Рішення

від 20.11.2024 по справі 175/5868/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 175/5868/24

провадження 2/175/983/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченка О.Г.

з секретарем Кульпіною Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Фарм» про визнання трудових відносин припиненими,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_2 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентоград» про розірвання трудового договору.

Позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилаєтсь на те, що у 2017 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд-Фарм» було укладений безстроковий трудовий договір зареєстрований в Краматорському міському центрі зайнятості. 14.09.2022 ОСОБА_1 подала до свого роботодавця заяву про звільнення з роботи з 28.09.2022 (аналогічні за змістом заяви про звільнення з 28.09.2022 позивачем були подані 27.09.2022 та 20.11.2023), але за наслідком їх розгляду про прийняте відповідачем рішення позивачу нічого не відомо. Також зазначає, що через бойові дії на сході країни, відповідач припинив вести господарську діяльність, а отже позивачу невідоме місцеперебування відповідача, через що вона не може розірвати укладений безстроковий трудовий договір, що викликає певні труднощі для неї. Позивач зверталась до Краматорського міського центру зайнятості за для належного оформлення свого звільнення, але вказане не дало позитивного результату для неї, у звязку з чим вона вимушенга звернутись до суду за визнанням припиненими трудових відносин.

Позивач в своєму позові просив його позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та дату повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив, своїм правом надання відзиву не скористався, відповідних заяв чи клопотань не надав.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позов не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи (копії трудової книжки на ім`я позивачки), що на підставі наказу № 65к від 04.05.2017 року позивач був прийнятий на посаду завідуючої аптеки в місті Краматорськ до ТОВ «Гранд-Фарм».

Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місце знаходженням відповідача ТОВ «ГрандФарм» Донецька область, місто Дружківка, вул. Леніна, буд. 28.

Також встановлено, що оскільки відповідач за вище вказаною адресою не перебуває, тому 14 вересня 2022 ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 28.09.2022 (аналогічні за змістом заяви про звільнення з 28.09.2022 позивачем були подані 27.09.2022 та 20.11.2023), але за наслідком їх розгляду про прийняте відповідачем рішення позивачу нічого не відомо.

Тобто позивач висловила своє бажання щодо припинення роботи у даному Товаристві. Враховуючи зазначені норми закону, позивач належним чином, у визначеному законом порядку повідомила відповідача за місцем знаходження юридичної особи за вказаною адресою про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням, про що неодноразово повідомила відповідача. Слід також зазначити, що після спливу строку попередження (двох тижнів) з дня подачі зазначеної вище заяви вона виконувати роботу у ТОВ «Гранд-Фарм» не продовжила та вимагає розірвати укладений між нею і Товариством трудовий договір. Проте, відповідач всупереч вимогам закону та у порушення прав позивача на припинення трудових відносин та звільнення з роботи з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, жодних дій не вчинив, наказ про звільнення останньої з роботи не видано, трудову книжку не повернуто.

За змістом ст.22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з ч.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».

Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, №21722/11, §165)).

Пунктом 4 ч.1 ст.36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року №14-рп/2004, від 16.10.2007 року №8-рп/2007 та від 29.01.2008 року №2-рп/2008 зазначав, що визначене ст.43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Згідно з ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч.1 ст.10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, §39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява №21722/11, §170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява №17862/91, §31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№20372/11, §65))

Частиною другою ст.5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява №47273/99, §50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява №35787/03, §29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява №8917/05, §79 (в кінці); «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява №36998/02, §24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява №59601/09, §21).

Таким чином, відповідно до вимог ч. 2 ст.5 ЦПК України, суд вважає ефективним і таким, що не суперечить закону такий спосіб захисту порушеного права позивачки, як визнання припиненими трудових відносин з відповідачем на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.

Вказане узгоджується із правовими висновками, наведеними в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №520/11437/16-ц, провадження №61-11763св18 та підлягають врахуванню судом згідно ч.4 ст.263 ЦПК України.

Також суд враховує, що передбачений ч.1 ст.38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні або передбачає обов`язок роботодавця розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник у випадках, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин).

В своєму позові позивачка просила визнати припиненими її трудові відносини з відповідачем на підставі ч. 1 ст.38 КЗпП України з 28.09.2022 року.

Враховуючи обставини справи та підстави її подачі з огляду на оголошений в країні воєнний стан, суд вважає, що вказані обставини є поважними та такими, що надають право позивачу на звільнення згідно ч. 1 ст.38 КЗпП України у строк, про який вона просить.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги слід задовольнити та припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , та ТОВ «Гранд-Фарм» у зв`язку із звільненням позивачки за власним бажанням з посади завідуючої аптеки в місті Краматорськ цього товариства на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 28 вересня 2022 року.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу у розмірі 3500 грн., суд приходить до наступного.

Згідно зіст.137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду договір про надання правової допомоги та докази виконання вказаної у договорі роботи, а також приймаючи до у ваги, що фактичних судових засідань у яких би адвокат приймав участь не було, виходячи з принципів розумності та справедливості суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн. При прийнятті такого рішення судом також враховані вимоги ч.ч. 4,5 ст. 137 ЦПК України, складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, суд вважає таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.,

Керуючись ст.ст.22,36,38 КЗпП України, ст.ст.2-5,10-13,76-81,141,211,223,247,258,259,263-268,280, 281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Фарм» про визнання трудових відносин припиненими задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Фарм» (Донецька область, м. Дружківка, вул.. Леніна, буд. 28, код ЄДРПОУ 32495991) у зв`язку із звільненням позивачки за власним бажанням з посади завідуючої аптеки в місті Краматорськ цього товариства на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 28 вересня 2022 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Фарм» (Донецька область, м. Дружківка, вул.. Леніна, буд. 28, код ЄДРПОУ 32495991) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмір 1211 грн. 20 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 2000, а всього 3211 грн. 20 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення витрати на правову допомогу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Васюченко