Ухвала

від 19.11.2024 по справі 743/1578/24

РІПКИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 743/1578/24

Провадження №2-а/743/30/24

УХВАЛА

19 листопада 2024 року селище Ріпки

Суддя Ріпкинського районного суду Чернігівської області Кравчук М. В., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Ріпкинського районного суду Чернігівської області через систему "Електронний суд" 19.11.2024 р. надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ,підписаний представникомпозивача Тонкошкуром І. В., до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, про визнання утримання позивача незаконним та зобов`язання негайно звільнити іноземця.

Справу передано головуючому судді 19.11.2024 р.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил територіальної, інстанційної та предметної підсудності.

Нормами Кодексу адміністративного судочинтва України передбачено територіальну, інстанційну та предметну юрисдикцію (підсудність справ).

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 с. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За положеннямип.3ч.1ст.20КАС Українимісцевим загальнимсудам якадміністративним судампідсудні адміністративнісправи,пов`язані зперебуванням іноземцівта осіббез громадянствана територіїУкраїни,щодо: примусовогоповернення вкраїну походженняабо третюкраїну іноземцівта осіббез громадянства; примусовоговидворення іноземцівта осіббез громадянстваза межіУкраїни; затриманняіноземців абоосіб безгромадянства зметою їхідентифікації та(або)забезпечення примусовоговидворення замежі територіїУкраїни; продовженнястроку затриманняіноземців абоосіб безгромадянства зметою їхідентифікації та(або)забезпечення примусовоговидворення замежі територіїУкраїни; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства.

Положення даної норми кореспондуються зі статтею 289 КАС України, яка визначає справи, що підлягають розгляду місцевим загальним судом як адміністративним.

Зокрема, місцевий загальний суд розглядає позовні заяви про застосування одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Крім того, в силу вимог положень ч. 12 ст. 289 КАС України суди розглядають також питання про продовження строку затримання.

Так позовна заява мотивована тим, що постановою ВС від 07.11.2024 р. у справі № 158/536/24 скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 травня 2024 року і залишено в силі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 березня 2024 року у справі № 158/536/24, яким визнано протиправним та скасовано рішення управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 03 лютого 2024 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підставою для звернення з даним позовом, на думку позивача, є невиконання відповідачем вимог абз 2 п. 5 Розділу Х Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом МВС України від 29.02.2016 р. № 141, який регламентує порядок дій посадових осіб ПТПІ, територіальних органів ДМС, органів охорони державного кордону при здійсненні примусового видворення та звільненні іноземців та осіб без громадянства з ПТПІ.

Таким чином, вказаний порядок не регулює питання затримання іноземців, та з огляду на предмет спору при вирішенні справи оцінці підлягатиме питання дотримання відповідачем порядку звільнення особи після скасування рішення про її затримання або примусове видворення за межі України, або відмову в продовженні строку затримання, тобто оцінюватиметься правомірність дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зауважує, що інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

У постанові від 21.02.2024 р. (справа № 752/7265/22) Шостий ААС акцентував увагу на тому, що предметна підсудність має імперативний характер, порушення правил якої відповідно до статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України є безумовною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Відтак в силу вищепроцитованих положень законодавства Ріпкинський районний суд Чернігівської області не є судом, встановленим законом, для розгляду спору між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень про незаконність (протиправність) дій чи бездіяльності.

При цьому, суд враховує, що за позицією ВП ВС, викладеною у п. 44 постанови від 07.03.2024 р. (справа № 990/340/23), питання відповідності позовної заяви вимогамКАС України, у тому числі щодо наявності підстав для віднесення зазначеного спору до юрисдикції адміністративних судів (про що йдеться у відзиві на апеляційну скаргу), має вирішуватися компетентним на те судом (визначеним, зокрема, за суб`єктним складом учасників справи), який надає оцінку правовідносинам, які виникли між позивачем і відповідачем, та вирішує чи належить розглядати цю справу в суді адміністративної юрисдикції.

Тому суд не надає оцінки відповідності позовної заяви вимогам положень КАС України.

Додатково суд звертає увагу на положення частини 1 стаття 25 КАС України, якими визначена підсудність справи за вибором позивача, та зазаначає, що відповідач (ЄДРПОУ26493974)за загальним правилом підсудності зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить до територіальної юрисдикції Чернігівського ОАС.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

В силу вимог ст. 12 вказаного Закону свобода пересування обмежується щодо іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

Відповідно, обмежується і свобода їх вільного вибору місця проживання за положеннями ст. 13 цього ж Закону.

Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для цілей визначення підсудності відповідно до КАС України місцем проживання чи перебування позивача є: АДРЕСА_1 , що також належить до територіальної юрисдикції Чернігівського ОАС.

Подібних висновків дійшов Шостий ААС у постанові від 30.09.2024 р. (справа № 620/11634/24).

Відтак справуналежить передатиза предметноюпідсудністю нарозгляд Чернігівського окружного адміністративного суду (14005, Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Київська, 23).

Керуючись статтями 25, 26, 29, 171, 243, 248, 256, 295 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Справу № 743/1578/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії передати на розгляд Чернігівському окружному адміністративному суду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подано протягом п`ятнадцяти днівз дняскладення повногосудового рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду (місцезнаходження: 00016, місто Київ, вулиця Князів Острозьких, 8, корпус 30).

Суддя М. В. Кравчук