Ухвала

від 21.11.2024 по справі 342/1397/24

ГОРОДЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 342/1397/24

Провадження № 2-о/342/170/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Городенка

Суддя Городенківського районного суду Івано-Франківської області Федів Л.М.,ознайомившись із заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту постійного проживання заявниці ОСОБА_1 на території України за станом на 24 серпня 1991 року та за станом на 13 листопада 1991 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , звернулася до суду з заявою, в якій просить встановити юридичний факт постійного проживання заявниці ОСОБА_1 на території України за станом на 24 серпня 1991 року та за станом на 13 листопада 1991 року. Заінтересована особа: Городенківський відділ Державної міграційної служби України, місцезнаходження: вул. Т.Шевченка, 69 м. Городенка.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановлено наступне.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав - ч.7 ст. 19ЦПК.

Згідност. 293 ЦПК України окремепровадження -це виднепозовного цивільногосудочинства,в порядкуякого розглядаютьсяцивільні справипро підтвердженнянаявності абовідсутності юридичнихфактів,що маютьзначення дляохорони прав,свобод таінтересів особиабо створенняумов здійсненнянею особистихнемайнових чимайнових правабо підтвердженнянаявності чивідсутності неоспорюванихправ.Суд розглядаєв порядкуокремого провадженнясправи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частина 3 статті 294 ЦПК Українивизначає, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду.

Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 підкреслив, що суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу надається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися.

За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.

Приписи частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстрованим може бути лише одне місце проживання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що позови, наведені у частині першій статті 28 ЦПК України, не можуть пред`являтися за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого.

Крім того слід зазначити, відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 указаного Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Заявник ОСОБА_1 стверджує, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, заявником не надано до суду доказів про зареєстроване місце проживання або перебування фізичної особи за вказаною в заяві адресою, що унеможливлює визначити підсудність вирішення даної заяви.

Таким чином, заявник має надати суду належні та допустимі докази того, що її - ОСОБА_1 зареєстроване місце проживання або перебування за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповіднодо ч.ч.1,2ст.185ЦПК Українисуддя,встановивши,що позовнузаяву поданобез додержаннявимог,викладених устаттях 175і 177цього Кодексу,протягом п`ятиднів здня надходженнядо судупозовної заявипостановляє ухвалупро залишенняпозовної заявибез руху,в якійзазначаються недолікипозовної заяви,спосіб істрок їхусунення,який неможе перевищуватидесяти днівз дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Суд акцентує увагу заявника на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Дотримання вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України при пред`явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків.

Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Таким чином, для об`єктивного та своєчасного розгляду справи, надання учасникам цивільного процесу рівних прав, необхідно привести заяву у відповідність до вимог чинного цивільно-процесуального законодавства.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що заяву необхідно залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків заяви.

Роз`яснити, що згідно з ч. 3ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст.185,316, 318, 260 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту постійного проживання заявниці ОСОБА_1 на території України за станом на 24 серпня 1991 року та за станом на 13 листопада 1991 року - залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків, викладених в ухвалі,який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

У разі не усунення недоліків заяви у зазначений строк заява буде вважатись неподаною і повернута заявнику.

Ухваланабирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя: Федів Л. М.