Постанова

від 19.11.2024 по справі 320/30383/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/30383/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

суддів: Карпушової О.В.,

Мєзєнцева Є.І.,

При секретарі: Масловській К.І.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (далі - ТОВ «РЕНТООФІС», позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці (далі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 13.03.2023 № UA100380/2023/000082/2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішення про коригування митної вартості ґрунтується на неправдивих даних, протиправних діях, прийняте з грубим порушенням митного законодавства України, наведені у ньому факти не підтверджені документально, не відповідають дійсності та фактичним обставинам. При митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту). На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем було надано митному органу документи, що відповідають переліку, визначеному у частині 2 статті 53 Митного кодексу України. Вказані документи чітко ідентифікують оцінюваний товар та містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості. На думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою митною вартістю товарів та незаконно прийняв рішення про наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням резервного методу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року позов задоволено повністю.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої декларантом митної вартості товару, судом не встановлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Скаргу мотивовано тим, що декларант не скористався правом та можливістю усунути розбіжності, включити усі складові митної вартості, спростувати сумніви щодо заявленого рівня митної вартості та довести й підтвердити заявлену ним митну вартість товарів.

На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги норми Правил № 599 та не враховано обставини, які прямо вказують на доведеність сумнівів у митного органу, а також те, що подані декларантом документи не можуть бути підставою для підтвердження митної вартості, оскільки декларант не надав всіх документів для підтвердження митної вартості, а надані не усувають виявлені розбіжності.

Зазначає, що обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачеві. Митний орган, у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи. (Постанова Верховного Суду від 14.04.2021 по справі №820/4849/16)

07 жовтня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, просить стягнути з Київської митниці за рахунок бюджетниих асигнувань на користь ТОВ «Рентоофіс» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не обґрунтована та не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.12.2021 між позивачем та компанією Zhejiang Wuyi Zhongmao Arts and Crafts Manufacture Co., Ltd. (КНР) (продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 1-RZWZ, за умовами якого продавець продає, а позивач купує спортивне обладнання, фітнес-аксесуари, спортивний одяг, взуття та аксесуари і оплачує за нього на умовах і відповідно до правил Інкотермс 2010.

Згідно з пунктом 4 зазначеного контракту ціна товару включає в себе вартість тари, упаковки, маркування та робіт по їх виконанню, митного оформлення у країні експорту та інших витрат згідно встановлених умов поставки FOB.

Для організації перевезення товару позивач 01.07.2021 уклав з ТОВ «НАВІС ГРУП» договір про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні № Т789/21.

Між ТОВ «НАВІС ГРУП» та ОСОБА_1 17.10.2022 укладено договір на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, відповідно до умов якого перевізник зобов`язується надати перевізнику послуги з перевезення вантажів у міжнародному сполученні, а експедитор зобов`язується оплачувати їх і приймати в передбаченому договором порядку.

Згідно з інвойсом від 13.01.2023 № ZM-IUA-23 загальна вартість товару складала 27 496,32 доларів США.

З метою митного оформлення товару Київській митниці уповноваженим представником позивача ТОВ «НАВІС ГРУП» подано митну декларацію від 13.03.2023 № 23UA100380603284U8.

Разом з митною декларацією позивачем для оформлення товару надано:

- рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) від 13.01.2023 № ZM-IUA-23,

- коносамент (Bill of lading) від 20.01.2023 № COSU6350310020,

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 07.03.2023 б/н,

- довідка про транспортні витрати від 07.03.2023 № 01-01/-14,

- довідка про транспортні витрати від 24.02.2023 № 01-01/-20,

- довідка про транспортні витрати від 08.03.2023 б/н,

- рахунок на оплату транспортних послуг від 24.02.2023 № 813,

- рахунок на оплату транспортних послуг від 13.03.2023 № 784,

- рахунок на оплату транспортних послуг від 07.03.2023 № 198,

- прайс лист виробника товару від 13.03.2023 б/н,

- митна декларація країни відправлення від 09.01.2023 № 310120230519860848,

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, що декларуються, від 01.12.2021 № 1- RZWZ,

- договір (контракт) про перевезення від 01.07.2021 № 010721-86.

Надані декларантом документи відповідач не визнав достатніми для підтвердження митної вартості товару, і в електронному повідомленні декларанту з посиланням на частини 2 та 3 статті 53 Митного кодексу України попросив надати додаткові документи.

У відповідь на вимогу відповідача про надання документів листом від 13.03.2023 № 13/03 позивач повідомив про надання усіх необхідних для підтвердження митної вартості документів.

Розглянувши подані позивачем документи, відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 13.03.2023 № UA100380/2023/000082/2, в якому зазначив, що документи надані не в повному обсязі і містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Розбіжності, неточності та сумніви в достовірності відомостей, що містяться в наданих документах, не дають можливості визнати заявлену митну вартість товарів за першим методом. Другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів неможливо застосувати через відсутність інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. Натомість, наявна інформація, що є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу.

Джерелом інформації, яким користувався відповідач при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару № 1, була митна декларація від 27.12.2022 № UA209170/2022/102705 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 4,01 USD/кг), митної вартості товару № 2 - митна декларація від 27.02.2023 № UA500500/2023/006353 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 4,01 USD/кг).

Відповідно до граф 28 та 30 оскаржуваного рішення заявлену позивачем митну вартість товару №1 у розмірі 26 942,65 доларів США відповідачем збільшено до 29 910,59, а митну вартість товару №2 у розмірі 6 245,63 доларів США - до 8 132,28 доларів США за курсом НБУ на день прийняття цього рішення.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Так, судом першої інстанції встановлено, що у графі 33 відповідачем оскаржуваного рішення відповідачем зазначається про відсутність в пакеті наданих документів проформи-інвойсу та пакувального листа.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 810/692/17, «відповідно до пункту 3 частини другої статті 53 МК України документом, який підтверджує митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу). Оскільки задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу (про що безпосередньо свідчать надані до митного оформлення банківські платіжні документи), і позивач надав до митного оформлення комерційний рахунок фактуру, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса».

Водночас, пакувальний лист (англ. Packing List) - супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Затвердженої форми пакувального листа та вимог щодо його заповнення законодавством України та міжнародним законодавством не передбачено, з огляду на що жодна інформація, викладена в пакувальному листі не суперечить його суті та не може слугувати підставами для сумніву.

Крім цього, судом вірно зауважено, що згідно з вимогами ч.2 ст.53 Митного кодексу України пакувальний лист не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів та може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація.

Слід зауважити, що інвойс (рахунок-фактура) - у міжнародній комерційній практиці документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з`являється обов`язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.

Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).

З урахуванням викладеного та з огляду на надання позивачем рахунку-фактури (інвойсу) від 13.01.2023 № ZM-IUA-23, товаросупровідних документів, зокрема, коносаменту (Bill of lading) від 20.01.2023 № COSU6350310020, а також міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 07.03.2023 б/н, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не доведено об`єктивної необхідності надання проформа-інвойсу для підтвердження числових значень складових митної вартості товарів та не обґрунтовано, які саме складові можуть бути підтверджені таким документом.

Щодо доводів відповідача про відсутність в наданих декларантом документах відомостей щодо наявності/відсутності ліцензійних платежів за користування торгівельною маркою, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 1109 Цивільного кодексу України ліцензійний договір - це договір передачі права використання щодо об`єкта інтелектуальної власності.

Отже, контракт купівлі-продажу товарів може містити інформацію, на відсутність якої в оскаржуваному рішенні вказав відповідач, тоді, коли предмет купівлі-продажу містить об`єкт права інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 3 Порядку включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446, сума роялті та інших ліцензійних платежів під час визначення митної вартості оцінюваних товарів включається до ціни за таких умов:

- роялті та інші ліцензійні платежі стосуються оцінюваних товарів;

- покупець повинен сплачувати роялті та інші ліцензійні платежі прямо чи опосередковано, що є умовою продажу оцінюваних товарів незалежно від того чи закріплена така умова в договорі купівлі-продажу оцінюваних товарів;

- сума роялті та інших ліцензійних платежів не включена до ціни.

При цьому, відповідач не вказує, які саме документи мали містити інформацію про наявність/відсутність ліцензійних платежів та не посилається на наявність умов включення в цьому випадку сум ліцензійних платежів до ціни товарів під час визначення їх митної вартості, встановлених Порядком включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446.

Щодо доводів відповідача стосовно документів на підтвердження витрат на транспортування товарів на умовах поставки «FOB NINGBO» згідно з правилами Інкотермс.

Так, відповідно до встановлених Правилами заповнення декларації митної вартості, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 приписів щодо заповнення графи 20 декларації митної вартості для підтвердження витрат на транспортування товарів декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, до яких можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу).

Наведений перелік документів з огляду на застосовану конструкцію «можуть належати» не є вичерпним та свідчить, що витрати на транспортування товарів можуть бути підтверджені одним чи кількома документами з цього переліку або іншими наявними в декларанта документами.

З урахуванням викладеного надані відповідачу довідки про транспортні витрати від 07.03.2023 № 01-01/-14, від 24.02.2023 № 01-01/-20 та від 08.03.2023 б/н, а також рахунки на оплату транспортних послуг від 24.02.2023 № 813, від 13.03.2023 № 784 та від 07.03.2023 № 198 є належними та достатніми доказами розміру таких витрат.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14.

Щодо посилання відповідача на те, що у в нього наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки у митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ, слід зазначити, що самі по собі посилання митного органу не свідчать про наявність у нього підстав, передбачених частиною третьою статті 53 МК України для витребування документів.

Митна вартість оцінюваних товарів визначена відповідачем в оскаржуваному рішенні з використанням другорядного методу визначення митної вартості товарів - резервного.

Згідно з частиною першою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

За змістом примітки до статті 7 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року (далі - Угода) під час застосування резервного метода визначення митної вартості товарів мають застосовуватись попередні йому методи оцінювання, але із обґрунтованою гнучкістю. Приклади такої гнучкості наведено у зазначеній примітці.

Так, митна вартість задекларованих позивачем товарів визначена відповідачем на рівні митної вартості інших товарів, митне оформлення яких здійснено за митною декларацією від 27.12.2022 № UA209170/2022/102705 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 4,01 USD/кг) та митною декларацією від 27.02.2023 № UA500500/2023/006353 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 4,01 USD/кг).

Як встановлено судом першої інстанції, представником позивача у відповідь на адвокатський запит від відповідача отримано лист від 17.03.2023 № 7.8-4/28.13/8.19/4799 з копіями зазначених декларацій.

У наданих копіях декларацій відповідачем залишено обсяг відомостей про товари, що фактично унеможливлює аналіз обґрунтованості визначення джерел інформації, зокрема, в них відсутні опис товарів, інформація про умови поставок, торговельну країну та країну походження тощо.

Крім того, в графі 43 митних декларацій, визначених джерелом інформації, вказано цифру « 6», що свідчить про визначення митної вартості резервним методом, який застосовується тоді, коли неможливо застосувати всі інші.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що митна вартість, вказана в митних деклараціях від 27.12.2022 № UA209170/2022/102705 та від 27.02.2023 № UA500500/2023/006353, не розраховувалась виходячи з ціни, визначеної виробником, а визначалась за обставин, що оскаржуються позивачем у суді, тому посилання на неї в оскаржуваному рішенні є некоректним.

При цьому в оскаржуваному рішенні відповідач не навів інформації з митної декларації, яку зазначено ним як підставу для коригування митної вартості, в обсязі, що дозволила б встановити, яким чином митна вартість належного позивачу товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, що є порушенням частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятих рішень.

Висновки митного органу у оскаржуваному рішенні щодо того, що до митного оформлення надано рахунок фактуру від 13.01.2023 № ZM-IUA-23 та коносамент від 20.01.2023 № COSU6350310020, при цьому відповідно до коносаменту вантаж переміщувався в морському контейнері номер GESU6604717, а в інвойсі зазначено номер контейнера НОМЕР_1 не можуть бути належним обґрунтуванням правомірності оскаржуваного рішення у зв`язку з наступним.

У листі від 31.03.2023 продавцем товару компанією Zhejiang Wuyi Zhongmao Arts and Crafts Manufacture Co., Ltd. (КНР) повідомлено, що в інвойсі від 13.01.2023 № ZM-IUA-23 номер контейнера НОМЕР_1 вказано помилково. Правильний номер контейнера НОМЕР_2 вказано в коносаменті.

Належних та допустимих доказів наявності впливу такої помилки у зазначенні номеру контейнера на числові значення складових митної вартості відповідачем не надано.

Висновки митного органу у оскаржуваному рішенні щодо того, що прайс-лист від 13.01.2023 виданий на асортимент партії товару в рахунку-фактурі (№ZM-IUA), що свідчить про його персоналізовану обмеженість, а також ним не передбачено систему знижок та відсутні реквізити для зв`язку з потенційним покупцем, не приймаються судом правомірно не взято до уваги, оскільки прайс-лист не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів.

Крім того, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 23.10.2020 у справі № 810/690/17, адміністративне провадження № К/9901/42594/18.

Висновки відповідача щодо того, що позивачем надано рахунки-фактури щодо транспортно-експедиційних послуг та довідки про транспортні витрати, які видані різними організаціями (ТОВ «Навіс Груп», ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» та ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді»)., а надана CMR в графі «перевізник» містить інформацію щодо іншого перевізника (ФОП « ОСОБА_2 ») також не приймаються до увагу з огляду на таке.

У позовній заяві позивач зазначив, що з огляду на маршрут переміщення товару, для забезпечення транспортування товару різними видами транспорту з КНР до Європейського Союзу, а потім в Україну позивач користується послугами декількох перевізників.

На підтвердження зазначеного відповідачу надано довідки про транспортні витрати, видані ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» від 24.02.2023 № 01-01/-20 щодо вартості перевезення вантажу морським транспортом, ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч.Ді» від 07.03.2023 № 01-01/-14 щодо вартості локальних послуг в порту призначення: вивантажувально-розвантажувальні роботи з борту судна, митне очищення, перевантаження в автомобіль тощо, а також ТОВ «НАВІС ГРУП» від 08.03.2023 б/н щодо вартості доставки вантажу в Україну автомобілем НОМЕР_3.

Щодо наявності в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) відомостей про перевезення товарів автомобільним транспортом ФОП « ОСОБА_2 », як встановлено судом позивач не має договірних стосунків з цим підприємством, а отже за встановлених обставин судом першої інстанції вірно вказано на наступне.

Згідно з пунктами 2.1 та 3.1.1 наданого відповідачу договору про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.07.2021 № Т789/21 між позивачем та ТОВ «НАВІС ГРУП», яке забезпечувало перевезення товарів автомобільним транспортом, експедитор (перевізник) бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок замовника (позивача) організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів у міжміському та міжнародному сполученні автомобільним транспортом, на виконання доручення замовника здійснювати добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати угоди з третіми особами від свого імені договори та за рахунок замовника.

Також безпідставними є висновки відповідача, що митна декларація країни відправлення № 310120230519860848 від 09.01.2023 надана без урахування статті 254 Митного кодексу України, номер судна не відповідає відомостям зазначеним в коносаменті від 20.01.2023 № COSU6350310020, декларація складена раніше ніж виставлений інвойс від 13.01.2023 № ZM-IUA-23.

Відповідно до офіційного перекладу митної декларації країни відправлення від 09.01.2023 № 310120230519860848, наявного в матеріалах справи, декларація містить відомості про товари, зокрема, про їх загальну вартість, кількість та іншу інформацію, що співпадає із вказаною в інвойсі від 13.01.2023 № ZM-IUA-23 та поданій декларантом митній декларації.

У листі від 03.04.2023 компанією Zhejiang Wuyi Zhongmao Arts and Crafts Manufacture Co., Ltd. (продавцем товару) повідомлено, що вантаж у відповідності до інвойсу № ZM-IUA-23 мав бути відправлений судном OOCL HONG KONG, рейс 026W, проте був завантажений на судно через закінчення на ньому місця і був переміщений на інше судно COSCO SHIPPING STAR, рейс V.016W, у зв`язку з чим дата інвойсу № ZM-IUA-23 була змінена на фактичну дату відвантаження контейнера 13.01.2023.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару всі документи, що передбачені ч. 2 статті 53 МК України, які повною мірою ідентифікують оцінюваний товар та містять об`єктивні і достовірні дані, які підтверджують ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджують митну вартість товарів за ціною договору згідно вимог ч.ч. 4, 5 статті 58 МК України.

Натомість, відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами правомірність своїх дій при винесенні оскаржуваного рішення. Відповідачем жодним чином не доведено, що документи, подані позивачем для визначення митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За таких підстав та враховуючи, що вказані твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржуване рішення не містить, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.

При цьому, колегію суддів не встановлено те, що надані позивачем документи, які підтверджують митну вартість товару, містять розбіжності та що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості товару.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Отже при винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Щодо судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року.

В той же час, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Водночас, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

На підтвердження розміру судових витрат на правничу допомогу позивач надав до суду: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 07/22/33540678 від 12.07.2022 укладений з Адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжну інструкцію №655 від 03.10.2024 та рахунок №03-10 від 03.10.2024.

За умовами зазначеного договору Адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: в суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 15 000,00 грн; в суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10 000,00 грн; в суді касаційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 5 000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним. Також сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи.

Перевіривши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, колегія суддів колегія суддів вважає, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 статті 134 КАС України).

Однак, відповідачем не подано до суду апеляційної інстанції відповідних заперечень та не спростовано розміру витрат на правову допомогу, з огляду на ознаки співмірності, які визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (код з ЄДРПОУ: 33540678, вул. Чикаленка Євгена, буд.23-А, м.Київ, 01024) судові витрати на правничу допомогу у сумі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код з ЄДРПОУ: ВП 43997555, бульвар Гавела Вацлава, 8-А, м.Київ, 03124).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2024 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев