Рішення

від 14.11.2024 по справі 182/6839/21

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/6839/21

Провадження № 2/0182/1669/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14.11.2024 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Керівника Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Державне спеціальне господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом її повернення, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Нікопольського міськрайонного суду перебуває цивільна справа за позовною заявою Керівника Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Державне спеціальне господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом її повернення.

Свої вимоги, з урахуванням поданої уточненої позовної заяви, мотивує тим, що земельна ділянка, площею 2,00 га, кадастровий номер 1222985500:01:001:0116, до її передачі, згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01.04.2021 року № 4-2845/15-21-СГ у приватну власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянськогогосподарства, мала лісогосподарське призначення. Внаслідок цього відбулась незаконна зміна цільового призначення землі. Дана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована у 51 кварталі, виділ 3 ДСГП «Ліси України». У подальшому, 09.08.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ричкою К.Ю. за № 3853. Згідно з вказаним договором, ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, на території Покровської сільської ради Нікопольського району (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2371090912229), про що 09.08.2021 року внесено запис про право власності за № 43399467 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.09.2021 року, власником земельної ділянки, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, є ОСОБА_5 . Нікопольською окружною прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України. Так, відповідно до інформації ДП «Марганецьке лісове господарство» від 15.06.2021 року № 153/03, Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05.07.2021 року № 622, наданої на запити окружної прокуратури, зазначена земельна ділянка, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року, входить до складу земель лісогосподарського призначення ДСГП «Ліси України». Вилучення вказаної земельної ділянки не погоджувалось. Приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення ДСГП «Ліси України» (квартал 51 виділ 3), також, підтверджується інформацією та планово-картографічними матеріалами, наданими ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 17.06.2021 року № 383 та Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням від 30.06.2021 року № 520. Разом з тим, зазначена земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДСГП «Ліси України» у встановленому порядку (статті 149-151 Земельного кодексу України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась. Таким чином, наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01.04.2021 року за № 4-2845/15-21-СГ є незаконним та підлягає скасуванню. Тому, наявні підстави для звернення до суду з даним позовом, оскільки зазначені обставини є суспільним та публічним інтересом, а тому просять суд визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01.04.2021 року за № 4-2845/15-21-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09.08.2021 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ричкою К.Ю. за № 3853, предметом якого є земельна ділянка, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на вказану земельну ділянку (номер запису про право 43399467); усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією обласною військовою адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, яка розташована на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, шляхом її витребування на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації обласної військової адміністрації з правом постійного користування ДСГП «Ліси України» із незаконного володіння ОСОБА_5 ; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 2 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116 у Державному земельному кадастрі, а також стягнути з відповідачів у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2022 року по даній справі було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, про що сторони були повідомленні належним чином (а.с.51-52?Том 1).

Як вбачається з матеріалів справи, 04 липня 2022 року на адресу суду, у відповідності до ст.178 ЦПК України, від представника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Міссона Д.В. надійшов відзив на позовні заяву, згідно якого проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01 квітня 2021 року № 4-2886/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у користування» було затверджено проект щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області ОСОБА_4 Відведення земельної ділянки відбувалось на підставі розробленого проекту землеустрою з фонду земель сільськогосподарського призначення на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. Відомості про приналежність спірної земельної ділянки, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, до складу земель лісового призначення ДП « Марганецький лісгосп», за даними державного земельного кадастру, відсутні, а поданий проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідав вимогам чинного законодавства. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с.60-61, том 1).

Нікопольська окружна прокуратура Дніпропетровської області в інтересах Дніпропетровської обласної державної адміністрації своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, скористалась та 11 липня 2022 року на адресу суду подала відповідь на відзив, згідно якого послалися на обставини, викладенні в позовній заяві, та вказує, що всі посилання відповідача на обставини не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. При цьому, вкотре звернув увагу суду на ту обставину, що, згідно з інформацією, яка міститься в матеріалах справи, земельна ділянка, площею 2,00 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, до її передачі, згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01 квітня 2021 року № 4-2886/15-21 СГ у приватну власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, мала лісогосподарське призначення. Внаслідок чого відбулась незаконна зміна цільового призначення землі та дана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення і природно заповідного фонду. Тому, посилання представника відповідача на норми чинного законодавства не відповідають вимогам чинного законодавства та разом з тим, земельна ділянка, яка перебувала у державній власності та має лісогосподарське призначення, у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась і зміна цільового призначення не здійснювалась, а тому всі вчиненні дії щодо спірної ділянки є незаконними та підлягають скасуванню (а.с.68-75, Том 1).

22 серпня 2023 року на адресу суду від адвоката Сільвановича Г.Б., який діє в інтересах відповідача ОСОБА_5 , надійшов відзив на позовну та уточнену позовну заяву, згідно якого зазначає наступне. Так, його довірителька, згідно договору купівлі продажу набула право власності на спірну земельну ділянку, розташовану на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. При цьому, згідно п.1.6 договору купівлі-продажу та у відповідності до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ 9901149222021, виданого 03 серпня 2021 року, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки не зареєстровані. Під час укладання договору купівлі-продажу на спірну земельну ділянку, відповідні записи в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ніким не оскаржувались. Таким чином, вважає, що його довіритель є добросовісним набувачем земельної ділянки та на момент укладання договору купівлі-продажу у відкритому доступі будь-яка інформація про належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення була відсутня. Представник відповідача вважає, що його довірителька не знала та не могла знати про те, що спірна земельна ділянка, яка, на думку прокуратури, віднесена до земель лісогосподарського призначення та частково до земель природно-заповідного фонду, а тому позов по суті суперечить принципам та критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном. Вважає, що позов є необгрунтуваним та в його задоволенні слід відмовити (а.с.231-250 Том 1).

31 серпня 2023 року на адресу суду від Нікопольської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_5 , згідно якої він, вкотре, посилається на обставини, викладенні в позовній заяві, а також зазначає наступне. Так, безпідставними є твердження представника адвоката Сільвановича Г.Б. про те, що відповідачка ОСОБА_5 під час набуття у власність спірної земельної ділянки була обмежена у з`ясуванні того факту, що спірна земельна ділянка віднесена до земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду. Спростовуючи вказаний довід, можливо зазначити, що станом на момент укладання між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору купівлі - продажу земельної ділянки (09.08.2021 року), кадастровий номер 1222985500:01:001:0116, функціонувала Публічна кадастрова карта України. Відповідно до функціонала вказаного ресурсу, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, можна здійснювати навігацію між картографічними матеріалами та виводити на екран комбіновану інформацію з різних інформаційних шарів. Для цього використовується панель «Шари», розміщена справа у робочому вікні. Розділ «Базові шари» містить матеріали, які слугують картографічною основою. В один і той самий момент часу може бути підключений лише один базовий шар. Розділи: «Шари кадастру», «Нові шари», «Шари аналітичні», «Лісовий кадастр», «Природно-заповідний кадастр», «Міноборони», «Кадастр корисних копалин», «Посіви» та «Енергетика» містять додаткові інформаційні шари, які можна накладати на обрану картографічну основу (базовий шар) та комбінувати між собою. Одночасно може бути підключено декілька додаткових інформаційних шарів. На Публічній кадастровій карті України крім інших розміщено інформаційний Шар «Ліси» шар меж земель лісового фонду. Шар отримано в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим кадастром. Шар «Природно-заповідний фонд» - це шар, що містить дані про межі та об`єкти природно-заповідного фонду. Шар створено в рамках інформаційної взаємодії з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України. Отже, у зв`язку з вищевикладеним, відповідач мав можливість скористатись вказаним ресурсом та з`ясувати той факт, що земельна ділянка з кадастровим номером 1222985500:01:001:0116 знаходиться в межах земель лісового та природно - заповідного фонду. Даний факт підтверджується додатком до позову № 13 схема розташування земельної ділянки з Публічної кадастрової карти України з шаром «Ліси». Безпідставними є також доводи представника відповідача адвоката Сільвановича Г.Б. про те, що, що наказ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області є законним та не підлягає скасуванню. Так, відведення зазначеної земельної ділянки у власність здійснювалось на підставі розробленого проекту землеустрою з фонду земель сільськогосподарського призначення на території Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. Відомості про приналежність, належність спірної земельної ділянки, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, до складу земель лісогосподарського призначення Нікопольського лісництва, ДП «Марганецький лісгосп» за даними Державного земельного кадастру відсутні, а поданий проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідав вимогам чинного законодавства та підлягав затвердженню. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, позовні вимоги підтримують та на задоволенні позову наполягають (а.с.61-72 Том 2).

06 вересня 2023 року на адресу суду від адвоката Сільвановича Г.Б., який діє в інтересах ОСОБА_5 , надійшли заперечення, згідно яких він посилається на обставини, викладенні у відзиві на позовну заяву, та окремо зазначає і звертає увагу суду на те, що стороною позивача невірно обрано спосіб захисту порушеного права, що, у відповідності до вимог чинного законодавства, є самостійною підставою для прийняття рішення про відмову в задоволенні позову. Тому, вкотре, позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с.114-124 Том 2).

Сторони, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, своїми правами, визначеними цивільно-процесуальним законодавством, скористались та подали до суду відповідні заяви та клопотання, заперечення та відзиви щодо пред`явлених вимог.

Так в судовому засіданні, представник позивача ОСОБА_1 викладенні в позовній заяві обставини підтримав та на задоволенні позову наполягав. При цьому, вкотре, звернув увагу суду на ту обставину, що мета позову - це збереження та повернення земельних ділянок у власність Держави, які незаконно належали ОСОБА_4 і з часом перейшли у власність ОСОБА_5 , яка, також, володіє ними незаконно. Спірна земельна ділянка призначена для висадки лісу. Окрім цього, доповнив, що невідповідність позовних вимог не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд, має право, при ухваленні рішення, самостійно обирати норми матеріального та процесуального права і винести законне та ґрунтоване рішення.

В судовому засіданні ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , пред`явлені позовні вимоги не визнає, посилаючись на відзив на позовну заяву та заперечення. Вважає, що його довірителька є добросовісним набувачем та користувачем, а позивачем не доведено, що ОСОБА_5 було відомо про те, що земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду. Крім того, доповнив, що громадянин ОСОБА_4 отримав земельну ділянку у власність через приватизацію з розробкою усіх відповідних документів. Тому, на підставі викладеного, позовні вимоги не визнають та просять суд в задоволенні позову відмовити.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Міссон Д.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, послався на викладені обставини у відзиві на позовну заяву. Крім цього, доповнив, що стороною позивача невірно обрано спосіб, на їх думку, порушеного права, оскільки за такими підставами повинен бути пред`явлений віндикаційний позов, а не негаторний. Зазначив, що на публічній кадастровій карті передбачено нанесення шарів лісу, які наносились, відповідно до Порядку, центральним органом виконавчого влади, а відповідачі такими повноваженнями не наділені та відповідні шари не наносили. В момент прийняття рішення про конкретну земельну ділянку проводилася перевірка, на підставі поданої заяви та документів та, в тому числі, з тими відомостями, які є в держаному кадастрі, з урахуванням меж. А в даній конкретній справі такі межі не встановлювались і це відбувалось не з вини Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Відповідно до норм ст.83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Визначений судом строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків сплив. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, розглядаючи позов в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, визначивши юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, земельна ділянка, площею 2,00 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, до 09 серпня 2021 року належала ОСОБА_4 09 серпня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ричкою К.Ю. за № 3853. Згідно з вказаним договором, ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, на території Покровської сільської ради Нікопольського району (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2371090912229), про що 09.08.2021 року внесено запис про право власності за № 43399467 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.09.2021 року, власником земельної ділянки, площею 2,0 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, є ОСОБА_5 (а.с.16-17, Том 1). При цьому, як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду з даним позовом стали обставини, які, на думку сторони позивача, свідчать про те, що земельна ділянка, площею 2,00 га, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, належить до земель лісового фонду. Як на підставу обґрунтованості позову, до суду долучено до матеріалів справи лист № 153/03 від 15 червня 2021 року, складений ДП «Марганецьке лісове господарство», згідно якого було повідомлено, що земельна ділянка, кадастровим номером 1222985500:01:001:0116, відноситься до земель лісового фонду, при цьому, землевпорядна документація для погодження вказаної земельної ділянки на розгляд до лісгоспу не надходила, інвентаризація земель лісового фонду не проводилась (а.с.23 Том 1).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі№ 569/17272/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Судувід 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України). В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України, ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

Про зазначене, також, вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

Звертаючись до суду з позовом у справі, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, яка перебуває у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 01 квітня 2021 року № 4-2845/15-21 СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» та зобов`язання повернення (витребування) на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина першастатті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому, власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість, ця особа, внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно, стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Судувід 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Судувід 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки, в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі№ 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов), в порядку статті 387 ЦК України, є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №368/1158/16-ц,від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але, як власник, має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому, права держави підлягають захисту, шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, суд приходить до висновку, що заявлений прокурором позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

У цьому контексті суд зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою. Таким чином, якщо позивач або прокурор обрали неналежний спосіб захисту, то суд не має аналізувати чи підлягає порушене право захисту в аспекті критеріїв легітимності та пропорційності, оскільки в такому випадку суд буде робити висновки про легітимність та пропорційність захисту певного права у абстрактний спосіб, який не заявлений позивачем або прокурором. Це пояснюється тим, що, по-перше, неналежний спосіб захисту виключає законність втручання у право приватної власності, а по-друге, пропорційність втручання, в даному випадку, напряму пов`язана з належним способом захисту та дотриманням у зв`язку з цим строків позовної давності, про застосування яких заявив представник відповідача (заявлений прокурором негаторний спосіб захисту виключає застосування строків позовної давності, в той час, як віндикаційний спосіб захисту передбачає можливість застосування цих строків).

Разом з тим, відповідно дост.387 Цивільного кодексу України, якщо майном незаконно заволоділа інша особа, власник має право витребувати своє майно від цієї особи. Отже, з урахуванням нормст.387 Цивільного кодексу України, а також, з урахуванням висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року по справі № 359/3373/16-ц, суд вважає обраний прокурором спосіб захисту неналежним та, в підсумку, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову у повному обсязі у зв`язку з обранням неналежного способу захисту прав позивача, оскільки заявлений спосіб захисту не відповідає характеру порушення права та спричиненим цим діянням наслідкам.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрату цій справі, суд враховує, що,згідно зі статтею 141 ЦПК України,ці витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку, суд повністю відмовив у задоволенні позову, а відповідачі та треті особи не заявили про наявність у них будь-яких документально підтверджених судових витрат. Отже, у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

Керуючись ст.4,5,7,10-12,76-81,83,89,141,258-259,263-265,268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позовних вимогахКерівнику Нікопольської окружної прокуратури Дніпропетровської області, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Державне спеціальне господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом її повернення, - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал