р. 3.1.7 Додатка РІ). З урахуванням вищезазначеного, перевіркою встановлено заниження показника рядку декларації з податку на прибуток (03) Різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України на суму 366352 грн., в т.ч.: рік 2022 - 366352 грн. Також, Головне управління ДПС в Одеській області вважає, що відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн. ГУ ДПС в Одеській області вважає, що гонорар за надання правової допомоги по справі №420/15825/24 є необґрунтовано завищеним у зв`язку із незначною складністю справи, для розгляду якої суду вистачило трьох судових засідань.

18 жовтня 2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити повністю у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок податків на 2023 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС в Одеській області №8799-п від 26.10.2023 року проведена планова виїзна документальна перевірка Приватного підприємства Діоніс з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку №1 до акта.

Наказом Головного управління ДПС в Одеській області від 24.11.2023 року №9797-п Про перенесення термінів проведення документальної планової виїзної перевірки ПП Діоніс у зв`язку з втратою первинних документів, перенесено термін проведення документальної планової виїзної перевірки з 24.11.2023 року за період діяльності з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року з метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства до дати відновлення та надання документів до перевірки протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу, але на строк не більше ніж 120 днів.

У зв`язку з вищенаведеним, з 22.02.2024 року відновлено проведення документальної планової виїзної перевірки ПП Діоніс за період діяльності з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року.

За наслідками перевірки складено акт Про результати документальної планової виїзної перевірки ПП Діоніс з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року №9722/15-32-07-01-1-130810494 від 18.03.2024р., відповідно до висновків якого встановлено порушення:

ст. 39, пп. 134.1.1 пю 134.1 ст. 134, пп. 140.5.5-1 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України, п. 5, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290 внаслідок чого занижено податок на прибуток всього у сумі 823583,00 грн., у тому числі:

півріччя 2021 року на 757640,00 грн.;

3 квартали 2021 року на 757639 грн.;

рік 2021 на 757640,00 грн.;

рік 2022 на 65943,00 грн.;

ч. 2 ст. 13 Закону України від 19.12.1995 року №481/95-ВР Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального;

ст. 51, п. 176.2 ст. 176 з урахуванням ст. 52-1 та п. 69.2 ст. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу України, Наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4 Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, внаслідок декларування показників не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками за період І кв. 2021 року IV кв.2022 року та подання з порушенням встановлених строків за І кв. 2021 року;

пп. 14.1.48 абз. є пп. 14.1.54, пп. 14.1.180, п. 14.1 ст. 14, пп. 162.1.1 пп. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164.2, пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп. 168.1.4, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 ст. 168, п. 171.1 п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України встановлено нарахування, але несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб в сумі 501561,19 грн. у тому числі: за липень 2021 24322,21 грн., за серпень 2021-47 134,74 грн., за вересень 2021 46751,40 грн., за жовтень 2021 36262,59 грн., за листопад 2021 32327,32 грн., за грудень 2021 32327,32 грн., за грудень 2021- 35583,31 грн., за січень 2022 29486,80 грн., за лютий 2022 29034,93 грн., за березень 2022 6904,80 грн., за квітень 2022 7674,44 грн., за травень 2022 26920,87 грн., за червень 2022 25259,78 грн., за липень 2022-21829,73 грн., за серпень 2022 25932,52, за вересень 2022 26430,32, за жовтень 2022 27732,78 грн., за листопад 2022 26456,57 грн., за грудень 2022 25516,08 грн.;

пп. 1.5 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень, пп. 14.1.48, абз. є пп. 14.1.54, пп. 14.1.180, п. 14.1 ст. 14, пп. 162.1.1, пп. 162.1.3, п. 162.1 ст. 162, пп. 163.1.1, п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп. 168.1.4, пп. 168.1.5, п. 168.1 ст. 168, п. 171.1, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового Кодексу України встановлено нарахування, але несплата (неперерахування) військового збору в сумі 44683,36 грн. у тому числі: за липень 2021 3631,01 грн., за серпень 2021 4115,18 грн., за вересень 2021 - 4083,20 грн., за жовтень 2021 3209,23 грн., за листопад 2021 2881,25 грн., за грудень 2021 3033,36 грн., за січень 2022 2457,23 грн., за лютий 2022 2419,58 грн., за березень 2022 575,40 грн., за квітень 2022 639,53 грн., за травень 2022 2243,40 грн., за червень 2022 2104,99 грн., за липень 2022 1819,15 грн., за серпень 2022 2254,08 грн., за вересень 2022 2295,55 грн., за жовтень 2022 2404,09 грн., за листопад 2022 2297,76 грн., за грудень 2022 2219,37 грн.

За результатами перевірки ГУ ДПС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2024 року № 13550/15-32-07-01-19.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення базується на припущеннях, без належного самостійного дослідження первинних документів ПП Діоніс та відповідач не довів належними і допустимими доказами порушення позивачем чинного законодавства України та дійшов хибного висновку.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати, зазначені в заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру, а відтак суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 12848,33 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 44.2 ст. 44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно до ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки", крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог підпунктів 140.5.4, 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно до п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Підпунктом а п.185.1 ст.185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п.186.1 ст.186 ПК України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. г п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Платник податку має право зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну та/або розрахунок коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року, в яких загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов`язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у операціях, що досліджуються; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Згідно з п.п.2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Відтак, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (послуг) в межах господарської діяльності.

Отже, під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника за господарською операцією суд не обмежується перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а оцінює всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Будсіті Торг (Постасальник) та ПП Діоніс (Покупець) укладено договір поставки №Б/1504-5 від 15.04.2021 року, відповідно до якого п.1.1. Постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність Покупця продукцію у строк, обумовлений цим Договором, а Покупець прийняти та оплатити Продукцію в асортименті, кількості та за цінами у специфікаціях до цього Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п.п. 7.7, 7.7 Договору, оплата за партію Продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого Постачальником до виконання замовлення Покупця, здійснюється, зокрема, наступним чином:

50% вартості партії Продукції сплачується Покупцем в якості попередньої оплати на підставі наданого Постачальником рахунку протягом трьох банківських днів з дати отримання Покупцем відповідного рахунку Постачальника, інша частина вартості партії Продукції сплачується Покупцем протягом 20 календарних днів з дати отримання Покупцем відповідної партії Продукції;

Сторони мають право здійснювати розрахунки за цим Договором в інший спосіб, не заборонений законодавством України. У разі поставки Продукції відповідно до податку до Договору порядок виплати визначається у такому додатку.

Так на підтвердження здійснення господарської діяльності, позивачем надано до перевірки та суду: специфікацію, видаткові накладні, зразок заповнення платіжного доручення, товарно-транспортні накладні, відомості про вантаж, платіжні інструкції в національні валюті (а.с. 83-133).

Норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 2 грудня 2019 року у справі №826/13060/18.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не подано до суду жодних доказів щодо наявності обвинувального вироку суду, рішень суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішень суду про визнання недійсними правочинів позивача з контрагентами.

Позивач не уповноважений будь-яким чином здійснювати перевірку походження товару у своїх контрагентів.

Крім того, законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень.

Окрім того, апелянтом не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод.

Не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Апелянтом не надано доказів того, що позивач порушує вимоги податкового законодавства. Проте, з огляду на викладені позиції вищих судових інстанцій та положення норм права, факти порушень контрагентами позивача податкового законодавства не приймаються судом як доказ того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування і тому повинен бути позбавленим права на податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної після отримання робіт/послуг.

Колегія суддів зазначає, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів ППДіоніс носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Такі висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що наведені у постанові від 29 березня 2019 року у справі № №808/3412/16.

Зважаючи, що висновки вищевказаного акту перевірки обґрунтовані не первинними документами ПП Ліоніс, а переважно посиланням на аналіз інформаційних баз, які носять виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, що свідчить про те, що висновки акту перевірки прийняті необґрунтовано, без послідовності викладених висновків та

Таким чином, текст акта перевірки повинен деталізовано відображати зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень та відповідати встановленим висновкам про вчинене платником податків порушення, а описова частина акта перевірки повинна бути сформульована таким чином, щоб платник податків міг зрозуміти в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення та, заперечуючи проти встановлених у висновках акта перевірки порушень, на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення, мав змогу подати заперечення проти акта перевірки чи звернутися до суду з позовом про оскарження прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу, що в свою чергу відповідачем дотримано не було.

Колегія суддів зазначає, що будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних, як і будь-яких інших первинних бухгалтерських документів позивача, контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем і в акті перевірки. Податкові накладні сформовані особами, які на час здійснення господарських операцій зареєстровані суб`єктами підприємницької діяльності, є платниками податку на додану вартість, та зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також, колнгія суддів зауважує, що в обґрунтування прийнятого податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Таким чином, дослідивши надані до матеріалів справи письмові докази, з урахуванням співвідношення вчинених господарських операцій з видами господарської діяльності позивача, суд дійшов висновку, що в результаті господарських операцій з ТОВ Будсіті Торг у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі, що спростовує висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій між позивачем та даним контрагентом.

Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки контролюючого органу, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, базується на припущеннях, без належного самостійного дослідження первинних документів ПП Діоніс та апелянт не довів належними і допустимими доказами порушення позивачем чинного законодавства України та дійшов хибного висновку.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно визнав протиправним та скасував вищезазначене податкове повідомлення-рішення.

Що стосується доводів апелянта про безпідставне стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

05 липня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника ПП Діоніс адвоката Петрової А.В. надішло клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, в якому представник просить стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ПП Діоніс витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 80 000 грн.

Представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано копії:

1. Договору про надання правової допомоги від 01.05.2024 року та додаткової угоди №1 від 01.05.2024 р. до Договору про надання правової допомоги від 01.05.2024 року;

2. Акту прийому-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 23.05.2024 р. за договором про надання правової допомоги від 01.05.2024 року.

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 23.05.2024 р. у період з 01.05.2024 р. по 23.05.2024 р. Адвокатом було надано Клієнту наступні послуги професійної правничої допомоги у рамках адміністративного судочинства по справі № 420/15825/24 за позовом ПП Діоніс до ГУ ДПС в Одеській області ПрАТ про визнання протиправними та скасування податкового повідрмлення-рішення загальна вартість послуг за Договором 80 000 грн.

Вартість послуг: зустріч, консультація клієнта, огляд документів, попереднє узгодження плану дій та правової позиції 4 години 10 000 грн.;

- збір документів, детальний аналіз та вивчення первинної документації, підготовка копій 10 годин 25 000 грн.;

- аналіз судової практики у подібних правовідносинах 5 годин 15 000 грн.;

- написання позовної заяви, аналіз нормативного регулювання 10 годин 30 000 грн.

Загалом 80 000 грн.

Адвокат засвідчує, що винагорода (гонорар) отримана від Клієнта своєчасно і в повному обсязі, претензій до нього немає (а.с. 206).

Враховуючи наведене, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що підготовка даної справи не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, тому суд вважав, що розмір витрат на правову допомогу на рівні 80000,00 грн. є неспівмірним зі складністю цієї заяви, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати зазначені в заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру, а відтак суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи, а також додані документи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи є 7000,00 грн.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19.11.2024 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик