Рішення

від 18.11.2024 по справі 990/130/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

18 листопада 2024 року

м. Київ

справа №990/130/24

адміністративне провадження № П/990/130/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стеценка С.Г.,

суддів: Шарапи В.М., Єзерова А.А., Тацій Л.В., Стародуба О.П.,

за участю секретаря судового засідання: Висоцького А.М.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Предоляк Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу №990/130/24

за позовом ОСОБА_1

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Позивач звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з проханням визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії України, яким відмовлено у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення її вперше на посаду судді.

Зважаючи на встановлені обставини справи, доводи її учасників, Верховний Суд, вирішуючи цей публічно-правовий спір, надавав відповіді на наступні ключові питання:

1) чи є встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та відображені у її рішенні обставини підставою, яка дозволяє стверджувати про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики?

2) чи можна вважати зміни до чинного законодавства (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року №3511-IX) такими, які ставлять під сумнів результати самого конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів і є дискримінаційними стосовно позивача, суперечать принципам рівності та правової визначеності?

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2024 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - Комісія, відповідач, ВККС України), в якому позивач просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 05 березня 2024 року №287/дс-24;

- зобов`язати ВККС України внести рекомендацію до Вищої ради правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувала, що за наслідками проведеного Комісією конкурсу на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, вона як кандидат, який взяв участь у ньому, зайняла переможну позицію на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області (рейтинг учасників конкурсу затверджено рішенням ВККС України від 19 грудня 2023 року №177/зп-23). Однак, під час здійснення процедури конкурсу на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року №3511-IX внесено зміни до частин першої-другої статті 79-5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), якими змінено умови її проведення та додано етап проведення співбесіди із переможцем конкурсу. Що, на думку позивача, суперечить принципам рівності та правової визначеності, є дискримінаційним по відношенню до учасників конкурсу, адже значна частина учасників цього добору - кандидатів на посаду судді місцевих судів вже прийняла участь у конкурсі, оголошеному Комісією 02 липня 2019 року та переможці призначені на посади суддів без проходження етапу співбесід.

Вважає, що оспорюване рішення ВККС України від 05 березня 2024 року №287/дс-24, яким за наслідками проведеної із нею співбесіди відмовлено у внесенні Вищій раді правосуддя рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді місцевого загального суду, є протиправним, а зазначені у рішенні мотиви та висновки - суб`єктивними, такими, що суперечать даним як відкритої, так і закритої частини співбесіди.

Зокрема, щодо мотивів, які були покладені відповідачем в основу свого рішення і які позивач вважає необґрунтованими і безпідставними, стверджує:

- стосовно нездатності кандидата пояснити та підтвердити доходи, за рахунок яких придбана нерухомість - нею були подані до Комісії пояснення, у яких вказувалося, що квартира є єдиним житлом для неї та членів її сім`ї; остання була придбана позивачем відповідно до договору купівлі-продажу від 17 грудня 2004 року, оплата проведена двома платежами, оскільки частину коштів на купівлю квартири надали її батьки, а також брат її чоловіка та його мати, які проживають за кордоном з 1997 року та по даний час; також в подальшому нею був взятий кредит під заставу вищевказаної квартири в розмірі 15000 дол. США, для того щоб частково повернути гроші родині, кредит повністю погашений у 2015 році; до того ж, контролюючий орган за наслідками проведеної перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини другої статті 5 Закону України «Про очищення влади», у своєму висновку не встановив невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного ОСОБА_1 , наявній податковій інформації про отримані доходи;

- стосовно ненадання достовірних та обґрунтованих пояснень щодо придбання її чоловіком автомобіля за явно заниженою вартістю - такі обставини спростовуються відеофіксацією співбесіди, проведеної 05 березня 2024 року, де під час відкритого слухання Комісії було надано договір купівлі-продажу транспортного засобу від 19 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Інстант Авто». Згідно договору вартість автомобіля становить 100870 грн., саме ця сума і була вказана позивачем в декларації; крім того були надані пояснення, що автомобіль потребував незначного ремонту, тому його вартість відрізнялась від ринкової на той час;

- щодо участі у передачі інформації та неправомірної вигоди між особами, які потребували вчинення певних дій з боку представників судової влади, та засудженими особами і намагання приховати від Комісії такі дані - розділ 6 Анкети кандидата на посаду судді вимагає розмістити відомості про притягнення до юридичної відповідальності, відтак, оскільки щодо неї безпосередньо кримінальне провадження не порушувалось, то вона відповіла «ні»; також в матеріалах досьє як кандидата на посаду судді не містилось жодної інформації про відповідну кримінальну справу, тому на запитання доповідача на співбесіді щодо бажання надати додаткові пояснення, вказала, що буде надавати відповіді по мірі заданих Комісією питань; її роль у кримінальній справі №1-50/2011 та статус саме свідка детально описана у вироку Оболонського районного суду м. Києва від 19 вересня 2011 року, який залишено без змін апеляційним судом; до того ж наголошує, що активно співпрацювала з правоохоронними органами з метою належного документування протиправної діяльності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та притягнення останніх до кримінальної відповідальності, незважаючи на погрози та спроби підкупу зі сторони обвинувачених; повідомила на співбесіді, що викривачем у даній справі не була, адже таке поняття вперше закріплено в законодавстві лише у 2014 році; інші свідки вказаної кримінальної справи успішно пройшли кваліфікаційне оцінювання, у тому числі оцінювання на предмет доброчесності та продовжують працювати на посадах суддів.

З огляду на зазначене, на переконання позивачки, Комісія під час проведення співбесіди не врахувала всіх обставин, не надала можливості підготувати пояснення щодо участі у кримінальній справі як свідка, не звернула уваги на надані доводи щодо купівлі квартири та не врахувала розумні часові межі зберігання фінансових документів, також залишила поза увагою надані документи щодо вартості автомобіля чоловіка, що у сукупності дає обґрунтовані сумніви у неупередженості колегії ВККС України щодо неї, тому оспорюване рішення не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та підлягає скасуванню.

3. Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до Суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Таку свою позицію по суті обґрунтовує тим, що доброчесність судді є надзвичайно важливою з огляду на те, яку роль судова влада відіграє у становленні правової держави, є ключовою категорією у формуванні враження про морально - етичні якості суддів. Вважає, що дотримання критеріїв доброчесності забезпечує формування суспільної довіри до суддів та судової влади загалом й у контексті такого доводу наводить посилання на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №990/355/21, згідно з якими авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, так саме як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

Зокрема, зазначає, що перед початком проведення засідання, на якому було проведено співбесіду з ОСОБА_1 та прийнято охоплене предметом спору рішення Комісії, позивачці були роз`яснені її права, в тому числі право на відвід, запропоновано повідомити інформацію, яка, на її думку, є важливою для вирішення ВККС України питання про надання рекомендації. Однак, відповідних обґрунтованих пояснень та додаткової інформації позивачем надано не було.

Посилаючись на функції і роль ВККС України у формуванні суддівського корпусу, відповідач вважає, що фактичні обставини і зібрані докази свідчать про те, що Комісія при здійсненні своїх повноважень не вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації дискреційних повноважень дотрималася вимог до діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 КАС України. Наведені ж позивачкою підстави для скасування оспорюваного рішення ґрунтуються на її незгоді, зокрема із загальною думкою (внутрішнім переконанням) членів комісії, та фактично зводяться до необхідності переглянути мотиви такого рішення в частині оцінки відповідних обставин, покладених у його основу. Разом з тим, перегляд мотивів оскаржуваного рішення і їх виклад інакшим змістом, аніж оцінено та зазначено в самому рішенні, свідчило б про втручання суду у здійснення комісією дискреційних повноважень під час проходження конкурсних процедур.

Підсумовуючи вищевикладене, ВККС України вважає, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки Комісія, відмовляючи в наданні рекомендації про призначення позивача на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. 16 квітня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану позовну заяву.

5. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2024 року для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Шарапа В.М., Єзеров А.А., Тацій Л.В., Стародуб О.П.

6. Верховний Суд ухвалою від 24 квітня 2024 року відкрив провадження в адміністративній справі, призначивши її розгляд в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; в подальшому, у зв`язку із необхідністю витребування додаткових доказів, а також вчинення інших процесуальних дій, спрямованих на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, розгляд останньої відкладався та оголошувалися перерви в судовому засіданні.

7. 14 травня 2024 року до Суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи його мотивами, що вказані вище.

8. 27 травня 2024 року від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій, наводячи аргументацію, аналогічну вказаній у позовній заяві, та заперечуючи прийнятність доводів ВККС України, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

9. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року витребувано у ВККС України належним чином засвідчені, як це передбачено статтею 94 КАС України, документи: досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_1 ; аудіозапис відкритої та закритої частин співбесіди ВККС України у складі колегії: головуючого - ОСОБА_12, членів: ОСОБА_5 (доповідач), ОСОБА_13 з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, ОСОБА_1 від 05 березня 2024 року; відеозапис відкритої частини співбесіди ВККС України у складі колегії: головуючого - ОСОБА_12, членів: ОСОБА_5 (доповідач), ОСОБА_13 з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, ОСОБА_1 від 05 березня 2024 року; документи, які містять відомості ознайомлення ОСОБА_1 з досьє кандидата на посаду судді, із зазначенням дати та часу ознайомлення.

10. 15 серпня 2024 року Комісією на виконання вимог ухвали від 05 серпня 2024 року подано до Суду копію особової справи кандидата на посаду судді ОСОБА_1 у двох томах; копію технічної фіксації та відеозапис засідання Комісії в частині розгляду питання проведення співбесіди з переможцем конкурсу на зайняття вакантної посали судді ОСОБА_1 від 05 березня 2024 року на компакт-диску.

11. В судовому засіданні 18 листопада 2024 року Судом без виходу до нарадчої кімнати відмовлено у задоволенні заяви позивача про виклик в судове засідання як свідка ОСОБА_6 , адже заявником не доведено, що вказана особа може повідомити конкретні, достовірні відомості саме щодо обставин прийняття ВККС України рішення від 05 березня 2024 року №287/дс-24, яким відмовлено у внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області, враховуючи при цьому те, що відповідні пояснення цієї особи не були предметом розгляду ВККС України.

12. Позивач під час розгляду справи висловила свої доводи та міркування стосовно обставин справи, заявлені позовні вимоги підтримала та просила Суд їх задовольнити.

13. Представник відповідача проти доводів та вимог позовної заяви заперечив, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, й, надавши відповідні пояснення, просив відмовити в задоволенні позову.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

14. Рішенням ВККС України від 03 квітня 2017 року №28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.

15. До Комісії 16 травня 2017 року надійшла заява ОСОБА_1 про допуск до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду.

16. Рішенням Комісії від 27 вересня 2017 року №261/дс-17 ОСОБА_1 допущено до участі в доборі без складення відбіркового іспиту та проходження спеціальної підготовки як особа, яка відповідає пункту 29 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.

17. Рішенням Комісії від 12 червня 2018 року №261/дс-18 позивачку визнано такою, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом №1402-VIII вимогам до кандидата на посаду судді.

18. Рішенням Комісії від 19 липня 2019 року №101/дс-19 ОСОБА_1 допущено до участі у оголошеному Комісією 02 липня 2019 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів місцевих загальних судів.

19. Рішенням ВККС України від 01 серпня 2023 року №45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів.

20. Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Встановлено загальний порядок та строки подання кандидатами заяв та документів для участі в цьому конкурсі, затверджено умови проведення конкурсу та визначено, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується ВККС України у складі колегій.

21. До Комісії 17 жовтня 2023 року надійшла заява ОСОБА_1 про допуск до участі в оголошеному конкурсі як особи, яка відповідає вимогам статті 69 Закону №1402-VIII, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.

22. Відповідно до автоматизованого розподілу справ заяву ОСОБА_1 передано на розгляд члену Комісії ОСОБА_7 .

23. Рішенням Комісії від 01 грудня 2023 року №10/дс-23 ОСОБА_1 допущено до участі в конкурсі.

24. Рішенням Комісії від 19 грудня 2023 року №177/зп-23 затверджено та оприлюднено рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області, в якому ОСОБА_1 займає переможну позицію.

25. Комісія 05 березня 2024 року провела співбесіду зі ОСОБА_1 , за наслідками якої ухвалила рішення №287/дс-24, яким відмовлено внесенні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області.

26. Підставою для прийняття цього рішення стали такі обставини.

27. Під час співбесіди з кандидатом та дослідження досьє Комісією встановлено її належність до громадянства України, перевірено дотримання вікового та професійного цензу, а також надано оцінку документу про підтвердження рівня володіння державною мовою відповідно до визначеного стандарту. У засіданні ОСОБА_1 роз`яснено права, в тому числі право на відвід, та запропоновано повідомити Комісії інформацію, яка, на її думку, є важливою для вирішення Комісією її питання.

28. ОСОБА_1 відводів не заявлено, клопотань та інформації, яка може бути важливою для вирішення Комісією питання щодо надання рекомендації, не повідомлено.

29. Кандидат на посаду судді з лютого 1999 року до червня 2023 року обіймала посади в органах судової влади. На запитання Комісії про джерела доходів на придбання квартири у грудні 2004 року за ціною, еквівалентною 51962 дол. США, кандидат повідомила, що в оплаті вартості квартири допомагали батьки та мати і брат чоловіка, які працюють за кордоном. При цьому вартість її квартири на момент укладення договору була оплачена частково, для оплати решти було отримано кредит. Водночас Комісія звернула увагу про неподання позивачкою документів щодо надання близькими особами їй коштів.

30. На запитання Комісії про придбання чоловіком ОСОБА_1 у 2017 році автомобіля, 2013 року випуску, за ціною, еквівалентною 3876 дол. США, тоді як подібні автомобілі продавалися орієнтовно за ціною 6200 доларів США, кандидат під час співбесіди повідомила, що така вартість автомобіля була обумовлена його пошкодженнями. Після придбання чоловік власними силами відремонтував автомобіль.

31. На запитання Комісії про причини виникнення заборгованості за житлово-комунальні послуги і стягнення їх в примусовому порядку кандидат відповіла, що у квартирі вона прописана, проте не проживає і житлово-комунальними послугами не користується, а заборгованість виникла, тому що в обрахунку вартості таких послуг не враховано пільги окремих осіб, зареєстрованих у цій квартирі.

32. Крім того, Комісією за результатами пошуку судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановлено, що ОСОБА_1 має стосунок до подій, щодо яких Оболонським районним судом міста Києва постановлено обвинувальний вирок 19 вересня 2011 року у кримінальній справі №1-50/2011 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 368, частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (в редакції від 05 квітня 2001 року), частиною другою статті 376, частиною другою статті 383 Кримінального кодексу України і ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (в редакції від 05 квітня 2001 року), залишений без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2012 року №11/2690/320/2012.

За змістом вироку від 19 вересня 2011 року у кримінальній справі №1-50\2011 ОСОБА_1 брала участь у передачі інформації та неправомірної винагороди між особами, які потребували вчинення певних дій з боку представників судової влади, та засудженими особами.

33. У рішенні ВККС України акцентовано увагу на те, що під час співбесіди ОСОБА_1 повідомила, що вона не є викривачем, безпосередньо із засудженими особами не спілкувалась. Висловила жаль з приводу своїх дій та повідомила, що більше ніколи подібною діяльністю не займалась.

34. Оцінюючи такі факти і обставини, а також враховуючи надані кандидаткою пояснення щодо них, Комісія зауважила, що нездатність кандидата пояснити та підтвердити доходи, за рахунок яких придбана нерухомість, надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо придбання автомобіля за явно заниженою вартістю чоловіком кандидата, та участь кандидата в передачі неправомірної вигоди представнику судової влади і намагання приховати від Комісії таку інформацію не відповідають критеріям, що висуваються до особи, яка претендує обійняти посаду судді. Отримана інформація про кандидата породжує обґрунтовані сумніви в незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні етичних норм, бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

35. Підсумовуючи, ВККС України дійшла висновку про невідповідність ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом №1402-VIII.

36. Не погоджуючись із рішенням Комісії від 05 березня 2024 року №287/дс-24 та викладеними у ньому висновками, вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із цим позовом.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Для вирішення вказаного публічно-правового спору колегія суддів вважає, що потрібно надати відповіді на питання, які сформовані у вступі до цього рішення.

38. Перше питання - чи є встановлені ВККС України та відображені у її рішенні обставини підставою, яка дозволяє стверджувати про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності чи професійної етики?

39. Насамперед Суд звертає увагу, що висновок про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики формувався ВККС України переважною мірою внаслідок оцінювання конкретних обставин, а саме: 1) нездатність кандидата пояснити та підтвердити доходи, за рахунок яких у 2004 році придбана квартира; 2) нездатність надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо придбання у 2017 році чоловіком кандидата автомобіля за явно заниженою вартістю; 3) нездатність надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо причин виникнення заборгованості за житлово-комунальні послуги і стягнення їх в примусовому порядку; 4) участь кандидата в передачі неправомірної вигоди представнику судової влади і намагання приховати від Комісії таку інформацію.

40. Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

41. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначено Законом №1402-VIII (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

42. За змістом частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

43. Аналогічні вимоги до кандидатів встановлено в частині першій статті 69 Закону №1402-VIII.

44. В Україні створена система органів суддівського врядування, серед яких Вища рада правосуддя (далі - ВРП) і ВККС України. На ВРП Конституція України, Закон №1402-VIII, Закон України «Про Вищу раду правосуддя» покладає важливу для держави функцію - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. Така функція реалізовується за допомогою іншого органу - ВККС України.

45. Згідно з частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

46. Пунктами 2, 3 частини першої статті 93 Закону №1402-VIII передбачено, що ВККС України проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит; вносить до ВРП рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді.

47. В контексті ж здійсненої ВККС України оцінки наведених у оспорюваному рішенні обставин, колегія суддів зазначає таке.

48. Визначені законом етапи добору, конкурсу та призначення на посаду судді покликані встановити відповідність кандидата передбаченим Конституцією України та Законом №1402-VIII вимогам, зокрема критеріям доброчесності та професійної етики, Комісія має перевірити наявність інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням кандидата на посаду судді. Ці заходи об`єднані метою забезпечити авторитет та довіру до судової влади, які формуються залежно від персонального складу осіб, що призначаються на посади суддів.

49. Частиною дев`ятою статті 69 Закону №1402-VIII встановлено, що кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

50. Відповідно до частини третьої статті 79-5 Закону № 1402-VIII ВККС України ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.

51. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах (зокрема від 10 листопада 2022 року у справі №9901/355/21, від 30 травня 2024 року у справі №990/3/24) неодноразово зазначала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

52. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об`єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків та здійсненні правосуддя.

53. За визначенням терміна, який подано у Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості [Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики : Словник. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. С. 387, 388].

54. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

55. Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

56. Повноваження Комісії стосовно оцінки встановлених щодо кандидата на посаду судді обставин є дискреційними. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

57. При цьому Комісія, враховуючи її правовий статус, повинна визначити, чи відповідає поведінка судді / кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23, а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому XI черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року.

58. Члени Комісії, оцінюючи встановлені стосовно кандидата на посаду судді обставини, визначаються щодо їхньої відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність переважною мірою є морально-етичною категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність кандидата на посаду судді, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду.

59. Верховний Суд, розглядаючи цю адміністративну справу, ще раз наголошує: ВККС України констатувала наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики на підставі: 1) нездатності кандидата пояснити та підтвердити доходи, за рахунок яких придбана нерухомість; 2) нездатність надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо придбання автомобіля за явно заниженою вартістю чоловіком кандидата; 3) нездатність надати достовірні та обґрунтовані пояснення щодо причин виникнення заборгованості за житлово-комунальні послуги і стягнення їх в примусовому порядку; 4) участь кандидата в передачі неправомірної вигоди представнику судової влади і намагання приховати від Комісії таку інформацію. Все це у сукупності слугувало підставою для відмови у внесенні рекомендації ВРП про призначення позивачки на посаду судді.

60. В контексті цього слід зазначити, що у Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) щодо призначення суддів, яка ухвалена на 70-му пленарному засіданні 16 і 17 березня 2007 року, з посиланням на Висновок №1 (2001) Консультативної ради європейських судів (далі - КРЄС), зазначено, що кожне рішення щодо призначення або кар`єри судді має опиратись на об`єктивні критерії та мусить прийматися або незалежним органом, або з дотриманням гарантій прийняття такого рішення не інакше, як на основі зазначених критеріїв.

61. Щодо повноважень судової ради у своєму Висновку №10 (2007) з питання «Судова рада на службі суспільства» КРЄС рекомендує, щоб судова рада мала повноваження з відбору, призначення та просування по службі суддів. Ці функції мають здійснюватися в повній незалежності від законодавчої чи виконавчої влади, а також в абсолютній прозорості щодо критеріїв відбору суддів.

62. Рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності (пункт 44 Рекомендації (2010)12 КРЄС державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки).

63. Колегія суддів звертає увагу, що кандидат, який бере участь у конкурсі на посаду судді, повинен усвідомлювати, що усі обставини його життя можуть бути предметом уваги та обговорення. І лише у разі відповідності його найвищим стандартам поведінки він може бути визнаний таким, що відповідає таким критеріям.

64. Кандидат має право не погодитися з оцінкою Комісії і звернутися до суду. Право на звернення до суду гарантується статтею 55 Конституції України.

65. Під час оцінки правомірності рішень Комісії, прийнятих під час реалізації дискреційних повноважень, Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, за якими суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору («Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, заява №32181/04 та №35122/05, п.п. 156-157, 159), «Путтер проти Болгарії» від 02 грудня 2010 року, заява №38780/02, п.п. 47-56).

66. Із застосуванням такого підходу Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 травня 2020 року у справі №9901/212/19 та від 20 травня 2020 року у справі №9901/257/19 зробила висновок про те, що обсяг дискреції Комісії не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема кандидату на посаду судді, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний суддівський корпус, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо відповідності судді займаній посаді чи підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є необхідною для цього умовою.

67. З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивованість рішення ВККС України про відмову у внесенні рекомендацій до ВРП про призначення кандидата на посаду судді є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови у внесенні рекомендацій до ВРП.

68. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень Комісії не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанова від 11 липня 2024 року у справі №990/183/23).

69. У процедурі розв`язання Комісією питання про внесення рекомендацій до ВРП про призначення кандидата на посаду судді негативне рішення має містити не лише покликання на визначені законом підстави відмови у внесенні рекомендацій до ВРП, а й мотиви, з яких Комісія дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

70. При цьому ВККС України відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення подання про призначення на посаду судді.

71. З огляду на це Верховний Суд, не вдаючись до переоцінки фактів, які в рішенні ВККС України вказані як підстави для відмови у наданні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді відповідного суду у зв`язку з наявністю обґрунтованого сумніву в її доброчесності, перевіряє обґрунтованість висновку Комісії в зазначеному рішенні щодо таких фактів.

72. Так, як вже зазначалося, рішення ВККС України вмотивовано нездатністю ОСОБА_1 пояснити та підтвердити доходи, за рахунок яких придбана нерухомість. Під час співбесіди позивач пояснила, що в оплаті вартості квартири допомагали батьки та мати і брат чоловіка, які працюють за кордоном; вартість квартири на момент укладення договору була оплачена частково, для оплати решти було отримано кредит. Натомість позивач не надала жодних документів, які б підтверджували надання близькими особами їй коштів. Таких доказів, зокрема щодо надання частини коштів на купівлю квартири батьками, братом чоловіка та його матір`ю тощо, про що стверджує позивач, не надано й Суду під час розгляду даної справи і посилання на отримання кредиту достовірно не свідчать про такі фактичні обставини.

73. З цього приводу Суд також враховує, що згідно наданої позивачем до Комісії заяви, посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А., розрахунок із продавцями квартири АДРЕСА_1 здійснений ОСОБА_1 у повному обсязі готівковими коштами на загальну суму 275400,00 грн., з яких 205200,00 грн. - передані 17 грудня 2004 року, а 70200,00 грн. - 28 грудня 2004 року. В зв`язку з цим такими, які викликають обґрунтовані сумніви, є твердження позивачки, надані під час співбесіди Комісії, про те, що вартість квартири на момент укладення договору була оплачена частково, а для оплати решти було отримано кредит. Позаяк матеріали справи містять дані, відповідно до яких кредит було взято у 2006 році (договір №602/25-027 від 06 квітня 2006 року), квартира ж на той час уже була придбана та її вартість повністю сплачена. Звертаючись ж до суду, у позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що кредит був взятий нею під заставу квартири з метою повернення коштів родині, що, однак, свідчить про неузгодженість її пояснень стосовно цих обставин, наданих Комісії під час проведення співбесіди, та вказаних Суду під час розгляду справи.

74. До того ж, в ході дослідження технічної фіксації засідання від 05 березня 2024 року в частині проведення співбесіди з ОСОБА_1 встановлено, що позивач на запитання одного із членів Комісії зазначила про наявність у неї на момент придбання вказаної нерухомості власних 5000 доларів США; в судовому ж засіданні позивач вказала, що мала власних 10000 доларів США при придбанні квартири. Як видається суду, такого роду непослідовність у зазначенні кількості власних коштів і, треба розуміти, у кількості коштів, які були, за словами позивачки, позичені у родичів, засвідчує непослідовність ОСОБА_1 у спробі пояснити джерела походження коштів на придбання квартири та наявність власних коштів для такого роду покупки.

75. Такі обставини, на переконання Суду, не спростовують сумніви, які мали місце у Комісії, щодо джерел походження коштів, витрачених ОСОБА_1 на придбання у 2004 році нерухомого майна, їх розміру.

76. У цьому аспекті не є прийнятними й доводи позивача про невстановлення контролюючим органом невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного ОСОБА_1 , наявній податковій інформації про отримані доходи, так як у даному випадку мова не йде про дотримання положень Закону України «Про очищення влади» чи податкового законодавства. Ціль конкурсу покладає на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов`язок надати переконливі пояснення (за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності. Однак, таких переконливих підтверджених належними доказами пояснень щодо джерел отримання частини коштів на придбання нерухомості, як вже зазначено вище, ОСОБА_1 ні Комісії, ні до Суду не надала.

77. Також неспростованими є й посилання Комісії у рішенні на відсутність достовірних та обґрунтованих пояснень щодо придбання автомобіля її чоловіком за явно заниженою порівняно із ринковою вартістю, адже доводи ОСОБА_1 , що така вартість автомобіля була обумовлена його пошкодженнями, не підтверджені документально. Більше того, Суд зазначає, що згідно наданого позивачем до Комісії договору купівлі-продажу транспортного засобу від 19 червня 2017 року №29/2017, укладеного між Приватним підприємством «ІНСТАНТ АВТО» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), акту приймання-передачі транспортних засобів від цієї ж дати за №29/2017 недоліків, які б перешкоджали використанню транспортного засобу за цільовим призначенням, не було, останній на момент передачі знаходився у справному стані.

78. За клопотанням позивача до справи було долучено диплом ОСОБА_2 (чоловіка позивача) за професією слюсар по ремонту автомобілів НОМЕР_1 від 17 червня 1993 року, виданий Львівським професійно-технічним училищем №48, який, як видається Суду, свідчить виключно про те, що вищевказана особа має такого роду освіту. Водночас у вимірі справи, що розглядається, враховуючи документально підтверджену відсутність недоліків, які б перешкоджали використанню транспортного засобу за цільовим призначенням, а також те, що останній на момент передачі знаходився у справному стані, наявність фаху автомеханіка у чоловіка позивачки не є свідченням реальності проведених ремонтних робіт автомобіля, придбаного ОСОБА_2 у 2017 році за суттєво заниженою ціною.

79. Суд також враховує, що ні Комісії до чи під час проведення співбесіди, ні у ході розгляду цієї справи позивачем не надано доказів на підтвердження своїх тверджень щодо підстав виникнення заборгованості за житлово-комунальні послуги (неврахування пільг окремих осіб, зареєстрованих у квартирі).

80. Сумнів у доброчесності ОСОБА_1 обґрунтований Комісією і тим, що за змістом вироку від 19 вересня 2011 року у кримінальній справі №1-50\2011 ОСОБА_1 брала участь у передачі інформації та неправомірної винагороди між особами, які потребували вчинення певних дій з боку представників судової влади, та засудженими особами. Такої інформації про себе, даних щодо допиту позивача як свідка у кримінальній справі, надання суду свідчень у ході її розгляду не було повідомлено Комісії, хоча обов`язок зазначення таких даних було передбачено у анкетах кандидата на посаду судді, які подавалися ОСОБА_1 . Зокрема, у пункті 1 розділу 8 Анкети кандидата на посаду судді місцевого суду сформульоване питання: «Вкажіть, чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, перебували під вартою», поданої 10 травня 2017 року (т. 1 а.с. 118), на яке позивачка надала відповідь: «ні, не отримувала»; у пункті 1 розділу 6 Анкети кандидата на посаду судді сформульоване питання: «Вкажіть, чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, взяті під варту», поданих 12 липня 2019 року та 09 жовтня 2023 року (т. 1 а.с. 147, т. 2 а.с. 62), позивачка відповіла: «ні, не отримувала» та «Ні» відповідно. Ба більше, власноруч підписуючи ці анкети, позивач визнала, що надання недостовірної (зокрема неповної) інформації, яка може свідчити про її недоброчесність, може мати наслідком відмову у допуску до участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді (доборі кандидатів на посаду судді).

81. В судовому засіданні, яке відбулося 18 листопада 2024 року, на пряме запитання головуючого у справі стосовно того, чи отримувала позивач повістки, виклик до суду, відповіла «так» і підтвердила обставини її допиту у суді як свідка у кримінальній справі №1-50\2011. Таким чином, Суд підкреслює: на питання Анкети кандидата на посаду судді стосовно отримання повісток чи виклику до суду ОСОБА_1 надала негативну відповідь, натомість на ті ж питання у рамках судового засідання при розгляді даної адміністративної справи надала ствердну відповідь. Такого роду розбіжності, треба розуміти, не можуть свідчити на користь кандидата на посаду судді. Вони радше констатують намагання позивача приховати сам факт її дотичності до кримінальної справи, яка, за її матеріалами, проявилась у процесуальному статусі свідка.

82. Суд наголошує, що здійснюючи визначені законом повноваження, ВККС України проводила оцінку позивача як кандидата на зайняття вакантної посади судді за критерієм доброчесності в контексті оцінки всіх аспектів її життя, у тому числі чесності та сумлінності кандидатки. При цьому, досліджуючи відповідні обставини стосовно ОСОБА_1 , колегія Комісії не оцінювала доброчесність її близьких осіб, а мала на меті з`ясування поінформованості кандидата про них та оцінити її прагнення сприяти встановленню істини, важливої для підтримання впевненості громадськості (об`єктивного стороннього спостерігача) у чесності та справедливості при формуванні судового корпусу.

83. До того ж, висловлюючи бажання взяти участь у конкурсі, позивач тим самим погодилася із його умовами, в тому числі й щодо проведення стосовно неї перевірки, з`ясування обставин її особистого життя та надання цим обставинам публічності. Позивач також повинна була усвідомлювати, що результат її участі в конкурсі може бути для неї іншим, ніж бажаний, а її оцінка тими, хто був уповноважений проводити конкурс, для цілей конкурсу може бути іншою, ніж позитивною.

84. В контексті цього слід зазначити, що власне окреслені вище обставини та їх правова природа, виражена в оспорюваному рішенні, в сукупності та в цілому стали тими факторами, що викликали сумніви у відповідності кандидатури позивача на посаду судді та власне вплинули на вирішення питання чи відповідає кандидат критеріям, визначеним Конституцією України та Законом №1402-VIII.

85. Відповідаючи на запитання про те, наскільки виправданим, дозволеним чи правильним було врахування обставин, описаних вище, колегія суддів виходить з того, що критерії «доброчесності (моралі, чесності, непідкупності)» не можна трактувати вузько і безвідносно до ситуації, в якій їх застосовують.

86. У цьому зв`язку вкотре варто підкреслити, що зайняття посади судді відбувається на конкурсних засадах, своєю чергою відповідність кандидатів цій посаді оцінюють не тільки за їхнім рівнем фахової підготовки та знаннями, але й в морально-етичній площині.

87. Власне на ВККС України покладено відповідальне завдання сформувати суддівський корпус. Безперечно, що Комісія повинна діяти в межах своїх повноважень і на підставі законів, водночас було б невиправданим вимагати від неї не вникати, не з`ясовувати чи оминати ті обставини стосовно кандидата, які мають істотне, подекуди визначальне значення для вирішення питання про його відповідність критеріям, визначеним Конституцією України та Законом №1402-VIII.

88. Очевидно, що обставини, описані у вироку Оболонського районного суду міста Києва від 19 вересня 2011 року у кримінальній справі №1-50\2011, можуть цікавити ВККС України і це видається цілком зрозумілим і закономірним з огляду на посаду, на яку претендує позивач. Підстави вважати їх безвідносними до конкурсу на посаду судді і мети проведення співбесіди відсутні; до того ж позивач не заперечувала такі обставини, не спростувала їх і не могла не знати про них. Водночас Комісія не вирішувала питання вини особи, не вчиняла дій, віднесених до виключної компетенції інших органів, а діяла суто у межах своїх повноважень - в площині оцінки відповідності кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності, що дістало вияв у відповідному рішенні та його обґрунтуванні.

89. Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що викладені у оспорюваному рішенні Комісії висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними і не є помилковими щодо фактів. Враховуючи ці обставини у сукупності, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики. Такі висновки не видаються свавільними чи необґрунтованими і не виходять за межі виключної дискреції Комісії оцінювати кандидатів. Позивач під час розгляду справи в суді такі висновки не спростувала.

90. Друге питання. Чи можна вважати зміни до чинного законодавства (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року №3511-IX) такими, які ставлять під сумнів результати самого конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів і є дискримінаційними стосовно позивача, суперечать принципам рівності та правової визначеності?

91. Частиною першою статті 70 Закону №1402-VIII (у редакції, чинній до 30 грудня 2023 року) установлено, що добір та призначення на посаду судді здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.

Вказана частина визначає стадії, які включає в себе добір та призначення на посаду судді, зокрема в пунктах 1, 11 та 12 визначено, такі етапи: рішення ВККС України про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів; зарахування ВККС України кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу, оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та рейтингового списку, на офіційному веб-сайті ВККС України; оголошення ВККС України відповідно до кількості вакантних посад судді у місцевих судах конкурсу на заміщення таких посад.

92. Як вже зазначалося вище, рішенням Комісії від 19 грудня 2023 року №177/зп-23 затверджено та оприлюднено рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області, в якому ОСОБА_1 займає переможну позицію.

93. Звертаючись до суду, позивач, окрім іншого, стверджувала, що під час здійснення процедури конкурсу на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року №3511-IX внесено зміни до частин першої-другої статті 79-5 Закону №1402-VIII та змінено умови її проведення, адже додано етап проведення співбесіди із переможцями конкурсу. На переконання позивача, це суперечить принципам рівності та правової визначеності, є дискримінаційним по відношенню до учасників конкурсу.

94. У контексті наведеного слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року №3511-IX внесено зміни до Закону №1402-VIII та доповнено пунктами 57-61 розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення». Вказаний Закон набрав чинності 30 грудня 2023 року.

95. Відповідно до абзацу 1 пункту 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) ВККС України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри».

96. Так, за змістом статті 1, частин першої, другої статті 8 Основного Закону Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй.

97. Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

98. У Рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

99. За правовою позицією ЄСПЛ вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (пункт 84 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява №21722/11, пункт 155 рішення ЄСПЛ від 29 квітня 2003 року у справі «Полторацький проти України», заява №38812/97).

100. ЄСПЛ також відзначав, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та №37943/06).

101. Що ж до різних аспектів дії закону у часі, то ці питання неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

102. Зокрема, у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

103. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

104. У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

105. Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей вчиняти певні дії з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке не є чинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

106. Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018).

107. Схожа правова позиція була висловлена Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року по справі №803/1541/16.

108. Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри», який 09 грудня 2023 року прийнято як Закон №3511-IX, потреба у внесенні змін до законодавства була обумовлена необхідністю перегляду існуючих процедур суддівської кар`єри з метою приведення їх у відповідність до сучасних потреб та викликів, які стоять перед судовою владою та державою; послідовному продовженні судової реформи з метою зміцнення авторитету та підвищення рівня довіри суспільства до інститутів правосуддя, а також подальшої євроінтеграції України, зокрема, ґрунтовно вдосконаливши правила добору та доступу до професії судді, забезпечивши належну перевірку кандидатів на посаду судді за критеріями професійної компетентності та доброчесності (зокрема з використанням сучасних засобів оцінки та тестування, а також із залученням громадянського суспільства).

109. Обставини цієї справи свідчать, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року №3511-IX, яким внесено зміни до Закону №1402-VIII, набрав чинності 30 грудня 2023 року. На цей час конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, тривав та не завершився.

110. За наведеного, з 30 грудня 2023 року і надалі у Комісії не було законних підстав для завершення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів не за правилами Закону №1402-VIII в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року, тому доводи позивача, що проведення співбесіди із нею є порушенням принципу правової визначеності як елементу верховенства права не є прийнятними.

111. Суд у контексті розгляду даної справи вважає за доцільне навести позицію Л. Фуллера , який стверджував: «Хоча сьогодні велика частина права є статутною, реальним застосуванням його до людських прав займається не законодавчий орган, який ухвалює закони. Це роблять суди. Отже, саме в залі суду перетинаються життя та право, Саме тут Слово стає Дією й у цьому процесі набуває значення, яке відповідає його проекції на людські справи» [ Фуллер Лон Л. Анатомія права / К.: Сфера, 2004. С. 18]. Відтак, Суд наголошує, що Верховна рада України шляхом внесення змін до Закону №1402-VIII (набрали чинності 30 грудня 2023 року) реалізувала свою законодавчу місію, проте саме правозастосовчі органи (в тому числі Верховний Суд як суд першої інстанції) застосовують вимоги закону у вимірі конкретної ситуації ОСОБА_1 .

112. Стосовно ж тверджень позивача про дискримінаційний підхід щодо неї та порушення принципу рівності внаслідок проведення співбесіди, тоді як до інших учасників добору така процедура не застосовувалася, Верховний Суд виходить з таких міркувань.

113. Гарантована статтею 21 Конституції України рівність усіх у правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

114. Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

115. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 09 вересня 2012 року №5207-VІ дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

116. Дискримінація сама по собі є уособленням порушеного балансу між юридичним становищем різних суб`єктів за однакових умов. Основна мета принципу верховенства права (правовладдя) полягає в забезпеченні наявності балансу між юридичним становищем осіб у державі, а також відносинах між державою та особою [Мірило верховенства права (правовладдя) національного рівня: практика України / за заг. ред. М. Козюбри ; Центр дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України Національного університету «Києво-Могилянська академія». Київ, 2021. С. 73].

117. У рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ констатував, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

118. Подібний підхід в оцінці правових обмежень застосовує й Конституційний Суд України, висновуючи, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року №14-рп/2004).

119. Факт дискримінації може бути встановлений, якщо: 1) державний захід, дія чи бездіяльність, які оскаржуються, підпадають під чинність (захист, регулювання, дію) іншого положення закону, яким встановлені певні права та свободи; 2) є відмінність у поводженні проти інших осіб, котрі знаходяться в аналогічній або схожій ситуації (становищі, стані). При цьому поводження з особою, яка заявляє про дискримінаційне ставлення до неї, є істотно (разюче) відмінним і менш справедливим, ніж з іншими особами; підставами для розрізнення є особиста характеристика або статус заявника; інші особи, з якими така особа себе порівнює, знаходяться в аналогічній ситуації, а різниця у ставленні до особи не мотивована притаманною їй певною персональною ознакою. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила, зокрема, в постановах від 15 червня 2023 року у справі №800/582/16, від 18 квітня 2024 року у справі №9901/110/19.

120. У даному випадку, позивач не вказує та, відповідно, не обґрунтовує, наявність у неї певної ознаки (через що саме), яка б могла вплинути на інший, у порівнянні з іншими учасниками добору, підхід Комісії під час її перевірки як кандидата на посаду судді за критеріями професійної компетентності та доброчесності. Припущення ж про порушення її права, на які вказує позивач, не можна пов`язувати з дискримінацією чи недотриманням принципу рівності, адже Комісія, завершуючи конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №95/зп-23, за правилами, визначеними Законом №1402-VIII в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року, діяла на підставі та в межах, визначених законодавством. Не є прийнятними й твердження про порушення принципу правової визначеності, оскільки правомірні очікування позивача повинні ґрунтуватися на конкретних положеннях законодавства, які визначають її права та обов`язки, а також порядок їх реалізації.

121. Щодо ж до посилань ОСОБА_1 на те, що інші свідки кримінальної справи №1-50\2011 успішно пройшли кваліфікаційне оцінювання, у тому числі оцінювання на предмет доброчесності, та продовжують працювати на посадах суддів, слід зазначити: по перше - такі доводи нічим не підтверджені; по друге - оцінювання кандидата за критеріями доброчесності і професійної етики є персональним, комплексним і враховує усі обставини у сукупності, а не у порівнянні з іншими; відтак, окремі схожі обставини з досьє різних кандидатів не обов`язково призводять до однакових рішень, оскільки Комісія враховує ще й інші обставини, які є індивідуальними та істотно відрізняються; різність усієї сукупності обставин об`єктивно призводить до різних результатів оцінювання.

122. Так, основні положення щодо завершення конкурсу на зайняття вакантної посади судді визначені статтею 79-5 Закону №1402-VIII, частиною першою якої (в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року) передбачено, що після визначення переможця конкурсу ВККС України на своєму засіданні проводить з ним співбесіду. Співбесіда носить індивідуальний характер, в рамках неї здійснюється обговорення відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. Зі ОСОБА_1 05 березня 2024 року ВККС України провела співбесіду, питання в ході якої ставились і мали відношення саме до позивача. Відтак, стверджувати про дискримінаційний характер в контексті співбесіди, що мала місце 05 березня 2024 року з позивачем, за думкою Суду, не видається за можливе.

123. Відповідно до частин другої та третьої статті 79-5 Закону №1402-VIII за результатами співбесіди ВККС України ухвалює: 1) рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді; 2) рішення про рекомендацію про переведення судді (якщо переможцем конкурсу на посаду судді місцевого суду став суддя).

ВККС України ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики. У такому разі переможцем конкурсу визначається наступний у рейтингу кандидат.

124. На виконання вимог статті 79 Закону №1402-VIII ВККС України рішенням від 02 листопада 2016 року №141/зп-16 затвердила Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді (далі - Положення №141/зп-16). Рішенням ВККС України від 29 лютого 2024 року №72/зп-24 до зазначеного Положення №141/зп-16 були внесені зміни і викладено його в новій редакції.

125. Внесення змін до Положення №141/зп-16 було обумовлено тим, що 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» від 09 грудня 2023 року №3511-ІX. У результаті внесених змін було впорядковано як окремі механізми конкурсу щодо зайняття вакантних посад суддів місцевого суду, так і в цілому удосконалено процедуру, зокрема закріплено загальні строки для подання заяви та документів, актуалізовано їх перелік, унормовано окремі особливості, а також визначено нові етапи проведення конкурсу.

126. Одним із законодавчих нововведень було запровадження у конкурсі на зайняття посади судді місцевого суду етапу проведення ВККС України співбесіди з переможцем конкурсу. Положення №141/зп-16 у новій редакції встановило відповідний порядок проведення такої співбесіди, її етапів і кола питань для обговорення.

127. Зокрема, приписами Розділу 8 Положення №141/зп-16 (у відповідній редакції) передбачено, що під час співбесіди обговорюються дані щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана з цим інформація. Співбесіда складається з таких етапів: - оголошення доповіді членом Комісії; - надання кандидату можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію; - послідовне обговорення з кандидатом даних щодо його відповідності критеріям доброчесності та професійної етики та пов`язана з цим інформація. Під час обговорення доповідач і члени Комісії ставлять кандидату запитання, на які він надає відповіді і пояснення. Співбесіди із переможцями конкурсу фіксуються за допомогою технічних засобів та можуть проводитися у режимі прямої відеотрансляції. Кандидат на посаду судді до проведення співбесіди має право: - знайомитися з матеріалами досьє; - надавати документи (завірені копії документів) чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує чи уточнює дані, що містяться у досьє; - надавати свої пояснення, зокрема у письмовому вигляді. Письмові пояснення подаються кандидатом не пізніше ніж за один робочий день до дати проведення співбесіди. Усні пояснення надаються кандидатом під час співбесіди. Члени Комісії мають право ставити кандидату запитання щодо оголошених під час доповіді відомостей, самостійно знайомитися з досьє, ставити запитання доповідачу, порушувати перед Комісією питання, які виникли під час ознайомлення з досьє. За результатами співбесіди Комісія ухвалює: - рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.

128. Як вбачається із матеріалів цієї справи, позивач 04 березня 2024 року, тобто до проведення співбесіди, ознайомилася із матеріалами свого досьє як кандидата на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області у паперовому та електронному вигляді. Під час судового засідання на запит Суду про те, чи ознайомлена позивач до проведення співбесіди із інформацією, наданою до Комісії Громадською організацією «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», ОСОБА_1 надала ствердну відповідь. Також відеозапис співбесіди, з яким ознайомився Суд, підтверджує, що перед початком проведення засідання, на якому було проведено співбесіду з ОСОБА_1 , член ВККС України запитав, чи є потреба у додатковому роз`ясненні наявних у ОСОБА_1 прав, в тому числі право на відвід, а також чи наявні заяви, клопотання до початку співбесіди. На ці питання позивач надала негативну відповідь.

129. Варто зауважити, що чинне на час проведення співбесіди нормативно-правове регулювання не встановлює такого обов`язку для ВККС України як завчасне надіслання кандидатові переліку питань, які будуть поставлені під час співбесіди. З цього слідує, що питання у членів ВККС України до кандидата можуть виникати безпосередньо під час співбесіди з огляду на, приміром, аналіз досьє кандидата на посаду судді, пояснення, які надаються кандидатом тощо. Схожий підхід вже застосовував Верховний Суд, зокрема, у рішенні від 19 червня 2024 року у справі №990/78/24.

130. Відповідно, доводи позивача про незабезпечення їй можливості реалізувати свої права, зокрема на підготовку пояснень щодо участі у кримінальній справі як свідка, не знаходять свого підтвердження.

131. При цьому, з огляду на хід проведення співбесіди ВККС України із ОСОБА_1 , колегія суддів не вбачає об`єктивних причин, які б давали обґрунтовані підстави Комісії оголосити перерву, як-от неможливість без такої подальшого обговорення питань, пов`язаних із дослідженням досьє та/або обговорення даних щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики і пов`язаної з цим інформації. Такого клопотання в ході співбесіди не заявляла і позивач.

132. Крім того, зі змісту співбесіди не вбачається поставлення під час її проведення питань до кандидата щодо виявлення ВККС України додаткових обставин, які не були і не могли бути відомі позивачу. Основні питання були поставлені щодо подій у її житті, про які вона з точки зору об`єктивного зовнішнього спостерігача не могла не знати. Також Комісія поставила декілька загальних питань, які стосуються правового розуміння певних обставин, які стосуються відношення кандидата до подій, щодо яких Оболонським районним судом міста Києва постановлено обвинувальний вирок 19 вересня 2011 року у кримінальній справі №1-50/2011, з точку зору їх визнання/невизнання безпосередньо самою ОСОБА_1 як кандидатом на посаду судді місцевого суду.

133. Натомість, як вже згадувалося вище, у поданих до Комісії анкетах кандидата на посаду судді на запитання «Вкажіть, чи отримували Ви повістку, виклик до суду, чи були Ви арештовані, взяті під варту» позивач зазначила «ні, не отримувала» та «Ні». Однак, встановлені відповідачем та підтверджені у ході розгляду цієї справи фактичні обставини свідчать, про допит ОСОБА_1 як свідка у кримінальній справі. Більше того, під час судового засідання позивачка надала ствердну відповідь стосовно отримання повісток та викликів до суду по кримінальній справі №1-50/2011.

134. У зв`язку з викладеним, на переконання колегії суддів, доводи позивача про допущення ВККС України порушення процедури проведення співбесіди з ОСОБА_1 з точки зору завчасного неповідомлення її про обставини, які були предметом обговорення під час співбесіди, з огляду на відсутність таких даних у досьє, не знаходять свого підтвердження. Комісія забезпечила можливість реалізувати ОСОБА_1 її права, а не використання позивачем відповідного права не може свідчити про його порушення відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення, що є предметом розгляду у цій справі.

135. Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

136. Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.

137. Таким чином, у відповідності з вимогами Закону №1402-VIII суд з`ясував, що: 1) обставини, які б свідчили про неповноважний склад колегії ВККС України, яка ухвалила спірне рішення, відсутні; 2) спірне рішення підписали усі члени колегії ВККС України, які брали участь в його ухваленні; 3) під час ухвалення рішення позивач була присутня; 4) в оскаржуваному рішенні наведено посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла висновків про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики.

138. Наведені ж у позовній заяві та надані у ході розгляду справи доводи ОСОБА_1 такого висновку не спростовують і не вказують на обґрунтованість її тверджень про порушення Комісією вимог закону та її прав.

139. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

140. Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

141. На підставі викладеного, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про правомірність рішення ВККС України від 05 березня 2024 року №287/дс-24, та, як наслідок, відсутність підстав для його скасування, як і для зобов`язання відповідача внести рекомендацію до ВРП про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області, адже така вимога є похідною від скасування оспорюваного рішення.

142. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

143. За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 244-250, 255, 266, 295, 297 КАС України, Суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення буде складено протягом п`яти днів з дня оголошення його вступної та резолютивної частини.

Рішення складене та підписане 20.11.2024.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

С.Г. Стеценко,

В.М. Шарапа,

А.А. Єзеров ,

Л.В. Тацій,

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду