Рішення

від 22.10.2024 по справі 645/2592/23

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/2592/23

Провадження № 2/645/98/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: Головуючого судді Шарка О.П., при секретарі судових засідань - Мухіні В.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша державна нотаріальна контора про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша державна нотаріальна контора, в якому просить суд визнати відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , що була подана до нотаріусу 28 листопада 2022 року та зареєстрована в реєстрі за №2375 недійсною, визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був батьком позивача. На момент смерті батько позивача проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач мала інше місце реєстрації: АДРЕСА_2 . За життя батьком не було складено заповіту. Спадкоємцями за законом першої черги є дружина померлого; його діти: позивачка - дочка ОСОБА_1 , син - ОСОБА_4 , та мати - ОСОБА_5 . Шлюб спадкоємця з відповідачкою було укладено 01 червня 2011 року. Після смерті батька відкрилась спадщина у виді: Спільної сумісної власності на трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Зазначене нерухоме майно було набуте шляхом укладення договору купівлі - продажу у період шлюбу, батька з відповідачкою - ОСОБА_2 . Право власності на квартиру було зареєстровано за дружиною. Правовстановлюючі документи та технічний паспорт на зазначену нерухомість знаходяться у відповідача. Особистої приватної власності на 7/50 частин блоку в будинку готельного типу - двокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначене майно було набуте шляхом укладення договору купівлі- продажу ОСОБА_3 27.04.2010, тобто, у період - до укладення шлюбу з відповідачкою. Правовстановлюючі документи та технічний паспорт на зазначене нерухоме майно знаходяться у відповідача. Особистої приватної власності на транспортний засіб: автомобіль марки КІА SORENTO, 2008 року випуску, об`єм двигуна 2497 м3,право власностіна якийбуло зареєстроване20.04.2011на ОСОБА_3 .Право власностіна транспортнийзасіб натеперішній*час досізареєстровано набатька,що підтверджуєтьсявитягом зофіційного сайтуМіністерства внутрішніхсправ щодореєстрації транспортнихзасобів:https://е-driver.mvs.gov.ua.Свідоцтво прореєстрацію транспортногозасобу (технічнийпаспорт)на автомобільтакож знаходитьсяу відповідача.З метоюоформлення правана спадщинудружина померлогозвернулася доПершої Харківськоїміської державноїнотаріальної контори.22листопада 2022року нотаріусомзазначеної нотаріальноїконтори буловідкрито спадковусправу (номеру нотаріуса:301/2022).Дружина танеповнолітній синпомерлого фактичноприйняли спадщинупісля смертічоловіка табатька,оскільки дружинабула зареєстрованаразом ізчоловіком,а синє малолітнім.Мати померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_6 -26жовтня 2022року -протягом 6-тимісяців -подала нотаріусузаяву провідмову відприйняття спадщини.Позивачка - ОСОБА_1 єматір`ю двохмалолітніх дітей.У періодпроведення воєннихдій РосійськоїФедерації протиУкраїни позивачка,з метоюзбереження життята життята здоров`ясвоїх малолітніхдітей,була вимушенавиїхати закордон -у СловацькуРеспубліку,де їйта малолітнімдітям булонадано толерованийдозвіл напроживання,оформлено державнемедичне страхуваннята наданожитлове приміщеннядля проживанняродини,на моментсмерті батькамолодшій доньціпозивачки булолише 11місяців.Позивачка немала фізичноїможливості увстановлений законодавствомстрок звернутисядо нотаріусаз метоюприйняття спадщинипісля померлогобатька.Можливість повернутисяназад вУкраїну упозивачки з`явиласятільки наприкінцілистопада 2022року.Післяповернення доУкраїни підтиском іншихродичів,зокрема,бабусі ОСОБА_5 та дружинибатька -відповідачки ОСОБА_2 ,обіцянками здійснитиінші діїна користьпозивачки,які небули виконані,позивачка 28листопада 2022року після спливу6місячного строкуна поданнязаяви-подала нотаріусузаяву провідмову відприйняття спадщини.Як відомопозивачці,на теперішнійчас нотаріусомвже виданосвідоцтво проправо наспадщину дружиніпомерлого батька-відповідачці.Оскільки,на думкунотаріуса,позивачка,не відноситьсядо коласпадкоємців унеї немаєможливості ознайомитисяз матеріаламиспадкової справи.Тому,з метоюпідтвердження зазначенихвище обставин,прошу судвитребувати удержаного нотаріусаматеріали спадковоїсправи,що булазаведена післясмерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .Позивачка вважає,що унотаріуса небуло законнихпідстав видаватисвідоцтва проправо наспадщину післяпомерлого ОСОБА_3 тільки двомспадкоємцям -дружині тасину,оскільки заявапро відмовувід прийняттяспадщини булаподана дочкоюспадкодавця позамежами 6-тимісячного терміну.Окрім того, при поданні заяви про відмову від прийняття спадщини дочку померлого було введено в оману іншими спадкоємцями, звертає увагу суду на відповідні дії, зроблені з боку родичів позивачки, які були направлені на умисне введення в оману з метою подальшого усунення від права на спадкування позивачки, з обіцянкою добровільної сплати належної частки одноразової грошової допомоги після смерті батька. Позивач вважає причини пропуску строку на прийняття спадщини після померлого батька більш ніж поважними, і тому, звертається до суду за захистом своїх прав, як спадкоємиця за законом першої черги.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним вище.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні не визнала у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, зазначила, що що ОСОБА_1 не пред`явила ніяких позовних вимог до неповнолітнього сина відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , 2012 р.н., який також є спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_3 , і який прийняв спадщину разом з матір`ю ОСОБА_2 . Позовні вимоги ОСОБА_1 є не законними, безпідставними та такими, які не можуть бути задоволені судом. ОСОБА_3 , батько позивачки ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у встановлений 6місячний строк позивачка не звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті батька. 28.11.2022 року, після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини або відмови від прийняття спадщини (ст. ст. 1270, 1273 ЦПК України), ОСОБА_1 нотаріально відмовилась від спадкового майна. яке залишилось після смерті батька - ОСОБА_3 на користьвідповідачки ОСОБА_2 . Це підтверджується змістом її заяви від 28.11.2022 року. Заяву ОСОБА_1 подала з додержанням вимог ст. 203 УК України, вчинивши односторонній правочин. Відповідач зазначає, що матеріали даної справи не містять належних і допустимих доказів відмови ОСОБА_1 від одностороннього правочину від 28.11.2022 року на підставі статті 214 ЦК України. На даний час заява ОСОБА_1 від 28.11.2022 року є діючою. Позивачка не подавала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька. Не подання позивачкою до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини та не проживання/перебування позивачки на час відкриття спадщини разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , вказують на не прийняття нею спадщини. Це підтверджується змістом Постанови Першої міської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 30.06.2023 р. за № 1408/02-31, яка міститься в матеріалах цієї справи. За таких обставин, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсною відмову від прийняття спадщини після смерті батька є безпідставною. 04.04.2023 року року відповідач по справі ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_4 , 2012 р.н. оформили у нотаріуса свої спадкові права після смерті ОСОБА_3 . При наявності у спадковій справі заяви спадкоємця ОСОБА_1 про відмову від спадщини, її вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, на думку сторони відповідача, задоволенню не підлягають. Така позиція узгоджується із ч. 5 ст. 1273 ЦК України, відповідно до якої відмова від спадщини або відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Також сторона відповідача зазначає, що твердження ОСОБА_1 щодо «введення її в оману родичами», з метою подальшого усунення її від права на спадкування, є надуманими та такими, які не відповідають фактичним обставинам.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася заздалегідь і належним чином, надала суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутність.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідною донькою ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 , свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_3 , свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_4 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 27 травня 2022 року вчинено відповідний актовий запис №42 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_5 ).

Після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина на спадкове майно.

В матеріалах спадкової справи №301/2022 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 наявна інформаційна довідка з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 22 листопада 2022 року, в якій зазначені особи, місце проживання/перебування яких зареєстровано на час відкриття спащини за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 серед яких відсутня.

На момент смерті спадкодавця ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, №70702005 від 22.11.2022 року заповіти від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 не посвідчувалися.

Із матеріалів спадкової справи №301/2022 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є дружина померлого; його діти: позивачка - дочка ОСОБА_1 , син - ОСОБА_4 , та мати - ОСОБА_5 .

Також з матеріалів спадкової справи вбачається наявність заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про відмову від спадкового майна після її батька на користь дружини спадкодавця ОСОБА_2 . Справжність підпису на цій заяві 28 листопада 2022 року, зареєстрована по книзі обліку та реєстрації спадкових прав 01 грудня 2022 року за №649, тобто в строк, передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року №719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану, якою передбачено, що «перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж чотири місяця».

Дружина спадкодавця ОСОБА_2 22 листопада 2022 року звернулася до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про пийняття спащини після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мати спадкодавця ОСОБА_8 , звернулась з відповідною заявою про відмову від спадщини за законом після смерті сина ОСОБА_3 .

Постановою Державного нотаріуса Першої Харківської міської державної нотаріальної контори від 30 червня 2023 року, ОСОБА_1 , відовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обгрунтування постанови, зокрема, зазначено, що не вдаваючись в оцінку правомірності встановлення КМУ більш тривалого строку ля прийняття спадщини, нотарус констатує, що заявницею ОСОБА_1 пропущено визначений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк на прийняття спадщини, так і збільшений на чотири місяці строк на прийняття спадщини, що встановлювався Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції Постанови КМУ №719 від 24.06.2022 року.)

Відповідно до змісту статей1216,1217 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першоюстатті 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостоїстатті 1273 ЦК Україниспадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина другастатті 1274 ЦК України).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями225,229-231і233цьогоКодексу(частина п`ятастатті 1274 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Згідно зістаттею 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно достатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст.16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; установлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Недійсність правочину є тією рисою, що притаманна правочину у момент його вчинення, а не у зв`язку з обставинами, що виникли пізніше.

З позовом позивач звернувся набагато пізніше після подання заяви про відмову від спадщини і фактичні підстави звернення позивача до суду не є підставою для визнання відмови від спадщини недійсною.

Тлумаченнястатті 230 ЦК Українисвідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Представником позивача не зазначено обставин, щодо яких під час складання заяви про відмову від спадщини позивача було введено в оману та не надано належних та допустимих доказів того, що мав місце обман, що ним неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення.

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2021 року у справі № 285/1881/17 (провадження № 61-6876св19) зроблено правовий висновок, відповідно якого тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Враховуючи те, що вчинення правочину під впливом обману зумовлене деформацією волі, на яку вплинула протиправна поведінка іншої особи, спрямована на формування наміру в іншої особи вчинити правочин, позивачка, відмовляючись від спадщини, вчинила односторонній правочин, тому в даному випадку відсутня інша сторона правочину, яка могла ввести позивачку в оману щодо обставин, які мають істотне значення, що позбавляє можливості застосування ст. 230 ЦК України та визнання правочину недійсним з цих підстав.

У судовому засіданні був прослуханий аудіозапис, наданий стороною позивача у якості обгрунтування позовних вимог, на якому міститься розмова ОСОБА_1 та її бабусі ОСОБА_5 , ОСОБА_1 зазначає про добровільність подання заяви пр відмову від прийняття спадщини, ОСОБА_5 в свою чергу не відмовлялась від взятих на себе зобов`язань.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини грунтується на припущенннях, підстави для його задоволення відсутні.

У зв`язку відмовою у задоволенні позовних вимог про визнати відмову від прийняття спадщини ОСОБА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , що була подана до нотаріусу 28 листопада 2022 року та зареєстрована в реєстрі за №2375 недійсною, визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позовні вимоги про продовження строку на прийняття спадшини задоволенню не підлягають, осікльки є похідними.

Також суд враховує положення ч.5 ст. 1273 ЦК України, відповідно яких відмова від прийняття спадщини є безумвною і беззастережною.

Згідно зіст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їйконституцієюабо законом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зістаттею 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу.

Устатті 129 Конституції Українизакріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного правау разі його порушення, невизнання або оспорюваннята на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріпленост. 16 цього Кодексу.

Згідно частини третьоїстатті 13 ЦК Українине допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимогист. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутнє порушення прав позивача.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно дост. 141 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідне покласти їх на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12,13, 81,83,89,141,259,263-265,268ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Перша державна нотаріальна контора про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовитиу повномуобсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://fr.hr.court.gov.ua

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 20 листопада 2024 року

Головуючий-суддя: