Постанова

від 18.11.2024 по справі 380/23366/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року Справа № 380/23366/23 пров. № А/857/15871/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закрутка» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами Львівської митниці та Товариства з обмеженою відповідальністю «Закрутка» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року (суддя Потабенко В.А., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Закрутка» (далі ТОВ) звернулося до суду із позовом до Львівської митниці (далі Митниця) в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 30.03.2023 № UA209000/2023/400027/2 (далі Рішення) та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.03.2023 № UA209140/2023/000235 (далі Картка відмови).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано Рішення та Картку відмови. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Митниці на користь ТОВ судовий збір у сумі 5368,21 грн та 2000 грн судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із ухваленим рішенням, по суті спору, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.

Рішення суду також оскаржив позивач в частині вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що на момент перевірки заявленої позивачем митної вартості були відсутні митні оформлення ідентичних товарів які б співпадали по асортименту продукції, не відомі та документально не підтверджені їх фізичні характеристики, якість та репутація даної продукції на ринку від виробника за час максимально наближений до моменту прийняття рішення про коригування заявленої митної вартості товарів.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що оскільки договором про надання правової допомоги та додатком до нього встановлено фіксований розмір гонорару адвоката, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом не подається.

Сторони відзивів на апеляційну скаргу не подали.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що при здійсненні імпортування товару на митну територію України, позивач для підтвердження заявленої ним митної вартості товару надав повний пакет документів, а тому використання відповідачем другорядних методів визначення митної вартості товару в розрізі обставин цієї справи є неправомірним.

Крім того, цей суд вказав, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому належить зменшити до 2000 грн.

Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 02.03.2023 між SAREROM SRL та ZAKRUTKA LLC укладено договір купівлі-продажу NR 1625/02.0.2023 (далі Договір).

Відповідно до пункту 2.1 Договору предметом договору є продаж-купівля соляних блоків для тварин у кількості, стандартів якості, упакування тощо, що доставляється на умовах Incoterms 2020 та передбачені у доповненнях цієї угоди.

Згідно з пункту 2.2. Договору предмет даного договору може бути зменшений або розширений додатковими документами.

30.03.2023 уповноважена особа позивача подав до Митниці митну декларацію ІМ40ДЕ №23UA209170071120U0 (далі МД), у розділі 31 якої вказала опис товару: мінеральні продукти - кормова сіль для тварин у вигляді пресованих блоків кам`яної солі (NaCl) по 5 кг. Всього 21600 к.

Задекларована вартість товару становить 2592 EUR, що згідно з офіційним курсом валюти 36,69 грн за 1 євро становить 136899,55 грн.

Як слідує зі змісту Картки відмови на підтвердження заявленої митної вартості позивач разом з вищевказаною митною декларацією подало митному органу такі документи, як:

- сертифікат відповідності (Certificate of conformity) б/н 27.03.2023;

- пакувальний лист (Packing list) б/н 27.03.2023;

- рахунок-проформа (Proforma invoice) № 180/02.03.2023 від 02.03.2023;

- рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №FESAR 1163 від 27.03.2023;

- автотранспортна накладна (Road consignment note) № 556822 від 27.03.2023

- некласифікований комерційний документ (цінова пропозиція) №731 від 15.02.2023;

- банківський платіжний документ, що стосується товару SWIFT від 21.03.2023;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 2371 від 27.03.2023;

- документ, що підтверджує вартість перевезення товару (заявка) № 02371 від 24.03.2023;

- каталог виробника товару б/н від 28.03.2023;

- каталог виробника товару б/н від 28.03.2023;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору доповнення № 1 від 02.03.2023;

(контракту);

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 180/02.03.2023 від 02.03.2023;

- договір про надання послуг митного брокера № ZAK 1 від 14.03.2023;

- договір (контракт) про перевезення № 934/23від 23.03.2023;

- декларація-інвойс, складена експортером якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 євро № FESAR 1163 від 27.03.2023;

- копія митної декларації країни відправлення 23ROCJ1800E0029333 від 27.03.2023;

- МД.

При цьому, Митниця, дослідивши документи, додані позивачем до МД, надіслала позивачу вимогу, якою відповідно до статті 53 Митного кодексу України (далі МК) просила надати додаткові документи для підтвердження заявленого рівня митної вартості товару

У відповідь на цю вимогу позивач 30.03.2023 надіслав відповідь та повідомив про уже додані документи необхідні для митного оформлення товару та зазначив, що на даний момент інших документів надати неможливо, просив здійснити оформлення згідно наданих документів

30.03.2023 Львівська митниця прийняла Рішення. Як зазначено у графі 33 Рішення за результатами митного контролю встановлено наступне: у графі 23 товарно-транспортної накладної відсутній підпис, у графі 2 товарно-транспортної накладної «Одержувач» відсутні відомості щодо адреси та країни, відповідно до інформації, що міститься у ЦМР перевезення здійснювало ПП Hlobus, рахунок на перевезення виставлений підприємством Автотрансекспедиція, інформація щодо договірних відносин між Hlobus та підприємством Автотрансекспедиція відсутня, відомості внесені до графі 3 товарно-транспортної накладної якість наданого зображення документу не дозволяє ідентифікувати; відповідно до відомостей, що містяться у контракті та інвойсі поставка товару здійснюється на умовах FCA Campia Turzii, проте, в рахунку на перевезення зазначено маршрут Turda -Львів; відповідно до умов пункту 7 контракту до вартості товару повинні включатися вартість пакування, маркування, проте, відомості щодо включення зазначених витрат до вартості товару відсутні у товаросупровідних документах. За власним бажанням декларантом надано: цінову пропозицію; каталог продукцїї; приєднана копія експортної МД країни відправлення. Таким чином, у поданих документах виявлено розбіжності, відсутність документів, визначених частиною другою статті 53 МК. Надані на вимогу документи дублюють надані при митому оформленні, не усувають та не роз`яснюють наявні розбіжності Таким чином, Митницею встановлено розбіжності в поданих документах, відсутність належних документів, що підтверджують складові митної вартості. У додатково наданих декларантом документах не усунуто та не роз`яснено виявлені розбіжності. Проведено консультації з декларантом згідно з статті 57 МК. Застосовано метод 2ґ (статті 64 МК). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД № UA408020/2023/008687 від 04.02.2023 з ціною 0,251 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 257 МК визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до частини шостої статті 257 МК умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Приписами статті 49 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами першою, другою статті 51 МК передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 52 МК заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За змістом частини четвертої статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо) (частини п`ята, сьома статті 58 МК).

Відповідно до частини другої статті 52 МК декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Стаття 53 МК визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша статті 53 МК).

Частиною другою статті 53 МК визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частина п`ята статті 53 містить норми відповідно до яких забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини третьої статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною першою статті 55 МК визначено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Під час митного оформлення при прийнятті органом доходів і зборів письмового рішення про коригування митної вартості товарів декларант або уповноважена ним особа може здійснити коригування заявленої митної вартості у строк, встановлений частиною другою статті 263 цього Кодексу. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів (частини четверта, п`ята статті 55 МК).

Відповідно до частини першої статті 57 МК визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

У частині другій статті 57 МК встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 МК).

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК).

Згідно з положеннями статті 60 МК у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5-7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці у таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними подібними (аналогічними) товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.

У разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.

На підтвердження заявленої митної вартості товару декларант надав митному органу разом з митними деклараціями документи, визначені частиною другою статті 53 МК та перелічені вище.

Щодо мотивів, на які відповідач покликається у пункті 33 Рішення, а саме з приводу того, що у графі 23 CMR відсутній підпис, у графі 2 CMR «Одержувач» відсутні відомості щодо адреси та країни, то необхідно вказати, що згідно СMR № 556822 у графі 23 міститься штамп перевізника Приватне підприємство «Глобус» (далі ПП). У графі 16 також міститься підпис перевізника ПП та міститься підпис уповноваженої особи. Відтак, обидві графи СMR фактично дублюють одна одну, і та обставина, що підпис уповноваженої особи перевізника зазначено у графі 16 замість графи 2 жодним чином не впливає на визначення митної вартості придбаного позивачем товару.

При цьому відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору.

Щодо того, що перевезення здійснювало ПП, рахунок на перевезення виставлений підприємством Автотрансекспедиція. Інформація щодо договірних відносин між Hlobus та підприємством Автотрансекспедиція відсутня, то матеріалами справи підтверджується те, що між Приватним транспортно-експедиційним підприємством «Автотрансекспедиція» (далі - експедитор) та ПП «Глобус» укладено договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом № 544/22.

Тобто, на виконання укладеного договору і в рамках його положень, експедитором ПП могло бути і було залучено відповідного перевізника який зазначений у наданій CMR, при цьому вичерпні відомості про вартість перевезення знайшли своє відображення у довідці про транспортні витрати вих. № 2371 від 29.03.2023 та рахунку № 2371 від 27.083.2023, які в повній мірі відображають та підтверджують витрати на транспортування (доставку) товарів, тобто відповідну складову митної вартості за цим митним оформленням.

Відносно того, що поставка товару здійснюється на умовах FCA Campia Turzii, проте, в рахунку на перевезення зазначено маршрут Turda Львів, то суд згідно з умовами пункту 8 Договору поставка товару за цим договором здійснюється на підставі правил Incoterms 2020 відповідно до умов, передбачених у додаткових угодах та/або замовленню покупця, прийнятих продавцем.

Так, згідно з умовами FCA (Free Carrier - Франко перевізник) відповідальність знімається з вантажовідправника у той момент, коли він передає товар перевізнику, найнятому покупцем. Подальші ризики за транспортування вантажу покупець несе самостійно.

При цьому всі експортні формальності і мита повинен здійснити і оплатити продавець, а витрати на доставку та митне оформлення для імпорту залишається на покупцеві.

Таким чином, незалежно від місця поставки придбаного позивачем товару, його митна вартість не змінюється.

Щодо мотивів, на які відповідач посилається у пункті 33 Рішення, а саме з приводу того, що відповідно до умов пункту 7 Контракту до вартості товару повинні включатися вартість пакування, маркування, проте, відомості щодо включення зазначених витрат до вартості товару відсутні у товаросупровідних документах, то судом встановлено наступне.

Відповідно до пункту 7.1 Договору продавець гарантує належне пакування, що забезпечує збереженість товарів під час транспортування від місця відвантаження до місця призначення. Згідно з пункту 7.2 у випадку, якщо покупець вимагає спеціального пакування, умови тощо, продавець виконує ці операції, витрати, пов`язані з цим, несе покупець. Витрати на ці операції будуть узгоджені та прийняті у письмовій формі сторонами.

Згідно з пункту 7.3. продавець повинен промаркувати упаковку, щоб підтримувати обробку товарів та торговельної реклами.

Тобто у разі включення до ціни товару вартості спеціальної упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, їх вартість не додається при розрахунку митної вартості товару.

У даному випадку, сторонами контракту було наперед обумовлено, що вартість упаковки та маркування входить у вартість товару, а тому за правилами частини десятої статті 58 МК ці складові не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та вони не можуть вплинути на правильність визначення позивачем митної вартості.

Зазначена вище позиція стосовно включення вартості пакування до митної вартості також закріплена у рішеннях Верховного Суду у справах із подібними обставинами (постанова від 06.03.2018 у справі №815/3142/17, постанова від 22.01.2019 у справі №815/6794/17, постанова від 18.12.2019 у справі №160/8775/18, постанова від 06.02.2020 у справі №520/10709/18, постанова від 16.07.2020 у справі № 804/3632/17, постанова від 17.01.2023 у справі №440/5532/18, постанова від 07.02.2023 у справі №815/6775/17, постанова від 21.03.2023 у справі 815/5817/17 тощо).

Так, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.

Таких вимог щодо форми Рішення відповідачем не дотримано.

Наведене свідчить про необґрунтованість прийнятого відповідачем Рішення та Картки відмови, а відтак про наявність підстав для визнання їх протиправним та скасування.

Оцінюючи наведені скаржником-відповідачем доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відносно доводів, що наведені позивачем в частині оскарження рішення суду щодо вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС. Відповідно до частини другої цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частини третьої, четвертої статті 134 КАС розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).

Частиною сьомою статті 139 КАС встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Також згідно із статтею 28 «Правил адвокатської етики», затверджених Звітно - виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017 (далі ПАЕ) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

За висновками, що наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 «учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.».

З матеріалів справи видно, що відповідно до пункту 3.1 Договору про надання правової допомоги від 29.09.2023 (далі Договір) укладеного між ТОВ та адвокатом Подоляком Б.Р. вартість послуг, а також порядок оплати наданої правової допомоги за даним договором встановлюється Додатком до даного договору, який є його невід`ємною частиною.

За змістом Додатку до Договору вартість правової допомоги за цим Договором становить 8000 грн, які сплачуються Адвокату шляхом банківського переказу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В силу вимог частин шостої та сьомої статті 134 КАС саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Представником відповідача подавалось до суду клопотання, в якому було зазначено, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 гривень є неспівмірною із складністю справи, обсягом матеріалів у справі та кількістю підготовлених адвокатом процесуальних документів, а тому підлягає зменшенню.

Надаючи оцінку співмірності витрат позивача на правничу допомогу, судом першої інстанції враховано те, що в підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу ТОВ подано Договір та Додаток до Договору.

Будь-яких жодних інших документів, як акт виконаних робіт (наданих послуг) чи детальний опис виконаних робіт, що зокрема не виключається згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №922/1964/21, позивачем не надано.

При цьому, у Договорі зазначено лише загальний, так би мовити «класичний» перелік послуг, який може бути наданий адвокатом в процесі надання правничої допомоги.

В розрізі викладеного апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вказана справа не відноситься до категорії складних, розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, адвокат участь в судових засіданнях не брав. Судова практика щодо розгляду та вирішення даної категорії справ вже сформована, вивчення законодавчої бази та формування правової позиції не потребували багато часу. А тому дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката до 2000 грн.

Відповідно до положень частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Львівської митниці та Товариства з обмеженою відповідальністю «Закрутка» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич